Постанова

від 12.12.2017 по справі 910/11365/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2017 р. Справа№ 910/11365/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 12.12.2017 по справі №910/11365/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017

у справі №910/11365/16 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд"

про стягнення грошових коштів.

ВСТАНОВИВ:

В червні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" (далі-відповідач) про відшкодування страхувальником в порядку регресу 40 000,00 грн шкоди, посилаючись на приписи статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України та підпункту в підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України Про страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів .

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.07.2016 у справі № 910/11365/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017, позовні вимоги задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" 40 000,00 грн страхового відшкодування та 1 378,00 грн судового збору.

Приймаючі зазначені судові рішення суди, посилаючись на ст.1172 Цивільного кодексу України та підпункт "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" дійшли висновку про наявність підстав для подання позивачем, який виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, регресного позову до страхувальника - ТОВ "Альянс Промбуд", який є власником автомобіля "Газ 33023" за участю якого сталася дорожньо - транспортна пригода.

Постановою Вищого господарського суду України від 11.07.2017 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 20.07.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2017 у справі №910/11365/16 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Суд касаційної інстанції направляючи на справу на новий розгляд до суду першої інстанції вказав, що для вирішення вказаного спору по суті заявлених позовних вимог, судам необхідно з'ясувати правову природу спірних правовідносин, наявність правових підстав подання ПАТ "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" саме регресного позову до страхувальника - ТОВ "Альянс Промбуд", встановивши особу, відповідальну за завдані збитки, з урахуванням положень підпункт "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів" та статей 1187, 1191 Цивільного кодексу України, якими, зокрема, передбачені порядок відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та відшкодування шкоди завданої іншою особою в порядку зворотної вимоги (регресу) саме до винної особи.

Під час нового розгляду справи №910/11365/16 рішенням Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції від 27.09.2017, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.09.2017 скасувати та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи; на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні суду, обставинам справ.

Відповідач не скористався своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надав суду відзив на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, відповідач наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, своїх повноважних представників не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка зазначеного вище представника не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останнього.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши представника позивача, судова колегія встановила наступне.

28.07.2014 між позивачем, як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, був укладений поліс № АІ/1849121 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, об'єктом страхування визначено автомобіль "ГАЗ 33023", державний реєстраційний номер НОМЕР_1.

Вказаний транспортний засіб страховик прийняв на страхування на випадок заподіяння шкоди третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором (полісом).

16.03.2015 настав страховий випадок, а саме, по проспекту Л.Курбаса, 2-ж у м. Києві, коли водій ОСОБА_2, керуючи автомобілем "ГАЗ", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 здійснив зіткнення з автомобілем "Шевролет", держаний реєстраційний номер НОМЕР_2, що призвело до пошкодження транспортних засобів, після чого самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

В результаті ДТП автомобіль "Шевролет" було пошкоджено, що підтверджується довідкою, виданою органами МВС України.

Протоколом про адміністративне правопорушення №179630 від 18.03.2015, встановлено, що водій ОСОБА_2 після спричинення ДТП самовільно залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

31.03.2015 постановою Святошинського районного суду міста Києва у справі №759/4556/15-п встановлено, що дорожньо-транспортна пригода відбулась внаслідок порушення водієм ОСОБА_2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001. Визнано водія ОСОБА_2 винним у скоєнні адміністративного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 122-4, 124 Кодексу про адміністративні правопорушення України.

15.04.2015 до позивача із заявою про страхове відшкодування звернувся власник пошкодженого транспортного засобу "Шевролет" ОСОБА_3, право власності якого підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 в зв'язку з чим, 23.07.2015 між останніми було укладено угоду про припинення зобов'язання переданням відступного, якою погоджено суму страхового відшкодування у розмірі 40 000,00 грн. та порядок її виплати.

Так, на підставі укладеного зазначеного договору відповідачем було перераховано на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 40 000,00 грн, що підтверджується реєстром № 18035 від 03.08.2015 та листом банка №06.2-87/7268 від 24.11.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога про стягнення з відповідача, який є власником забезпеченого транспортного засобу, 40 000,00 грн страхового відшкодування у регресному порядку, на підставі підпункту "в" підпункту 38.1.1 пункту 38.1 статті 38 Закону України "Про страхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів", статей 1172, 1191 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

У відповідності до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

У відповідності до ч.1 та 2 ст.1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч.1 ст.1191 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст.27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Зазначена правова норма також кореспондується зі статтею 993 Цивільного кодексу України.

В пункті 4 постанови №6 від 27.03.1992 Пленуму Верховного Суду України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

На виконання вказівок Вищого господарського суду, які наведено у постанові від 11.07.2017, що у відповідності до ст.111-12 ГПК України є обов'язковими під час нового розгляду справи, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; ґ) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування).

З системного аналізу наведеної правової норми фактично вбачається, зокрема, право страховика після виплати страхового відшкодування потерпілій особі звернутись до страхувальника або водія, винного у спричиненні дорожньо-транспортної пригоди водія автомобіля, якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди.

Як встановлено вище, зі змісту постанови від 31.03.2015 Святошинського районного суду м.Києва по справі №759/4556/15-п вбачається, що 16.03.2015 у місті Києві по проспекту Л. Курбаса сталась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів ГАЗ, державний номер НОМЕР_3, який належав на праві власності ОСОБА_4, яким керував ОСОБА_2 та Шевроле, державний номер НОМЕР_4, керування яким здійснював ОСОБА_3

28.07.2014 між позивачем, як страховиком, та відповідачем, як страхувальником, був укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, який оформлено полісом АІ №1849121.

Згідно змісту вказаного полісу забезпеченим транспортним засобом є автомобіль ГАЗ, державний номер НОМЕР_3, 2006 року виписку.

Із матеріалів справи вбачається, що автомобіль ГАЗ, державний номер НОМЕР_3, 2006 року виписку належав на праві власності ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та постановою Святошинського районного суду м. Києва від 31.03.2015р. у справі №759/4556/15-п. Автомобіль ГАЗ, державний номер НОМЕР_3, був переданий відповідачу у тимчасове користування власником - ОСОБА_5

За приписами ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Отже, відповідальність юридичної або фізичної особи настає лише у випадках, коли особа, з вини якої заподіяна шкода, перебуває з організацією в трудових відносинах і шкода заподіяна нею у зв'язку з виконанням трудових (службових) обов'язків.

У п.2 листа від 01.07.2015 Верховного Суду України "Висновки Верховного Суду України, викладені в постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за I півріччя 2015 р." вказано, що під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків розуміється виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов'язків працівника. Аналогічну правову позицію також наведено у постанові Верховного Суду України від 28.01.2015р. по справі №6-229цс14 та від 02.11.2016р. у справі №6-1693цс16.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 Цивільного кодексу України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків) (п.1.9.1 Листа від 01.01.2017р. Верховного Суду України "Висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ із підстав, передбачених п. п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 355 ЦПК України, за II півріччя 2016 р.".

Проте, як свідчать матеріали справи, особа, винна у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась 16.03.2015р. у місті Києві по проспекту Л. Курбаса, а саме ОСОБА_2 станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди у трудових відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" не перебував.

Позивачем відповідно до вимог ст.32-34 ГПК України не надано суду належних та допустимих доказів на спростування зазначеного вище.

З наявних в матеріалах справи документів вбачається, що 13.03.2015 між відповідачем, як замовником, та ОСОБА_2, як виконавцем, було укладено угоду про виконання роботи, у відповідності до умов п.1.1 якої замовник в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, доручає виконавцеві, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати наступну роботу: керування транспортним засобом Газель для перевезення вантажів по місту Київ строком до 20.12.2014.

Згідно п.2.1 угоди від 13.03.2015 у межах строку, визначеного у п.1. цього договору, виконавець зобов'язується завершити виконання роботи і подати замовнику на підписання акти здачі-приймання виконаних робіт, а замовник зобов'язується прийняти належним чином виконану роботу і підписати акт здачі-приймання виконаної роботи в 10-ти денний термін з дня надання йому виконавцем названого документу.

За виконану роботу замовник оплачує виконавцеві 500 грн. Оплата виконується не пізніше 3 робочих днів з дати підписання акта приймання-передачі.

З приводу правової природи зазначеного правочину судова колегія зазначає наступне.

У відповідності до ч.2 ст.628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч.ч.1, 2 ст.837 Цивільного кодексу України).

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 Цивільного кодексу України).

При цьому, до ознак послуг належить: корисний ефект (задоволення потреб замовника); споживність в процесі надання, тобто, немає реального результату (вираження); відсутність гарантованого позитивного результату; фідуциарність.

Виходячи з предмету угоди про виконання робіт від 13.03.2015, останній за своєю правовою природою є договором про надання послуг, оскільки передбачає споживання послуг (керування транспортним засобом) в момент їх надання та не передбачає отримання за наслідками його виконання певного матеріально-правового виразу, проте, ніяким чином не трудовим договором у розумінні ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України.

Отже, представлена позивачем до матеріалів справи угода про виконання роботи від 13.03.2015, укладена між відповідачем та ОСОБА_2, вказує на наявність між страхувальником за полісом АІ №1849121 та особою, винною у вчинені дорожньо-транспортної пригоди саме цивільно-правових, а ніяким чином не трудових відносин.

Інших належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів перебування станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди Товариства з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд" та ОСОБА_2 у трудових відносинах матеріали справи не містять, що виключає у даному випадку можливість застосування до спірних правовідносин приписів ст.1172 Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищевстановлене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що відсутність у даному випадку трудових відносин між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альянс Промбуд", як страхувальником згідно полісу АІ №1849121, та ОСОБА_2, як особою, яку визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, виключає відповідальність відповідача за шкоду, завдану ОСОБА_2, яка була відшкодована Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" потерпілій особі.

За таких обставин, судом першої інстанції правомірно визнано позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягаю задоволенню.

При цьому, судова колегія звертає увагу позивача на те, що ч.1 ст.38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, а отже, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" не позбавлено право та можливості звернутись з відповідним регресним позовом саме до ОСОБА_2.

Інші доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування або зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст.104 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.32-34, 43, 49, 99, 101-105, 111-12 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/11365/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2017 у справі №910/11365/17 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/11365/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Б.В. Отрюх