Постанова

від 14.12.2016 по справі 911/2264/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа№ 911/2264/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Суліма В.В.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.;

за участю представників сторін:

від позивача: Батюк І.В., посвідчення № 042854 від 15.04.2016;

від відповідача-1: не з'явились;

від відповідача-2: Дудник А.В. - представник за довіреністю б/н від 10.03.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2016

у справі № 911/2264/16 (суддя - Колесник Р.М.)

за позовом Першого заступника прокурора Київської області

до 1) Білоцерківської районної державної адміністрації,

2) Приватного підприємства «Артезіан»

про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним договору оренди,

ВСТАНОВИВ:

Перший заступник керівника Білоцерківської місцевої прокуратури (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Білоцерківської районної державної адміністрації (надалі - відповідач-1) та Приватного підприємства «Артезіан» (надалі - відповідач-2) про визнання недійсним та скасування розпорядження Білоцерківської державної адміністрації Київської області від 02.03.2011 № 139 «Про передачу в оренду земельної ділянки ПП «Артезіан» (надалі - Розпорядження) та про визнання недійсним договору оренди № 28 від 18.03.2011, укладеного відповідачами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення порядку надання землі в оренду, що полягає у затвердженні відповідачем-1 технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду відповідачу-2 та наданні земельної ділянки останньому всупереч вимог ст.123 Земельного кодексу України та ст.15 Закону України «Про оренду землі». Суть порушення наведених положень законодавства зводиться до того, що надання земельної ділянки в оренду відповідачу 2 мало здійснюватися не на підставі технічної документації із землеустрою, а на підставі розробленого орендарем проекту землеустрою.

Рішенням Господарського суду Київської області від 05.10.2016 (повний текст складено 10.10.2016) в задоволені позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Перший заступник прокурора Київської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішенням, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції ухвалив рішення у даній справі з порушенням норм матеріального права, зокрема, зазначивши, що порушення процедури надання земельної ділянки носить формальний характер, що не є підстав для задоволення позовних вимог, окрім цього, на думку апелянта, суд першої інстанції неправомірно зазначив про пропуск прокуратурою строку позовної давності. А тому просив рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, розгляд якої призначено на 14.12.2016.

12.12.2016 через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшли заперечення на апеляційну скаргу у даній справі, а також доповнення до заперечень до апеляційної скарги, в яких відповідач-2 просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні 14.12.2016 представник прокуратури апеляційну скаргу у даній справі підтримала, просила рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позову в повному обсязі.

Представник відповідача-2 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з підстав, викладених в запереченні на апеляційну скаргу.

В судове засідання 14.12.2016 представник відповідача-1 не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення 24.11.2016 ухвали суду від 18.11.2016. Жодних заяв, клопотань від останнього не надходило.

Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статтею 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку про можливість здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача-1, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, додаткові письмові пояснення, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.08.2004 між Білоцерківською районною державною адміністрацією (як орендодавцем) та Приватним підприємством «Артезіан» (як орендарем) було укладено договір №2 оренди земельної ділянки (надалі - договір оренди). Відповідно до якого, орендодавець зобов'язувався надати, а орендар - прийняти в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради. В оренду передавалась земельна ділянка, що перебуває в державній власності загальною площе 44,80 га ріллі (земель резервного фонду). Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Грошова оцінка земельної ділянки 578 547,20 гривень.

Договір укладався терміном на п'ять років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін.

Земельна ділянка передається в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарське виробництво. Договір набув чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір було зареєстровано в Київському регіональному центрі ДЗК 31.01.2005 за № 040502901078.

15.08.2004 між орендарем та орендодавцем було укладено договір №3 оренди земельної ділянки. Відповідно до умов якого, орендодавець зобов'язувався надати, а орендар - прийняти в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради.

В оренду була передана земельна ділянка, що перебуває в державній власності загальною площе 69,90 га ріллі (земель резервного фонду). Земельна ділянка виділена в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Грошова оцінка земельної ділянки 902 688,60 гривень.

Договір було укладено терміном на п'ять років, починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за тридцять днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін.

Земельна ділянка передавалась в оренду для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Цільове призначення земельної ділянки - сільськогосподарське виробництво. Договір набував чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір було зареєстровано в Київському регіональному центрі ДЗК 28.11.2004 за № 040502900740.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом, 24.11.2010 відповідач-2 звернувся до відповідача-1 із заявами № 44 та № 45 з проханням продовжити термін дії зазначених договорів на 10 років.

08.12.2010 відповідачем-1 було надано відповідачу 2 дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право оренди на земельні ділянки орієнтовними площами 44,8 га та 69,9 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в адміністративних межах Потіївської сільської ради.

Розпорядженням голови Білоцерківської районної державної адміністрації від 02.03.2011 за №139 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 118,9165 га в оренду ПП «Артезіан» для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області та зазначено про передачу в оренду земельної ділянки приватному підприємству «Артезіан». На підставі даного розпорядження між ПП «Артезіан» та Білоцерківською районною державною адміністрацією укладено договір оренди земельної ділянки за №28 від 18.03.2011.

Відповідно до п. 1.1. договору №28 орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Потіївської сільської ради.

В оренду була передана земельна ділянка, що перебуває в державній власності і розміщені в адміністративних меж Потіївської сільської ради білоцерківського району Київської області загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 га - землі запасу). Земельні ділянки виділені в натурі (на місцевості) у встановленому законом порядку. Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок становить 2 095 137,5 гривень (п. 2.1. договору №28).

Договір було укладено терміном на 10 років починаючи з дати його реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважена право на поновлення його на новий термін. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір щодо продовження дії договору на новий термін (п. 3.1. договору №28).

Передача земельної ділянки орендарю здійснюється на протязі п'яти днів після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі (п. 4.2. договору №28). Договір набував чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (п. 13.1 договору №28).

Вказаний договір було зареєстровано в Управлінні Держкомзему у Білоцерківському районі 18.03.2011 за № 322048564000586.

Відповідно до ст. 792 ЦК України, за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Відповідно до ст. 116 ЗК України (в редакції чинній на час укладення спірного правочину) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 123 ЗК України Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі:

зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону;

надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Відповідно до ст. 13 ЗУ «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЗУ «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Законом України «Про землеустрій» в редакції, чинній на період існування спірних правовідносин, зокрема, було встановлено:

- землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі, зокрема, надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок (п. «в» ч. 1 ст. 20);

- документація із землеустрою розробляється у вигляді програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема: проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок; технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (ч. 1, 2 п.п. «д», «и», «і» ст. 25);

- встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися (ч.ч. 1, 2, 4, 6 ст. 55);

- технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, включає, зокрема, кадастровий план земельної ділянки (п. «є» ч. 1 ст. 56).

При цьому, проектом відведення є технічна документація, необхідна для здійснення дій по формуванню земельної ділянки з певним цільовим призначенням як об'єкта права. Розробка проекту відведення здійснюється на підставі статті 50 Закону України «Про землеустрій» згідно Порядку, закріпленому постановою Кабінетом Міністрів України «Про затвердження порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26.05.2004 року № 677.

Порядком визначено, що проект відведення земельної ділянки не розробляється, зокрема, у разі, коли земельна ділянка, межі якої визначено в натурі (на місцевості), надається у користування або безоплатно передається у власність без зміни її цільового призначення. Проект відведення земельної ділянки може не розроблятися також в інших випадках, передбачених законом.

Разом з цим, з урахуванням встановлених обставин справи суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що на підставі оспорюваного розпорядження відповідача-1 від 02.03.2011 № 139, шляхом укладення договору оренди землі від 18.03.2011 відбулось надання відповідачем-1 в оренду відповідачу-2 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (землі резерву, запасу) в адміністративних межах Потіївської сільської ради Білоцерківського району Київської області загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 - землі запасу).

Загальний розмір земельних ділянок, що перебували у користуванні відповідача 2 на підставі договорів оренди від 15.08.2004 складає 114,7га, тоді як розмір земельної ділянки, що передано відповідачу-2 за спірним договором становить 118,9165 га.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) було визначено станом на час укладання договорів від 15.08.2004. Відповідно до розділу «Умови і строк передачі земельної ділянки» договорів оренди від 15.08.2004 земельні ділянки передавалися в оренду без розроблення проекту їх відведення, що в контексті відмінності загального розміру земельних ділянок, що перебували у користуванні відповідача-2 за договорами від 15.08.2004 та розміру земельної ділянки, що передається за договором від 18.03.2011, дає суду підстави дійти висновку про порушення відповідачем-1 процедури надання земельної ділянки у користування та можливості її надання в оренду лише за умови оформлення проекту землеустрою, а не технічної документації, що встановлює порушення відповідачем 1 вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

Судом першої інстанції було вірно встановлено, що між відповідачами 18.03.2011 укладено договір оренди спірної земельної ділянки загальною площею 118,9165 га (37,6151 га - землі резервного фонду, 81,3014 га - землі запасу) на підставі розпорядження № 139 від 02.03.2011, отже, спірне розпорядження є лише підставою для виникнення права користування земельною ділянкою у відповідача-2 на підставі договору оренди, яке вже реалізовано, а тому вичерпало свою дію фактом його виконання.

Так, в постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 916/654/15-г та від 11.11.2014 у справі №21-405а14, зазначено, що, у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою силу фактом його виконання і з прийняттям якого визнаються правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

Таким чином, скасування розпорядження відповідача 1 від -2.03.2011 № 139 не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки.

З урахуванням викладеного вище, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову у задоволенні позову в частині визнання недійсним та скасування розпорядження відповідача 1 від 02.03.2011 № 139.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 18.03.2011, укладеного між відповідачами, суд першої інстанції також дійшов висновку про необґрунтованість заявленої вимоги. Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Прокурор вказує, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає в тому, що передача в оренду земельної ділянки здійснена без оформлення проекту землеустрою, а на підставі технічної документації.

Таким чином, право прокурора звертатися до суду в інтересах держави обумовлено настанням обставин, що дійсно порушують чи можуть порушувати права держави у майбутньому.

Як вбачається, прокурор звертаючись до суду з позовом обмежився формальною констатацією факту відсутності проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тобто порушення Порядку, не зазначивши, в чому саме полягає порушення інтересів держави, адже само по собі формальне недотримання окремих положень законодавства, приймаючи до уваги, що таке недотримання вчинене самою державою в особі Білоцерківської районної адміністрації Київської області, та з урахуванням виконання відповідачем-2 умов договору, не може вважатися безумовною підставою для задоволення позову прокурора, оскільки його задоволення матиме своїми наслідками не тільки усунення порушення законодавства, а і вплине на приватні інтереси відповідача-2, що не вчиняв жодних порушень, діяв правомірно і мав справедливі очікування, що органи державної адміністрації також діятимуть у межах наданих їм повноважень та у спосіб, визначений законом.

Так, відповідно до Першого протоколу, ратифікованого Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Наведені положення Конвенції накладають на суд обов'язок дослідження того, чи не призведе задоволення позову до надмірного, невиправданого втручання державою у право відповідача-2, чи має таке втручання легітимну мету та чи не призведе таке втручання до порушення принципу пропорційності між переслідуваною метою - забезпечення належного порядку відчуження (передання у користування) землі, та наслідками, до яких таке втручання може привести по відношенню до набувача права користування землею.

Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що, зважаючи на ступінь необхідного втручання держави в особі судових органів, з метою дотримання справедливого балансу між інтересами держави та приватними інтересами відповідача-2, з урахуванням формального характеру порушення, позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню в розумінні ст. ст. 1, 2 ГПК України.

Окрім цього, щодо порушення строків позовної давності, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 16.09.2015 у справі 6-68цс15 (правові висновки в якій відповідно до ст. 111-28 ГПК України є обов'язковою для судів при застовуванні аналогічних норм права) зазначено, що оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України).

Прокурор у позовній заяві та запереченнях на заяву про застосування строків позовної давності зазначає, що був обізнаний про факт передання земельної ділянки у користування відповідача-2, але про порушення вимог законності щодо порядку виділення земельної ділянки прокурор довідався з моменту надання йому відповідних документів, тобто з березня 2016 та саме з цього моменту можна вважати, що він довідався про порушення інтересів держави, на захист яких він і звернувся до суду із розглядуваним позовом.

Нездійснення своєчасного прокурорського реагування на прийняте розпорядження відповідача-1, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст.1 Закону України «Про прокуратуру», призвело до порушення строків позовної давності. Що дає підстави для висновку, що навіть у випадку коли суд встановив порушення прав держави та необхідність їх захисту, у задоволенні позову мало б бути відмовлено з мотивів пропуску строків позовної давності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Таким чином, на підставі належних та допустимих доказів, поданих учасниками апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2016 у справі № 911/2264/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 05.10.2016 у справі № 911/2264/16 - без змін.

3. Матеріали справи № 911/2264/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

В.В. Сулім