Постанова

від 09.09.2016 по справі 810/2525/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2016 року м. Київ 810/2525/16

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О., розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол -1" до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол -1" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 03.08.2016 №0002231409 та №0002241409.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на необґрунтованість та безпідставність висновків контролюючого органу щодо заниження позивачем податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств у зв'язку з відсутністю господарських відносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл Д", Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл Плюс" та Приватним підприємством "Еліт Альфа ЛТД", оскільки реальність господарських операцій з вказаними суб'єктами господарювання підтверджується відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, які були надані до перевірки, а чинне законодавство не ставить в залежність виникнення у платника податку права на податковий кредит та права на формування витрат від дотримання вимог податкового законодавства його контрагентами. Позивач зазначає, що до перевірки відповідачеві були надані всі первинні документи, які засвідчують реальність господарських операцій, а тому донарахування податкових зобов'язань вважає протиправним.

Позивач зазначив, що висновки контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються виключно на непідтвердженості господарських операцій ТОВ "ОЙЛ Д", ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" з їх контрагентами, до яких позивач не має жодного відношення.

Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що під час проведення посадовими особами податкового органу перевірки ТОВ "Завод Ореол-1", встановлено, що позивач мав господарські відносини з ТОВ "Ойл Д", ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", "Еліт Альфа ЛТД".

Відповідач зауважив, що відповідно до інформації, отриманої від ДПІ у Печерському районі м. Києва не підтверджено реальність здійснення господарських відносин ТОВ "Ойл-Д" з ТОВ "БФ Альянс" та ТОВ "Браво СТ" за період з 01.02.2014 по 31.03.2014 та господарських відносин ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" з ТОВ "Мета-торг плюс" за період з 01.04.2014 по 31.05.2014.

Так, зокрема, податковий орган зазначив про наявність вироку Печерського суду м. Києва від 30.07.2015 р. по кримінальній справі №757/22907/15-к за кримінальним провадженням за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст.1 ст.205 Кримінального кодексу України, в якому зазначено про фіктивну господарську діяльність ряду підприємств, зокрема, ТОВ "Браво СТ", ТОВ "БФ Альянс" та ТОВ "Мета-торг плюс", що, на думку відповідача, свідчить про фіктивність господарських відносин вказаних суб'єктів господарювання з ТОВ "Ойл-Д", ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" та ставить під сумнів реальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами за відповідний період.

Крім того, відповідачем зазначено, що останню декларацію ТОВ "Ойл-Д" було подано 20.05.2014 року за квітень 2014 року, є запис про відсутність підтвердження відомостей та підприємство має стан « 7», відсутні основні засоби та трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства, що свідчить про фіктивний характер діяльності зазначеного підприємства.

Також відповідач зауважив про те, що надані до перевірки документи на транспортування нафтопродуктів по взаємовідносинам позивача з вказаними контрагентами, оформлені з порушенням вимог законодавства, а також до перевірки не надано сертифікати та паспорти якості.

Крім того, відповідач зазначив про те, що при проведені перевірки ланцюгів ПП "Еліт Альфа ЛТД" було встановлено придбання бітуму у ПАТ "Укртатнафта" в обсягах, що не відповідають об'ємам реалізованого бітуму на користь ТОВ "Завод Ореол-1".

Відповідач також зауважив, що перевезення здійснювалось транспортом ПП "Еліт Альфа ЛТД", однак документи, що підтверджують вартість транспортування, акти, розрахунки з постачальником до перевірки позивачем надані не надані.

Присутній у судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про здійснення розгляду справи у порядку письмового провадження.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача не заперечував проти задоволення вказаного клопотання представника позивача.

Вказане клопотання представника позивача було задоволено судом, про що було постановлено усну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати із занесенням до журналу судового засідання.

У зв'язку з цим, подальший розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження.

Частиною 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Згідно з п. 10 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без виклику осіб, які беруть участь у справі, та проведення судового засідання на основі наявних у суду матеріалів у випадках, встановлених цим Кодексом.

Вищий адміністративний суд України в пункті 11 Листа від 30.11.2009 р. №1619/10/13-09 зазначив, що під час вирішення справи у порядку письмового провадження його фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, оскільки в такому разі не проводиться судове засідання і, відповідно, справа розглядається без участі секретаря.

На підставі цього, справа розглядається без проведення судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, які є у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

У період з 17.06.2016 по 11.07.2016 Головним управлінням ДФС у Київській області було проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (код ЄДРПОУ 35511654) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015 та валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами проведення якої складено акт №90/10-36-14-04/35511654 від 18.07.2016.

Як вбачається з акта, перевіркою були виявлені наступні порушення вимог чинного законодавства, зокрема:

- п.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139; п.44.1 ст.44, пп.134.1.1 п.134. ст.134 Податкового кодексу України, Положення (стандарту) бухгалтерського обліку, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на прибуток на загальну суму 1697189,00 грн., у тому числі за 2014 рік у сумі 1421363,00 грн. та за 2015 рік у сумі 275826,00 грн.

- п.198.2, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим позивачем було занижено податок на додану вартість на загальну суму 1885765,00 грн., у тому числі за березень 2014 року на суму 90292,00 грн., за квітень 2014 року на суму 11252,00 грн., за травень 2014 року на суму 167416,00 грн., за червень 2014 року на суму 174717,00 грн., за липень 2014 року на суму 251977,00 грн., за серпень 2014 року на суму 181185,00 грн., за вересень 2014 року на суму 235480,00 грн., за жовтень 2014 року на суму 342 643,00 грн., за листопад 2014 року на суму 124329,00 грн., за лютий 2015 року на суму 57000,00 грн., за березень 2015 року на суму 4210,00 грн., за квітень 2015 року на суму 64133,00 грн., за травень 2015 року на суму 161096,00 грн., за червень 2015 року на суму 13269,00 грн., за серпень 2015 року на суму 5229,300 грн., за вересень 2015 року на суму 15373,00 грн. та зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість в сумі 40825,00 грн., у тому числі за березень 2015 року на суму 20790,00 грн., за червень 2015 року на суму 13269,00 грн., за серпень 2015 року на суму 5229,00 грн. та за вересень 2015 року на суму 1537,00 грн.

Як зазначено в акті перевірки, позивач мав господарські відносини з ТОВ "Ойл Д" (код 37815731) щодо придбання мазуту і бітуму, з ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" (код 39061956) - по придбанню бітуму та з "Еліт Альфа ЛТД" (код 34537137) по придбанню бітуму.

На думку контролюючого органу зазначені господарські операції фактично здійснені не були та носять нереальний характер.

Так, зокрема, посадовими особами контролюючого органу зазначено про те, що останню декларацію ТОВ "Ойл-Д" подано 20.05.2014 року за квітень 2014 року, є запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу та підприємством має стан - 7; відсутні основні засоби та трудові ресурси, що необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Крім того, податковий орган зазначив про наявність вироку Печерського суду м. Києва від 30.07.2015 р. по кримінальній справі №757/22907/15-к за кримінальним провадженням за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбаченим ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст.1 ст.205 Кримінального кодексу України, в якому зазначено про фіктивну господарську діяльність ряду підприємств, зокрема, ТОВ "Браво СТ" та ТОВ "БФ Альянс", які є контрагентами - постачальниками ТОВ "Ойл-Д". Окрім цих постачальників у 2014 році інші постачальники бітуму відсутні.

Також в акті перевірки позивач зазначив про те, що позивачем не було надано до перевірки сертифікат відповідності на придбаний бітум та мазут, паспорт якості нафтопродукту, а документи щодо здійснення транспортування відповідного товару, які були надані на перевірку, заповнені з порушенням вимог законодавства щодо їх оформлення. Зокрема, у відповідних документах не вказано код ЄДРПОУ вантажовідправника, вантажоодержувача, не повністю заповнена графа "Пункт навантаження", не вказано номер подорожнього листа, до якого додається товарно-транспортна накладна, не вказано марку автомобіля, що здійснював перевезення.

Посадовими особами в акті перевірки зазначено про те, що відповідно до інформації від ДПІ у Печерському районі м. Києва не підтверджено реальність проведених господарських операцій ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", з контрагентами покупцями та постачальниками за період з 01.04.2014р по 31.05.2014.

ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" не було подано до ДПІ форму №2 "Фінансовий звіт суб'єкта малого підприємництва". Крім того, інформація щодо приміщення, які використовуються вказаним контрагентом позивача, відсутня.

Також відповідно до вказаної інформації ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" мало господарські відносини з ТОВ Мєта-торг плюс" та ТОВ "Браво СТ", які відповідно до вироку Печерського суду м. Києва від 30.07.2015 по кримінальній справі №757/22907/15-к, які мають ознаки фіктивної діяльності.

Крім того, відповідач зазначив про те, що при проведенні перевірки ланцюгів контрагента позивача, ПП "Еліт Альфа ЛТД", не встановлено придбання бітуму у ПАТ "Укртатнафта" в обсягах, що відповідає об'ємам реалізованого бітуму на користь ТОВ Завод Ореол-1". При цьому, ПП "Еліт Альфа ЛТД" не здійснювало придбання бітуму по імпорту за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, що підтверджується вантажно-митними деклараціями за вказаний період.

В акті перевірки зазначено, що перевезення здійснювалось транспортом ПП "Еліт Альфа ЛТД", проте акти прийому передачі виконаних транспортних послуг по маршруту пункт навантаження - смт. Лутовинівка, пункт розвантаження м. Васильків не надавались.

Також посадовими особами податкового органу зазначено про те, що до перевірки не були надані документи, що підтверджують вартість транспортування, розрахунки з вказаним постачальником за транспортування, акти прийому-передачі транспортних послуг, рахунків (попереднє погодження асортименту поставки), а фінансово-господарські та бухгалтерські документи, які підтверджують господарській відносини позивача з ПП "Еліт Альфа ЛТД, не оформлені належним чином.

Крім того, відповідач зазначив про те, що позивачем не були надані документи, які є необхідними під час перевезення небезпечного вантажу, яким, на думку відповідача, є бітум, що поставлявся позивачу, зокрема, узгоджені маршрути дорожнього перевезення.

Таким чином, контролюючий орган дійшов висновку про те, що позивачем було занижено податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1697189,00 грн. та занижено податок на додану вартість на загальну суму 1885765,00 грн. та зменшено від'ємне значення з податку на додану вартість у сумі 40825,00 грн.

Не погоджуючись з висновками податкового органу, які викладені в акті перевірки, позивач звернувся до Головного управління ДФС у Київській області із запереченнями на акт.

Головне управління ДФС у Київській області, розглянувши вищевказані заперечення, листом від 27.07.2016 №1695/10/10-36-14 повідомило позивачу про залишення відповідних заперечень без розгляду, у зв'язку з порушення порядку їх подачі.

На підставі акта перевірки Головного управління ДФС у Київській області було винесено наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0002231409 від 03.08.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 240870,50 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 1697189,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 710681,50 грн.;

- №0002241409 від 03.08.2016, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 2828647,50 грн., у тому числі податкове зобов'язання на суму 1885765,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції в сумі 942882,50 грн.

Не погодившись з правомірністю прийнятих податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання їх протиправними та скасування, з приводу чого суд зазначає наступне.

Матеріали справи свідчать, що 06.05.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл Плюс" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №06/05, за умовами якого остачальник зобов'язався передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених договором, нафтопродукти (товар), найменування, ціна, кількість якого вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну партію.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обопільною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактури) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та є невід'ємною частиною цього договору.

Одиниця виміру: літри/тони ( п.1.3 договору).

Згідно із п.2.1 договору товари поставляються погодженими партіями, у відповідності із Специфікацією на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п.2.2 договору поставка товару, в рамках цього договору, здійснюється наступних базисів поставки:

А) СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом і за рахунок постачальника;

Б) EXW - резервуар нафтобази зберігання, вказаний постачальником, вивіз товару транспортом (та за рахунок) покупця.

Згідно з п.2.3 договору сторони погоджуються, що постачальник зобов'язується в строк, визначений п.2.2 цього договору, відвантажити покупцю партію товару, а покупець зобов'язується її прийняти.

У випадку поставки товару (партії товару) за цим договором на умовах EXW, покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар (партію товару) у строк не пізніше ніж через 30 (тридцять) робочих днів з дати зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, а у випадку порушення покупцем строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 2 (двох) робочих днів з дати порушення вищезазначеного строку, якщо інше сторони не обумовлюють у відповідній додатковій угоді до цього договору.

Відповідно до п.2.4 договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по якості - відповідно до технічних умов і інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), по кількості - відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Пунктом 3 договору встановлено, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії цього договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунку-фактурах та накладних документах.

Покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару (у тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі) по факту поставки товару, протягом одного банківського дня.

Згідно з п.3.3 договору право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана в накладних документах на товар (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі).

За умовами п.6.1 договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до "31" грудня 2015 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були підписані протоколи погодження договірної ціни на поставку, відповідно до яких сторони дійшли згоди про те, що ціна бітуму нафтового дорожнього марки БНД 60/90 становить 7000,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

З метою виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл Плюс" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" товар - мазут та бітум - на загальну суму 581336,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними за №РН-0000025 від 08.05.2014, №РН-0000026 від 16.05.2014, №РН-0000028 від 29.05.2014, №РН-0000029 від 04.06.2014, №РН-0000032 від 12.06.2014, №РН-0000036 від 04.07.2014

З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару від пункту навантаження (м. Сквира) до пункту розвантаження (м. Васильків) здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1", про що свідчать відповідні товарно-транспортні накладні та додані до них подорожні листи.

Надалі, за настанням першої події, Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл Плюс" було виписано Товариству з обмеженою відповідальністю "Завлод-Ореол-1" відповідні податкові накладні №1 від 08.05.2014, №2 від 16.05.2014, №4 від 29.05.2014, №1 від 04.06.2014, №5 від 12.06.2014, №3 від 04.07.2014, зазначену в яких суму податку на додану вартість було віднесено до складу податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів, що підтверджується додатками 5 до податкових декларацій.

Отриманий позивачем товар був оплачений в повному обсязі, що підтверджується виписками з банківського рахунку та актами звірки взаємних розрахунків.

З матеріалів справи вбачається, що 10.09.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл-Д" (Продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (Покупець) було укладено договір поставки нафтопродуктів №10/09, за умовами якого постачальник зобов'язався передати в погоджені строки, а покупець прийняти і оплатити на умовах, визначених договором нафтопродукти (товар), найменування, ціна, кількість якого вказується в накладних документах на товар, які оформлюються на кожну окрему партію.

Відповідно до п.1.2 договору номенклатура товару, його кількість, ціна встановлюються сторонами за обоюдною згодою на основі заявки покупця й зазначаються в розрахункових документах (рахунках-фактури) та/чи в відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які являються специфікацією в розумінні ст.266 Господарського кодексу України та є невід'ємною частиною цього договору.

Одиниця виміру: літри/тони (п.1.3 договору).

Згідно із п.2.1 договору товари поставляються погодженими партіями, у відповідності із Специфікацією на поставку тої чи іншої партії товару. Поставка товару підтверджується накладними документами на товар (видатковими накладними та/або актами приймання-передачі), які підписані представниками обох сторін.

Відповідно до п.2.2 договору поставка товару, в рамках цього договору, здійснюється наступних базисів поставки:

А) СРТ - пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на відвантаження товару, поставка транспортом і за рахунок постачальника;

Згідно з п.2.3 договору сторони погоджуються, що постачальник зобов'язується в строк, визначений п.2.2 цього договору відвантажити покупцю партію товару, а покупець зобов'язується її прийняти.

У випадку поставки товару (партії товару) за цим договором на умовах EXW, покупець зобов'язаний прийняти у своє розпорядження товар (партію товару) у строк не пізніше ніж через 30 (тридцять) робочих днів з дати зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника, а у випадку порушення покупцем строку з будь-яких причин, постачальник має право повернути грошові кошти покупцю, отримані за такий товар, протягом 2 (двох) робочих днів з дати порушення вищезазначеного строку, якщо інше сторони не обумовлюють у відповідній додатковій угоді до цього договору.

Відповідно до п.2.4 договору товар вважається переданий постачальником і прийнятий покупцем по якості - відповідно до технічних умов і інших нормативно-технічних актів (паспорт, сертифікат заводу-виробника), по кількості - відповідно до товарно-транспортних або накладних документів (накладна та/або акт приймання-передачі), у відповідності з вибраним базисом поставки товару.

Згідно з п.2.12 договору сторони погоджують, що відвантаження товару (партії товару), що поставляється згідно умом договору та видача відповідних документів на товар здійснюється постачальником на підставі належним чином оформленої довіреності на отримання товару (партії товару).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що загальна ціна цього договору визначається кількістю отриманого та оплаченого товару покупцем протягом всього строку дії цього договору. Вартість кожної окремої партії товару визначається постачальником в рахунку-фактурах та накладних документах.

Покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару (у тому числі ПДВ), відображену в рахунках-фактурах (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі) по факту поставки товару, протягом одного банківського дня.

Згідно з п.3.3 договору право власності на товар переходить до покупця з дати поставки товару, що вказана в накладних документах на товар (видаткових накладних та/або актах приймання-передачі).

За умовами п.6.1 договору цей договір набирає чинності з дати його укладання та діє до "31" грудня 2014 року, а в частині розрахунків до їх повного проведення.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами були підписані протоколи погодження договірної ціни на поставку, відповідно до яких сторони дійшли згоди про те, що ціна мазуту становить 5600,00 грн. (з урахуванням ПДВ).

З метою виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Ойл-Д" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" товар (мазут та бітум) на загальну суму 684166,08 грн., що підтверджується видатковими накладними за №РН-0000045 від 04.03.2014, №РН-0000066 від 24.03.2014, №РН-0000075 від 29.03.2014, №РН-0000078 від 04.04.2014, №РН-0000080 від 06.05.2014.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару від пункту навантаження (м. Сквира) до пункту розвантаження (м. Васильків) здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1", про що свідчать наявні у справі товарно-транспортні та додані до них подорожні листи.

Надалі, Товариством з обмеженою відповідальністю " Стандарт Ойл Плюс" було виписано Товариству з обмеженою відповідальністю "Завлод-Ореол-1" податкові накладні №1 від 03.03.2014, №25 від 24.03.2014, №28 від 28.03.2014, №3 від 04.04.2014, №1 від 06.05.2014, сума ПДВ за якими була віднесена позивачем до складу податкового кредиту за звітні періоди за березень-травень 2014 року, про що свідчать додатки 5 до податкових декларацій з податку на додану вартість.

Оплата отриманого товару підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та актами звірки взаємних розрахунків.

22.05.2014 між Приватним підприємством "Еліт Альфа ЛТД" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (Покупець) було укладено договір постачання №61, за умовами якого постачальник зобов'язався поставити покупцю нафтопродукти (товар) в кількості, асортименті й ціні, передбаченими договором в обумовлений договором термін, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити поставлений товар.

Відповідно до п.1.2 договору сума договору складає: сумарна вартість усіх виставлених рахунків на адресу покупця з урахуванням ПДВ 20%.

Згідно з п.2.1 договору покупець попередньо погоджує з постачальником термін, кількість і асортимент поставки. Виставлений рахунок на адресу покупця, є фактом узгодження відвантаження, асортименту, якості і кількості партії поставки.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що поставка товару протягом терміну дії договору проводиться згідно попередньої домовленості як в усній, так і письмовій формі.

Доставка товару на адресу покупця проводиться за попередньою узгодженістю сторін, або автотранспортом постачальника, або автотранспортом покупця. При доставці транспортом постачальника, транспортні послуги налаються додатково, окремо, або враховуються у ціну товару (п.4.2 договору).

Відповідно до п.4.3 договору постачальник спільно з товаром зобов'язується передати такі документи (на кожну партію (машину): видаткову накладну, податкову накладну.

Згідно з п.5.1 покупець оплачує постачальнику поставлений товар за узгодженим цінами згідно виставлених рахунків. Ціна є ринковою.

Пунктом 5.2 договору встановлено, що оплата за товар здійснюється покупцем за фактом поставки товару. Фактом поставки вважається дата прийому товару за накладною постачальника з відміткою покупця (або вантажоодержувачем покупця) про приймання товару або передоплати за погодженими цінами.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2014 включно. У разі, якщо на момент закінчення дії договору сторони не завершили розрахунки між собою, термін дії договору в частині виконання грошових зобов'язань підлягає автоматичній пролонгації до повного завершення розрахунків між сторонами.

З метою виконання умов вказаного договору, Приватним підприємством "Еліт Альфа ЛТД" було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" прийнято товар на загальну суму 10049094,00 грн., що підтверджується видатковими накладними №20 від 24.05.2014, №21 від 28.05.2014, №22 від 29.05.2014, №27 від 02.06.2014, №34 від 10.06.2014, №36 від 23.06.2014, №37 від 25.06.2014, №38 від 27.06.2014, №39 від 02.07.2014, №40 від 07.07.2014, №44 від 11.07.2014, №48 від 21.07.2014, №50 від 25.07.2014, №51 від 28.07.2014, №52 від 31.07.2014, №54 від 04.08.2014, №64 від 18.08.2014, №81 від 22.08.2014, №82 від 26.08.2014, №84 від 29.08.2014, №88 від 01.09.2014, №95 від 08.08.2014, №98 від 15.09.2014, №100 від 19.09.2014, №102 від 22.09.2014, №110 від 08.10.2014, №111 від 11.10.2014, №113 від 15.10.2014, №116 від 17.10.2014, №119 від 20.10.2014, №120 від 23.10.2014, №121 від 27.10.2014, №124 від 03.11.2014, №135 від 17.11.2014, №139 від 20.11.2014, №140 від 24.11.2014, №9 від 26.02.2015, №19 від 23.04.2015, №20 від 24.04.2015, №24 від 18.05.2015, №28 від 25.05.2015, №30 від 28.05.2015, №31 від 29.05.2015, №33 від 15.06.2015.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару здійснювалось Приватним підприємством "Еліт Альфа ЛТД", про що свідчать товарно-транспортні накладні.

Надалі, Приватним підприємством "Еліт Альфа Еліт" було виписано Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод-Ореол-1" відповідні податкові накладні, суми ПДВ за яким були віднесені позивачем до складу податкового кредиту відповідних звітних податкових періодів, що підтверджується Додатками 5 до податкових декларацій.

Відповідно до п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (в редакції до 01.01.2015) у цьому розділі об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Згідно з п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

П.п. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Відповідно до п. 138.6 ст. 138 ПК України собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.

Згідно з п. 138.8 ст. 138 ПК України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

При цьому, відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в редакції з 01.01.2015 визначає, що об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу (ст. 135 ПК України).

Таким чином, оподатковуваний прибуток розраховуються за даними бухгалтерського обліку.

Відповідно до п.п. 5-7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України №8 від 31.12.1999 р., витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов'язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 8 від 31.12.1999 р., передбачено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці;інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.

Згідно п. 3 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 336/22868 від 28.02.2013 р., витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками); прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (в тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.7 ПК України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів\послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Відповідно до п. 201. 8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, якій здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

До обов'язкових реквізитів податкової накладної, перелік яких закріплений в підпункті 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, законодавець відносить:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані ТОВ "Ойл Д", ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", "Еліт Альфа ЛТД", містять всі необхідні реквізити, передбачені статтею 201 Податкового кодексу України, а фактично висновок податкового органу про завищення витрат та податкового кредиту ґрунтується на підставі тверджень про те, що господарські операцій позивача з вказаними контрагентами носять фіктивний характер, з приводу чого суд зазначає наступне.

Відповідно до абз. 10 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. N 996-XIV первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Отже, суд приходить до висновку, що договори, видаткові і податкові накладні, рахунки є первинними документами, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між суб'єктами господарювання.

Таким чином, з урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Абзацом 4 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. N 996-XIV встановлено, що господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Отже, фактично здійснена господарська операція характеризується тим, що остання призводить до настання реальних змін майнового стану платника податків.

Відповідно до Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. N742/11/13-11 про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини:

- всупереч даним податкового обліку будь-кого з учасників операції відсутні зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу принаймні в одного з таких учасників (наприклад, збільшення статутного капіталу особи за рахунок активів, що не мають ринкової вартості, зокрема фіктивних цінних паперів, тобто цінних паперів, обіг яких на момент вчинення операції був припинений після оприлюднення даних щодо скасування свідоцтва про реєстрацію їх випуску);

- отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб (наприклад, експорт товару на підставну особу, яка не має відповідної реєстрації чи не веде будь-якої господарської діяльності, виключно з метою отримання документів, що підтверджують право на бюджетне відшкодування з податку на додану вартість;

- "тимчасова" поставка товару (тобто з подальшим поверненням того самого товару без обґрунтованої економічної причини в наступних податкових періодах постачальнику від покупця безпосередньо або через ланцюг посередників) тим платником податку, в якого за результатами певного податкового періоду наявне від'ємне значення податкових зобов'язань із податку на додану вартість тому учаснику, який має зобов'язання до сплати в бюджет тощо);

- результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом. У свою чергу, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Відповідно до ст. 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Таким чином законодавством надано позивачу право як суб'єкту господарювання на укладення будь-яких угод та здійснення будь-якої підприємницької діяльності, які не заборонені законом.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Судом під час дослідження господарської мети при укладення позивачем договору з вищевказаними контрагентами було встановлено наступне.

Так, 24.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ореол-1" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (Орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в оренду нежилі приміщення (об'єкт оренди), що розташовані за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92, для ведення господарської діяльності.

Відповідно до п.2.1 договору об'єктом оренди є нежилі приміщення, загальною площею 5960,20 кв. м. (транспортна дільниця, дільниця покриття, склад фарб, фарбувальний цех, трансформаторна підстанція №626, трансформаторна підстанція №13, частина механічного цеху).

Згідно з п.2.2 договору опис технічного стану об'єкта оренди на дату передачі його орендареві, його склад, вартість основних засобів зазначаються в акті приймання-передачі оренди, що є невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 5.4 договору встановлено, що орендар має право самостійно визначати способи використання об'єкта за умови дотримання вимог даного договору та нормативно-правових актів. Обладнати об'єкт, що орендується на власний розсуд.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 01 лютого 2015 року.

З матеріалів справи вбачається, що орендодавець передав, а орендар прийняв нежилі приміщення, про що сторонами було складено акт приймання-передачі нежилих приміщень б/н від 01.03.2012.

Між сторонами було підписано Додаткову угоду №2 від 30.01.2015 до Договору оренди від 24.02.2012, відповідно до якої сторони дійшли згоди про викладення п.9.1 договору в наступній редакції: "Цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 01 лютого 2018 року".

Крім того,01.03.202 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ореол-1" (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (Орендар) було укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець зобов'язався передати, а орендар прийняти в оренду обладнання, згідно переліку (Додаток№1 до даного договору) (об'єкт оренди), що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 92 для ведення господарської діяльності.

Пунктом 2.1 договору визначено, що об'єктом оренди є обладнання, визначене в Додатку №1.

Згідно з п.5.4 договору орендар має право самостійно визначати способи використання об'єкта за умови дотримання вимог даного договору та нормативно-правових актів. Обладнати об'єкт, що орендується на власний розсуд.

Відповідно до п.9.1 договору цей договір вступає в силу з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі приміщення і діє до 31 грудня 2018 року.

Між сторонами було підписано Додаток №1 до Договору оренди від 01.03.2012, яким сторони визначили перелік та вартість обладнання, що передається в оренду.

Отже, з огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що товар, який був поставлений позивачу його контрагентами, Товариством з обмеженою відповідальністю "Ойл Д", Товариством з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл Плюс" та Приватним підприємством "Еліт Альфа ЛТД", безпосередньо використовується Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод Орен-1" у своїй господарській діяльності для виробництва покрівельних та гідроізоляційних матеріалів, які в подальшому реалізуються покупцям.

Відповідне використання матеріалів для виробництва підтверджується наявними в матеріалах справи специфікаціями, накладними та внутрішньогосподарське переміщення товару, актами списання сировини і матеріалів на виробництво тощо.

Отже, матеріалами справи підтверджується безпосередній зв'язок між правочинами, вчиненими позивачем з контрагентами ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", ТОВ "Ойл Д" та ПП "Еліт Альфа ЛТД", та власною господарською діяльністю.

Таким чином, з урахуванням руху активів позивача, установлена спеціальна податкова правосуб'єктність учасників господарської операції, господарська мета при вчиненні позивачем правочинів з ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", ТОВ "Ойл Д" та ПП "Еліт Альфа ЛТД", їх реальність безпосередньо підтверджується наявними в матеріалах справи документами, а тому за сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку, що вести мову про завищення позивачем податкового кредиту та витрат неможливо з огляду на поверховість проведеної перевірки, без врахування та оцінки всіх первинних документів та не дослідження всіх істотних для справи обставин.

Як вбачається з акта перевірки, обґрунтовуючи фіктивний характер господарських відносин між позивачем та ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" та ТОВ "Ойл Д", відповідач посилається на податкову інформацію, яка надійшла на його адресу від ДПІ у Печерському районі м. Києва, в якій зазначено про непідтвердження реальності здійснення господарських відносин між вказаними контрагентами позивача, ТОВ "БФ Альянс", ТОВ "Браво СТ" та ТОВ "Мєта-торг плюс".

Так, зокрема, податковий орган зазначив про наявність вироку Печерського суду м. Києва від 30.07.2015 р. по кримінальній справі №757/22907/15-к за кримінальним провадженням за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбаченим ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст.1 ст.205 Кримінального кодексу України, в якому зазначено про фіктивну господарську діяльність ТОВ "БФ Альянс", ТОВ "Браво СТ" та ТОВ "Мєта-торг плюс".

Проте, суд не приймає до уваги вказану позицію відповідача, оскільки зазнана інформація стосується виключно відповідних контрагентів ТОВ "Стандарт Ойл Плюс" та ТОВ "Ойл Д" та не має безпосереднього відношення до господарської діяльності позивача.

Вказана інформація не може свідчити про фіктивність господарських відносин ТОВ "Завод Ореол-1" з відповідними суб'єктами господарювання, оскільки під час встановлення факту реальності господарських відносин мають безпосередньо досліджуватись господарські відносини між позивачем та його контрагентами.

Крім того, податковим органом не було враховано, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків продавцем, порушення ним правил здійснення господарської діяльності тощо, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи-платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства.

Порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку тягнуть відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не можуть бути підставою для позбавлення платника податку права на віднесення вартості отриманих послуг до складу валових витрат у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження їх розміру.

Такої ж позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 31.01.2011 р. в адміністративній справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону "Про ПДВ" стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

Щодо зауважень контролюючого органу про неналежне оформлення контрагентами позивача документів, які підтверджують перевезення відповідного товару, відсутність актів прийому-передачі виконаних транспортних послуг та узгоджених маршрутів дорожнього перевезення, суд зазначає наступне.

Статтею 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Отже, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які фіксують та підтверджують факт здійснення господарських операцій.

Відповідно до ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів,на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

Отже, товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує факт перевезення товару від одного пункту призначення до іншого.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що наявність недоліків у товарно-транспортних накладних не свідчить про фіктивний характер відносин між відповідними суб'єктами господарювання, оскільки встановлення реальності господарських операцій передбачає дослідження відповідної первинної документації у сукупності.

Як зазначено вище, виникнення господарських відносин між позивачем та вказаним контрагентом підтверджується комплексом належним чином оформлених документів, а тому суд не приймає до уваги відповідні твердження податкового органу.

Щодо позиції відповідача про ненадання позивачем під час перевірки документів, які підтверджують вартість транспортування, розрахунки з вказаним постачальником за транспортування, акти прийому-передачі транспортних послуг, рахунків (попереднє погодження асортименту поставки), суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що перевезення товару до пункту призначення (м.Васильків) здійснювалось ПП "Еліт Альфа ЛТД".

При цьому, суд звертає увагу на п.4.2 договору постачання №61 від 22.05.2014, укладеного між ТОВ "Завод Ореол-1" з ПП "Еліт Альфа ЛТД", відповідно до якого вартість постачання враховується у ціну товару.

На думку суду, вказане свідчить про те, що сторони договору не здійснювали оформлення окремих документів на транспортування (окрім ТТН), зокрема, з інформацією про вартість транспортування товару, оскільки така вартість входить до вартості товару, яка зазначена у рахунках-фактурах та видаткових накладних.

Щодо висновків відповідача про відсутність під час перевірки документації на перевезення бітуму та мазуту як небезпечного вантажу, то вважає вказану позицію помилковою, у зв'язку з наступним.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про перевезення небезпечних речовин" від 06.04.2000 №1644-III небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин.

Згідно з п.1.7 Правил дорожнього перевезення небезпечних вантажів затверджених наказом МВС України від 26.07.2004 №822, положення Правил не поширюється на перевезення машин або механізмів, не зазначених у переліку небезпечних вантажів наведеного в таблиці А глави 3.2 додатка А ДОПНВ, які містять небезпечні вантажі у внутрішньому або експлуатаційному устаткуванні цих машин або механізмів.

Так, зокрема, відповідно до п. b) ст.1 Європейської угоди про міжнародне перевезення небезпечних вантажів (ДОПНВ) від 30.09.1957, до якої Україна приєдналась Законом України від 02.03.2000 №1511-III, термін "небезпечні вантажі" означає речовини і предмети, що не допускаються до міжнародного дорожнього перевезення відповідно до положень додатків A і B або допускаються до неї з дотриманням визначених умов.

Суд звертає увагу на те, що бітум та мазут не належать до переліку небезпечного вантажу, який визначений Додатком А до вказаної Угоди, а тому вказана речовина не є небезпечним вантажем, що, в свою чергу, свідчить про те, що перевезення не передбачає обов'язкової наявності такого документу як узгоджений маршрут дорожнього перевезення.

Крім того, відповідач зазначив про те, що при проведенні перевірки ланцюгів контрагента позивача, ПП "Еліт Альфа ЛТД", не встановлено придбання бітуму у ПАТ "Укртатнафта" в обсягах, що відповідає об'ємам реалізованого бітуму на користь ТОВ Завод Ореол-1". При цьому, ПП "Еліт Альфа ЛТД" не здійснювало придбання бітуму по імпорту за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, що підтверджується вантажно-митними деклараціями за вказаний період.

Проте, суд не приймає до уваги вказану позицію відповідача, оскільки контролючим органом не було враховано, що згідно сертифікату відповідності серії ВГ №UA1.145.0055768-14 ПП "Еліт Альфа ЛТД" є виробником продукції «Бітум нафтовий дорожній в'язкий марки БНД 60/90», у зв'язку з чим обсяги придбання цим суб'єктом господарювання бітуму не має жодного правового значення, адже контролюючим органом не були перевірені обсяги сировини, яка може використовуватися контрагентом позивача для виробництва бітуму в необхідних обсягах.

Крім того, слід зауважити, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників податку на додану вартість, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо). Відповідні обставини можуть бути з'ясовані, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника податку на додану вартість.

До того ж суд звертає увагу на те, що відповідно до частини другої ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) у разі, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

На момент взаємовідносин позивача з контрагентами ТОВ "Ойл Д", ТОВ "Стандарт Ойл Плюс", "Еліт Альфа ЛТД" останні мали статус юридичних осіб, були зареєстровані як платники податку на додану вартість, відомості стосовно зазначеного підприємства та його керівництва були зазначені в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а отже сумнівів щодо відсутності спеціальної правосуб'єктності у зазначених контрагентів у позивача не виникало.

За таких обставин суд приходить до висновку про дотримання ТОВ "Завод Ореол-1" необхідних умов для формування податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та про відсутність у податкового органу підстав для здійснення оспорюваних донарахувань.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Під час розгляду справи відповідачем не були надані належні та допустимі докази на підтвердження правомірності викладеного в акті перевірки висновку про завищення позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, у той час як матеріали справи свідчать, що позивач в даному випадку здійснював податковий облік відповідно до вимог чинного законодавства, у зв'язку з чим донарахування відповідачем сум податкових зобов'язань суд вважає протиправними.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, сплачений позивачем судовий збір в сумі 78 547 грн. 76 коп. підлягає стягненню на його користь з Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

Відповідно до ч. 1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать: 1) витрати на правову допомогу; 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 4) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи.

Представником позивача було заявлено клопотання про компенсацію понесених витрат на правову допомогу на суму 25 000,00 грн., з приводу чого суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Частиною 3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про граничні розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" від 20.12.2011 №4191-VI розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах - суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" розмір мінімальної заробітної плати становить: з 1 січня - 1378 гривень, з 1 травня - 1450 гривень, з 1 грудня - 1600 гривень.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 представляє інтереси позивача на підставі договору про надання юридичних послуг №1/08/16 від 01.08.2016.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перерахована на користь ОСОБА_4 в якості оплати юридичних послуг грошові кошти у розмірі 25000,00 грн., про що свідчить копія платіжного доручення №1230 від 11.08.2016.

Представник позивача ОСОБА_4 приймала участь у наступних судових засіданнях:

- 31.08.2016, яке тривало 32 хвилини (з 10 год. 25 хв. до 10 год. 57 хв.);

- 07.09.2016, яке тривало 1 годину і 5 хвилин (14 год.42 хв. до 15 год.47 хв.);

- 09.09.2016, яке тривало 9 хвилин (з 14 год.16 хв. до 14 год.25 хв.).

Отже, загальний розмір компенсації за 106 (32+65+9) хвилин участі у судових засіданнях становить 1024,67 грн. (1450,00 грн. х 0,4 : 60 хв. х 106 хв.).

Враховуючи, що вчинення представником позивача інших процесуальних дій та їх тривалість жодним документом не підтверджується, компенсації підлягають витрати на правову допомогу лише за участь в судових засіданнях в сумі 1024,67 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області №0002231409 від 03.08.2016 та №0002241409 від 03.08.2016.

3. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод Ореол-1" (08600, Київська область, місто Васильків, вулиця Володимирська, будинок 92, ідентифікаційний код 35511654) судовий збір в сумі 78547 (сімдесят вісім тисяч п'ятсот сорок сім) грн. 76 коп. та витрати на правову допомогу в сумі 1024 (одна тисяча двадцять чотири) грн. 67 коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (03680, місто Київ, вулиця Народного Ополчення , будинок 5а, ідентифікаційний код 39393260).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дудін С.О.