Постанова

від 04.10.2016 по справі 910/1358/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2016 р. Справа№ 910/1358/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Іоннікової І.А.

суддів: Тищенко О.В.

Гончарова С.А.

за участю секретаря судового засідання: Каніковського А.О.,

представників:

від позивача Гончар О.М. (представник за довіреністю)

від відповідача Дорошенко О.С. (представник за довіреністю)

від третьої особи не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Київської міської Ради

на рішення господарського суду міста Києва

від 02.06.2016 року

у справі № 910/1358/16 (суддя Курдельчук І.Д.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд»

до Київської міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: товариство з обмеженою відповідальністю «ААН «СейЯ-Кірш-аудит»

про визнання недійсним окремих частин угоди

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.06.2016 року позов задоволено. Визнано пункт 4 угоди про поновлення та про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 19.04.2012, укладеної Київською міською радою (далі - КМР) та товариством з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» (далі - Товариство), посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округа Кравченко Н.П. 19.04.2012, зареєстрованої в реєстрі за № 278 та зареєстрованої Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 26.04.2012 за № 91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів, недійсним. Стягнуто з Київської міської ради з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання даного рішення суду, на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» 1 378 (одну тисячу триста сімдесят вісім) грн. судового збору.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, Київська міська рада звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва 02.06.2016 року у справі № 910/1358/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В своїх доводах відповідач посилається на те, що суд першої інстанції надав невірну юридичну оцінку дійсним обставинам справи, що в свою чергу призвело до неправильного застосування до спірних правовідносин норм матеріального права. Крім тог, судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права та безпідставно відмовлено у застосуванні наслідків спливу строку позовної давності тощо.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді Гончаров С.А., Тарасенко К.В.) від 08.07.2016 апеляційну скаргу Київської міської ради було прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 07.09.2016.

Розпорядженням Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у справі № 910/1358/16 призначено повторний автоматизований розподіл, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/1358/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя: Іоннікова І.А., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду (у складі колегії суддів: головуючий суддя Іоннікова І.А., судді: Гончаров С.А., Тищенко О.В.) від 07.09.2016 прийнято апеляційну скаргу Київської міської ради до провадження, розгляд справи призначено на 07.09.2016.

06.09.2016 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) позивач подав відзив на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 відкладено розгляд справи на 04.10.2016, зобов'язано третю особу надати відзивна апеляційну скаргу.

В судове засідання 04.10.2016 року з'явились представники позивача та відповідача (апелянта), представник третьої особи не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про неявку та її причини апеляційний господарський суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав. Присутній в судовому засідання представники позивача та відповідача не заперечували проти розгляду справи за відсутності представника третьої особи, який не з'явився в судове засідання.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Оскільки неявка представника третьої особи не перешкоджає вирішенню спору по суті, з огляду на вимоги ч. 1 ст. 102 ГПК України апеляційний господарський суд вважав за необхідне апеляційну скаргу розглянути за відсутності згаданого представника за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/1358/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечив, просив не брати їх до уваги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі ст. 101 ГПК України в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.2008 КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 15.05.2008 за № 91-6-00778 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Договір), згідно п.п. 1.1 та 1.2 якого орендодавець на підставі рішення КМР від 26.06.2007 за № 1015/1676, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, яка розташована по проспекту Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розмір - 1 069 кв. м., кадастровий номер 8000000000:88:168:0037, цільове призначення для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку.

В подальшому рішенням КМР VIII сесії VI скликання від 01.12.2011 № 811/7047 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 № 91-6-00528 та від 15.05.2008 № 91-6-00778» Товариству поновлено Договір та встановлено, що розмір річної орендної плати, визначеної в Договорі підлягає приведенню у відповідність до норм законодавства (п.п. 1.2., 2. Рішення КМР).

КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) 19.04.2012 укладено угоду про поновлення та про внесення змін та доповнень до договору оренди земельної ділянки, яку посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П. та зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу КМР (КМДА), про що зроблено запис 26.04.2012 за №91-6-00957 у книзі записів державної реєстрації договорів (далі - Угода), згідно п. 1 якої, сторони узгодили поновити на підставі рішення КМР від 01.12.2011 року № 811/7047 та Закону України «Про оренду землі» на 5 (п'ять) років Договір.

Згідно п. 4 Угоди сторони узгодили підпункт 4.2 Договору оренди викласти в редакції: «Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 11,25 ( одинадцяти цілих двадцяти п'яти сотих) відсотків від її нормативної грошової оцінки. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством».

Відповідно до аудиторського висновку щодо порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку Товариства (період перевірки 2014 рік) від 11.06.2015 № б/н, проведеного третьою особою на замовлення Товариства, станом на момент підписання Угоди діяли ставки розміру орендної плати, визначені Додатком 12 до рішення КМР від 29.12.2011 №1100/7336 «Про бюджет міста Києва на 2012 рік», відповідно до пункту 28.1 якого ставка орендної плати для операцій з нерухомим майном була встановлена у розмірі 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а в Угоді визначена річна орендна плата за земельну ділянку у розмірі 11,25 відсотків від її нормативної грошової оцінки, що є вищим ніж встановлено в нормативно-правовому акті, у зв'язку з чим, на думку позивача пункт 4 Угоди не відповідає чинному законодавству України, а саме в частині визначення розміру орендної плати.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що застосування 11, 25% нормативного грошової оцінки як трикратного розміру земельного податку для земельних ділянок історико-культурного призначення, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України (на момент укладення Угоди) та порушує права позивача, відтак, дійшов висновку про визнання недійсним пункт 4 Угоди та задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; за статтями 142-144 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об'єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Порядок та умови набуття права користування земельною ділянкою на умовах оренди встановлено Земельним кодексом України та Законом України «Про оренду землі», ст. 1 якого визначає, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі термінове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендарю для ведення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Статтею 2 Закону України «Про оренду землі» визначено, що відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад, а за пунктом 2 статті 22 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ» Київська міська рада має право визначати особливості землекористування.

Згідно ч. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Київська міська рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Положеннями ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з статтею 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Матеріалами справи підтверджується, що 15.05.2008 між КМР (орендодавець) та Товариством (орендар) укладено Договір та передано в строкове платне користування земельну ділянку, яка розташована по проспекту Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва, розмір - 1 069 кв. м., кадастровий номер 8000000000:88:168:0037, цільове призначення для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку.

Крім того, рішенням КМР VIII сесії VI скликання від 01.12.2011 № 811/7047 «Про поновлення товариству з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» договорів оренди земельних ділянок на просп. Перемоги, 5-а у Шевченківському районі м. Києва від 26.01.2006 № 91-6-00528 та від 15.05.2008 № 91-6-00778» Товариству поновлено Договір на п'ять років, а на підставі вказаного рішення сторонами було укладено Угоду, пункт 4 якої оскаржується позивачем.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 180 ГК України встановлено зокрема, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 ст. 181 ГК України передбачено, що у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 ЦК вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно із частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями ст. 217 ЦК України встановлено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

В п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вказано, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4 - 6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Додатком № 12 до рішення КМР від 29.12.2011 № 1100/7336 була встановлена ставка орендної плати у розмірі 10%.

Посилання відповідача про те, що надана в оренду земельна ділянка розміщена в межах зон історико-культурних заповідників і зон охорони пам'яток історії та культури на території міста Києва (лист Департаменту від 16.03.2016 № 05707-4949), а тому визначена в Угоді орендна плата відповідає вимогам чинного законодавства України, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не надано доказів на підтвердження даного факту, а матеріали справи таких доказів не містять.

Так в переліку пам'яток культурної спадщини національного значення м. Києва, занесених до Держаного реєстру нерухомих пам'яток України (а.с. 143-165) жодних пам'яток культурної спадщини національного значення за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, 5-а не значиться.

На переконання судової колегії місцевий господарський суд дійшов необґрунтованого висновку про застосування 11, 25% нормативного грошової оцінки як трикратного розміру земельного податку для земельних ділянок історико-культурного призначення, у даному випадку є порушенням норм чинного законодавства України та порушує права позивача, оскільки сторони досягли згоди щодо визначення річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 11, 25 відсотків від її нормативної грошової оцінки.

Згідно п. 2.1. Договору цільове призначення орендованої земельної ділянки зазначено - для влаштування будівельного майданчика для будівництва адміністративного будинку.

Згідно п. 288.1 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Положеннями п. 288.4 Податкового кодексу України передбачено, що розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Приписами п.п. 288.5.1 та 288.5.2 Податкового кодексу України (чинний на момент укладення Угоди) визначено що, розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою:

для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;

не може перевищувати:

а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки;

б) для земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності та надані для будівництва та/або експлуатації аеродромів - чотирикратний розмір земельного податку, що встановлюється цим розділом;

в) для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Одночасно колегія судді Київського апеляційного господарського суду відмічає, що визначення річної орендної плати за земельну ділянку у розмірі 11, 25 відсотків від її нормативної грошової оцінки не суперечить положенням Податкового кодексу України, так як не перевищує максимально допустимий розмір орендної плати - 12 відсотків, визначений підпунктом 288.5.2 зазначеного кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому у позові слід відмовити.

Посилання скаржника в апеляційні скарзі щодо безпідставної відмови судом першої інстанції у застосуванні наслідків спливу позовної давності колегією суддів не приймаються з огляду на наступне.

Відповідно до статей 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відтак, положення закону про правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення або оспорювання. У випадках відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самих вимог.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 у справі №П-9/161-16/165.

Враховуючи, що суд апеляційної інстанції прийшов висновку про відсутність порушеного права, необґрунтованість позовних вимог та відмову в позові, клопотання про застосування строків позовної давності судом відхиляється.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що зазначеним вище обставинам місцевий господарський суд не надав належної оцінки, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, рішення господарського суду міста Києва від 02.02.2016 у справі №910/1358/16 прийнято з порушенням норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/1358/16 слід задовольнити, а оскаржуване рішення суду - скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Київської міської ради на рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі №910/1358/16 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.06.2016 у справі № 910/1358/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким у позові відмовити повністю.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрансбуд» (01135, м. Київ, проспект Перемоги, 5-А; ідентифікаційний код: 32386812) на користь Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 36; ідентифікаційний код: 22883141) 1515 (тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн.. 80 коп. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

4. Видачу відповідних наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/1358/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя І.А. Іоннікова

Судді О.В. Тищенко

С.А. Гончаров