Постанова

від 01.11.2016 по справі 923/555/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" листопада 2016 р.Справа № 923/555/16 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Лисенко В.А.

суддів : Ярош А.І., Ліпчанська Н.В.

Секретар судового засідання: Кіртока Л.В..

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю №б/н від 09.05.2016р.;

від відповідача-1: ОСОБА_2, за довіреністю №4 від 26.09.2016р.;

від відповідача-2: не з'явився;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фермерського господарства "ВК І К"

на рішення господарського суду Херсонської області від 30 червня 2016р.

по справі № 923/555/16

за позовом : Представництва компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні,

до відповідача-1: Фермерського господарства "ВК І К"

відповідача-2: Приватного підприємства "Біле озеро"

про стягнення 3 414 168,30 грн.

Відповідно до ст.ст. 4 4 , 81 1 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

Встановила:

Представництво компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні (позивач) звернулось до Господарського суду Херсонської обл. з позовом до Фермерського господарства "ВК І К" (відповідач-1) та Приватного підприємства "Біле озеро" (відповідач-2) з вимогами про стягнення солідарно з відповідачів 3 414 168,30 грн., з них 2 732 005,00 грн. основного боргу (заборгованості з оплати товару), 119 323,41 грн. інфляційного збільшення суми боргу, 19 137,00 грн. річних (3 %), 276 047,25 грн. штрафу, 267 655,64 грн. пені.

Рішенням Господарського суду Херсонської області від 30 червня 2016 року по справі № 923/555/15 суддя Соловйов К.В. позов задоволено частково. Стягнуто солідарно з Фермерського господарства "ВК І К" (місцезнаходження: 27520, Кіровоградська область, Світловодський район, с. Велика Андрусівка, комплекс будівель та споруд № 1; ідентифікаційний код юридичної особи 34141366) та Приватного підприємства "Біле озеро" (місцезнаходження: 73000, Херсонська область, м. Херсон, вул. 12 Північна, буд.44; ідентифікаційний код юридичної особи 36329920) на користь Представництва компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні (місцезнаходження: 02152, м. Київ, Дніпровська набережна, буд.1 А, частина нежилих приміщень, з № 1 по № 8, (група приміщень № 150) (в літ. А); ідентифікаційний код 26600826) 2 731 005 (два мільйони сімсот тридцять одна тисяча п'ять) грн. 00 коп. заборгованості з оплати товару, 96 571 (дев'яносто шість тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 48 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 19 137 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 00 коп. річних, 276 047 (двісті сімдесят шість тисяч сорок сім) грн. 25 коп. штрафу, 267 655 (двісті шістдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 64 коп. пені. Припинено провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 1000,00 грн. заборгованості з оплати товару, у зв'язку з відсутністю предмета спору. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судом призведено розподіл судових витрат та стягнуто з Фермерського господарства "ВК І К" та ПП "Біле озеро" на користь Представництва компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні по 25 427,25 грн. з кожного.

Рішення в частині задоволення вимог з посиланням на норми зобов'язального права мотивовано невиконанням відповідачем-1 зобов'язань за укладеним між відповідачем-1 та позивачем договором поставки № 15-05/15 від 15.05.2015р., та на підставі укладеного між відповідачем-2 та позивачем договору поруки № 1 від 01.04.2016р.

В частині припинення провадження суд мотивував рішення відсутністю предмету позову, оскільки під час розгляду справи відповідач сплатив зазначену суму грошових коштів.

В частині відмови у позові суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позивачем при розрахунках сум інфляційного збільшення боргу по окремих накладних неправильно визначені середні індекси інфляції за відповідні періоди нарахувань, наслідком чого стало завищення сум цих нарахувань. У зв'язку з чим судом виконано власні розрахунки інфляційного збільшення суми боргу, річних та пені.

Не погодившись із вищезазначеним судовим рішенням, Фермерське господарство "ВК І К" звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення господарським судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду та постановити нове, відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу сторона посилається на те, що судом неправомірно застосовані норми матеріального права, що регулюють договір купівлі - продажу, між тим сторонами укладено договір постачання. Згідно з пунктом 4 ст.268 ГК України Постачальник повинен засвідчити якість товарів, що поставляються, належним товаросупровідним документом, який надсилається разом з товаром, якщо інше не передбачено в договорі. У відповідності до п. 1.1 Договору № 15-05/15 від 15 травня 2015 року Постачальник зобов'язується передавати у власність покупцю кормові добавки.

На підставі Закону України «Про ветеринарну медицину» та Положення про державну реєстрацію кормових добавок, преміксів та готових кормів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2007 року № 1349 перед реалізацією товару Позивач повинен був отримати висновки санітарно-епідеміологічних, ветеринарно-санітарних та інших служб, сформувати досьє, отримати сертифікат відповідності, тобто згідно технічного регламенту України, та провести державну реєстрацію товару в державному реєстрі Департаменту державної ветеринарної та фіто санітарної служби України (який є у відкритому доступі) з отриманням відповідного посвідчення, яке повинно обов'язково бути вказане при маркуванні товару, без чого товар не повинен перебувати в обігу в Україні.

Випуск товару без попереднього обстеження виробничих потужностей та отримання експлуатаційного дозволу заборонений. У відповідності до ч.1 ст.77 Закону України «Про ветеринарну медицину» забороняється виробництво кормових добавок, преміксів та готових кормів, не зареєстрованих для обігу в Україні, за відсутності експлуатаційного дозволу та/або ліцензії на виробництво. Під час виробництва кормових добавок, преміксів і готових кормів особи повинні дотримуватися вимог належної практики виробництва та інших вимог, визначених Департаментом.

Експлуатаційний дозвіл виробництва, де було виготовлено кормові добавки, які постачалися Позивачем - не надавався, що дає можливість зробити висновок, що він взагалі відсутній всупереч вимогам статті 50 Закону України «Про ветеринарну медицину», згідно якої здійснення діяльності з виробництва та обігу без отримання експлуатаційного дозволу. відповідного державного органу ветеринарної медицини забороняється на потужностях (об'єктах) з виробництва, змішування та приготування кормових добавок, преміксів і кормів.

У відповідності до Наказу Державного комітету ветеринарної медицини України від 13 квітня 2009 року № 85 «Про затвердження порядку по видачі ветеринарних документів» на виконання умов ст.32 Закону України «Про ветеринарну медицину» товар Позивача зобов'язаний мати ветеринарні документи, які супроводжують його по території України, та надаються споживачеві, як гарантія ветеринарного стану, його безпечності та благополуччя місцевості його походження, а також з урахуванням того, що на підставі ст.1 Закону України «Про ветеринарну медицину» ветеринарне свідоцтво обов'язково повинне включати зазначення результатів лабораторних досліджень у порівняні з допустимими нормами національних стандартів України.

В порушення вказаних вище законодавчих актів, які регулюють виробництво та обіг кормових добавок, суд помилково зазначив, що договором не передбачено будь-якого спеціального порядку оформлення передачі Позивачем Відповідачу-1 товаросупровідних документів, а положеннями договору не пов'язується обов'язок Відповідача-1 по оплаті отриманого ним товару Позивача, з фактом отримання від Позивача будь-яких товаросупровідних документів на товар, крім видаткових накладних.

Судом першої інстанції на думку апелянта невірно здійснено нарахування річних, інфляційного збільшення боргу по накладних №225 від 04.12.2015р., № 237 від 17.12.2015р., № 245 від 24.12.2015р., № 248 від 29.12.2015р., які обґрунтовано твердженнями про неправильне рознесення позивачем на оплату товару здійсненого відповідачем-1 платежу в розмірі 150 320,00 грн. за платіжним дорученням № 364 від 16.12.2015р.

Більш детальніше доводи зазначені у скарзі.

У відзиві на скаргу позивач просить залишити рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідач 2 представник Приватного підприємства "Біле озеро" у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судова колегія вважає за можливе розглянути справу за його відсутністю, оскільки явка його не визнавалась обов'язковою, а наявних матеріалів справи достатньо для розгляду справи по суті.

Судовою колегією задоволено клопотання апелянта про витребування сертифікатів якості продукції постачання та витребувані судом додаткові докази (копії сертифікатів) залучені до матеріалів справи відповідно до вимог ст. 101 ГПК України.

Заслухавши пояснення сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки господарським судом, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла наступників висновків.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судовою колегією встановлено, що Між Представництвом компанії "ФІД-ФУД.ЛТД" в Україні (надалі - позивач) та Фермерським господарством "ВК І К" (надалі - відповідач-1) 15.05.2015р. укладений договір поставки № 15-05/15, з протоколом розбіжностей, на умовах якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача-1, за його заявками, товар, а саме, кормові добавки, у кількості, асортименті та за ціною, що вказані у видаткових накладних та рахунках, а відповідач-1 зобов'язався прийняти та оплатити цей товар (надалі - договір). Згідно з п. 3.4. договору право власності на товар переходить від позивача до відповідача-1 з моменту передачі товару, що підтверджується підписанням видаткової накладної на товар. Разом з товаром позивач передає відповідачеві-1 видаткову накладну, товарно-транспорту накладну, документ, що підтверджує відповідність (якість товару). Згідно п. 4.2. договору відповідач-1 здійснює оплату товару протягом 21 (двадцяти одного) календарного дня, з моменту поставки товару, згідно виставленого позивачем рахунку. Згідно п. 8.1. договору даний договір набирає чинності з моменту підписання даного договору його сторонами та діє до 31.12.2015р.

04.01.2016р. позивач та відповідач-1 уклали між собою додаткову угоду до договору, згідно з якою продовжили строк дії даного договору до 31.12.2016р.

За результатами проведеного судом аналізу положень договору, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що за своєю правовою природою договір є, фактично, договором купівлі - продажу: з положень договору не вбачається притаманного договору поставки узгодження між сторонами договору строків поставки (договором передбачено здійснення позивачем відвантаження товару по отриманні заявок відповідача-1).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання крім випадків, передбачених законом.

Згідно із ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона - продавець зобов'язується передати майно (товар) у власність другої сторони - покупця, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно із ч. 1 та ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару, а також, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 3 ГПК України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно з ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів, поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, які (пояснення) на вимогу суду, мають бути викладені письмово. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розглядові в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На виконання умов договору позивач передав відповідачеві-1 в період з серпня 2015 року по квітень 2016 року товар загальною вартістю 5 671 265,00 грн. (з ПДВ) на підставі видаткових накладних № 146 від 19.08.2015р. на суму 166 487,50 грн., № 153 від 26.08.2015р. на суму 212500,00 грн., № 154 від 02.09.2015р. на суму 205000,00 грн., №161 від 09.09.2015р. на суму 98962,50 грн., № 163 від 14.09.2015р. на суму 205000,00 грн., №164 від 16.09.2015р. на суму 45000,00 грн., № 165 від 16.09.2015р. на суму 54000,00 грн., № 171 від 23.09.2015р. на суму 68000,00 грн., № 172 від 25.09.2015р. на суму 287000,00 грн., № 181 від 07.10.2015р. на суму 46000,00 грн., № 182 від 09.10.2015р. на суму 205000,00 грн., № 188 від 13.10.2015р. на суму 160000,00 грн., № 194 від 22.10.2015р. на суму 221500,00 грн., № 198 від 28.10.2015р. на суму 266500,00 грн., №210 від 16.11.2015р. на суму 205000,00 грн., № 215 від 19.11.2015р. на суму 58500,00 грн., №217 від 24.11.2015р. на суму 102500,00 грн., № 221 від 01.12.2015р. на суму 313425,00 грн., № 225 від 04.12.2015р. на суму 48000,00 грн., № 227 від 07.12.2015р. на суму 76000,00 грн., № 237 від 17.12.2015р. на суму 57600,00 грн., № 238 від 17.12.2015р. на суму 27300,00 грн., № 245 від 24.12.2015р. на суму 1520,00 грн., № 246 від 24.12.2015р. на суму 74480,00 грн., № 248 від 29.12.2015р. на суму 91200,00 грн., № 249 від 29.12.2015р. на суму 418800,00 грн., № 250 від 29.12.2015р. на суму 76000,00 грн., №5 від 21.01.2016р. на суму 148110,00 грн., № 11 від 03.02.2016р. на суму 318000,00 грн., №21 від 22.02.2016р. на суму 151600,00 грн., № 24 від 26.02.2016р. на суму 404000,00 грн., № 29 від 10.03.2016р. на суму 82680,00 грн., № 35 від 17.03.2016р. на суму 318000,00 грн., № 37 від 29.03.2016р. на суму 63600,00 грн., № 42 від 01.04.2016р. на суму 76 000.00 грн., № 46 від 05.04.2016р. на суму 318 000,00 грн.

Оплати повної вартості вказаного у цих накладних товару у встановлені договором строки відповідач-1 не здійснив. За станом на дату подання до суду позовної заяви, за якою порушено дану справу, розмір заборгованості відповідача-1 з оплати вказаного товару становив 2 732 005 грн. Розмір такої заборгованості підтверджується наявними у справі первинними документами: видатковими накладними на поставку товару та платіжними дорученнями на оплату товару. Всі вказані, на поставку товару загальною вартістю 5 671 265,00 грн., видаткові накладні оформлено у відповідності до вимог ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та п.2.4 Положення щодо оформлення первинних документів. Ці накладні підписано представниками сторін договору та скріплено відбитками печаток сторін договору, при відсутності будь-яких зауважень та заперечень відповідача-1 (зокрема, щодо ненадання позивачем супровідних документів на товар). Доказів іншого відповідачем не надано.

В забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань щодо оплати товару за договором, позивач та Приватне підприємство "Біле озеро" (надалі - відповідач-2) уклали 01.04.2016р. між собою договір поруки № 1, за яким відповідач-2 зобов'язався відповідати перед позивачем за повне та своєчасне виконання відповідачем-1 усіх зобов'язань, які передбачено для відповідача-1, згідно з укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором поставки № 15-05/15 від 15.05.2015р., як солідарний боржник відповідача-1 по зобов'язаннях останнього, які виникли з цього договору поставки.

Відповідно до ст.553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання боржником свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Згідно з ч. 1 та ч. 2. ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У зв'язку з невиконанням відповідачем-1 передбачених договором зобов'язань щодо оплати товару позивач склав та вручив 20.05.2016р. відповідачеві-2 листа-вимогу щодо виконання відповідачем-2, як солідарним боржником відповідача-1 на підставі вказаного договору поруки від 01.04.2016р., протягом двох днів зобов'язань відповідача-1 перед позивачем за вказаним договором поставки та сплати штрафних санкцій, які передбачено цим договором поставки. За станом на дату подання до суду позову, за яким порушено провадження у даній справі, відповідач-2 не задовольнив вказану письмову вимогу позивача а ні повністю, а ні частково. Доказів іншого відповідач-2 суду не надав.

Під час розгляду справи відповідач сплатив 1000 грн. на часткове погашення 2732005 грн. цієї заборгованості: платіжним дорученням від 13.06.2016р. №. 1248 (т. 2 а.с.71).

За таких обставин суд першої інстанції правомірно стягнув солідарно з обох відповідачів 2 732 005,0 грн. основної заборгованості та припинив провадження у справі в частині стягнення 1000,0 грн. у зв'язку з погашенням цієї суми заборгованості в ході розгляду судової справи.

Стосовно стягнення сум інфляційного збільшення, річних пені та штрафу, судова колегія звертає увагу на наступне.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні (3%) від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Згідно з ч. 1 ст. 230 цього ж Кодексу штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Згідно зі ст. 343 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня. Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2. договору за порушення термінів оплати товару відповідач-1 зобов'язаний сплатити позивачеві штраф у розмірі 5 % (п'яти відсотків) від вартості товару та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, за кожен день порушення терміну оплати.

Судовою колегією перевірено виконані позивачем розрахунки заявлених до стягнення 119323,41 грн. інфляційного збільшення боргу, 19137,00 грн. річних (3%), 276047,25 грн. штрафу та 267655,64 грн. пені. та зроблено висновок про те, що розрахунок штрафу не містить арифметичних помилок, узгоджується з наведеними нормами закону та положеннями договору, а також, відповідає фактичних обставинам взаємовідносин між позивачем та відповідачем-1 за договором. Застосування вказаного штрафу відповідає приписам ст. 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору.

Відносно розрахунків інфляційного збільшення суми боргу, річних та пені, у зв'язку з простроченням відповідачем-1 оплати товару позивача, який вказаний у видаткових накладних № 221 від 01.12.2015р., № 225 від 04.12.2015р., № 227 від 07.12.2015р., № 238 від 17.12.2015р., № 246 від 24.12.2015р., № 249 від 29.12.2015р., №250 від 29.12.2015р., № 5 від 21.01.2016р., № 11 від 03.02.2016р., № 21 від 22.02.2016р., № 24 від 26.02.2016р., № 29 від 10.03.2016р., № 35 від 17.03.2016р., № 37 від 29.03.2016р., № 42 від 01.04.2016р., № 46 від 05.04.2016р. то судова колегія погоджується з власними розрахунками суду першої інстанції та вважає за необхідне стягнути з відповідачів солідарно 96 571 (дев'яносто шість тисяч п'ятсот сімдесят одна) грн. 48 коп. інфляційного збільшення суми боргу, 19 137 (дев'ятнадцять тисяч сто тридцять сім) грн. 00 коп. річних, 276 047 (двісті сімдесят шість тисяч сорок сім) грн. 25 коп. штрафу, 267 655 (двісті шістдесят сім тисяч шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 64 коп. пені.

Доводи апеляційної скарги відносно невірного здійснення позивачем нарахувань річних, інфляційного збільшення боргу по накладних №225 від 04.12.2015р., № 237 від 17.12.2015р., № 245 від 24.12.2015р., № 248 від 29.12.2015р., які обґрунтовано твердженнями про неправильне рознесення позивачем на оплату товару здійсненого відповідачем-1 платежу в розмірі 150 320,00 грн. за платіжним дорученням № 364 від 16.12.2015р. не приймаються до уваги, з огляду на зарахування позивачем сплаченої відповідачем-1 за цим платіжним дорученням грошової суми у повній (суворій) відповідності до вказаного у цьому платіжному дорученні призначення платежу як оплати згідно рах. № 245 від 16.12.2015р. При цьому, суд врахував, що рахунок № 245 від 16.12.2015р. на суму 150 320,00 грн., як-то слідує з матеріалів справи, був виставлений позивачем відповідачеві-1 на оплату саме товару, який вказаний у видаткових накладних № 237 від 17.12.2015р., № 245 від 24.12.2015р., №248 від 29.12.2015р.

Ти обставини, що судом першої інстанції зроблено висновок про укладання сторонами договору купівлі - продажу, не впливають на суть прийнятого ним рішення, оскільки поставка є різновидом договору купівлі - продажу.

Доводи апелянта про не витребування судом сертифікатів якості, які перешкоджали відповідачу подачу зустрічного позову щодо поставки неякісного товару, є хибними, оскільки саме покупцем у разі отримання неякісного товару повинно було виконувати умови прийняття товару за якістю, визначені Інструкцією N П-7 от 25.04.66 " Инструкция о порядке приемки продукции производственно -технического назначенияи товаров народного потребления по качеству" .

Стосовно дозвільних документів на продукцію Фід-Фуд Піг Мікс Екстра Плюс, Фід-Фуд ОСОБА_3 Мікс, Фід-Фуд Супер Мікс Фід-Фуд Мікс позивачем надані копії реєстраційних посвідчень Державної ветеринарної службі України та копії експертних висновків на дану продукцію.

Відповідно до Листа Державної ветеринарної та фіто санітарної служби України №15-9-2-1-17/14 від 05,01.2016 року видача ветеринарних свідоцтв на кормові добавки не є обов'язковою і передбачена законодавством лише у чітко регламентованих випадках.

Крім того, відповідно до ч. 1; ст. 666 ЦК України, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи; що стосуються; товару; та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання.

Якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (ч. 2 ст. 666 ЦК України).

Оскільки при отриманні товару Фермерським господарством «ВК І К» не подавалося жодних заперечень щодо неналежності виконання Представництвом компанії «ФІД-ФУД .ЛТД» в Україні прийнятих за Договором зобов'язань з поставки Товару, а апелянтом не наведено доказів витребування сертифікатів якості та дій спрямованих на відмову від договору, то зазначені доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття; товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Також відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17 липня 2012 року за №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», встановлено, що підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Дана правова позиці також міститься у Постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2016 року по справі №912/2740/15.

Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення суду прийняте при повному з'ясуванні обставин справи, воно зміні чи скасуванню не підлягає.

Апеляційна скарга у зв'язку з таким не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.99, 101, 103 п.1, 105 ГПК України, судова колегія -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "ВК І К", залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Херсонської області від 30 червня 2016р. по справі № 923/555/16 залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Повний текст постанови підписано 02.11.2016 року.

Головуючий суддя В.А. Лисенко

Суддя А.І. Ярош

Суддя Н.В. Ліпчанська