Рішення

від 05.10.2016 по справі 911/2264/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2016 р. Справа № 911/2264/16

Господарський суд Київської області у складі головуючого судді Колесника Р.М. за участю секретаря судового засідання Щотової Я.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: першого заступника керівника Білоцерківської місцевої прокуратури, Київська обл.., м. Біла Церква

до 1) Білоцерківської районної державної адміністрації, Київська обл., м. Біла Церква

2) приватного підприємства В«АртезіанВ» , Київська обл., с. Шкарівка

про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди

За участю представників сторін:

від прокуртури : ОСОБА_1;

від відповідача 1 : не з'явився;

від відповідача ОСОБА_2

Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (надалі позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації (надалі відповідач 1) та приватного підприємства «Артезіан» (надалі відповідач 2) про визнання недійсним та скасування розпорядження Білоцерківської державної адміністрації Київської області від 02.03.2011 № 139 Про передачу в оренду земельної ділянки «Артезіан» (надалі Розпорядження) та про визнання недійсним договору оренди від 18.03.2011, укладеного відповідачами.

В обґрунтування позову позивач посилається на порушення порядку надання землі в оренду, що полягає у затвердженні відповідачем 1 технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу 2 та наданні земельної ділянки останньому всупереч вимог ст.123 Земельного кодексу України та ст.15 Закону України «Про оренду землі». Суть порушення наведених положень законодавства зводиться до того, що надання земельної ділянки в оренду відповідачу 2 мало здійснюватися не на підставі технічної документації із землеустрою, а на підставі розробленого орендарем проекту землеустрою.

10.08.2016 від відповідача надійшло клопотання про застосування строків позовної давності, яке обґрунтоване тим, що на позови прокурора, що заявляються в інтересах держави, застосовується загальний порядок початку перебігу строку позовної давності, а не з моменту коли прокурор довідався про обставини передачі спірної земельної ділянки у користування відповідачу 2.

13.09.2016 від відповідача 2 надійшли заперечення на позовну заяву в яких проти позову заперечував посилаючись на те, що станом на час прийняття Розпорядження розробка проекту відведення земельної ділянки не була обов'язковою та земельна ділянка могла бути надана у користування у на підставі технічної документації, в тому числі оскільки земельна ділянка вже перебувала у користуванні відповідача 2 з 2004 року.

23.09.2016 відповідачем 2 подано суду доповнення до заперечень на позовну заяву, в яких додатково посилався на Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо формування земельних ділянок та їх державної реєстрації на підставі документації із землеустрою, розробленої до 2013 року», яким внесено зміни до Земельного кодексу України та Закону України «Про державний земельний кадастр» щодо надання дозволу на передачу земельних ділянок у користування на підставі технічної документації на відведення земельних ділянок, якщо така документація була розроблена до 01.01.2013.

05.10.2016 позивачем через канцелярію суду надано письмові пояснення на заперечення відповідача 2, в яких зазначив, що відповідачем 1 було допущено порушення встановленого законом порядку надання земльних ділянок в оренду, що призвело до прийняття органом виконавчої влади незаконного рішення. Також в поясненнях наведене додаткове обґрунтування підстави звернення прокурора до суду та зазначено про порушення інтересів держави, які полягають у дотриманні законності під час розпорядження землею.

Також 05.10.2016 позивачем подано суду пояснення на клопотання про застосування строків позовної давності, в яких прокурор зазначив, що відомо про прийняття оскаржуваного Розпорядження прокуратурі стало у березні 2011 року. А про допущенні відповідачем 1 порушення лише в 2016 році після отримання від управління Держгеокадастру у Білоцерківському районі, відповідача 1 технічної документації та спірного договору оренди. Прокурор з посиланням на низку постанов Верховного Суду України вважає, що початок перебігу строку позовної давності пов'язаний не з моментом коли прокурор довідався про прийняття оскаржуваного розпорядження, а з моменту коли прокурор довідався про порушення закону під час надання землі у користування відповідачу 2.

Розгляд справи відкладався.

В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у запереченнях, доповненнях до них та у зв'язку із пропуском строку позовної давності.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання був повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що нез'явлення представника відповідача 1 не перешкоджає розгляду справи по суті, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору в даному судовому засіданні, суд вважає за можливе розглянути позов у відсутності представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 2, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.08.2004 між Білоцерківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та приватним підприємством «Артезіан» (орендар) було укладено договір №2 оренди земельної ділянки.

Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка, що перебуває в державній власності загальною площе 44,80 га ріллі (земель резервного фонду). Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Грошова оцінка земельної ділянки 578 547,20 гривень.

Договір укладається терміном на п'ять років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарське виробництво.

Цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір було зареєстровано в Київському регіональному центрі ДЗК 31.01.2005 за № 040502901078.

15.08.2004 між Білоцерківською районною державною адміністрацією (орендодавець) та приватним підприємством «Артезіан» (орендар) було укладено договір №3 оренди земельної ділянки.

Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка, що перебуває в державній власності загальною площе 69,90 га ріллі (земель резервного фонду). Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Грошова оцінка земельної ділянки 902 688,60 гривень.

Договір укладається терміном на п'ять років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарське виробництво.

Цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір було зареєстровано в Київському регіональному центрі ДЗК 28.11.2004 за № 040502900740.

24.11.2010 відповідач 2 звернувся до відповідача 1 із заявами № 44 та № 45 з проханням продовжити термін дії зазначених договорів на 10 років.

08.12.2010 відповідачем 1 було надано відповідачу 2 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки орієнтовними площами 44,8 га та 69,9 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Потіївської сільської ради.

Розпорядженням голови Білоцерківської районної державної адміністрації від 02.03.2011 за №139 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 118,9165 га в оренду ПП «Артезіан» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області та зазначено про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Артезіан».

На підставі даного розпорядження між ПП «Артезіан» та Білоцерківською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки за №28 від 18.03.2011.

Відповідно до п. 1.1. договору №28 Орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради.

В оренду передається земельна ділянка, що перебуває в державній власності і розміщені в адміністративних меж Потіївської сільської ради білоцерківського району Київської області загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 га - землі запасу). Земельні ділянки виділені в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 2 095 137,5 гривень (п. 2.1. договору №28).

Договір укладається терміном на 10 років починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважена право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін (п. 3.1. договору №28).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється на протязі п'яти днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п. 4.2. договору №28).

Цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 13.1 договору №28).

Вказаний договір було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі 18.03.2011 за № 322048564000586.

Предметом спору, що розглядається у справі за позовом прокурора, є визнання недійсними розпорядження відповідача-1 про надання в оренду відповідачу-2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і договору оренди землі, укладеного відповідачами на підставі вищеназваного розпорядження, з мотивів їх суперечності нормам земельного законодавства, а саме посилається на порушення порядку надання земельної ділянки у користування, що відбулося без виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Земельним кодексом України в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору, визначено, що:

- до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя, в т.ч. під багаторічні насадження (п. «а» ч. 2 ст. 22);

- землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. б ч. 3 ст. 22);

- земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності (ч. 3 ст. 78);

- суб'єктами права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади - на землі державної власності (п. «в» ч. 1 ст. 80);

- у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі, зокрема, районних державних адміністрацій відповідно до закону (ч.ч. 1, 2 ст. 84);

- право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються законом (ч.ч. 1, 6 ст. 93);

- громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч.ч. 1, 2 ст. 116);

- районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів, зокрема, для сільськогосподарського використання (п. «а» ч. 3 ст. 122);

- надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою (ч. 1 ст. 123);

- передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки (ч. 1 ст. 124);

- право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється (ст. 125);

- до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів здійснюють відповідні органи виконавчої влади (п. 12 розділу «Перехідні положення»).

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі», правовідносини пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Законом України «Про оренду землі» в редакції, чинній на період спірних правовідносин, встановлено, що:

- орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. У разі набуття права оренди земельної ділянки на конкурентних засадах підставою для укладення договору оренди є результати аукціону (ч.ч. 1, 2 ст. 6);

- договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13);

- договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (ст. 14);

- укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону (ч. 2 ст. 16);

- передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі (ст. 17);

- укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації (ч. 1 ст. 20);

- до розмежування відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України (абз. 2 ч. 1 розділу VІІІ Прикінцевих положень).

Законом України «Про землеустрій» в редакції, чинній на період існування спірних правовідносин, зокрема, було встановлено:

- землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок (п. «в» ч. 1 ст. 20);

- документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (ч. 1, 2 п.п. «д», «и», «і» ст. 25);

- встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися (ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 55);

- технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки (п. «є» ч. 1 ст. 56).

Законом України «Про місцеві державні адміністрації» встановлено, що:

- місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою (ч. 3 ст. 1);

- на виконання власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження (ч. 1 ст. 6);

- місцева державна адміністрація, зокрема, при здійснені своїх повноважень, розпоряджається землями державної власності відповідно до закону (п. 2 ч. 1 ст. 21).

- відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на викладене, суд зазначає, що відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України, землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил; межування земель - комплекс робіт із встановлення чи відновлення в натурі (на місцевості) меж адміністративно-територіальних утворень, меж земельних ділянок власників, землекористувачів, у тому числі орендарів, із закріпленням їх межовими знаками встановленого зразка.

Відповідно до п. «є» ст. 183 Земельного кодексу України, одним із завдань землеустрою є підготовка документів, що посвідчують право власності або право користування землею.

Статтею 184 Земельного кодексу України визначено, що землеустрій передбачає, зокрема, складання проектів відведення земельних ділянок та встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок (пункти «д» та «е» вказаної норми).

Встановлення на місцевості меж земельних ділянок проводиться за процедурою, визначеною статтею 55 Закону України «Про землеустрій».

В свою чергу, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України «Про землеустрій» згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26.05.2004 року № 677.

Вказаним Порядком визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється, зокрема, у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення. Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином нормами Земельного кодексу України та Закону України «Про землеустрій» передбачено спрощений порядок надання земельної ділянки в оренду, а саме на підставі технічної документації і таким випадком, зокрема, є надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, за умови, якщо її межі визначені в натурі .

За змістом цих нормативних актів та з урахуванням встановлених обставин справи суд вбачає, що на підставі оспорюваного розпорядження відповідача-1 від 02.03.2011 року № 139, шляхом укладення договору оренди землі від 18.03.2011 року відбулось надання відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі резерву, запасу) в адміністративних межах Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 - землі запасу).

Загальний розмір земельних ділянок, що перебували у користуванні відповідача 2 на підставі договорів оренди від 15.08.2004 складає 114,7га, коли як розмір земельної ділянки, що передано відповідачу 2 за спірним договором становить 118,9165 га.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) було визначено станом на час укладання договорів від 15.08.2004. Відповідно до розділу «Умови і строк передачі земельної ділянки» договорів оренди від 15.08.2004 земельні ділянки передавалися в оренду без розроблення проекту їх відведення, що в контексті відмінності загального розміру земельних ділянок, що перебували у користуванні відповідача 2 за договорами від 15.08.2004 та розміру земельної ділянки, що передається за договором від 18.03.2011 дає суду підстави дійти висновку про порушення відповідачем 1 процедури надання земельної ділянки у користування та можливості її надання в оренду лише за умови оформлення проекту землеустрою, а не технічної документації, що встановлює формальне порушення відповідачем 1 вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

Розглядаючи вимоги позивача про визнання недійсним та скасування розпорядження відповідача 1 № 139 від 02.03.2011 суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

В рішенні від 16 квітня 2009 року за № 7-рп/2009 Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.

До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акту на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

З матеріалів даної справи вбачається, що між відповідачами 18.03.2011р. укладено договір оренди спірної земельної ділянки загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 га - землі запасу), отже, спірне розпорядження є лише підставою для виникнення права користування земельною ділянкою у відповідача 2 на підставі договору оренди, яке вже реалізовано, а тому вичерпало свою дію фактом його виконання.

Таким чином, скасування розпорядження відповідача 1 від -2.03.2011 № 139 не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки.

Як зазначено Верховним судом України в постанові від 11.11.2014 у справі №21-405а14, висновки за якою є обов'язковими для всіх судів, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою силу фактом його виконання і з прийняттям якого визнаються правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Наведене слід розуміти так, що захист порушеного права не може здійснюватися у спосіб подання позову про визнання недійсним та скасування розпорядження органу місцевого самоврядування, а має здійснюватися у спосіб подання позову про визнання недійсним відповідного договору, що було укладено з метою реалізації такого розпорядження, що, власне, призводить до виникнення цивільних прав та обов'язків для сторін.

Приймаючи викладене до уваги суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування розпорядження відповідача 1 від 02.03.2011 № 139.

Надаючи належну юридичну оцінку доводам позивача в частині позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.03.2011, укладеного відповідачами суд приходить до наступних висновків.

Як вже зазначалося, 18.03.2011 відповідачами укладено договір № 28 оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі резерву, запасу) в адміністративних межах Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 - землі запасу). Вказаний договір було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі 18.03.2011 за № 322048564000586.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З посиланням на наведені положення закону, враховуючи доводи про те, що відповідачем 1 неправомірно передано в оренду відповідачу 2 земельну ділянку без розроблення проекту землеустрою, прокурор просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 18.03.2011, укладений відповідачами.

Розглядаючи позовні вимоги в цій частині суд звертає увагу, що хоча прокурором і не заявлено вимог про повернення земельної ділянки, такі вимоги цілком вірогідно можуть виникнути у майбутньому, адже визнання недійсним розпорядження та договору оренди створить відповідні передумови для виникнення такого обов'язку у відповідача 2, в тому числі з підстав, передбачених ч.ч. 1,3 ст. 216 Цивільного кодексу України, що дає суду підставу вважати, що метою поданого позову є саме повернення із володіння відповідача 2 земельної ділянки у державну власність, а рішення суду в цій частині призведе до втручання у право відповідача 2 на володіння спірною земельною ділянкою.

При цьому таке втручання, на думку позивача, є цілком виправданим, адже обумовлено легітимною метою - контроль за дотриманням законності під час надання земельних ділянок у користування.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині на предмет їх відповідності суті порушеного права, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор вказує, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що передача в оренду земельної ділянки здійснена без оформлення проекту землеустрою, а на підставі технічної документації.

В цій частині суд має констатувати, що право прокурора звертатися до суду в інтересах держави обумовлено настанням обставин, що дійсно порушують чи можуть порушувати права держави у майбутньому.

Як вбачається, прокурор звертаючись до суду із розглядуваним позовом обмежився формальною констатацією факту відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не зазначивши, до яких негативних наслідків призвело таке порушення закону, в чому саме полягає порушення інтересів держави, адже само по собі формальне недотримання окремих положень законодавства, приймаючи до уваги, що таке недотримання вчинене самою державою в особі Білоцерківської районної адміністрації Київської області, не може вважатися безумовною підставою для задоволення позову прокурора, оскільки його задоволення матиме своїми наслідками не тільки усунення порушення законодавства, а і вплине на приватні інтереси відповідача 2, що не вчиняв жодних порушень, діяв правомірно і мав справедливі очікування, що органи державної адміністрації також діятимуть у межах наданих їм повноважень та у спосіб, визначений законом.

Згідно статті першої протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як відомо, під майном у розумінні першого протоколу Конвенції слід розуміти і майнові права, включаючи і право користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалося, спірна земельна ділянка тривалий час, починаючи з 15.08.2004 перебуває у користуванні відповідача 2. У зв'язку зі спливом строку дії попередніх договорів оренди, відповідач 2 ініціював перед відповідачем 1 питання про продовження строку їх дії на 10 років.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач 1, як орган, наділений державою функціями щодо розпорядження землею, що перебуває у державній власності видав відповідачу 2 дозвіл на розробку саме технічної документації на земельну ділянку та саме відповідач 1 прийняв розпорядження № 139 від 02.03.2011, яким її затвердив, що стало передумовою для укладання спірного договору оренди від 18.03.2011.

Суд встановив наявність порушення у процедурі надання земельної ділянки у користування. Водночас, в контексті доводів позивача суд сприймає таке порушення саме як формальне, не істотне, адже позивачем не зазначено чиї права та охоронювані законом інтереси порушено, в чому безпосередньо полягає порушення права держави, що саме держава втратила внаслідок того, що відповідач 2 здійснює користування земельною ділянкою без відповідного проекту землеустрою, наскільки є співрозмірним порушення закону із обраним прокурором способом відновлення прав держави та чи дотримано балансу інтересів між державними та приватними інтересами.

Приймаючи рішення судом також враховується, що на підставі спірного договору відповідач 2 відкрито користується земельною ділянкою продовж вже більше п'яти років і жодних нарікань з боку держави на належність виконання ним своїх грошових зобов'язань, обумовлених цим договором, немає.

З урахуванням викладеного, вирішення питання про створення передумов для припинення права відповідача 2 на користування земельною ділянкою має вирішуватися судом із дотриманням відповідних гарантій, встановлених, окрім іншого, частиною першою протоколу першого Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Наведені положення Конвенції накладають на суд обов'язок дослідження того, чи не призведе задоволення позову до надмірного, невиправданого втручання державою у право відповідача 2, чи має таке втручання легітимну мету та чи не призведе таке втручання до порушення принципу пропорційності між переслідуваною метою - забезпечення належного порядку відчуження (передання у користування) землі, та наслідками, до яких таке втручання може привести по відношенню до набувача права користування землею.

Відповідаючи на питання чи можна вважати виправданим, у спосіб прийняття судом відповідного рішення, в тому числі про задоволення позову про визнання договору оренди недійсним, позбавлення відповідача 2 права користування земельною ділянкою суд приходить до наступних висновків.

Дійсно Конвенція з прав людини та основоположних свобод надає державі право втручатися, в тому числі у право власності (інше майнове право) приватної особи але лише за для досягнення легітимної мети, яким в даному випадку є захист суспільних інтересів, дотримання законності під час розпорядження землею, державною власністю.

Суд розуміє, що земельну ділянку передано у користування відповідача 2 із порушенням відповідної процедури і таке порущення вчинене саме відповідачем 1, що не забезпечив дотримання належного порядку надання земельної ділянки у користування.

Але задоволення позову про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки з цих підстав призведе до ситуації коли всі ризики та негативні наслідки від дій держави будуть покладені на відповідача 2, що поставить його у становище потерпілої особи, що потерпіла від дій держави двічі, перший раз ставши заручником поведінки відповідача 1, як державного органу та другий, коли суд, як державний орган, з метою захисту інтересів держави задовольнить позов прокурора (до речі також носія державних функцій).

Зважаючи на ступінь необхідного втручання держави в особі судових органів, з метою дотримання справедливого балансу між інтересами держави та приватними інтересами відповідача 2, суд приходить до висновку про неможливість задоволення позову.

При цьому судом враховано, про що вже зазначалося вище, що порушення на яке посилається прокурор носить формальний характер та відомостей про справжні негативні наслідки, що можуть бути виправлені лише у спосіб визнання договору недійсним, тобто у спосіб припинення існування права відповідача 2 на користування земельною ділянкою, в матеріалах справи немає, настання їх прокурором не доведено.

Наведене у сукупності дає суду підстави дійти висновку, що порушення, яке допущено державою під час проведення процедури виділення земельної ділянки у користування не може породжувати легітимного обов'язку чи права для суду створити своїм рішенням про задоволення позову про визнання договору недійсним, передумови для продовження вчинення державою порушення суб'єктивних прав відповідача 2 у спосіб припинення його права користування земельною ділянкою, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Відповідачем у справі подано заяву про застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Суд констатує, що застосування строків позовної давності, наслідків їх пропуску можливо лише в тих випадках, коли суд встановить, що право позивача є порушеним та таким, що потребує судового захисту.

В межах цієї ж справи, суд, навпаки, факту порушення прав та інтересів держави не встановив, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову як в частині визнання недійсним та скасування розпорядження № 139 від 02.03.2011 так і в частин позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 18.03.2011.

При цьому суд вважає за необхідне прокоментувати заперечення прокурора проти застосування наслідків пропуску строків позовної давності.

Прокурор у позовній заяві та запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності зазначає, що дійсно довідався про факт передання земельної ділянки у користування відповідача 2, але про порушення вимог законності щодо порядку виділення земельної ділянки прокурор довідався з моменту надання йому відповідних документів тобто з березня 2016 та саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, на захист яких він і звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Так, прокурор посилається на положення ст. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Водночас, за змістом цієї норми, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому норма ч.1 ст. 261 ЦК містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, отже, обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права й обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (правовий висновок, викладений в Постанові Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року по справі №6-152цс14).

Прокурор, приймаючи на себе компетенцію представляти інтереси держави у спірних правовідносинах, автоматично приймає на себе обов'язок бути компетентним (обізнаним) в усіх юридично значущих обставинах цих відносин. Отже, прокурор як позивач вважається таким, що довідався або міг би довідатись про порушення прав безпосередньо після прийняття оскаржуваного розпорядження.

Згідно з п. 10 Наказу Генеральної прокуратури України від 18.10.2010 №3гн «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів», який діяв до 31.12.2014 з метою підвищення ефективності наглядової діяльності за додержанням і застосуванням законів, керуючись ст.ст. 1,15, 19-24 Закону України «Про прокуратуру», було наказано, зокрема: періодично, але не рідше одного разу на місяць, перевіряти законність правових актів Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Використовувати право участі у засіданні цих органів.

Нездійснення своєчасного прокурорського реагування на прийняте розпорядження відповідача 1, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру», призводить до наслідків, визначених ч.2 ст.12, ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

Наведене дає суду підстави дійти висновку, що навіть у випадку коли суд прийшов би до висновків про порушення прав держави та необхідність їх захисту, у задоволенні позову мало б бути відмовлено з мотивів пропуску строків позовної давності.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає що у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним та скасування розпорядження Білоцерківської районної державної адміністрації Київської області від 02.03.2011 №139 «Про передачу в оренду земельної ділянки «Артезіан» та визнання недійсним договір оренди від 18.03.2011 укладеного між Білоцерківською РДА та ПП «Артезіан», зареєстрованого в Управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі 18.03.2011 №322048564000586 має бути відмовлено.

Витрати по сплаті судового збору та інші судові витрати відповідно до статті 49 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 43, 33, 34, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

У судовому засіданні 05.10.2016 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 10.10.2016.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.М. Колесник