Постанова

від 27.10.2016 по справі 902/435/16

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року Справа № 902/435/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Василишин А.Р.

при секретарі судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1 довіреність № 1-14-5067 від 04.01.2016 року

відповідача: представник не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі на рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.16р. у справі № 902/435/16 (суддя Банасько О.О.)

за позовом ОСОБА_2 акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі"

до відповідача ОСОБА_3 сільської рада

про визнання укладеним договору № ДСВ-134000 від 01.01.2015 р.

ВСТАНОВИВ :

Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Вінницької області з позовною заявою (а.с.2-4) до ОСОБА_3 сільської ради (надалі - відповідач), в якій просить визнати укладеним договір № ДСВ-134000 з додатками від 01.01.2015 р. «Про спільне використання технологічних електричних мереж» між ним та відповідачем.

Рішенням господарського суду Вінницької області від 15 липня 2016 р. (а.с.172-175) в позові відмовлено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що окремі пункти запропонованого проекту договору позивача не відповідають встановленій типовій формі, а додаток №3 та додаток №7, що передбачають порядок оплати та кошторис обґрунтованих витрат, не заповнені.

Крім того, суд зазначив, що позивачем не наведено у позові змісту договору про спільне використання технологічних електричних мереж, що свідчить про неможливість визначення та фіксації відповідних умов договору у резолютивній частині судового рішення та не відповідає пункту 9.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення".

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (а.с.179-181) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Вінницької області від 15.07.2016 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що оспорюване рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи; не доведено обставини, що мають значення для справи, які місцевий суд визнав встановленими.

Зокрема, апелянт заперечує висновки суду про невідповідність умов договору типовій формі, так як на дату надсилання договору Відповідачу вказана редакція договору була типовою , згідно діючої на той час редакції «Правил користування електроенергією» (надалі- Правила), затверджених Постановою НКРЕ № 105 від 10.02.2010р.

В підтвердження викладеного посилається, зокрема, на те, що зміни відповідних пунктів відбулися лише 29.10.2015 року на підставі Постанови НКРЕКП № 2684 від 29.10.2015 року «Про затвердження Змін до Правил користування електричною енергією», тобто, на дату отримання його Відповідачем, він був типовим.

Крім того, апелянт не погоджується із висновками суду першої інстанції щодо обов'язковості викладення редакції запропонованого споживачу тексту в позовній заяві. Вказує, що стаття 54 ГПК України визначає виключний перелік обов'язкових вимог, які має містити позовна заява, однак згідно даної норми позовна заява не має обов'язково містити весь текст проекту запропонованого договору, а Товариство має право внести в неї інші відомості, які необхідні для вирішення спору.

Крім вищевикладеного, скаржник зазначає, що суд дійшов до хибного висновку про відсутність підстав для задоволення позову з причин відсутності заповнених додатків №3та №7 до договору.

Обгрунтовуючи вищевказані доводи, скаржник посилається на п.1.8 ОСОБА_4 обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої НКРЕ від 12.06.2008 №691 (далі - ОСОБА_4), згідно якого саме власником мереж складається кошторис витрат, тобто у даному випадку обов'язок складання кошторису покладено на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 902/435/16 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Філіпова Т.Л., суддя Василишин А.Р.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.08.2016 (а.с.178) апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 14 вересня 2016 року на 11.00 год.

05.09.2016 на адресу суду надійшов відзив відповідача на апеляційну скаргу (а.с. 191-194), в якому останній заперечує її вимоги, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими. Вказує, що на момент подачі позову в постанові НКРЕП № 2684 від 29.20.2015 року відбулися зміни щодо змісту типового договору, однак позивач не взяв ці зміни до уваги та заявив позовні вимоги, щодо визнання укладеним договору про спільне використання в редакції, яка втратила чинність.

Крім того, зазначає, що не погоджується із доводами апелянта щодо додатки до договору мають бути заповнені сільською радою. При цьому посилається на положення абз.1 п.6.32 «Правил користування електроенергією», затверджених постановою НКРЕ №105 від 10.02.2010, відповідно до якого фактичні обгрунтовані втрати на утримання технологічних електричних мереж відшкодовуються власнику електричних мереж відповідно до його кошторису витрат на здійснення цієї діяльності. Кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж складається на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати на здійснення цієї діяльності впродовж базового періоду. Проте, відповідач не здійснював жодних фінансових операцій та бухгалтерських проводок щодо вказаного виду діяльності, спрямованого на обслуговування електричних мереж і тому не має жодної можливості скласти кошторис витрат на обслуговування технологічних мереж.

В судове засідання, яке відбулось 14.09.2016, з'явились представники позивача та відповідача.

Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задоволити.

Представник відповідача заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції без змін.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 у справі оголошено перерву до 11.10.2016 на 12.40 (а.с.198)

В судове засідання 11.10.2016 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задоволити.

Представник відповідача надав в судовому засіданні додаткові письмові пояснення, в яких зазначив, що відповідно до ст.24 Закону України «Про електроенергетику», електропередавальні організації зобов'язані забезпечувати належний технічний стан та організацію експлуатації об'єктів електроенергетики. Статтею 10 цього ж Закону чітко визначено повноваження місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у відносинах із суб'єктами електроенергетики і дані повноваження не містять обов'язку забезпечення технічного стану електромереж. Тому, ОСОБА_3 сільська рада не може нести відповідальність за стан електропостачання, а також стан відповідного обладнання та мереж, що відображено в принципах державної політики в електроенергетиці.

Представником позивача в судовому засіданні подано клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у відповідності до ст.. 69, ст.77 Господарського процесуального кодексу України, строк розгляду апеляційної скарги продовжено на п'ятнадцять днів, розгляд скарги відкладено на 26.10.2016р. (а.с.211).

В судове засідання 26.10.2016 з'явився представник позивача.

Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги з підстав, викладених у ній, просив її задоволити.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзив на апеляційну скаргу, письмові пояснення, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити, рішення господарського суду Вінницької області від 15 липня 2016 р. скасувати та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи, 31.05.2013 р. виконавчим комітетом ОСОБА_3 сільської ради прийнято рішення № 37 про прийняття в комунальну власність ради електромереж та обладнання, що належить спілці об'єднань громадян "Сальник-1 та садовому товариству "Машинобудівник" (а.с. 9, т.1).

21.06.2013 р. рішенням № 313, 16 сесії 6 скликання ОСОБА_3 сільської ради Калинівського району Вінницької області було затверджено рішення виконавчого комітету ОСОБА_3 сільської ради "Про прийняття в комунальну власність ради електромереж та обладнання, що належить спілці об'єднань громадян "Сальник-1" від 31.05.2013 р. № 37 (а.с. 8 т.1).

На виконання рішення сесії сільської ради електромережі та електрообладнання згідно актів приймання-передачі від 16.06.2013 р. і 02.06.2014 р. передані у комунальну власність ОСОБА_3 сільської ради.

Постанова Калинівського районного суду Вінницької області від 04.02.2014 р. у справі № 132/3077/13-а та ухвали суду Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.05.2014 р. у справі № 132/3077/13-а підтверджує той факт, що електричні мережі та обладнання перебувають у комунальній власності ОСОБА_3 сільської ради (а.с. 10-14, т.1).

12.06.2014 р. між ПАТ "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" та ОСОБА_3 сільською радою було укладено договір про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014 р., який мав діяти тимчасово до 01.09.2014 р.

ПАТ "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" в 2015 р. звернулося до суду про стягнення з ОСОБА_3 сільської ради боргу за договором про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014 р.

Рішенням Господарського суду Вінницької області № 902/921/15 від 30.07.2015 р. відмовлено в задоволенні позову та визнано недійсним договір про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014 р. (а.с.59-64, т.1).

09.10.2015 р. на адресу ОСОБА_3 сільської ради було надіслано позивачем супровідним листом № 1-01/876 проект договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 р. в двох примірниках з додатками для розгляду та прийняття пропозицій щодо його укладення (а.с. 15, т.1).

29.10.2015 р. на адресу позивача від ОСОБА_3 сільської ради надійшов лист-відповідь № 1842 від 23.10.2015 р. в якому сільський голова ОСОБА_4 зазначає, що питання про укладення договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 р. не може бути розглянуто останнім оскільки ОСОБА_3 сільська рада, як власник мереж не має споживачів, приєднаних до цих мереж і не є споживачем електроенергії, а належні їй електромережі використовуються виключно СО "Калинівські електричні мережі" для подачі електроенергії споживачам - населенню масиву Сальник-1 та юридичній особі - Раді садівничих товариств масиву "Сальник", з якими СО "Калинівські електричні мережі" мають прямі договори, натомість останній запропонував позивачу розглянути питання щодо укладення договору "Про тимчасове використання "Калинівські електричні мережі" і на взаємовигідних умовах.

Недосягнення згоди щодо укладення договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 р. слугувало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Розглядаючи позовну вимогу, колегія суддів насамперед вважає за необхідне зазначити наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч.7 ст.179 ГК України).

Згідно з ч.3 ст.179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч.3 ст.184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Згідно з ч.4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відносини у сфері укладення договорів про постачання електроенергії врегульовані постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 "Про затвердження Правил користування електричною енергією", ст.714 ЦК України, ст.ст.179, 180, 275 ГК України.

В п. 1.1 Правил користування електричною енергією встановлено, що Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Постановою НКРЕ від 17.10.2005 р. N 910 (з подальшими змінами) зобов'язано суб'єктів господарювання, на яких поширюється дія Правил користування електричною енергією, протягом трьох років від дати набрання чинності цією постановою привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог Правил, зокрема, встановлено, що електропередавальні організації, які здійснюють діяльність на закріпленій території, зобов'язані врегулювати відносини згідно з вимогами абз. 2 п. 1.10 Правил із власниками технологічних електричних мереж, які передають електричну енергію іншим суб'єктам господарювання у визначені постановою строки в залежності від обсягів електроенергії, що передається.

Згідно п. 1.10 Правил користування електричною енергією, для забезпечення передачі електричної енергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між електропередавальною організацією та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, укладається договір щодо спільного використання електричних мереж.

Відповідно п.1.2 Правил користування електричною енергією договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами; основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації; технологічні електричні мережі - сукупність електроустановок з усією інфраструктурою, у тому числі внутрішньобудинкові електричні мережі, системи автоматики, захисту, управління, регулювання та зв'язку, що призначені для перетворення, передачі та/або розподілу електричної енергії, що належать основному споживачу і використовуються для передачі електричної енергії для власного споживання та/або субспоживачам, а також для транзиту електричної енергії в мережі електропередавальної організації.

Пунктом 1.7 Правил встановлено, що в разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2). Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу - в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

Згідно з абзацом першим пункту 5.15 розділу 5 Правил відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними електричними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, який електропередавальна організація зобов'язана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

Водночас підпункт 20 пункту 10.2 Правил покладає на споживача електричної енергії обов'язок у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією укласти з останньою договір про спільне використання технологічних електричних мереж.

Таким чином, обов'язок власника укласти з електропередавальною організацією договір про спільне використання технологічних електричних мереж встановлено законодавством, а ухилення від виконання приписів закону є підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно п.6.29 Правил користування електричною енергією, електропередавальні організації, які використовують технологічні електричні мережі інших власників електричних мереж, сплачують останнім плату за спільне використання технологічних електричних мереж, яка визначається відповідно до ОСОБА_4 обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 р. № 691, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 08.08.2008 р. за № 732/15423.

Статтею 275 ГК України встановлено, що відпуск електроенергії без оформлення договору енергопостачання не допускається; суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів електроенергією, зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції. Виробники і постачальники енергії, що займають монопольне становище, зокрема суб'єкти природних монополій, зобов'язані укласти договір енергопостачання на вимогу споживачів, які мають технічні засоби для одержання енергії. Розбіжності, що виникають при укладенні такого договору, врегульовуються відповідно до вимог цього Кодексу.

Відтак, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства, колегія суддів приходить до висновку про підставність та обгрунтованість позовної заяви.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обов'язковості викладення редакції запропонованого споживачу тексту в позовній заяві, з огляду на наступне.

Стаття 54 ГПК України визначає виключний перелік обов'язкових вимог, які має містити позовна заява, однак даною нормою не передбачено, що позовна заява має обов'язково містити весь текст проекту запропонованого договору, а Товариство не має право внести в неї інші відомості, які необхідні для вирішення спору.

Відповідно до пункту 9.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012 року №6 «Про судове рішення», господарські суди повинні зазначити у рішенні про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору, наприклад: "Вважати договір (найменування договору) укладеним на умовах поданого (найменування позивача) проекту цього договору", а в разі необхідності - з викладенням у рішенні умов (пунктів) договору повністю або в певній частині.

Якщо ж умови (пункти) поданого позивачем проекту договору судом прийнято лише в певній частині, то решта умов (пунктів), до яких вносяться зміни порівняно з проектом, викладається в резолютивній частині судового рішення.

У вказаній постанові йдеться лише про обов'язок суду вказати в резолютивній частині судового рішення умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект цього договору.

Колегія суддів звертає увагу на те, що позивачем у якості додатку до позовної заяви № СО-56-392 від 05.04.2015 року було надано проект Договору, тим самим надано суду можливість вказати його умови у резолютивній частині рішення, разом з тим судом першої інстанції дана обставина не взята до уваги.

Розглядаючи позовну вимогу в площині відповідності змісту спірного договору вимогам законодавства, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що умови даного договору частково не відповідають умовам, які викладені у типовій формі.

Зокрема, проект Договору Товариства містить пункт 4.3., який не передбачено новою редакцією типового договору ; пункт 9.2. не відповідає п.9.2. типового договору; пункт 10.2. та 10.4 в редакції позивача, не відповідають п.10.2 та 10.4 типового договору.

Водночас досліджуючи дані обставини колегією встановлено, що проект договору, який надсилався позивачем для підписання, викладено в редакції типового договору, що діяла на час надсилання у відповідності до «Правил користування електроенергією» (надалі - Правила), затверджених Постановою НКРЕ № 105 від 10.02.2010р.

В подальшому, на підставі Постанови НКРЕКП № 2684 від 29.10.2015 року «Про затвердження Змін до Правил користування електричною енергією», до вищевказаної постанови 29.10.2015 року внесено зміни, у зв"язку з чим було частково змінено і редакцію Типового договору.

Частиною 4 статті 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі, зокрема, типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що надання позивачем проекту договору про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору в редакції, яка в подальшому (на час звернення до суду) була змінена Постановою НКРЕКП, за умови обов"язковості укладення такого договору, не є достатньою підставою для відмови у позові про визнання укладеним договору, оскільки суд не позбавлений права внести зміни до запропонованої редакції, відповідно до правил, встановлених актами щодо застосування типового договору, що є чинними на час розгляду справи.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що між сторонами повинен бути укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж в редакції типового договору станом на час розгляду справи.

Щодо змісту додатків до спірного договору, колегія суддів зазначає наступне.

В оскаржуваному рішенні місцевого господарського суду зазначено, що додатки № 3 «Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж» та № 7 «Кошторис обґрунтованих витрат» до Договору мають бути заповненими Товариством.

Проте, колегія суддів із даним висновком суду не погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.8. Методики обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж, затвердженої постановою НКРЕ від 12.06.2008 N 691 (далі - ОСОБА_4), для підтвердження величини обґрунтованих витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання за розрахунковий період (календарний рік) власник мереж складає кошторис витрат (без ПДВ на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати, що безпосередньо стосуються цього виду діяльності за попередній календарний рік.

У відповідності до абзацу 1 пункту 6.32. Правил, фактичні обґрунтовані витрати на утримання технологічних електричних мереж відшкодовуються власнику електричних мереж відповідно до його кошторису Витрат на здійснення цієї діяльності. Кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж складається на підставі бухгалтерських документів про фактичні витрати на здійснення цієї діяльності впродовж базового періоду.

У відповідності до абзацу 6 пункту 6.32. Правил, у разі використання електропередавальною організацією, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, мереж споживача (основного споживача), останній погоджує кошторис обґрунтованих витрат у відповідному територіальному представництві НКРЕКП.

Узгоджений з територіальним представництвом НКРЕКП кошторис витрат є невід'ємним додатком до договору про спільне використання технологічних електричних мереж.

Відповідно до пункту 2.5. Методики, кошторис витрат на утримання технологічних електричних мереж спільного використання з обґрунтуванням щодо кожної статті витрат та розрахунок плати за спільне використання технологічних електричних мереж подаються власником мереж щороку на погодження до відповідного територіального представництва НКРЕ.

Відтак, колегія суддів констатує, що наведеними положеннями обов'язок складання кошторису покладається саме на відповідача. При отриманні від Товариства проекту спірного договору та враховуючи обов'язковість його укладення відповідач не був позбавлений можливості розробити такий кошторис.

Щодо відсутності відповідних показників у додатку № 3 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж" та додатку № 7 "Кошторис обґрунтованих витрат", колегія суддів зазначає, що сторони не позбавлені права врегулювати дане питання шляхом укладення додаткового договору після укладення основного договору. Разом з тим відсутні підстави визнати укладеними додатки до договору без внесення до них відповідних умов (вихідних даних).

Відтак, колегія суддів приходить до переконання про часткове задоволення позову, а саме про визнання укладеним договору № ДСВ-134000 в редакції Типового договору, визначеній Правилами користування електроенергією, затверджених Постановою НКРЕ № 105 від 10.02.2010р. станом на жовтень 2016 року, з додатками № 1, № 2, № 4, № 5, № 6, № 8, № 9, №10.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, документально обґрунтованими, доведеними, та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, у зв"язку з чим апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів бере до уваги, що даний спір відноситься до категорії спорів, які виникають при укладенні, зміні та розірванні договорів та є немайновим. При цьому, пропорції задоволення позовних вимог визначити неможливо.

Відповідно до ч.3 п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду №7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», якщо пропорції задоволення позовних вимог точно визначити неможливо (зокрема, при частковому задоволенні позовних вимог немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Відтак, судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на сторони порівну згідно ст.49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі від 29.07.16р. задовольнити частково.

Рішення господарського суду Вінницької області від 15 липня 2016 року у справі №902/435/16 скасувати.

Прийняти нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати укладеним договір про спільне використання технологічних електричних мереж № ДСВ КА - 134000 між ОСОБА_3 сільською радою (як Власником мереж) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (як Користувачем мереж) на умовах Типового договору, визначеного Правилами користування електричною енергією, затверджененими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України, що 2 серпня 1996 року із змінами внесеними Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2684 від 29.10.2015, з додатками № 1, № 2, № 4, № 5, № 6, № 8, № 9, № 10.

У задоволенні позовних вимог в частині визнання укладеними додатків до договору про спільне використання технологічних електричних мереж № ДСВ КА - 134000 між ОСОБА_3 сільською радою (як Власником мереж) та ОСОБА_2 акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (як Користувачем мереж) №3 та № 7 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 сілької ради (22460, Вінницька область, Калинівський район, с. Сальник, ідн.код 04328714 ) на користь ОСОБА_2 акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" (ідн.код 25510222) 689,50 грн. судового збору за розгляд позовної заяви та 758,45 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №902/435/16 повернути господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Василишин А.Р.