Рішення

від 20.10.2016 по справі 910/13451/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.10.2016Справа №910/13451/16

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Островській О.С.

розглянувши справу № 910/13451/16

за первісним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро

розвитку бізнесу";

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

про стягнення 151 989,76 грн.

та за зустрічним позовом: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1;

до товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро

розвитку бізнесу";

про визнання договору недійсним.

Представники сторін:

від позивача (відповідача за зустрічним позовом): ОСОБА_2, довіреність б/н від 14.09.2016р.; ОСОБА_3, довіреність б/н від 05.08.2016р.;

від відповідача (позивача за зустрічним позовом): Чаплян С.Є., довіреність № 452

від 17.08.2016р.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (надалі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - відповідач) про стягнення 151 989,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем обов'язків за Договором комерційної концесії Бізнес-школи "MINI BOSS" №010815/02 від 24.04.2015р., внаслідок чого позивачу завдана матеріальна шкода.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2016р. порушено провадження у справі №910/13451/16 та розгляд справи призначено на 18.08.2016р.

16.08.2016р. через загальний відділ господарського суду від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про визнання Договору комерційної концесії Бізнес-школи "MINI BOSS" №010815/02 від 24.04.2015р. недійсним.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.08.2016р. зустрічну позовну заяву прийнято для спільного розгляду з первісним позовом.

У судовому засіданні 18.08.2016р. оголошено перерву до 08.09.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.09.2016р. розгляд справи відкладено на 22.09.2016р.

У судовому засіданні 22.09.2016р. оголошено перерву до 06.10.2016р.

04.10.2015р. через відділ діловодства суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшли письмові пояснення по справі та клопотання про витребування доказів.

05.10.2015р. через відділ діловодства суду від представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) надійшли письмові пояснення по справі.

У судовому засіданні 06.10.2016р. представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) підтримав подані через канцелярію суду клопотання та подав клопотання про призначення експертизи.

Представники відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом) проти клопотання про призначення експертизи не заперечували, проте заперечували проти клопотання представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про витребування у Державної служби інтелектуальної власності України копій документів.

Судом задоволено клопотання представника позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом) про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" оригіналів актів.

З метою повного та об'єктивного дослідження матеріалів справи та у зв'язку з необхідністю витребування нових доказів, господарський суд відклав розгляд справи на 20.10.2016р.

20.10.2016р. через відділ діловодства Господарського суду міста Києва представником позивача за первісним позовом було подано письмові пояснення, в яких висловлено заперечення на клопотання відповідача щодо призначення судової експертизи.

За результатами розгляду у судовому засіданні 20.10.2016р. клопотання представника позивача за зустрічним позовом про призначення судової експертизи, судом відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання, оскільки встановлення судовою експертизою виконання або невиконання безпосередньо ФОП ОСОБА_1 підпису на актах прийому-передачі не впливає на дійсність Договору комерційної концесії Бізнес-школи "MINI BOSS" №010815/02 від 24.04.2015р., на виконання якого сторонами вчинялись дії, як то: сплата коштів, передача підручників тощо.

У судовому засіданні 20.10.2016 представник позивача за первісним позовом надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги за первісним позовом підтримав в повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував.

Представник відповідача у судовому засіданні 20.10.2016 надав суду усні пояснення по суті спору, проти первісного позову заперечував, зустрічний позов просив задовольнити.

Відповідно до ст. 82 ГПК України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 20.10.2016р., відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

24.04.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (далі - правовласник, позивач за первісним позовом) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - користувач, відповідач за первісним позовом) було укладено Договір комерційної концесії бізнес-школи «Miniboss» № 010815/02 (далі - Договір), відповідно до умов якого правовласник надає користувачу право, а користувач набуває право використання у своїй підприємницькій діяльності комплекс виключних прав на унікальну освітню технологію для розвитку індивідуальності дитини, підлітка, студента та знаку для товарів та послуг «Бізнес-школа «Miniboss».

Відповідно до п. 4.1.5 Договору, користувач зобов'язаний щорічно закуповувати на кожного учня фірмовий навчальний набір Бізнес-школи «Miniboss», до якого входять робочий зошит, портфель, ручка, значок, замовляючи, набуваючи та отримуючи їх безпосередньо у правовласника, якщо інше не передбачене окремими угодами.

Згідно з п. 3.1.2 Договору, за використання комплексу виключних прав правовласника за Договором, користувач сплачує на його користь періодичні щомісячні платежі (роялті) у розмірі 1 000,00 дол. США, які сплачуються в національній валюті України (гривні) за курсом Національного банку України на день платежу.

Пунктом 3.4 Договору визначено, що сплата періодичних платежів здійснюється за поточний місяць, не пізніше 15 числа поточного місяця, починаючи з вересня 2015р.

Позивач за первісним позовом зазначає, що відповідно до видаткової накладної №PH-0000001 від 08.09.2015, відповідачем за первісним позовом були отримані від позивача навчальні набори на загальну суму 153 974,40 грн.

В подальшому, відповідачем за первісним позовом було не повністю сплачено за отримані навчальні набори, внаслідок чого у відповідача за первісним позовом утворилась заборгованість в розмірі 83 974,40 грн.

Крім того, позивач за первісним позовом зазначає, що відповідачем за первісним позовом не сплачено також суму роялті за червень та липень 2016 року, яка разом складає 49 705,00 грн.

В свою чергу, відповідачем за первісним позовом було подано зустрічну позовну заяву до позивача за первісним позовом про визнання Договору недійсним.

В зустрічному позові, позивач зазначає, що відповідно до умов Договору, комплекс майнових прав належить володільцю на підставі:

- свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № 38027, зареєстрованого 28.04.2011 Державним департаментом інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України;

- свідоцтва № 154132 від 10.04.2012, вданого Державною службою інтелектуальної власності України.

Проте, як випливає зі змісту листа Державної служби інтелектуальної власності України від 28.07.2016 № 1-8/6139, свідоцтво про реєстрацію авторського права на твір № 38027 засвідчує авторське право на літературний письмовий твір начального характеру, а саме - підручник для 11 класу загальноосвітніх навчальних закладів «Всесвітня історія», і зареєстровано зазначене свідоцтво 19.04.2011.

Тобто, надана позивачем за первісним позовом інформація щодо підстав виникнення у нього комплексу майнових прав також є неправдивою, що ввело позивача за зустрічним позовом в оману.

Таким чином, позивач за зустрічним позовом зазначає, що мав бути переданий комплекс майнових прав, підтверджений неіснуючим свідоцтвом про реєстрацію авторського права. Зазначений комплекс майнових прав мав включати, серед іншого, програму навчання загальну та щодо кожного курсу, методику навчання (загальні інструменти та способи їх використання), навчальні матеріали для учня, методичні рекомендації для учителя, програму навчання та навчальні матеріали для батьків, план маркетингової стратегії тощо. Відсутність зазначених матеріалів унеможливило нормальне використання комплексу майнових прав.

Відповідач за зустрічним позовом, заперечуючи проти зустрічного позову, зазначає суду, що у відповіді Державної служби інтелектуальної власності від 28.07.2016 № 1-8/6139, на якій ґрунтується недійсність Договору, йде мова про Свідоцтво про реєстрацію авторського права № 38027 від 19.04.2011, в той час як комплекс виключних прав належить відповідачу за зустрічним позовом на підставі Свідоцтва про реєстрацію авторського права № 38207 від 28.04.2011 (тобто документ за іншим номером та іншою датою), на підтвердження чого надано копію зазначеного свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір та свідоцтва на знак для товарів і послуг.

Крім того, відповідач за зустрічним позовом вказує про те, що твердження позивача за зустрічним позовом про те, що їй не були надані необхідні матеріали та документи, що складають комплекс виключних прав, не відповідає дійсності, оскільки за таких умов відкриття нею бізнес-школи «Miniboss» та робота цієї школи взагалі були б неможливим. Це твердження також спростовується часткою позовних вимог позивача за первісним позовом щодо стягнення заборгованості за отримані, але безпідставно не сплачені нею учбові матеріали та копіями відповідних документі, доданих до первісного позову.

Щодо первісного позову суд відзначає наступне.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти первісного позову, зазначає про те, що ані в видатковій накладній №PH-0000001 від 08.09.2015, ані в Договір не визначено строків оплати останнім отриманого товару.

Проте, суд не погоджується з даними доводами, з огляду на наступне.

Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується

При цьому підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 21.04.2011 р. № 9/252-10 та від 28.02.2012 р. № 5002-8/481-2011.

З огляду на вищевикладене, враховуючи положення ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, відповідач зобов'язаний був оплатити вартість товару в момент отримання товару та підписання товаророзпорядчих документів на нього.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм, викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 83 974,40 грн. заборгованості за Договором по сплаті за отриманий товар та 49 705,00 грн. заборгованості за Договором по сплаті за роялті за червень та липень 2016 року нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Крім основної заборгованості, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача за первісним позовом за прострочення оплати отриманого товару: 3 % річних у розмірі 2 205,20 грн., штраф - 4 974,00 грн., та у зв'язку зі простроченням оплати періодичних щомісячних платежів: 3% річних в розмірі 77,57 грн., штраф у розмірі 9 916,00 грн. та неустойку у розмірі 1 137,59

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п. 1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» N 14 від 17 грудня 2013 року (далі - Постанова) за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Відповідно до п. 4.1 Постанови, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення з відповідача за первісним позовом сум 3% річних та встановлено, що позивачем за первісним позовом не вірно визначено періоди нарахувань, оскільки за приписами статті 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події , з якою пов'язано його початок.

Отже, правомірним є нарахування 3% річних, починаючи з 09.09.2015р. по 29.06.2016р. При цьому, при розрахунку 3% річних позивачем також не було враховано, що у 2016 році кількість днів становить 366 дні, в зв'язку з чим, за розрахунком суду, з відповідача на користь позивача за первісним позовом підлягають стягненню 3 % річних за несвоєчасну сплату за отриманий товар в розмірі 2 032,68 грн. та 3 % річних за несвоєчасну сплату періодичних щомісячних платежів в розмірі 63,47 грн.

Згідно з п. 5.6 Договору, за порушення користувачем власних зобов'язань, а також сценарію, методик, проведення навчання, занять, інструкцій та вказівок правовласнику, скерованих на забезпечення відповідності умовам Договору характеру, способу та умов використання КВП, користувач зобов'язаний сплатити правовласнику штраф в розмірі 1 % від суми паушального внеску за кожний випадок порушення.

Відповідно до п. 3.1.1 Договору, паушальний внесок складає 20 000,00 дол. США., що сплачується в національній валюті України за курсом Національного банку України на день платежу.

Пунктом 5.2 Договору визначено, що за порушення строків оплати, передбачених розділом 36 Договору, користувач зобов'язаний сплатити правовласнику неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої (невчасно сплаченої) суми.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Як вбачається з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 09.04.2012 у справі № 3-88гс11.

Таким чином, неустойка, передбачена пунктом 5.2 Договору, за своєю природою є пенею.

Проте, дослідивши умови Договору, суд дійшов висновку про те, що умовами Договору не передбачено сплати штрафу за прострочення оплати за отриманий товар, відтак вимога про стягнення 4 974,00 грн. штрафу за прострочення сплати коштів за отриманий товар задоволенню не підлягає.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу за прострочення по оплаті за періодичні щомісячні платежі, судом встановлено що позивачем за первісним позовом невірно розраховано пеню (без урахування положень ст. 253 ЦК України), в зв'язку з чим, за розрахунками суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 712,50 грн. та штраф в розмірі 9 916,00 грн.

Щодо зустрічного позову суд відзначає наступне.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 1115 ЦК України, за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Згідно з ст. 1116 ЦК України, предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Відповідно до ст. 1120 ЦК України, правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань, пов'язаних із здійсненням цих прав.

Частина 1 статті 202 Цивільного кодексу України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.

Як на підставу для визнання Договору недійсним позивач за зустрічним позовом вказує на те, що при укладенні оспорюваного Договору відповідач за зустрічним позовом ввів позивача в оману шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, оскільки надана позивачем за первісним позовом інформація щодо підстав виникнення у нього комплексу майнових прав є неправдивою і ввела позивача за зустрічним позовом в оману.

Згідно з частинами 4, 7 статті 179 Господарського кодексу України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначити зміст договору на основі, зокрема, вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

В силу статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Згідно з п. 3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 року у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі) . При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення . Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Відповідно до статей 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та наданих відповідачем за зустрічним позовом доказів на спростування доводів позивача за зустрічним позовом, на момент укладення Договору та на момент набрання ним чинності, відсутні обґрунтовані докази, які б свідчили про введення відповідачем за зустрічним позовом позивача за зустрічним позовом в оману.

Так, рахунком-фактурою № СФ-0000020 від 14.08.2015 відповідач направив позивачу пропозицію щодо акцептування Договору, а останній прийняв її, що підтверджується частковою оплатою, а також підписаною сторонами видатковою накладною, яка підтверджує також і передачу товару позивачу за зустрічним позовом.

Крім того, позивач за первісним позовом, у відповідності з п. 3.2. договору, сплатив паушальний внесок у розмірі 10 000,00 доларів США в національній валюті України по курсу НБУ на день платежу, що становить 220227,00 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача за зустрічним позовом. А також, з посиланням на оспорюваний договір позивач сплачував роялті та лише, починаючи з червня 2016 року, припинив сплату роялті, що підтверджується виписками з особового рахунку відповідача за зустрічним позовом, що залучені до матеріалів справи, та не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.

Також, матеріали справи містять докази на підтвердження спрямованих дій сторін на виконання умов Договору та відповідно відсутності омани з боку відповідача за зустрічним позовом, а саме:

- копія свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір № 38207 від 28.04.2011;

- копія свідоцтва на знак для товарів і послуг № 154132 від 10.04.2012;

- копія сертифікату бізнес-школи «Mini Boss», виданого позивачу за зустрічним позовом про право викладання в Міжнародній освітній мережі «MINIBOSS BUSINESS SCHOOL»;

- рекламний проспект «MINIBOSS BUSINESS SCHOOL», в якому містяться фото, що підвереджують участь позивача за зустрічним позовом та її працівників в різноманітних заходах бізнес-школи «Mini Boss»;

- копії листів підсумкового тестування працівників позивача за зустрічним позовом;

- фотофіксація занять, які проводив позивач за зустрічним позовом з використанням символіки бізнес-школи «Mini Boss»;

- копію листа позивача за зустрічним позовом до відповідача за зустрічним позовом б/н від 11.07.2016, з копіями додатків, які підтверджують проходження нею навчання.

Сторонами також було підписано Акт приймання-передачі до Договору від 24.04.2015, відповідно до якого, правовласник, відповідно до п. 4.2, п.п. 4.2.1 Договору, передав, а користувач прийняв наступну документацію для реалізації КВП у вигляді бізнес книги «Стандарти», які є комерційною таємницею та комерційною інформацією, в якій описано стандарти навчання, стандарти якості, стандарти та правила ведення бізнесу, та інші, які розкривають суть та форму інноваційної технології, суть та форму впровадження, використання авторської програми, методики при відкритті та ведені комерційної діяльності філіалу Міжнародної освітньої мережі «MINIBOSS BUSINESS SCHOOL».

Отже, матеріалами справи підтверджується вчинення сторонами дій, направленими на виконання та схвалення умов Договору, а відтак, підстави, з якими закон пов'язує визнання недійсним договору, відсутні.

Враховуючи вищевикладене, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України, судовий збір покладається на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач за первісним позовом звернувся з заявою про відшкодування за рахунок відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 13200,00 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача, при відмові в позові - на позивача, при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду міста «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» від 21 лютого 2013 року N 7 відповідно до розділу VI Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), судовими витратами є витрати сторін та інших учасників судового процесу в господарському суді, які пов'язані з розглядом справи і складаються з: судового збору; сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом; витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження; оплати послуг перекладача, адвоката; інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Склад судових витрат не є вичерпним, і оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи.

Обґрунтовуючи суму понесених судових витрат, представник позивача надав суду Письмове доручення позивача за первісним позовом адвокату Лемещуку Олексію Вадимовичу, в якому гарантував оплату гонорару в розмірі 13 200,00 грн.

Дослідивши надані представником позивача докази на підтвердження понесених ним судових витрат, суд дійшов висновку про те, що вищезазначені докази є лише наміром позивача за первісним позовом на оплату в майбутньому 13 200,00 грн., проте не є належним доказом понесених останнім витрат, оскільки відсутні докази на підтвердження фактичної сплати зазначених коштів. Крім того, особа, яка визначена в якості представника позивача - адвокат Лемещук О.В., участі в розгляді справи не приймав та жодного документу за своїм підписом до суду не подавав, як і не надав документів на підтвердження свого статусу адвоката.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (02068, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер картки платника податків: НОМЕР_1; ІНФОРМАЦІЯ_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Європейське бюро розвитку бізнесу" (65012, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 68, літера Г; ідентифікаційний код: 36611767) заборгованість за поставлений товар в розмірі 83 974 грн. 40 коп., заборгованість за періодичні щомісячні платежі в розмірі 49 705,00 грн., 3 % річних, нарахованих на заборгованість по сплаті за поставлений товар в розмірі 2 032 грн. 68 коп., 3 % річних, нарахованих на заборгованість по оплаті за періодичні щомісячні платежі в розмірі 63 грн. 47 коп., пеню в розмірі 712 грн. 50 коп., штраф в розмірі 9 916,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 211 грн. 39 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині вимог первісного позову відмовити.

4. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 25.10.2016р.

Суддя А.І. Привалов