Рішення

від 18.10.2016 по справі 910/15883/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2016Справа №910/15883/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд",

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Жок"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МДНБУД"

про стягнення збитків та пені в сумі 232 863,03 грн. (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог)

Суддя О.С. Комарова

Представники сторін:

від позивача Дмитрієв С.О. (представник за довіреністю)

від відповідача не з'явились

від третьої особи не з'явились.

У судовому засіданні 18 жовтня 2016 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд", 29 серпня 2016 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою б/н від 29.08.2016 року до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Жок", про стягнення збитків та пені в сумі 248 308,91 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.08.2016 року порушено провадження у справі № 910/15883/16, розгляд справи на 20.09.2016 року та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "МДНБУД".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.09.2016 року розгляд справи відкладено на 11.10.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.10.2016 року розгляд справи відкладено на 18.10.2016 року.

У судовому засіданні 18.10.2016 року представник позивача позовні вимоги підтримав та дав пояснення по суті спору, також подав до суду клопотання про стягнення з відповідача витрат на послуги адвоката в розмірі 6000,00 грн. та заяву про уточнення позовних вимог від 18.10.2016 року, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 232 863,03 грн., де 17 263,03 грн. - пеня та 215 600,00 грн. - збитки за договором, яку було прийнято судом до розгляду, отже, новою ціною позову є 232 863,03 грн.

У п. 3.11. постанови від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» Пленум Вищого господарського суду України надав господарським судам України роз'яснення про те, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

По суті, виходячи зі змісту листа, а також положень раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, розцінюється судом як зменшення позовних вимог.

Представник відповідача та третьої особи у судове засідання 18.10.2016 року не з'явилися. Відповідач вимог ухвал суду не виконав, про причини неявки до суду не повідомив, про час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином, правами передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, -

ВСТАНОВИВ:

25 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Буд» (далі по тексту - Замовник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖОК» (далі по тексту - Виконавець, Відповідач) було укладено Договір підряду № 25/07/14-26 (далі - Договір) на виконання робіт, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується своїми силами і засобами виконати якісно роботи по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм, (загальною площею 19 600м2), а Замовник зобов'язався прийняти роботи та оплатити їх вартість у строки та на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до п. 1.2 договору Сторони передбачили, що, склад, обсяг та вартість робіт, що будуть виконуватися виконавцем, визначаються затвердженому Протоколі узгодження договірної ціни, що є Додатком № 1 до Договору №25/07/14-26 та є обов'язковим додатком до цього Договору.

За приписами п. 2.1 договору вартість передбачуваних робіт, що доручається Виконавцю, за даним Договором складає: загальна вартість 235 200грн. 00коп. (Двісті тридцять п'ять тисяч двісті гривень, 00 коп.), в т.ч. ПДВ 20% - 39 200,00 грн. (Тридцять дев'ять тисяч двісті гривень, 00 коп.), згідно протоколу узгодження договірної ціни до Договору (Додаток 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.

Умовами п. 3.1 договору передбачено, що плата проводиться поетапно, згідно наданих рахунків та об'ємів робіт: перед початком робіт по кожному з етапів, (не пізніше 2-х банківських днів до початку робіт) перерахувати аванс, згідно наданого рахунку від підрядника; протягом 3-х банківських днів з моменту підписання Акту здачі-приймання виконаних робіт здійснити остаточний розрахунок фактично виконаних робіт.

Згідно п. 4.1 договору виконавець зобов'язується виконувати роботу по ущільненню щебеневої підготовки 1000 м.кв за добу, з моменту перерахування авансу та звільнення Замовником приміщення.

Протоколом узгодження договірної ціни сторонами було погоджено, що виконавець зобов'язався за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська, 7-Г здійснити планування та ущільнення щебеневої підготовки, товщиною 150-350 мм в кількості 19 600 м2 загальною вартістю 235 200,00 грн.

Як зазначив позивач, на виконання умов Договору підряду Замовником було перераховано на рахунок Виконавця аванс у розмірі 119 900, 00 грн. (сто дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 коп.), що підтверджується: платіжним дорученням № 2070 від 28.07.2014 - 24 000,00 грн.; платіжним дорученням № 2104 від 07.08.2014 - 24 000,00 грн.; платіжним дорученням №2263 від 04.09.2014 - 18 900,00 грн.; платіжним дорученням №2291 від 10.09.2014 - 23 000,00 грн.; платіжним дорученням №2343 від 19.09.2014 - 10 000,00 грн.; платіжним дорученням №2341 від 19.09.2014 - 20 000,00 грн. (копії перелічених платіжних доручень наявні у матеріалах справи).

Факт отримання попередньої оплати відповідачем також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 року по 04.02.2015 року, який був підписаний та скріплений печатками представників сторін (копія акту наявна в матеріалах справи). Отже, позивач зазначив, що зі сторони Замовника були виконані всі взяті на себе умови Договору.

Проте відповідач не приступив до виконання робіт, роботи не виконав, а відтак не виконав свої зобов'язання за Договором підряду.

Таким чином, позивач ствердив, що грошові кошти у розмірі 119 900,00 грн., які були перераховані Відповідачу на виконання робіт, передбачених Договором, як аванс (передоплати) останнім Позивачу не повернуті та про причини неповернення Відповідач Позивачу жодних пояснень не надав.

Надалі, у зв'язку з тим, що відповідач не приступив до виконання свого зобов'язання позивач 09.01.2015 року та 16.01.2015 року направляв цінним листом з описом вкладення Претензії Відповідачу про сплату пені за несвоєчасне виконання робіт, повернення авансу та розірвання договору, якими Позивач вимагав від Замовника повернути невикористаний аванс у розмірі 119 900,00грн. та пеню за невиконання робіт.

Таким чином, внаслідок невиконання відповідачем підрядних робіт, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МДНБУД" (надалі - третя особа, виконавець-2) було укладено договір підряду № 24/09/14-39, відповідно до п. 1.1 якого Виконавець-2 зобов'язується своїми силами і засобами виконати якісно роботи по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм, (загальною площею 19 600 м2), за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Г, а Замовник зобов'язується прийняти роботи та оплатити їх вартість у строки та на умовах, що визначаються цим Договором.

Відповідно до п. 2.1 договору вартість передбачуваних робіт, що доручається Виконавцю-2, за даним Договором складає: загальна вартість 215 600 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч шістсот гривень 00 коп.), згідно протоколу узгодження договірної ціни до Договору (Додаток 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.

Факт виконання третьою особою своїх зобов'язань щодо підрядних робіт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних робіт за листопад 2014 року на загальну суму 215 600,00 грн., який підписаний та скріплений печатками позивача та третьої особи (копія акту наявна в матеріалах справи).

Позивач, у свою чергу, сплатив третій особі 215 600,00 грн. за виконані роботи по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Г, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень та актом звіряння на відповідну суму за період 2014 року.

Третя особа подала пояснення, в яких зазначила, що відповідно до укладеного договору між нею та позивачем, сторони свої зобов'язання повністю виконали та жодних претензій одна до одної не мають.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та докази, господарський суд вважає, що позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 509 Цивільного Кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до приписів ст. 526 Цивільного кодексу України, які кореспондуються з відповідними приписами ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За приписами ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

За приписами ч. 1 ст. 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Як уже було встановлено судом, 25 липня 2014 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперіал-Буд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЖОК» було укладено Договір підряду № 25/07/14-26 на виконання робіт, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов'язується своїми силами і засобами виконати якісно роботи по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм, (загальною площею 19 600м2), а Замовник зобов'язався прийняти роботи та оплатити їх вартість у строки та на умовах, визначених цим Договором.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов Договору підряду Замовником було перераховано на рахунок Виконавця аванс у розмірі 119 900, 00 грн. (сто дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот гривень 00 коп.), що підтверджується: платіжним дорученням № 2070 від 28.07.2014 - 24 000,00 грн.; платіжним дорученням № 2104 від 07.08.2014 - 24 000,00 грн.; платіжним дорученням №2263 від 04.09.2014 - 18 900,00 грн.; платіжним дорученням №2291 від 10.09.2014 - 23 000,00 грн.; платіжним дорученням №2343 від 19.09.2014 - 10 000,00 грн.; платіжним дорученням №2341 від 19.09.2014 - 20 000,00 грн. (копії перелічених платіжних доручень наявні у матеріалах справи).

Факт отримання попередньої оплати відповідачем також підтверджується актом звірки взаєморозрахунків за період з 01.01.2014 року по 04.02.2015 року, який був підписаний та скріплений печатками представників сторін. Отже, позивач зазначив, що зі сторони Замовника були виконані всі взяті на себе умови Договору. Проте відповідач не приступив до виконання робіт, роботи не виконав, а відтак не виконав свої зобов'язання за Договором підряду.

Відповідно до п. 4.4.1. постанови пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Окрім того, судом встановлено що 28.01.2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Імперіал-Буд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖОК", з урахуванням уточнень до позовних вимог, про стягнення 119900,00 грн. передоплати за договором № 25/07/14-26 від 25.07.2014 року, 7663,74 грн. відсотків за користування грошовими коштами, 1754,15 грн. 3% річних, 13762,12 грн. втрат від інфляції і 25556,25 грн. пені за прострочення виконання робіт.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 року у справі №910/1341/15-г у задоволенні позову ТОВ "Імперіал-Буд" відмовлено повністю. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року рішення Господарського суду міста Києва від 16.03.2015 року залишено без змін. Постановою Вищого Господарського суду України від 03.11.2015 року рішення господарського суду міста Києва від 16.03.2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.08.2015 року залишено без змін.

Проте у вищезазначених судових рішеннях судами було встановлено, що 09.01.2015 року і 16.01.2015 року позивачем дійсно на адресу Відповідача направлялись листи-претензії про сплату пені за несвоєчасне виконання робіт, повернення авансу та розірвання Договору № 25/07/14-26, у яких Позивач вимагав від Відповідача повернути сплачений та невикористаний аванс у розмірі 119900,00 грн., а також пеню за несвоєчасне виконання робіт та повідомляв Відповідача про розірвання Договору через затримку виконання робіт з вини останнього, а 20.01.2015 року Позивач направив Відповідачу ще й письмове повідомлення про відмову від Договору №25/07/14-26.

Оскільки між сторонами у справі, було укладено договір підряду № 25/07/14-26 на виконання робіт, а кошти, які ТОВ «Імперіал-Буд» просить стягнути з ТОВ «ЖОК», отримано останнім у якості авансу за роботи, які повинні бути виконані за договором, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення.

Вищезазначене судове рішення набрало законної сили, доказів зворотного суду не надано, тому обставини, встановлені у вказаному рішенні, не підлягає доказуванню.

Статтею 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Аналогічну позицію щодо преюдиціальної дії рішень суду наведено у п.2.6 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Наведеної позиції також дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 30.01.2013р. у справі №5020-660/2012 та від 06.03.2014р. у справі № 910/11595/13.

Відповідно до позиції Пленуму Вищого господарського суду України, викладеній в постанові від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак, якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим (наприклад, у зв'язку з прийняттям судового рішення про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції), відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.

Таким чином, судом встановлено, що внаслідок невиконання відповідачем підрядних робіт, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "МДНБУД" було укладено договір підряду № 24/09/14-39, відповідно до п. 1.1 якого Згідно цього Договору Виконавець зобов'язується своїми силами і засобами виконати якісно роботи по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм, (загальною площею 19 600 м2), за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Г, а Замовник зобов'язується прийняти роботи та оплатити їх вартість у строки та на умовах, що визначаються цим Договором.

Матеріалами справи підтверджується, що виконання третьою особою своїх зобов'язань щодо підрядних робіт підтверджується наявним в матеріалах справи актом приймання виконаних робіт за листопад 2014 року на загальну суму 215 600,00 грн., який підписаний та скріплений печатками позивача та третьої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач сплатив третій особі 215 600,00 грн. вартість виконаних робіт по плануванню та ущільненню щебеневої підготовки, середньою товщиною 150-350 мм за адресою м. Київ, вул. Здолбунівська 7-Г, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та актом звіряння на відповідну суму за період 2014 року.

Статтею 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є:

втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані ним збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

У відповідності до положень частини першої статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частино 3 ст. 225 Господарського кодексу України визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Так, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками є обов'язковою умовою відповідальності. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Протиправна поведінка особи тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками. Непрямий (опосередкований) зв'язок між протиправною поведінкою і збитками означає лише, що поведінка оцінюється за межами конкретного випадку, і, відповідно, за межами юридично значимого зв'язку

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Як встановлено судом, відповідач не скористався наданими йому ст. 22 Господарського процесуального кодексу України правами, не з'явився у судові засідання, про дату і місце проведення яких був повідомлений належним чином, жодних доказів на спростування доводів позивача, або доказів, які б свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлені до стягнення кошти, суду не надав.

Отже, судом встановлено, що позивач зазнав збитки у зв'язку з невиконанням відповідачем підрядних робіт, які були оплачені авансовим платежем в розмірі 119 900,00 грн., внаслідок чого позивачу довелось укласти новий договір на виконання підрядних робіт з третьою особою на 215 600,00 грн., які були оплачені, що підтверджується платіжними дорученнями та актом звірки взаєморозрахунків.

Таким чином суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення збитків в розмірі 215 600,00 грн. є обґрунтованими, оскільки відповідач свої зобов'язання перед позивачем не виконав через що позивач оплатив подвійний розмір грошових коштів за підрядні роботи.

Отже, з урахуванням положень договору та чинного законодавства суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача збитків за договором № 24/09/14-39 від 24.09.2014 року в розмірі 215 600,00 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього

Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином, розмір пені, що обчислюється від суми простроченого платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

У п. 6.3. договору підряду № 25/07/14-26 від 25.07.2014 року передбачено, що при несвоєчасному виконанні робіт з вини виконавця, виконавець зобов'язаний сплатити замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості незакінчених робіт за кожен день прострочки.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за вказаний позивачем період, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 17 263,03 грн. за період з 13.10.2014 року по 19.01.2015 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунками позивача.

У відповідності зі ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підлягають задоволенню в повному обсязі про стягнення 232 863,03 грн., з яких 215 600,00 грн. збитків. та 17 263,03 грн. пені.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 3 724,64 грн. судового збору. Проте відповідно до п. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» в редакції, чинній на момент звернення позивача із позовом до суду, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Тобто у зв'язку зі зменшенням позивачем розміру позовних вимог, стягненню з відповідача підлягає 3 492,95 грн., а інша частина сплаченого судового збору в розмірі 231,69 грн. може бути повернута позивачеві за клопотанням останнього.

Судові витрати позивача щодо сплати судового збору відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Щодо позовних вимог про стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 6 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

10 липня 2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд" (надалі - замовник) та адвокатом Симбірською Єлизаветою Володимирівною (надалі - адвокат) було укладено договір про надання правової допомоги (копія договору міститься в матеріалах справи), відповідно до п. 1.1. якого, адвокат надає, правову допомогу Клієнту у господарській справі про стягнення збитків та пені (за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперіал-буд» до Товариства з обмежено відповідальністю «Жок.»). За договором адвокату доручається: складання/допомога у складанні позовної заяв; клопотань, заперечень та інших процесуальних документів, надання усних і письмових консультацій, надання правова допомоги у господарському процесі тощо.

На виконання зобов'язань щодо оплати послуг адвоката за вказаним договором позивач перерахував на користь адвокатського об'єднання грошові кошти у розмірі 6000,00 грн., що підтверджується актом наданих послуг від 18.07.2016 року та прибутковим касовим ордером № 1 на відповідну суму від 18.07.2016 року (копії містяться у матеріалах справи).

Дослідивши викладені позивачем вимоги про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі - 6 000,00 грн., суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України). Згідно з приписами статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: договір про надання правової допомоги; довіреність; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги (стаття 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У відповідності до абзацу третього пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/973 від 14.12.2007 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права», за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі, як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до пункту 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 № 7 витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Таким чином, відшкодовуються втрати, які були здійснені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 N 6-рп/2013 у справі N 1-4/2013.

Як убачається з матеріалів справи, як доказ здійснення витрат на послуги адвоката у справі у розмірі 6000,00 грн., позивач надав суду договір про надання правової допомоги від 10.07.2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд" та адвокатом Симбірською Єлизаветою Володимирівною, акт наданих послуг від 18.07.2016 року та прибутковим касовим ордером № 1 від 18.07.2016 року на суму 6000,00 грн., які свідчать про фактичну оплату позивачем послуг на правову допомогу у розмірі 6000,00 грн. та довідку про те, що Дмитрієв С.О., який брав участь в усіх судових засіданнях є помічником адвоката Симбірської Єлизавети Володимирівни.

Враховуючи те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЖОК" підлягають задоволенню, витрати на послуги адвоката у сумі 6000,00 грн. відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 33, 34, 43, 49, ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Жок" (ЄДРПОУ 39105605; адреса: 01042, м. Київ, вул. Івана Кудрі, буд. 37А, нежиле приміщ. 1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Імперіал-буд" (код ЄДРПОУ 38408752; адреса: 02125, м. Київ, вул. Старосельська, буд. 1, оф. 89) збитків в розмірі - 215 600,00 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч шістсот гривень), пені - 17 263,03 грн. (сімнадцять тисяч двісті шістдесят три гривні 03 копійки) та судовий збір - 3 492,95 грн. (три тисячі чотириста дев'яносто дві гривні 95 копійок) та витрати на послуги адвоката в розмірі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень). Видати наказ.

3. Копію рішення надіслати відповідачу та третій особі у справі № 910/15883/16.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції в порядку та в строки, передбачені нормами ст.ст. 91, 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 24.10.2016 року.

Суддя О.С. Комарова