КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"24" жовтня 2016 р. Справа№ 910/16069/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пономаренка Є.Ю.
суддів: Дідиченко М.А.
Руденко М.А.
за участю представників:
від позивача - представник не прибув;
від відповідача - представник не прибув,
розглянувши апеляційну скаргу приватної фірми "А і Є" на ухвалу господарського суду міста Києва від 17.08.2016 у справі № 910/16069/14 (суддя Князьков В.В.) про відмову у задоволенні заяви приватної фірми "А і Є" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 у справі №910/16069/14 за позовом приватної фірми "А і Є" до товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна.
ВСТАНОВИВ:
Приватна фірма "А і Є" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.2014.
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року у справі №910/16069/14 у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 року скасовано рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року у справі №910/16069/14 та прийнято нове про задоволення позову у повному обсязі; визнано недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна від 03.02.2014 року, укладений між приватною фірмою "А і Є" та товариством з обмеженою відповідальністю "Бридж Плюс".
Вказана постанова була скасована постановою Вищого господарського суду України від 05.03.2015 року у справі №910/16069/14, а рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року було залишено без змін.
Приватна фірма "А і Є" звернулася до господарського суду міста Києва з заявою про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року по справі №910/16069/14 за нововиявленими обставинами.
Заяву мотивовано тим, що ОСОБА_2, який є комерційним директором Приватної фірми "А і Є", 21.06.2016р. ознайомився з матеріалами кримінального провадження №12014240000000038 від 04.06.2014р. (що знаходяться у Головному управлінні Національної Поліції в Хмельницькій області) за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України та виявив наступні документи - копію Наказу від 01.10.2005р. за №8, підписаного директором Приватної фірми "А і Є" ОСОБА_3 про запровадження на підприємстві посади виконавчого директора та переведення ОСОБА_4 з посади директора на посаду виконавчого директора; копію трудової книжки ОСОБА_4; копію протоколу допиту свідка, державного реєстратора ОСОБА_5., щодо обставин внесення ОСОБА_4 відомостей про директора Приватної фірми "А і Є".
Так, позивач зазначає, що відповідно до вказаних документів станом на час укладення оскаржуваного договору директором Приватної фірми "А і Є" був ОСОБА_3, який в свою чергу не надавав повноважень ОСОБА_4 на укладення оскаржуваного у цій справі договору купівлі - продажу.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.08.2016 року відмовлено приватній фірмі "А і Є" у задоволенні заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року у справі №910/16069/14 за нововиявленими обставинами.
При прийнятті даної ухвали місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що обставини на які посилається заявник, не є нововиявленими.
Не погоджуючись із зазначеною ухвалою місцевого господарського суду, приватна фірма "А і Є" звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 17.08.2016 року та прийняти нову про задоволення заяви про перегляд рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року за нововиявленими обставинами.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що з 01.10.2005 директором приватної фірми "А і Є" був ОСОБА_3, який не уповноважував ОСОБА_4 на укладення оскаржуваного у цій справі договору купівлі - продажу.
Отже, за доводами скаржника, вказаний договір з боку позивача укладено не уповноваженою особою, а тому відповідно він підлягає визнанню недійсним.
Також, апелянт зазначає, що про існування вказаної обставини він дізнався лише 21.06.2016 при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження №12014240000000038 від 04.06.2014р., які знаходяться у Головному управлінні Національної Поліції в Хмельницькій області.
Сторони правом на участь своїх представників у судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
В свою чергу, від позивача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв'язку з неможливістю представника прибути у судове засідання призначене на 24.10.2016
Колегія суддів, розглянувши подане клопотання, дійшла висновку про залишення його без задоволення з огляду на наступне.
Неможливість відкладення розгляду даної справи обумовлена спливом 15-ти денного строку, встановленого ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України для розгляду апеляційних скарг на ухвали господарського суду.
Клопотань про продовження строку розгляду даної справи в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України жодною із сторін заявлено не було.
Продовження строку розгляду спору за ініціативою суду не передбачено положеннями Господарського процесуального кодексу України.
За наведених обставин, враховуючи закінчення, встановленого ч. 2 ст. 102 Господарського процесуального кодексу України, строку для розгляду апеляційних скарг на ухвали господарського суду та відсутність клопотань про продовження строку розгляду спору, клопотання позивача про відкладення слухання по справі не підлягає задоволенню.
У зв'язку з тим, що саме позивачем подана апеляційна скарга, а отже його позиція є викладеною і зрозумілою, а також враховуючи неможливість відкладення розгляду справи з наведених вище підстав, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з прийняттям постанови.
Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.
Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововиявленими обставинами.
Підставами для перегляду судових рішень господарського суду за нововиявленими обставинами є:
1) істотні для справи обставини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;
2) встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення;
3) встановлення вироком суду, що набрав законної сили, вини судді у вчиненні злочину, внаслідок якого було ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення;
4) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення рішення чи постановлення ухвали, що підлягають перегляду;
5) встановлена Конституційним Судом України неконституційність закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.
Пунктами 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 17 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики перегляду рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами" передбачено, що статтею 112 Господарського процесуального кодексу України визначено вичерпний перелік підстав для перегляду судових рішень за нововиявленими обставинами.
Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.
Згідно п. 2 вказаної Постанови до нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство. Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є, одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.
Позивач, як на нововиявлену обставину, посилається на те, що з 01.10.2005 директором приватної фірми "А і Є" був ОСОБА_3, підтвердженням чого, за доводами заявника, є Наказ від 01.10.2005р. за №8, підписаний директором приватної фірми "А і Є" ОСОБА_3 про запровадження на підприємстві посади виконавчого директора та переведення ОСОБА_4 з посади директора на посаду виконавчого директора з 01.10.2005.
Отже, за доводами позивача, вказаний договір з його боку укладено не уповноваженою особою.
При цьому, позивач зазначає, що про існування вказаної обставини він дізнався лише 21.06.2016 при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження №12014240000000038 від 04.06.2014р., які знаходяться у Головному управлінні Національної Поліції в Хмельницькій області.
Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи, дійшла висновку про те, що вказані обставини не є нововиявленими, з огляду на наступне.
Як вже зазначалось, необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є, одночасна наявність таких трьох умов: по-перше, їх існування на час розгляду справи, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи, по-третє, істотність даних обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).
Отже, відсутність хоча б однієї із трьох вказаних умов свідчить про відсутність існування нововиявлених обставин.
У даному випадку обставини, на які посилається позивач, а саме наказ, який за доводами заявника підтверджує перебування на посаді директора приватної фірми "А і Є" з 01.10.2005 ОСОБА_3, були відомі позивачу ще під час розгляду даної справи судом першої інстанції.
Так, у матеріалах даної справи (т.1, а.с. 116) наявний лист УМВС в Хмельницькій області від 27.11.2014 № 8/9380 адресований директору приватної фірми "А і Є" ОСОБА_2 (за підписом вказаної особи було подано заяву про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами), в якому повідомляється про те, що у СВ СУ УМВС в Хмельницькій області перебувають матеріали кримінального провадження №12014240000000038 від 04.06.2014р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України.
Вказаний лист до суду першої інстанції було надано позивачем.
До того ж на вказане кримінальне провадження містяться посилання у постановах Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2014 та Вищого господарського суду України від 05.03.2015 року у даній справі.
Отже, позивач починаючи з 2014 року був обізнаний про наявність кримінального провадження №12014240000000038 від 04.06.2014р., а тому його посилання на те, що він лише у 2016 році ознайомився із матеріалами вказаного провадження та дізнався про наявність вказаного Наказу є необґрунтованими.
Так, позивачем не доведеного того, що обставини, на які він посилається як на нововиявлені, не були йому відомі на час розгляду даної справи.
Крім цього, як вже було зазначено істотність нововиявлених обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте) є обов'язковою умовою.
У даному випадку, обставини, на які посилається позивач, не є істотними, тобто їх врахування судом не мало б наслідком прийняття іншого рішення, ніж те, яке було прийняте.
Так, посилання заявника на те, що станом на час вчинення оскаржуваного договору директором позивача був ОСОБА_3 спростовуються матеріалами даної справи, а саме Витягом ЄДРПОУ станом на 03.02.2014р. (а.с. 162 том. 1); контрактом від 03.06.2002р. (а.с. 185 том 1) та рішенням апеляційного суду Хмельницької області від 18.11.2014р. по справі №22ц/792/2248/14 (а.с. 191 том 1); постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06.10.2014р.; залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 04.11.2014р. по справі №822/2863/14 (а.с. 194 - 198 том 1).
Вказані документи підтверджують те, що станом на 03.02.2014р. (дата укладення договору) на посаді керівника підприємства позивача перебував не ОСОБА_3, а ОСОБА_4
Крім того, слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема, у разі якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
Пунктом 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Доказами такого схвалення може бути, зокрема, відповідне вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів т.ін.).
Так, підтвердженням схвалення позивачем спірного договору є те, що на виконання його умов ПФ "А і Є" передала, а ТОВ "Бридж Плюс" прийняло нерухоме майно - нежитлове приміщення, загальною площею 119,7 кв. м, яке розташоване за адресою: м.Хмельницький, вул. Проскурівська, б. 22, про що свідчить Акт прийому-передачі нерухомого майна від 03.02.2014, а також те, що ТОВ "Бридж Плюс" сплатило, а ПФ "А і Є" прийняла оплату у сумі 68 092 грн. 20 коп. та 37 337 грн. 38 коп.
Отже, у будь-якому випадку врахування судом при прийнятті рішення Наказу від 01.10.2005р. за №8 не мало б наслідком задоволення позову, оскільки позивач своїми діями схвалив спірний договір.
Вказаний висновок викладено у постанові Вищого господарського суду України від 05.03.2015 року у справі №910/16069/14, якою рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 року було залишено без змін.
З огляду на викладене, обставини на які посилається апелянт не можуть бути визнані нововиявленими.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду міста Києва від 12.09.2014 у справі №910/16069/14.
З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу приватної фірми "А і Є" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 17.08.2016 у справі №910/16069/14 - без змін.
2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.
3. Матеріали справи №910/16069/14 повернути до господарського суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.
Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко
Судді М.А. Дідиченко
М.А. Руденко
Суд | Київський апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 24.10.2016 |
Оприлюднено | 01.11.2016 |
Номер документу | 62261208 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Київський апеляційний господарський суд
Пономаренко Є.Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні