Постанова

від 05.10.2016 по справі 905/1004/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

05.10.2016 р. справа №905/1004/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів: при секретарі судового засідання:ОСОБА_1В ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4

за участю представників сторін:

від позивача: від відповідача: від прокуратури: від скаржника:не прибув не прибув ОСОБА_5 - посвідчення №006809 від 28.09.2012р. не прибув розглянувши апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області на ухвалу господарського судуДонецької області від 27.07.2016 р. у справі№905/1004/15 (суддя Говорун О.В.) за позовомПриватного підприємства "Автоелемент", м.Маріуполь, Донецька область до відповідача: за участю про за скаргою на діїМаріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область Прокуратури міста Маріуполь, м. Маріуполь, Донецька область визнання договору недійсним та стягнення суми. Приватного підприємства "Автоелемент", м.Маріуполь, Донецька область Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Донецької області від 27.07.2016р. по справі №905/1004/15 (із врахуванням ухвали про виправлення описки від 21.09.2016р.):

- частково задоволено скаргу Приватного підприємства "Автоелемент";

- визнано протиправною бездіяльність управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області (87500, м. Маріуполь, пр.Миру, 68, ідентифікаційний код юридичної особи - 37989721) з невиконання наказу суду від 01.10.2015 у справі №905/1004/15, в частині стягнення з боржника - Маріупольської міської ради (87500, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, ідентифікаційний код юридичної особи - 33852448) судового збору у розмірі 25218грн., за рахунок коштів розташованих на рахунках місцевого бюджету м.Маріуполя;

- зобов'язано управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області (87500, м. Маріуполь, пр.Миру, 68, ідентифікаційний код юридичної особи - 37989721) виконати наказ суду від 01.10.2015 у справі №905/1004/15 в частині стягнення з боржника - Маріупольської міської ради (87500, м.Маріуполь, пр.Миру, 70, ідентифікаційний код юридичної особи - 33852448) судового збору у розмірі 25218грн. за рахунок коштів розташованих на рахунках місцевого бюджету м.Маріуполя.

Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області звернулось до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Донецької області від 27.07.2016р. по справі №905/1004/15.

Скаржник вважає ухвалу місцевого господарського суду такою, що прийнята із порушенням норм матеріального та процесуального права, враховуючи те, що скарга ні дії органу казначейської служби не може розглядатись на підставі ст. 121-2 Господарського процесуального кодексу України. Зазначив, що рахунки на ім'я Маріупольської міської ради в управлінні казначейської служби не відкриті, у зв'язку із чим скаржник позбавлений можливості виконати наказ господарського суду Донецької області від 01.10.2015р.

Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 22.09.2016р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Агапов О.Л., судді Склярук О.І., М'ясищев А.М.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 23.09.2016р. у зв'язку із перебуванням судді Склярук О.І. у відпустці було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Агапов О.Л., судді Мартюхіна Н.О., М'ясищев А.М.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2016р. було сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий Сгара Е.В., судді Дучал Н.М., Будко Н.В.

Позивач у судове засідання 05.10.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Відповідач у судове засідання 05.10.2016р. не прибув, причини неявки не повідомив.

Прокурор у судовому засіданні 05.10.2016р. обґрунтованих пояснень по суті апеляційної скарги не надав.

Скаржник у судове засідання 05.10.2016р. не прибув, через канцелярію суду надав клопотання, яким просив відкласти розгляд апеляційної скарги.

Розглянувши вищевказане клопотання про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку щодо залишення його без задоволення, враховуючи необхідність вирішення спору в розумний строк, що узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини та той факт, що явка сторін не визнавалась обов'язковою, а останніх було попереджено, що скаргу буде розглянуто за наявними матеріалами в справі, у випадку нез'явлення їх у судове засідання.

Фіксування судового засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку, встановленому ст.ст.4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно ст.106 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням господарського суду Донецької області від 03.09.2015р. позовні вимоги Приватного підприємства "Автоелемент", м.Маріуполь були задоволені. Визнано недійсним договір щодо набуття права оренди земельної ділянки від 29.12.2007р., укладений між позивачем та відповідачем. Також, було стягнуто з відповідача на користь позивача 1200000 грн. та 25218 грн. судового збору.

Господарським судом Донецької області 01.10.2015р. був виданий відповідний наказ на примусове виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/1004/15.

Ухвалою господарського суду Донецької області 03.12.2015р. внесено виправлення до наказу господарського суду Донецької області у справі №905/1004/15 від 01.10.2015 та включено до наказу абзац 3 наступного змісту: В«Боржник - Маріупольська міська рада, місцевий бюджет м. Маріуполя (р/р 31210206700053, банк ГУ ДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, одержувач Маріупольське УК, ЄДРПОУ 37989721)В» .

Ухвалою господарського суду Донецької області 08.02.2016р. виправлено описку в резолютивній частині ухвали від 03.12.2015 у справі №905/1004/15 за позовом Приватного підприємства В«АвтоелементВ» до Маріупольської міської ради про визнання договору недійсним та стягнення 1200000грн., виклавши абзац 3 наказу господарського суду Донецької області у справі №905/1004/15 від 01.10.2015 в наступній редакції: В«Боржник - Маріупольська міська рада, місцевий бюджет м. Маріуполя (р/р 31510931700051, банк ГУ ДКСУ в Донецькій області, МФО 834016, одержувач Маріупольське УК, ЄДРПОУ 37989721)В» .

Приватне підприємство В«АвтоелементВ» звернулось до Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області із заявою про примусове виконання наказу господарського суду Донецької області у справі №905/1004/15 від 01.10.2015р.

Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області листом від 17.05.2016р. №04-23/1354 повернуло на адресу стягувача, зокрема, наказ господарського суду Донецької області у справі №905/1004/15 від 01.10.2015р. в частині стягнення судового збору в розмірі 25218 грн.

Не погодившись із вищевказаними обставинами, Приватне підприємство В«АвтоелементВ» звернулось до місцевого господарського суду зі скаргою на дії управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області, в якій скаржник просив визнати протиправною бездіяльність управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області щодо невиконання наказу суду від 01.10.2015 у справі №905/1004/15, в частині стягнення з боржника судового збору у розмірі 25218грн., за рахунок коштів розташованих на рахунках місцевого бюджету м.Маріуполя та зобов'язати управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області виконати наказ господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15 в частині стягнення з боржника судового збору у розмірі 25218грн. за рахунок коштів розташованих на рахунках місцевого бюджету м.Маріуполя.

При розгляді вищевказаних вимог, колегія суддів апеляційного господарського суду виходить з наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 9 частиною 3 статтею 129 Конституції України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 4-5 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України.

За приписом ст.115 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються в порядку, встановленому цим кодексом та Законом України "Про виконавче провадження".

Відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Механізм виконання судових рішень про стягнення коштів з бюджетних установ визначається Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845 «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».

Виконання рішення суду покладається на державну виконавчу службу України.

Проте, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з держаних органів, державних підприємств, установ та організацій регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - ОСОБА_6).

ОСОБА_6 встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України В«Про виконавче провадженняВ» та особливості їх виконання.

Відповідно до вимог ст. 2 зазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є:

державний орган;

державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство);

юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду. Дія цього Закону не поширюється на рішення суду, стягувачем за якими є державний орган, державне підприємство, орган місцевого самоврядування, підприємство, установа, організація, що належать до комунальної власності.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону, виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Окрім цього, порядок стягнення коштів з державних органів, державного або місцевих бюджетів або боржників регулюється Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» (далі - Порядок).

Вищевказаний Порядок визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судовими органами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п. 3 вказаного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відповідно до п. 6 зазначеного Порядку у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб:

- заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

- оригінал виконавчого документа;

- судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

- оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

До заяви можуть додаватися інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо).

Згідно з п.15 Порядку дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Як вже зазначалось вище, наказом господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15 стягнуто з Маріупольської міської ради на користь Приватного підприємства "Автоелемент" 1200000 грн. та 25218 грн. судового збору.

Із матеріалів справи вбачається, що наказ господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15 виконано частково та стягнуто з боржника в примусовому порядку 1200000 грн.

Що стосується стягнення з Маріупольської міської ради судового збору в розмірі 25218 грн., то в зазначеній частині, наказ господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15 Управлінням Державної казначейської служби України у м. Маріуполі, повернуто стягувачу листом від 17.05.2016р. №04-23/1354 без виконання.

В обґрунтування вищевказаного повернення виконавчого документа від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15, Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі зазначило, що у останнього не відкрито рахунків на ім'я відповідача - Маріупольської міської ради, а розрахунково-касове обслуговування зазначеної організації не ведеться.

Судова колегія апеляційної інстанції не може погодитись із вищезазначеними твердженнями Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі, враховуючи наступне.

Відповідно до п.п.1 п. 9 Порядку Орган Казначейства повертає виконавчий документ стягувачеві у разі, коли виконавчий документ:

- не підлягає виконанню органом Казначейства;

- подано особою, що не має відповідних повноважень;

- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;

- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;

- рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;

- суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;

- відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;

- стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;

- наявні інші передбачені законом випадки.

Таким чином, п.п.1 п. 9 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, чітко встановлено підстави для повернення органом казначейства виконавчого документа. При цьому, в діючому законодавстві не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа, як відсутність відкритих в органі казначейства відповідних рахунків боржника.

Крім того, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі своїми діями фактично визнає можливість повного виконання наказу господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15, враховуючи його виконання в частині стягнення з Маріупольської міської ради 1 200 000 грн.

Також, судова колегія апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до пп. 2 п. 4, пп. 5 п. 5 Порядку органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку, і під час виконання виконавчих документів органи Казначейства мають право звертатися у передбачених законом випадках до органу, який видав виконавчий документ, щодо роз'яснення рішення про стягнення коштів, порушувати клопотання про встановлення чи зміну порядку і способу виконання такого рішення, а також відстрочку та/або розстрочку його виконання, вживати інших заходів до виконання виконавчих документів .

До того ж, апеляційний суд наголошує, що частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційний Суд України у п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 у справі № 11-рп/2012 зазначено, що невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Отже, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Згідно приписів ст. 9 Конституції України, ст. 19 Закону України В«Про міжнародні договори УкраїниВ» і ст. 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами міжнародних договорів, ратифікованих законами України.

Згідно з вимогами статті 17 Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У зв'язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України В«Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людиниВ» господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні (абз. 3 п. 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 В«Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людиниВ» ).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.06.2004р. у справі В«Півень проти УкраїниВ» суд вказав, що право на судовий розгляд, гарантований ст. 6 Концепції, захищає також виконання остаточних та обов'язкових судових рішень, які в країні, що поважає верховенство права, не можуть залишатися невиконаними, завдаючи при цьому шкоди одній зі сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії § 1 ст. 6 Конвенції. Затримка у виконанні рішення може бути виправдана за виняткових обставин. Але затримка не повинна бути такою, що позбавляє сутності право, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції ("ОСОБА_7 проти Італії", заява № 22774/93, § 74, ЄСПЛ 1999-V).

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 19 березня 1997 року у справі "Горнсбі проти Греції", Європейський суд наголосив, що В«відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду"В» . Європейський суд також зазначив, що В«адміністративні органи є складовою держави, яка керується принципом верховенства права, а відтак інтереси цих органів збігаються з необхідністю належного здійснення правосуддя. Якщо адміністративні органи відмовляються або неспроможні виконати рішення суду, чи навіть зволікають з його виконанням, то гарантії, надані статтею 6 стороні на судовому етапі, втрачають свою мету.В»

З огляду на вищевикладене, дії Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі щодо невиконання наказу господарського суду Донецької області від 01.10.2015р. у справі №905/1004/15 в частині стягнення судового збору в розмірі 25218 грн. є незаконними та такими, що порушують принцип обов'язковості виконання судових рішень, встановлений як нормами українського, так і міжнародного законодавства.

Посилання скаржника стосовно неможливості розгляду скарги на дії органу казначейської служби в господарському суді на підставі ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України не приймаються колегією суддів апеляційного господарського суду, враховуючи наступне.

З аналізу норм діючого законодавства вбачається, що оскарження дій чи бездіяльності органів Казначейства прямо не передбачено Господарським процесуальним кодексом України. В той же час, норми Господарського процесуального кодексу України та Закону України «Про виконавче провадження» пов'язують виконання судового рішення не лише органом державної виконавчої служби, а й органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Таким чином, з огляду на той факт, що виконання судового рішення є останньою стадією судового процесу, незалежно від того, який орган здійснює його виконання, до спірних правовідносин підлягає застосуванню аналогія права, що зумовлює можливість оскарження в господарському суді в порядку ст.121-2 Господарського процесуального кодексу України, дій органу державної казначейської служби, як органу, який відповідно до законодавства України повинен здійснювати виконання рішення суду в цій справі.

Аналогічного висновку дійшов Вищий господарський суд України в постановах від 30.06.2016р. по справі №916/376/15-г, від 08.04.2015р. по справі №42/87-09, від 15.10.2014р. по справі №916/885/13.

З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області задоволенню не підлягає, а ухвала господарського суду Донецької області від 27.07.2016р. по справі №905/1004/15 є законною, обґрунтованою, прийнятою із правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і підлягає залишенню без змін.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 105, 106, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у м. Маріуполі Донецької області на ухвалу господарського суду Донецької області від 27.07.2016р. по справі №905/1004/15 - залишити без задоволення.

Ухвалу господарського суду Донецької області від 27.07.2016р. по справі №905/1004/15 - залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Е.В. Сгара

Судді: Н.В. Будко

ОСОБА_2