Постанова

від 19.10.2016 по справі 903/265/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2016 р. Справа№ 903/265/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Чорногуза М.Г.

Калатай Н.Ф.

при секретарі судового засідання: Степанці О.В.,

від позивача - Олейник І.Ю. (договір б/н від 01.04.2016 року),

від відповідача 1- Зінчук О.Г. (дов. № 2141/33/2-16 від 04.10.2016 року)

від відповідача 2 - Стасюк Т.Д. (дов. №850/2-19.16 від 17.10.2016 року)

Гагальська Л.А. (наказ №37-0С від 17.02.2016 року)

розглядаючи апеляційну скаргу

приватної фірми "Астрон"

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року

у справі №903/265/16 (суддя Андреїшина І.О.)

за первісним позовом приватної фірми "Астрон"

до 1) Волинської обласної ради

2) Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання

про визнання пункту договору оренди недійсним

за зустрічним позовом Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання

до 1) приватної фірми "Астрон"

2) Волинської обласної ради

про визнання договору оренди недійсним -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2016 року приватна фірма "Астрон" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Волинської обласної ради та Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання про визнання пункту договору оренди недійсним.

У червні 2016 року Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання подало зустрічний позов до Приватної фірми "Астрон" та Волинської обласної ради про визнання договору оренди недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2016 року у справі №903/265/16 прийнято зустрічний позов Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання до спільного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 у первісному та зустрічному позові відмовлено повністю.

Не погодившись із вказаним рішенням, Приватна фірма "Астрон" 05.08.2016 року подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 та прийняти нове рішення, яким позов приватної фірми "Астрон" задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 апеляційну скаргу з доданими до неї документами повернуто на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

26.08.2016 року Приватна фірма "Астрон" повторно подала до Київського апеляційного господарського суду скаргу, в якій просила скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 у частині первісного позову та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 року апеляційну скаргу приватної фірми "Астрон" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 прийнято до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Агрикової О.В., судді: ОСОБА_7, Чорногуз М.Г. та призначено її розгляд на 05.10.2016 року.

У зв'язку з припинення повноважень судді ОСОБА_7, який входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у зв'язку із звільненням у відставку здійснити розгляд справи у визначеному складі неможливо.

Відповідно до пп. 2.3.25, 2.3.49 п. 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 5.1 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Київському апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів від 03.02.2016 року, автоматизованою системою має бути здійснено заміну судді ОСОБА_7 у складі визначеної колегії для розгляду вказаної вище справи, про що сформувати відповідний протокол.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів апеляційну скаргу приватної фірми "Астрон" на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: Агрикової О.В. (головуючий суддя), Чорногуз М.Г., Калатай Н.Ф.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року у справі №903/265/16 апеляційну скаргу приватної фірми "Астрон" на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 прийнято до провадження.

03.10.2016 року через канцелярію суду від позивача до суду надійшло пояснення по справі та клопотання про відкладення.

В судовому засіданні 05.10.2016 року представники відповідач 1 та відповідача 2 надали усні пояснення та відповіли на запитання суду. Представник позивача в судове засідання не з'явилися.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.10.2016 року розгляд справи відкладено на 19.10.2016 року.

В судовому засіданні 19.10.2016 року представники позивача, відповідача 1 та відповідача 2 надали усні пояснення, відповіли на запитання суду.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.04.2015 року між Волинською обласною радою (орендодавець, відповідач1 за первісним позовом), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (балансоутримувач, відповідач2 за первісним позовом) та приватною фірмою "Астрон" (орендар, позивач за первісним позовом) укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області (договір оренди). (том 1, а.с. 10-16).

Відповідно до п. 1.2. договору оренди балансоутримувач передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад міст, селищ, міст області, розмішене за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30, корисною площею 80 кв.м. (офіс -14 кв.м., аптечний пункт 66 кв.м.) знаходиться на балансі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, вартість якого згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою або залишковою балансовою вартістю 66 047, 00 грн. - офіс, 301 626,00 грн. аптечний пункт.

Пунктом 1.4. договору оренди передбачено, що передача майна в оренду здійснюється за актом приймання - передачі, в якому зазначається перелік та стан майна, що орендується та інші відомості за узгодженням сторін.

Згідно з п. 3.1. договору оренди орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку і порядку використання орендної плати за користування майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженої рішенням обласної ради від 13.05.2011 № 4/46 зі змінами, або за результатами конкурсу на право оренди майна і становить на дату укладання договору 3 001, 54 грн. Місячна орендна плата підлягає в подальшому індексації в залежності від рівня індексу інфляції у відповідності з чинним законодавством України.

Зазначено величина орендної плати не включає ПДВ.

Відповідно до п. 3.4. договору оренди орендар сплачує орендну плату, визначену в пункті 3.1. (з врахуванням офіційного рівня інфляції) щомісячно до 10 числа відповідно до рахунків виставлених балансоутримувачем.

У пункті 7.1. договору оренди сторони визначили строк дії договору, а саме з 01.04.2015 року по 01.03.2018 року включно.

Крім того, пунктом 7.6. договору оренди сторони передбачили, що договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30-ть календарних днів.

В матеріалах справи наявний двосторонній акт прийому - передачі 01.04.2015 року від балансоутримувача орендарю приміщення площею 80 кв.м., розташованого за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30. (том 1, а.с. 17).

Згодом, відповідач1 за первісним позовом, листом від 28.03.2016 року № 711/47/2-16 повідомив позивача за первісним позовом про розірвання з 01.05.2016 року договору від 01.04.2015 року у порядку п. 7.6 з огляду на факти, викладені у поданні Прокуратури Волинської області. (том 1, а.с. 18).

Отже, спір у справі, на думку позивача за первісним позовом виник у зв`язку з порушенням останнього прав, шляхом односторонньою відмовою Волинською обласною радою від договору оренди через ініціювання нею розірвання договору на умовах, передбачених п. 7.6 цього договору. З цих підстав позивач за первісним позовом звернувся до суду про визнання недійсним п. 7.6. договору оренди.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позивачем за первісним позовом не доведено, що при укладенні спірного договору були порушені його права виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України справи порушуються за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. Предметом доказування є обставини, які свідчать про дійсні права та обов'язки сторін у справі та складаються з фактів - підстав позову та фактів, якими відповідач обґрунтовує заперечення проти позову.

Предметом первісного позову є вимога про визнання недійсним пункту 7.6 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна. Підставою позову позивачем по первісному позову визначено невідповідність цього пункту нормам Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та Положення про оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради від 13.05.2011р. № 13/61 (далі - Положення).

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Відповідно до частини першої статті 509 цього ж Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з частиною першою статті 626 названого Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Стаття 627 Цивільного кодексу України унормовує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 Цивільного кодексу України унормовує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України, за приписами якої однією з підстав виникнення цивільних прав і обов'язків є договір. Відповідно до частини першої статті 509 цього ж Кодексу зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно з частиною першою статті 626 названого Кодексу договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Стаття 627 Цивільного кодексу України унормовує, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору , виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Згідно з частиною першою статті 628 цього ж Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Стаття 629 Цивільного кодексу України унормовує, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому, сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов'язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті відносин між сторонами.

Згідно з приписами статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача. Господарський суд при розгляді даної категорії справ з'ясовує, чи відбулось в подальшому схвалення правочину особою та пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення може бути вчинення стороною дій, які свідчать про схвалення правочину: прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів тощо.

Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом

У ч. 1 ст. 604 Цивільного кодексу України закріплено, що зобов'язання припиняється за домовленістю сторін.

Стаття 651 Цивільного кодексу України визначає, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем. Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 2 статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Отже, орендодавець та орендар провели певну підготовчу роботу з питання укладення договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що в період підготовки спірного договору оренди позивач за первісним позовом висловлював намір щодо внесення змін до спірного договору оренди у зв`язку з невідповідністю до чинного законодавства України окремих пунктів договору оренди.

Таким чином, орендар фактично прийняв визначені умови договору оренди шляхом його підписання та прийняття об`єкту оренди в своє користування.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що підписавши таку редакцію договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області у редакції, яка, серед іншого, відповідає Положенню, сторони погодили відповідну можливість розірвання, що передбачає певну процедуру - попередження, умови про строк - тридцять календарних днів.

А відтак, укладаючи договір з наявністю у ньому п. 7.6, позивач за первісним позовом усвідомлював його зміст, вчиняв правочин з власної волі, добровільно, розуміючи наслідки своїх дій та відповідно погодив з відповідачами таку можливість.

Щодо зустрічних позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 67 Закону України "Про запобігання корупції" встанволено, що нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування. Орган або посадова особа надсилає до Національного агентства протягом трьох робочих днів копію прийнятого рішення про скасування або одержаного для виконання рішення суду про визнання незаконними відповідних актів або рішень. Правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

Так, в матеріалах справи наявне подання Прокуратури Волинської області від 12.03.2016 року №32-70вих.16 про проведення службового розслідування щодо порушення колишнім керівником Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання ОСОБА_8 вимог ст. 28 Закону України "Про запобігання корупції" (запобігання та врегулювання конфлікту інтересів). (том 1, а.с. 64-65).

У вказаному вище поданні зазначаено, що за даними декларації про майно, доходи, витрати і зобов'язання фінансового характеру за 2015 рік ОСОБА_8 вказав місцем фактичного проживання будинок АДРЕСА_1, власником якого є керівник і засновник приватної фірми "Астрон".

Проте, судом першої інстанції вірно встановлено, що Закон України "Про запобігання корупції" був прийнятий Верховною Радою України 14.10.2014 року, набрав чинності наступного дня після опублікування 26.10.2014 року, введений у дію лише через шість місяців після опублікування.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в пункті 2 мотивувальної частини Рішення від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) вказав, що загальновизнаний принцип права про дію нормативно-правових актів у часі закріплено в частині першій статті 58 Конституції України . Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. При цьому Конституційний Суд України роз'яснив, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України про дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що «вона починається з моменту набрання актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце».

Конституційний Суд України у вказаному рішенні дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

Таким чином, на момент укладення спірного договору оренди, його сторони діяла як того вимагає чинне законодавство України, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

А відтак, враховуючи ст. 58 Конституції України, станом на момент укладення оскаржуваного правочину вказаний відповідачем2 за первісним позовом Закон України "Про запобігання корупції" не був введений у дію.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Твердження скаржника про те, що під час прийняття оскаржуваного рішення суд першої інстанції не дотримався вимог процесуального закону, щодо повного та всебічного дослідження обставин справи, судова колегія вважає необґрунтованими та безпідставними, оскільки суд першої інстанції надав правову оцінку наявними у матеріалах справи доказами.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З огляду на вищевикладене колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевий господарський суд виконавши всі вимоги процесуального закону і всебічно перевіривши обставини, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, в рішенні господарського суду міста Києва повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Нормами ст. 43 ГПК України визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог за первісним та зустрічним позовами відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу приватної фірми "Астрон" на рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року у справі №903/265/16 залишити без змін.

3. Справу №903/265/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді М.Г. Чорногуз

Н.Ф. Калатай