Рішення

від 15.02.2017 по справі 903/265/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.02.2017Справа №903/265/16 Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватної фірми Астрон до про 1. Волинської обласної ради; 2. Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання визнання пункту договору оренди недійсним Представники:

від Позивача: Олейник І.Ю. (представник за Довіреністю);

від Відповідача - 1: Хитрик С.І. (представник за Довіреністю);

від Відповідача - 2: Стасюк Т.Д. (представник за Довіреністю);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна фірма Астрон (надалі також - Позивач ) звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Волинської обласної ради (надалі також - Відповідач - 1 ) та Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання (надалі також - Відповідач - 2 ) про визнання недійсним п. 7.6 договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, укладеного з Волинською обласною радою та Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням 01.04.2015.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що 01.04.2015 року між Волинською обласною радою (Орендодавець), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (Балансоутримувач) та Приватною фірмою Астрон (Орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області, відповідно до умов якого Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад міст, селищ, міст області, розмішене за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30, корисною площею 80 кв.м. (офіс -14 кв.м., аптечний пункт 66 кв.м.), що знаходиться на балансі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, вартість якого згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою або залишковою балансовою вартістю 66 047,00 грн. - офіс, 301 626,00 грн. аптечний пункт. 28.03.2016 року Волинська обласна рада листом №711/47/2-16 повідомила, що відповідно до п.7.6 договору оренди він буде розірваний в односторонньому порядку з 01.05.2016 року. Як зазначає Позивач, пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року є недійсним, оскільки суперечить ч.1 ст. 26 Закону України Про оренду державного і комунального майна , за яким одностороння відмова від договору оренди не допускається. За таких підстав, просить Суд визнати пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року: 7.6 Договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів недійсним.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 20.04.2016 року порушено провадження у справі №903/265/16.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 18.05.2016 року справу №903/265/16 передано за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2016 року (суддя Андреїшина І.О), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 року, у первісному позові відмовлено повністю та у зустрічному позові відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 р. у справі №903/265/16 скасовано в частині відмови в задоволені первісного позову. В цій частині справу №903/265/16 направлено на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В інший частині Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.10.2016 р. та рішення господарського суду міста Києва від 27.07.2016 р. у справі №903/265/16 залишено без змін.

Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 15.12.2016 року призначено повторний автоматичний розподіл справи № 903/265/16.

Відповідно до автоматичного розподілу справ Господарського суду міста Києва, справу № 903/265/16 передано до розгляду судді Чинчин О.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.12.2016 року справу №903/265/16 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В, судове засідання призначено на 28.12.2016 року.

28.12.2016 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшли письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду від 16.12.2016 року.

28.12.2016 року в судове засідання з'явився представник позивача. Представники відповідачів в судове засідання не з'явились, про поважні причини неявки Суд не повідомили, про час і місце судового засідання були повідомлені належним чином, вимоги ухвали суду від 16.12.2016 року не виконали.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 року виправлено технічну описку у вступній частині ухвали Господарського суду міста Києва від 16.12.2016 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 року відкладено розгляд справи на 01.02.2017 року, у зв'язку з неявкою представників відповідачів в судове засідання, невиконанням вимог ухвали суду.

03.01.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про перенесення розгляду справи, призначеного на 28.12.2016 року.

24.01.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень.

27.01.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи письмових пояснень.

В судовому засіданні 01.02.2017 року на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву на 15.02.2017 року.

13.02.2017 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 15 лютого 2017 року представник Позивача підтримав вимоги та доводи позовної заяви, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. В судовому засіданні представники Відповідачів заперечили проти позову з підстав, викладених у відзиві та письмових поясненнях на позовну заяву, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, розглянувши клопотання Відповідача - 1 від 03.01.2017 року про перенесення розгляду справи, призначеного на 28.12.2016 року, приходить до висновку про відмову в його задоволенні, у зв'язку з його отриманням після проведення судового засідання, призначеного на 28.12.2016 року, з урахуванням ще й того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.12.2016 року відкладено розгляд справи на 01.0.2017 року.

Відповідно до статті 82 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 15 лютого 2017 року, на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.04.2015 року між Волинською обласною радою (Орендодавець), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (Балансоутримувач) та Приватною фірмою Астрон (Орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області, відповідно до умов якого Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад міст, селищ, міст області, розмішене за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30, корисною площею 80 кв.м. (офіс -14 кв.м., аптечний пункт 66 кв.м.), що знаходиться на балансі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, вартість якого згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою або залишковою балансовою вартістю 66 047,00 грн. - офіс, 301 626,00 грн. аптечний пункт.

Передача майна в оренду здійснюється за актом приймання - передачі, в якому зазначається перелік та стан майна, що орендується та інші відомості за узгодженням сторін (п. 1.4 Договору).

У пункті 7.1 Договору сторони визначили строк його дії, а саме з 01.04.2015 р. по 01.03.2018 р. включно.

Пунктом 7.6 Договору передбачено, що договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року Балансоутримувач передав, а Орендар в свою чергу прийняв частину нежитлового приміщення площею 80 кв.м. за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30, що підтверджується Актом прийому - передачі від 01.04.2015 року.

Листом №711/47/2-16 від 28.03.2016 року Волинська обласна рада повідомила Позивача про розірвання Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року на підставі п.7.6 договору з огляду на факти, викладені у поданні Прокуратури Волинської області, з 01.05.2016 року.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року є недійсним, оскільки суперечить ч.1 ст. 26 Закону України Про оренду державного і комунального майна , за яким одностороння відмова від договору оренди не допускається. За таких підстав, просить Суд визнати пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року: 7.6 Договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів недійсним.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Приватної фірми Астрон підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України , за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття заінтересована особа . Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.

Згідно із статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Як встановлено Судом, 01.04.2015 року між Волинською обласною радою (Орендодавець), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (Балансоутримувач) та Приватною фірмою Астрон (Орендар) було укладено Договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області, відповідно до умов якого Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад міст, селищ, міст області, розмішене за адресою: м. Луцьк, просп. Відродження, 30, корисною площею 80 кв.м. (офіс -14 кв.м., аптечний пункт 66 кв.м.), що знаходиться на балансі Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання, вартість якого згідно зі звітом про оцінку і становить за незалежною оцінкою або залишковою балансовою вартістю 66 047,00 грн. - офіс, 301 626,00 грн. аптечний пункт.

Пунктом 7.6 Договору передбачено, що договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів.

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року є недійсним, оскільки суперечить ч.1 ст. 26 Закону України Про оренду державного і комунального майна , за яким одностороння відмова від договору оренди не допускається.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1 2 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Статтею 651 вказаного кодексу унормовано, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

викупу (приватизації) об'єкта оренди;

ліквідації суб'єкта господарювання-орендаря;

загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Договір оренди може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний з підстав, передбачених Цивільним кодексом України для розірвання договору найму, в порядку, встановленому статтею 188 цього Кодексу. Правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.

Закон України Про оренду державного та комунального майна регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності.

Оскільки в даному випадку предметом договору оренди є рухоме майно, що є спільною власністю територіальних громад міст, селищ, міст області, на дані правовідносини сторін розповсюджуються норми Закон України Про оренду державного та комунального майна .

Відповідно до ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється в разі:

закінчення строку, на який його було укладено;

приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря);

банкрутства орендаря;

загибелі об'єкта оренди;

ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Як встановлено Судом, пунктом 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року передбачено, що договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів.

Односторонню відмову від договору, як безпосередню підставу його розірвання та його зміни, слід відмежовувати від пред'явлення вимоги про розірвання договору на розсуд однієї із його сторін. Одностороння відмова від договору відповідно до змісту ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України безпосередньо тягне правові наслідки розірвання або зміни договору. Пред'явлення вимоги про розірвання безпосередньо таких наслідків не передбачають. В останньому випадку розірвання договору може відбутися або за домовленістю між сторонами або, у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала вимогу про розірвання договору, за рішенням суду.

Від розірвання (зміни) договору треба відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору. Одностороння відмова від виконання договору (в повному обсязі або частково) здійснюється без звернення до суду, і, відповідно в силу самого факту її здійснення Договір вважається розірваним.

Таким чином, відмова від договору - одностороння дія, яка не потребує згоди іншої сторони, а розірвання договору можливе лише за згодою сторін або у разі недосягнення такої згоди за рішенням суду.

Суд зазначає, що нормами статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна чітко передбачено, що одностороння відмова від договору оренди не допускається, при цьому визначено, що договір оренди може бути розірвано лише за погодженням сторін.

Проте, умовами Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року сторони передбачили право кожної зі сторін на розірвання вказаного договору без погодження з іншою стороною, тобто фактично наділили сторону правом на відмову від вказаного договору в односторонньому порядку лише при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів, що є порушенням вимог ч.1 ст. 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна .

Крім того, в матеріалах справи наявний Типовий договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, нова редакція якого затверджена рішенням Волинської обласної ради 6 скликання №4/46 від 13.05.2011 року, на який посилався Позивач у своїй позовній заяві. Проте, Суд зазначає, що на момент укладення оспорюваного правочину 01.04.2015 року був чинний Типовий договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, нова редакція якого затверджена рішенням Волинської обласної ради 6 скликання №11/47 від 04.05.2012 року.

За таких підстав, при вирішенні даного спору Суд приймає до уваги саме Типовий договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, нова редакція якого затверджена рішенням Волинської обласної ради 6 скликання №11/47 від 04.05.2012 року.

Нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування щодо орендних відносин, у тому числі правила оренди комунального майна та методики визначення ставок орендної плати, які затверджуються рішеннями відповідних рад, господарські суди мають застосовувати з урахуванням вимог статті 23 ГК України та статті 4 Господарського процесуального кодексу України (постанова Пленуму Вищого господарського суду України, №12 від 29.05.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна )

Як вбачається з умов Типового договору, пункт 7.6 Договору викладено в такій редакції: Чинність цього Договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено; приватизації орендованого майна орендарем; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; банкрутства орендаря; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем; у разі смерті орендаря (якщо орендарем є фізична особа) , а пункт 7.7 Договору викладено в наступній редакції: Договір може бути розірваний з ініціативи балансоутримувача в судовому порядку у разі: несплати Орендарем орендної плати та інших, передбачених цим Договором платежів, протягом двох місяців; навмисного або необережного погіршення стану орендованого Майна; використання орендованого Майна для цілей, не передбачених у пункті 1.3 цього Договору; передачі всіх чи частини орендованих приміщень (Майна) в суборенду Третім юридичним чи фізичним особам без погодження Орендодавця, балансоутримувача та постійної комісії обласної ради з питань використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області; в разі невиконання Орендарем взятих на себе обов'язків, передбачених пунктом 5.2 цього Договору .

Суд, проаналізувавши положення Типового договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради 6 скликання №11/47 від 04.05.2012 року, приходить до висновку, що він не містить положень про можливість розірвання договору однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів, а навпаки визначено, що договір оренди може бути розірваний лише в судовому порядку.

За таких підстав, Суд зазначає, що пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року також суперечить положенням Типового договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради 6 скликання №11/47 від 04.05.2012 року.

Крім того, пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року суперечить пункту 10.3 Положення про оренду нерухомого майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, затвердженого рішенням обласної ради №4/46 від 13.05.2011 року, яким визначено, що договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін, на вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Судом розглянуті та відхилені заперечення Відповідачів, викладені у письмових поясненнях по справі, як необґрунтовані та такі, що спростовуються вищенаведеними та оціненими Судом доказами.

Частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, і зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

За правилами частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

За таких підстав, пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року, укладений між Волинською обласною радою, Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням та Приватною фірмою Астрон , яким передбачено, що договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів, суперечить частині 1 статті 26 Закону України Про оренду державного та комунального майна та положенням Типового договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Волинської області, затвердженого рішенням Волинської обласної ради, що є підставою для визнання пункту оспорюваного правочину недійсним в цій частині відповідно до частин 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками судових експертів.

Згідно із ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення норм чинного законодавства України, приймаючи до уваги вставлені фактичні обставини справи, а також те, що пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року, укладений між Волинською обласною радою, Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням та Приватною фірмою Астрон , з порушенням вимог чинного законодавства України, позовні вимоги Приватної фірми Астрон є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на Відповідачів порівну.

Крім того, у випадках скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, при поданні апеляційної та касаційної скарг Приватною фірмою Астрон був сплачений судовий збір у розмірі 3 031 грн. 60 коп. та 3 306 грн. 00 коп. відповідно, які підлягають стягненню з Відповідачів порівну на користь Позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ

1. Позовні вимоги Приватної фірми Астрон - задовольнити повністю.

2. Визнати пункт 7.6 Договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що є власністю територіальних громад сіл, селиш, міст Волинської області від 01.04.2015 року, укладений між Волинською обласною радою (43027, Волинська обл., місто Луцьк, МАЙДАН КИЇВСЬКИЙ, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00022444), Волинським обласним дитячим територіальним медичним об'єднанням (43024, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ ВІДРОДЖЕННЯ, будинок 30, Ідентифікаційний код юридичної особи 21751226) та Приватною фірмою Астрон (43026, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ СОБОРНОСТІ, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 20120864): Договір може бути розірваний однією із сторін при умові письмового попередження іншої сторони за 30 календарних днів недійсним.

3. Стягнути з Волинської обласної ради (43027, Волинська обл., місто Луцьк, МАЙДАН КИЇВСЬКИЙ, будинок 9, Ідентифікаційний код юридичної особи 00022444) на користь Приватної фірми Астрон (43026, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ СОБОРНОСТІ, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 20120864) судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 (вісімдесят) коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп.

4. Стягнути з Волинського обласного дитячого територіального медичного об'єднання (43024, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ ВІДРОДЖЕННЯ, будинок 30, Ідентифікаційний код юридичної особи 21751226) на користь Приватної фірми Астрон (43026, Волинська обл., місто Луцьк, ПРОСПЕКТ СОБОРНОСТІ, будинок 4, Ідентифікаційний код юридичної особи 20120864) судовий збір у розмірі 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 00 коп., судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1 515 (одна тисяча п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 (вісімдесят) коп. та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1 653 (одна тисяча шістсот п'ятдесят три) грн. 00 коп.

5. Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 20 лютого 2017 року.

Суддя О.В. Чинчин