Рішення

від 27.09.2016 по справі 760/11223/15-ц

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-228/16

760/11223/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 вересня 2016 року Солом'янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Калініченко О.Б.

при секретарі - Слободянюк А.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивачка 10.06.2015 року звернулась з позовом, в якому просила поділити спільне майно подружжя: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, дві земельні ділянки, які розташовані у с. Вища Дубечня Вишгородського району Київської області, встановивши розміри часток у праві власності - позивачці 2/3 частини, відповідачу - 1/3частини; а також майнових прав - частки у статутному капіталі TOB «Сінільга», код ЄДРПОУ 35691286, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Мазепи, 26, що є спільною сумісною власністю подружжя, встановивши розміри часток - по 1/2 загальної вартості майна, що відповідає сумі 50000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що за час перебування з 26.02.2005 року по 13.01.2015 року у шлюбі з відповідачем вони придбали вище вказане майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а саме: квартиру АДРЕСА_1, дві земельні ділянки у с. Вища Дубечня Вишгородського району Київської області, письмову згоду на придбання яких вона надавала особисто, частку у статутному капіталі TOB «Сінільга» в сумі 50000 грн. Однак після розірвання шлюбу у добровільному порядку поділити спірне майно з відповідачем вони не можуть, оскільки останній не визнає її право на спільно нажите майна.

В позові посилалась на те, що з липня 2010 року сторони не проживають разом, оскільки відповідач не бажав опікуватися та вирішувати проблеми, пов'язані зі здоров'ям їх спільного сина ОСОБА_3, який народився у шлюбі сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 та який з 17.02.2006 року за результатами хірургічної операції має статус дитини-інваліда.

Також вказувала, що врахуванням того, що відповідач протягом 2010-2015 років не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, не вирішував проблем стосовно лікування та забезпечення задовільного стану здоров'я дитини, свідомо приховував, витрачав майно, що визначається спільною сумісною власністю подружжя, на шкоду інтересам сім'ї, а також з врахуванням того, що син сторін є дитиною-інвалідом і не отримує від батька коштів на забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування, позовну заяву про стягнення аліментів з якого буде нею подано, вона має право згідно з п. 3 ст. 70 СК на збільшення її частки у спільному майні подружжя - квартирі та земельних ділянках.

В судовому засідання позивачка позовні вимоги підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала, вказавши на ту обставину, що земельні ділянки були отримані відповідачем в порядку приватизації на підставі рішення №416 Березанської ради Київської області від 27.03.2009 року, а тому вказані земельні ділянки були не придбані у шлюбі, як зазначає позивачка, а були отримані шляхом реалізації особистого права громадянина України на приватизацію земельних ділянок під час перебування у шлюбі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 26.02.2005 року. Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.01.2015 року шлюб між ними було розірвано.

Від цього шлюбу сторони мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який з 17.02.2006 року має статус дитини-інваліда та на даний час проживає з матір'ю.

Під час перебування у шлюбі сторони придбали майно, оформлене на ім'я відповідача, а саме: за договором купівлі-продажу від 28.10.2009 року - 3/5 частин квартири АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат, жилою площею 33,80 кв. м, загальною площею 62,20 кв. м; земельну ділянку, площею 0,0500 га, кадастровий НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_2; земельну ділянку, площею 0,1000 га, кадастровий НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_2, а також здійснили внесок до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінільга», код 35691286, юридична адреса: 01010, м. Київ, вул. Мазепи, 26, в розмірі 16737,50 грн.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року № 11 спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Зазначені норми права припускають існування факту права спільної сумісної власності подружжя щодо кожної речі, набутої у шлюбі, незалежно від тієї обставини, хто є набувачем за договором, забудовником будівлі, та на чиє ім'я було зареєстровано право власності на таку річ. Презумпція права спільної сумісної власності існує доти, доки у суді не доведено інше кимось із подружжя.

При цьому суд виходить з того, що при вирішенні спору щодо поділу спільного майна поділу необхідно встановлювати весь обсяг спільно нажитого майна, а сторони не вказали інформації про наявність іншого майна подружжя та не повідомили інших відомостей щодо виявленого.

Так, представник відповідача посилався на набуття відповідачем права власності на дві земельні ділянки у с. Вища Дубечня Вишгородського району Київської області в порядку приватизації; неподільність між подружжям частки у статутному фонді TOB «Сінільга»; придбання на його ім'я на підставі договору купівлі-продажу від 28.10.2009 року лише 3/5 частин квартири АДРЕСА_1,які належать йому на праві особистої власності, оскільки були придбані за кошти його батька, який в цей же день відчужив належну йому квартиру та на ці кошти придбав 2/5 частин квартири на своє ім'я, а 3/5 частини - на ім'я відповідача.

Дійсно, при вирішенні питання про поділ спільного майна подружжя важливим є врахування положень про майно, що є особистою приватною власністю подружжя.

Так, щодо двох земельних ділянок у с. Вища Дубечня Вишгородського району Київської області, то поширення режиму спільної власності подружжя на них судом не встановлено.

Зокрема, за повідомленням Головного управління держгеокадастру у Київської області від 12.02.2016 року, що не заперечується представником відповідача, вставлена належність на праві власності на ім'я відповідача: земельної ділянки, площею 0,0500 га, кадастровий НОМЕР_1, яка розташована по АДРЕСА_2, та земельної ділянки, площею 0,1000 га, кадастровий НОМЕР_2, яка розташована по АДРЕСА_2.

Згідно витягу з рішення Березанської міської ради Київської області «Про розгляд звернень громадян по питаннях землекористування» від 24.06.2008 року №331-23-V (п. 8.23 ) відведено земельні ділянки у власність, зокрема, ОСОБА_2 (АДРЕСА_3) площею 0,15 га, із них 0,10 га для будівництва житлового будинку, господарських будівель та споруд та 0,05 га для ведення особистого селянського господарства по вул. Лісова, 23.

Право власності на вказані земельні ділянки зареєстровані за відповідачем на підставі Державного акту НОМЕР_3 від 27.01.2010 року згідно з рішенням Березанської міської ради 30 сесії 5 скликання №416 від 27.03.2009 року на земельну ділянку площею 0,10 га. Та Державного акту НОМЕР_4 від 27.01.2010 року згідно з рішенням Березанської міської ради 30 сесії 5 скликання №416 від 27.03.2009 року на земельну ділянку площею 0,05 га.

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 57 CK України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Таким чином, встановлено, що вказані земельні ділянки та не були придбані у шлюбі, а були отримані відповідачем в порядку приватизації на підставі рішення №416 Березанської ради Київської області від 27.03.2009 року згідно з правилами Земельного кодексу в порядку приватизації, а, отже, згідно з п.5 ч.1 ст. 57 CK України є його особистою власністю, будучи отриманими шляхом реалізації особистого права громадянина України на приватизацію земельних ділянок під час перебування у шлюбі.

Водночас, відповідно до статті 57 СК України особистою приватною власністю одного з подружжя є майно, набуте за час шлюбу, але, зокрема за кошти, які належали йому особисто. Разом з тим, такі обставини мають бути доведені особою, яка вважає майно роздільним та таким, що належить їй особисто.

Однак відповідачем не було надано доказів на доведення тих обставин, що гроші, за які було придбано 3/5 частин квартири АДРЕСА_1, належали йому особисто. Крім того, такі обставини спростовуються змістом самого договору купівлі-продажу від 28.10.2009 року, який був укладений відповідачем за згодою позивачки як другого з подружжя за правилами ст.65 СК.

Крім того, відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду України (у справі № 6-38цс15 від 03.06.2015 року) аналіз норм права, зокрема ст. ст. 63 , 65 СК України , ст. ст. 66 , 67 ГК України дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Тобто, грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується в інший об'єкт - право вимоги, зокрема на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним з визначних є той факт, що грошові кошти набуті подружжям під час їх спільного проживання.

Тому сам по собі факт придбання спірного майна приватним підприємцем для його використання у своїй підприємницькій діяльності не може бути підставою для визнання такого майна об'єктом права особистої приватної власності одного з подружжя.

Отже, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Щодо способу та порядку поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, то вони визначені статтею 71 Сімейного кодексу України.

Верховний Суд України в п. 25 вище згаданої постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 року № 11 роз'яснив, що вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ч. 1 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. В той же час, ч.ч. 2, 3 ст. 70 цього ж акту встановлено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Таким чином, враховуючи обсяг набутого сторонами в період шлюбу та ведення спільного господарства майна, що є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, відсутність жодних доказів з боку позивачки про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя, а лише послання на такі підстави, суд дійшов висновку про поділ майна між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, визнавши право власності на спільне майно подружжя в рівних частках - за кожним по ? частині від 3/5 частин квартири АДРЕСА_1 та складається з двох кімнат, жилою площею 33,80 кв. м, загальною площею 62,20 кв. м, та стягнувши з відповідача на користь позивачки ? частину внеску до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінільга» в сумі 8368,75 грн.

Також відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст.ст. 57, 60, 61, 69, 70, 71 СК України, ст.ст. 3-4, 10-11, 57-61, 88, 169, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на спільне майно подружжя в рівних частках - за кожним по ? частині від 3/5 частин квартири АДРЕСА_1 та складається з двох кімнат, жилою площею 33,80 кв. м, загальною площею 62,20 кв. м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8368,75 грн. - ? частину внеску до статутного фонду Товариства з обмеженою відповідальністю «Сінільга», код 35691286.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: