Рішення

від 05.10.2016 по справі 902/671/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 жовтня 2016 р. Справа № 902/671/16

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банаська О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер", м. Вінниця

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАБАШ", м. Запоріжжя

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпак", м. Вінниця

про стягнення 791 762,30 грн

За участю секретаря судового засідання Гнатовської Л.С.

За участю представників:

позивача: ОСОБА_1, довіреність № б/н від 04.01.2016 р., паспорт серії АВ № 061296 виданий Ленінським РВ УМВС України у Вінницькій області 29.12.1999 р.

Представники відповідачів в судове засідання не з'явилися.

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Полімер" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАБАШ" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпак" про стягнення 791 762,30 грн, з яких 770 017,69 грн боргу, 19 449,68 грн пені, 1 794,93 грн 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за договором поставки № 35/07 від 11.02.2016 р. та договором поруки від 11.02.2016 р. (з останніх солідарно в розмірі 500,00 грн боргу).

Ухвалою суду від 08.08.2016 р. (суддя Грабик В.В.) порушено провадження у даній справі та призначено її до розгляду на 31.08.2016 р.

Ухвалою суду від 31.08.2016 р. розгляд справи відкладено на 05.10.2016 р.

Разом з тим, постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 р. суддю Грабика В.В. звільнено з посади судді.

Відповідно до розпорядження керівника апарату Господарського суду Вінницької області від 13.09.2016 р. здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 902/671/16, за результатами якого справу було розподілено судді Банаську О.О.

Ухвалою суду від 14.09.2016 р. справу № 902/671/16 прийнято до свого провадження та призначено засідання на 05.10.2016 р.

15.09.2016 р. на адресу суду від представника позивача супровідним листом надійшло ряд документів на виконання вимог ухвали суду.

Відповідачі до суду не з'явились, причини неявки суду не повідомили, незважаючи, що про дату, час та місце проведення судового засідання останні повідомлялися належним чином - ухвалами суду від 31.08.2016 р. та від 05.10.2016 р.

При цьому суд констатує, що факт отримання відповідних ухвал відповідачем 2 підтверджується наявними у справі рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

З приводу неявки відповідача 1 суд зауважує, що ухвала суду про порушення провадження надіслана за адресою реєстрації повернулась до суду з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".

Враховуючи наведене суд приймає до уваги такі положення законодавства.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Виходячи з вимог ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Варто зазначити, що відповідно до ч.1 ст.64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином .

В абзаці 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вказано, що за змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом . Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Крім того, відповідно до п.3.9.2 вказаної постанови у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

При неявці відповідача 1 в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.4 ст.17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" обов'язок щодо внесення змін про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, з поміж іншого і стосовно місцезнаходження, покладається на останню.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 2.6.15 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 р. № 28 (з подальшими змінами) на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправлення, підпис працівника, який її здійснив, та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 р. № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвали, яка наявна в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копії процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача 1 належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд враховує, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Враховуючи те, що норми ст.ст.38, 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів.

Проте, відповідач 1 своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд зазначає, що станом на 05.10.2016 р. від відповідачів не надійшло жодних письмових пояснень, відзиву, клопотань чи заяв по суті спору.

За відсутності відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

В судовому засіданні представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог щодо відповідача 1 по сумі основного боргу в розмірі 500 грн.

Розглянувши заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог (вх.№06-52/9179/16) відповідно до якої останній просить стягнути з відповідачів 769 517,69 грн боргу, 19 449,68 грн пені, 1 794,93 грн 3 % річних у зв'язку з неналежним виконанням відповідачами зобов'язань за договором поставки № 35/07 від 11.02.2016 р. та договором поруки від 11.02.2016 р., яка з огляду на її зміст розцінюється судом як заява про зменшення розміру позовних вимог в частині вимоги про стягнення боргу суд приймає її до розгляду, як таку, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено, що 11.02.2016 р. між ТОВ-підприємство "Полімер" (далі по тексту - "Позивач", "Постачальник") та ТОВ "АКВА-ДЖЕРЕЛО", яке змінило свою назву на ТОВ АТАБАШ" (далі - "Відповідач-1", "Покупець") було укладено договір поставки № 35/07 (далі - "Договір"), відповідно до положень якого Позивач зобов'язався постачати обумовлений сторонами Товар згідно заявок Відповідача-1, а Відповідач-1 зобов'язався оплачувати поставлений йому Товар у розмірі 100 % його вартості, вказаної у накладній, протягом 30 календарних днів з моменту поставки (а.с.11-13, т.1).

Кількість, строки, поставки, асортимент та розгорнута номенклатура товару, що постачається за цим Договором, визначаються на підставі заявок Покупця та зазначається у Специфікаціях та/або Видаткових накладних Постачальника, які після підписання сторонами мають юридичну силу специфікації та є невід'ємною частиною цього договору (п.1.2 Договору).

Поставка товару здійснюється на підставі письмової або усної заявки Покупця. Заявка повинна містити відомості щодо найменування та виду товару, його характеристик (ширина, товщина, інше), кількості, а також - щодо умов поставки (п.2.4 Договору).

Пунктом 2.6 сторони Договору визначили, що товар поставляється за заявкою Покупця по кількості та ціні, що зазначаються у видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору.

Згідно з п.2.10 Договору товар вважається поставленим в момент фактичної передачі від Постачальника до Покупця на складі Постачальника або на складі Покупця, або в момент фактичної передачі третій особі - перевізнику на складі Постачальника, в залежності від обраного способу поставки.

Сторони погодили, що право власності на товар переходить від Постачальника до Покупця з моменту здійснення його поставки, як зазначено в п.2.10 Договору (п.2.13 Договору).

Пунктом 5.1 Договору встановлено, що Покупець має здійснити 100% оплату вартості Товару протягом 30 (Тридцяти) календарних днів з моменту поставки Товару.

Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2016 р., але в будь - якому разі - до повного виконання сторонами своїх Договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2016 р., але в будь - якому разі - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.10.1 Договору).

зобов'язань (п.10.1 Договору).На виконання умов укладеного договору 26.04.2016 р. Позивачем поставлено, а Відповідачем-1 прийнято поліетиленову продукцію, а саме: плівку поліетиленову термозбіжну (полотно 0,070x365) кількості 2030,40 кг, на загальну суму 109 641,00 грн.

06.06.2016 р. Позивачем поставлено, а Відповідачем-1 прийнято поліетиленову продукцію, а саме: плівку поліетиленову термозбіжну (полотно 0,070x365) кількості 6139,58 кг, на загальну суму 337 652 (Триста тридцять сім тисяч шістсот п'ятдесять дві) гривні 34 копійки.

07.06.2016 р. Позивачем поставлено, а Відповідачем-1 прийнято поліетиленову продукцію, а саме: плівку поліетиленову термозбіжну (полотно 0,070x365) кількості 7861,76 кг., на загальну суму 432 365 (Чотириста тридцять дві тисячі триста шістдесят п'ять) гривень 35 копійок.

Факт отримання товару на вказану вище суму підтверджується наявними в матеріалах справи накладними.

В подальшому, після підписання основного договору поставки № 35/07 11.02.2016 р. між Позивачем та ТОВ "Поліпак" (далі - "Відповідач 2") було укладено Договір поруки, за умовами якого Відповідач-2 частково поручився за зобов'язаннями Відповідача-1 перед Позивачем за вищевказаним Договором поставки, в межах суми 500 гривень 00 копійок (а.с.14, т.1).

25.04.2016 р. Позивач та Відповідач 2 уклали Додаткову угоду №1 до вказаного Договору поруки, якою доповнили Договір поруки пунктом 2.3, згідно якого зобов'язались кожного разу при виникненні у Віповідача 1 (Боржника) зобов'язання перед Позивачем (Кредитором) по оплаті товару за Договором поставки, підписувати Додаток № 1 до Договору поруки, в якому слід було зазначити найменування, кількість та загальну вартість поставленого Відповідачу 1 (Боржнику) товару за Договором поставки, а також номер і дату видаткової накладної, якою підтверджується відповідна поставка.

На виконання умов пункту 2.3 Договору поруки, між Позивачем та Відповідачем 2 були підписані до Договору поруки Додатки № 1 від 26.04.2016 р., 06.06.2016 р. та 07.06.2016 р., в яких зазначено, що заборгованість Відповідача 1 за Договором поставки № 35/07 від 11.02.2016 р. виникла саме на підставі видаткових накладних №00000002079 від 06.06.2016 р. та №00000002132 від 07.06.2016 р.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що Відповідач 1 не виконав своїх зобов'язань, відповідно до укладеного Договору поставки № 35/07 від 11.02.2016 р. щодо своєчасної оплати за отриманий товар згідно видаткових накладних від 06.06.2016 р. та від 07.06.2016 р. провівши оплату за товар отриманий згідно видаткової накладної від 26.04.2016 р.

Таким чином розмір боргу Відповідача 1 становить 770 017,69 грн.

Непроведення Боржником в повному обсязі розрахунків за отриманий товар спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов таких висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення позивачем та відповідачем 1 договору № 35/07 від 11.02.2016 р. з огляду на його зміст та характер взятих за ним сторонами зобов'язань між ними виникли правовідносини, які регулюються параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України "Поставка".

Згідно ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.631 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Матеріали справи не містять доказів сплати боржником (відповідачем 1) заборгованості за договором поставки № 35/07 від 11.02.2016 р. у розмірі 770 017,69 грн.

Слід також зазначити, що з огляду на заявлення позову не тільки до боржника (відповідача 1) за договором поставки № 35/07 від 11.02.2016 р., а і до поручителя (відповідач 2) за Договором поруки від 11.02.2016 р., судом при прийнятті рішення враховано наступні норми матеріального права.

Зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст.553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимогу позивача про солідарне стягнення боргу з відповідачів в розмірі 500,00 грн правомірною та обґрунтованою.

Так як відповідач 1 не виконав свого обов'язку по проведенню розрахунків у строки визначені договором, то він є таким що прострочив виконання зобов'язання, а тому є боржником.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст.230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що за порушення строків оплати за Товар Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ України від простроченої суми за кожен день прострочення, починаючи з моменту порушення зобов'язання по оплаті та до повного погашення (сплати) простроченого платежу.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені та 3 % річних є правомірними, оскільки відповідають умовам укладеного договору та чинного законодавства.

Перевіркою правильності розрахунку пені та 3 % річних за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон Еліт 9.1.5" калькулятора судом помилок не виявлено, на підставі чого підлягає до задоволення 19 449,68 грн пені, 1 794,93 грн 3 % річних за період з 07.07.2016 р. по 04.08.2016 р.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст.33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвал суду відповідачами не подано до суду належних та допустимих доказів в спростування позовних вимог позивача (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, видаткові накладні тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про повне задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню солідарно на відповідачів відповідно до ст.49 ГПК України.

05.10.2016 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 42, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАБАШ", вул.Зачиняєва, буд.63, офіс 4, м. Запоріжжя, 69000 (ідентифікаційний код - 39534996) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер", вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 23058539) 769 517,69 грн боргу, 19 449,68 грн пені, 1 794,93 грн 3 % річних, 11 861,44 грн сплаченого судового збору.

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "АТАБАШ", вул. Зачиняєва, буд.63, офіс 4, м. Запоріжжя, 69000 (ідентифікаційний код - 39534996) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпак", вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 31576346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер", вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 23058539) 500,00 грн боргу.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпак", вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 31576346) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Полімер", вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034 (ідентифікаційний код - 23058539) 15,01 грн сплаченого судового збору.

5. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення надіслати відповідачам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 10 жовтня 2016 р.

Суддя О.О. Банасько

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2, 3 - ТОВ "АТАБАШ" - вул. Зачиняєва, буд.63, офіс 4, м. Запоріжжя, 69000; вул.Миколи Шепелєва, 2, м.Київ, 03061.

4 - ТОВ "Поліпак" - вул. Карла Маркса, 50, м. Вінниця, 21034.