Постанова

від 25.10.2016 по справі 904/810/14

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2016 року Справа № 904/810/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі№ 904/810/14 Господарського суду Дніпропетровської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс" доТовариства з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК" про стягнення 174925,12 грн.

за участю представників: позивача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно) відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак" про стягнення 174925,12 грн. заборгованості (з урахуванням клопотання про зменшення розміру позовних вимог № 20 від 20.03.2014). Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу № 1/12 від 12.12.2012 щодо повного та своєчасного розрахунку за товар, поставлений відповідно до видаткових накладних № 182 від 05.08.2013 на суму 211371, 08 грн. та № 239 від 18.11.2013 на суму 752 грн.

Відповідач відхилив позов, вказавши, що за результатами поставок та платежів протягом всього періоду існування договірних правовідносин заборгованість перед позивачем відсутня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2016 (суддя Дубінін І. Ю.) в задоволенні позову відмовлено у повному обсязі.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 (судді: Кощеєв І.М. - головуючий, Кузнецов В.О., Науменко І.М.) рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дезцентр Плюс" суму основного боргу у розмірі 174925,12 грн., суму судового збору у розмірі 3498,50 грн. та 3848,35 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновком апеляційного господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить постанову у справі скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує, що суд ґрунтує свої висновки на документах, які не відповідають положенням статті 36 Господарського процесуального кодексу України, не посвідчені належним чином, та оригінали яких не оглядались; відсутні належні докази подання документів разом з наданою позивачем заявою; суд апеляційної інстанції всупереч положенням частини третьої статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України відхилив клопотання відповідача про витребування необхідних та належних доказів по справі; суд порушив положення статей 525, 526 Цивільного кодексу України, стягнувши заборгованість за фактично оплачений товар.

Сторони не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції своїх представників; відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, договорів та інших правочинів. Відповідно за статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, правовідносини сторін спору виникли у зв'язку з укладанням договору купівлі-продажу № 1/12 від 12.12.2012, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність, а покупець прийняти та оплатити товар в строк та на умовах, зазначених у даному договорі. Загальна вартість товару за договором обумовлюється сумами, зазначеними у видаткових накладних документах на кожну партію товару. Накладна є невід'ємною частиною даного договору (пункт 2.1. договору). Договір набирає чинності з дня його підписання, але в будь-якому випадку діє до повного виконання сторонами всіх зобов'язань.

Пунктом 4.2 договору передбачено, що покупець зобов'язується оплатити партію доставленого товару протягом 60 (шестидесяти) календарних днів від дати доставки товару, вказаної у видатковій накладній.

Відповідно до пункту 7.2 договору за затримку платежів покупець сплачує пеню в розмірі 0,2% за кожний день затримки від суми заборгованості, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Місцевий господарський суд встановив, що за змістом видаткових накладних, наданих позивачем (наявні в матеріалах справи) впродовж дії договору № 1/12 від 12.12.2012 позивач передав відповідачу товар на загальну суму 965893,12 грн.

Остання поставка товару була здійснена позивачем 18 листопада 2013 року за видатковою накладною № 239 від 18.11.2013, а її оплату відповідачу належало здійснити до 18 січня 2014 року.

Відповідач здійснив розрахунок за отриманий товар на суму 790968,00 грн., в зв'язку з чим розмір заборгованості відповідача за цим договором за розрахунком позивача складає 174 925,12 грн.

Разом з тим, відповідач вказав, що накладні № 2266 від 14.12.2012, № 2291 від 27.12.2012 та № 2284 від 28.12.2012 підписані не директором товариства ОСОБА_6, а відтак, ці накладні підтверджують отримання відповідачем товару за цими накладними.

Висновком експерта № 70/04-792 від 19.11.2014 за результатами експертизи, проведеної Науково-дослідним експертно-криміналістичним центром ГУМВС України в Дніпропетровській області на підставі ухвали господарського суду зазначено, що:

1. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2266 від 14.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

2. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2291 від 27.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

3. Підпис у графі "Отримав (ла) За довіреністю" видаткової накладної № 2284 від 28.12.2012 - виконаний не ОСОБА_6, а іншою особою.

4. Підписи у графах "Отримав (ла) За довіреністю" видаткових накладних №: 2266 від 14.12.2012, 2291 від 27.12.2012, 2284 від 28.12.2012 - виконані не ОСОБА_6, а іншою особою, або (особами).

5. Ознаки, які б свідчили про незвичайні умови виконання рукописних записів у графах "Отримав (ла) За довіреністю" видаткових накладних №: 2266 від 14.12.2012, 2291 від 27.12.2012, 2284 від 28.12.2012 про вплив на виконавця (виконавців) будь яких-небудь "збиваючих" факторів (незвичні умови написання: стоячи, без опори руки, що пише, і тому подібне) чи незвичайний психофізіологічний стан виконавця (виконавців) - не виявлено.

6. Питання: "Чи підтверджується документально заявлений у позовний вимогах позивача (ТОВ "Дезцентр плюс" код ЄДПРПОУ 36295719) розмір заборгованості за поставлений відповідачу (ТОВ "Стеріпак" код ЄДПРПОУ 38528194) товар за весь період дії договору купівлі-продажу № 1/12 від 12.12.2012р?. " - не вирішувалося в зв'язку з тим, що воно не входить до компетенції експерта судової почеркознавчої експертизи.

7. Питання: "Чи була фактично здійсненна поставка товару ТОВ "Дезцентр плюс" за видатковими накладними № 2266 на суму 95571,31 грн. від 14.12.2012, № 2284 на суму 59000,00 грн. від 28.12.2012, № 2291 на суму 73680,26 грн. від 27.12.2012 на адресу ТОВ "Стеріпак"?" - не вирішувалося в зв'язку з тим, що воно не входить до компетенції експерта судової почеркознавчої експертизи.

8. Питання: "Чи була в подальшому реалізована продукція, поставлена ТОВ "Дезцентр плюс" за видатковими накладними № 2266 на суму 95571,31 грн. від 14.12.2012, № 2284 на суму 59000,00 грн. від 28.12.2012, № 2291 на суму 73680,26 грн. від 27.12.2012 ТОВ "Стеріпак"?" - не вирішувалося в зв'язку з тим, що воно не входить до компетенції експерта судової почеркознавчої експертизи.

Взявши до уваги висновок експерта № 70/04-792 від 19.11.2014, місцевий господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, як не підтверджених належними доказами в порядку статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, вказав, на необґрунтованість призначення місцевим господарським судом почеркознавчої експертизи видаткових накладних № 2266 від 14.12.2012 на суму 95571,31 грн., № 2284 від 28.12.2012 на суму 59000,00 грн. та № 2291 від 27.12.2012 на суму 73680,26 грн. на предмет встановлення вчинення на них підпису від імені відповідальної, уповноваженої особи - директора Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак" ОСОБА_6, оскільки на вказаних накладних відсутнє взагалі прізвище особи, що їх підписала, зокрема, й прізвище ОСОБА_6.

Водночас, взявши до уваги зміст документів, наданих до суду першої інстанції позивачем, апеляційний суд встановив, що спірні видаткові накладні підписані та скріплені печаткою відповідача, відповідач не надав доказів звернення до правоохоронних органів по факту зникнення або використання печатки підприємства іншими особами, а перевіркою, проведеною Податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Дніпропетровська ГУ ДФС у Дніпропетровській області, підтверджено, що по спірним господарським операціям позивач виписав податкові накладні, які включив до реєстру виданих податкових накладних та відобразив у відповідних деклараціях з податку на додану вартість чим підтверджується реальність проведення господарської операції з поставки товару за спірними видатковими накладними.

Відтак, вказавши, що місцевий господарський суд прийняв рішення при неповному з'ясуванні обставин справи, визнавши надані позивачем видаткові накладні належними доказами поставки товару, апеляційний суд задовольнив позовні вимоги.

Судова колегія зазначає, що за статтею 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (стаття 691 Кодексу).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до статей 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу (стаття 42 Кодексу).

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відомості про господарську операцію, які підтверджують її здійснення містяться у первинних документах; також відповідно до частини першої статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Підпунктом 2.5 пункту 2 Положення передбачено, що документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, а впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Як вбачається зі змісту заперечень відповідача, відповідач покликався на те, що підпис на спірних накладних вчинено не директором ОСОБА_6, що підтверджено також висновком почеркознавчої експертизи.

Разом з тим за приписами частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України представництво може виникати на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Посилаючись виключно на невідповідність підпису на спірних накладних підпису директора, відповідач, як вірно вказав суд апеляційної інстанції, не врахував, що спірні накладні не містять даних про посади та прізвища, особи, яка їх підписала, а доказів про те, що директор є єдиною особою, уповноваженою діяти у спірних правовідносинах від імені відповідача, відповідач не надав.

Водночас, як встановив суд апеляційної інстанції, видаткові накладні, стосовно яких призначалася почеркознавча експертиза, містять відмітку про отримання товару від імені покупця, а також відтиск печатки Товариства з обмеженою відповідальністю "Стеріпак".

Відповідно до пункту 64 Постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.1998 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов'язковою для усіх підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, порядок обліку, зберігання і використання печаток, штампів і бланків суворої звітності визначається відповідними відомчими інструкціями. Контроль за їх виготовленням, зберіганням та використанням покладається на канцелярії організацій та осіб, відповідальних за діловодство. Згідно з пунктом 65 зазначеної постанови, особи, які персонально відповідають за облік і зберігання печаток, штампів і бланків, призначаються наказами керівників організацій. Виходячи з вищезазначеного, особи які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки.

Отже, висновок суду апеляційної інстанції щодо наслідків відсутності належного контролю за зберіганням та використанням печаток, відповідає чинному законодавству.

Доводи касаційної скарги щодо невірності визначення судом апеляційної інстанції розміру заборгованості без врахування обсягів попередніх поставок та сум платежів за ними спростовуються змістом постанови суду апеляційної інстанції, в якій належно відображено дослідження спірних поставок за попередній період. Водночас слід зазначити, що суд апеляційної інстанції ґрунтує свої висновки на аналізі змісту спірних видаткових накладних, оригінали які досліджувались під час проведення експертизи.

За таких обставин, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував спірні правовідносини, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, що їх регулюють.

Доводи скаржника про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права суперечать дійсним обставинам справи та приписам чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судом та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України; підстав для скасування постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 111 7 , пунктом 1 статті 111 9 , статтями 111 10 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СТЕРІПАК" залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.07.2016 у справі № 904/810/14 Господарського суду Дніпропетровської області залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г.Мачульський