Постанова

від 07.02.2017 по справі 902/435/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2017 року Справа № 902/435/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сальницької сільської ради на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі№ 902/435/16 Господарського судуВінницької області за позовомПублічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" доСальницької сільської ради про визнання укладеним договору № ДСВ- 134000 від 01.01.2015

за участю представників: позивачаКухарчук Л.В. - предст. дов. від 03.01.2017 відповідачане з'явився

ВСТАНОВИВ:

26.05.2016 Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" подало до господарського суду позов до Сальницької сільської ради про визнання укладеним договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2014 між Сальницькою сільською радою та Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" на умовах проекту, наданого позивачем. Позов мотивований вимогами статті 17 Закону України "Про електроенергетику", Правилами користування електроенергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28, за якими на енергопостачальника покладено обов'язок укладення договору та в порушення яких відповідач безпідставно ухиляється від його укладення.

Відповідач проти позову заперечив, вказав, що позивач обрав неналежний спосіб захисту свого права, оскільки вимога щодо визнання договору укладеним без зазначення його змісту не відповідає передбаченому статтею 16 Цивільного кодексу України способу захисту права, крім того, позивач не вказав жодного нормативного акта, який зобов'язував відповідача укласти договір про спільне використання технологічних мереж.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 15.07.2016 (суддя Банасько О.О.) у позові відмовлено повністю.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 (суддя Бучинська Г.Б. - головуючий, Філіпова Т.Л., Василишин А.Р.) рішення господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано укладеним договір про спільне використання технологічних мереж №ДСВ КА -314000 між Сальницькою сільською радою та Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" в особі структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" на умовах Типового договору, визначеного Правилами користування електричною енергією, затвердженими Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України, що 2 серпня 1996 року із змінами внесеними Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 2684 від 29.10.2015, з додатками № 1, № 2, № 4, № 5, № 6, № 8, № 9, № 10; у задоволенні позовних вимог в частині визнання укладеними додатків до договору про спільне використання технологічних електричних мереж № ДСВ КА - 134000 між Сальницькою сільською радою (як Власником мереж) та Публічним акціонерним товариством "Вінницяобленерго" (як Користувачем мереж) № 3 та № 7 - відмовлено.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 та залишити в силі рішення господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме, в порушення статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд вийшов за межі позовних вимог, визнав укладеним договір в редакції, яку позивач не надав ні в позові, ні відповідачу, крім того, суд, визнаючи укладеним договір на умовах типового договору, не виклав у резолютивній частині постанови його умов та змісту; в порушення умов статей 179, 184 Господарського кодексу України, статті 638 Цивільного кодексу України, суд не врахував встановлених місцевим господарським судом обставин про не заповнені відповідними показниками додатки № 3 та № 7, а саме, кошторису обґрунтованих витрат та порядок обрахування плати, які є невід'ємною частиною договору, що містять його істотні умови; суд апеляційної інстанції не врахував вимог статей 3, 6, 14, 626, 627 Цивільного кодексу України щодо свободи договору та відсутність у нормативних актах застережень щодо обов'язку відповідача укласти такий договір.

У судовому засіданні та відзиві на касаційну скаргу позивач заперечив її доводи, вказавши, що суд визнав укладеним договір у редакції типового договору, відтак, необхідності викладення його тексту у резолютивній частині рішення не було; при цьому саме на скаржника покладено обов'язок затвердження кошторису витрат на утримання електромереж, а доводи щодо відсутності жодної норми права, яка б зобов'язувала скаржника укласти договір суперечать вимогам статті 26 Закону України "Про електроенергетику".

Відповідач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представника позивача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як вбачається з матеріалів справи, та встановили суди попередніх інстанцій, 31.05.2013 виконавчий комітет Сальницької сільської ради прийняв рішення № 37 про прийняття в комунальну власність ради електромереж та обладнання, що належить спілці об'єднань громадян "Сальник-1" та садовому товариству "Машинобудівник".

21.06.2013 рішенням № 313, 16 сесії 6 скликання Сальницької сільської ради Калинівського району Вінницької області було затверджено рішення виконавчого комітету Сальницької сільської ради "Про прийняття в комунальну власність ради електромереж та обладнання, що належить спілці об'єднань громадян "Сальник-1" від 31.05.2013 № 37". На виконання рішення сесії сільської ради електромережі та електрообладнання згідно з актами приймання-передачі від 16.06.2013 і 02.06.2014 передані у комунальну власність Сальницької сільської ради. Постановою Калинівського районного суду Вінницької області у справі № 132/3077/13-а від 04.02.2014 та ухвалою суду Вінницького апеляційного адміністративного суду у справі № 132/3077/13-а від 15.05.2014 підтверджено той факт, що електричні мережі та обладнання перебувають у комунальній власності Сальницької сільської ради.

12.06.2014 ПАТ "Вінницяобленерго" в особі Структурної одиниці "Калинівські електричні мережі" та Сальницька сільська рада уклали договір про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014, який мав діяти тимчасово до 01.09.2014.

Рішенням Господарського суду Вінницької області № 902/921/15 від 30.07.2015 відмовлено в задоволенні позову ПАТ "Вінницяобленерго" про стягнення боргу та визнано недійсним договір про постачання електричної енергії № КА-134000 від 12.06.2014.

Позивач 09.10.2015 надіслав на адресу Сальницької сільської ради супровідним листом № 1-01/876 проект договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 в двох примірниках з додатками для розгляду та прийняття пропозицій щодо його укладення. 29.10.2015 на адресу позивача від Сальницької сільської ради надійшов лист-відповідь № 1842 від 23.10.2015 в якому зазначено, що питання про укладення договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 не може бути розглянуто останнім, оскільки Сальницька сільська рада, як власник мереж не має споживачів, приєднаних до цих мереж, і не є споживачем електроенергії, а належні їй електромережі використовуються виключно СО "Калинівські електричні мережі" для подачі електроенергії споживачам - населенню масиву Сальник-1 та юридичній особі - Раді садівничих товариств масиву "Сальник", з якими СО "Калинівські електричні мережі" мають прямі договори.

Недосягнення згоди щодо укладення договору "Про спільне використання технологічних електричних мереж" № ДСВ-134000 від 01.01.2015 стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд вказав, що відповідно до вимог статті 275 Господарського кодексу України відпуск електроенергії без оформлення договору енергопостачання не допускається, проте наданий позивачем проект договору не відповідає встановленій типовій формі та його змісту, а наявність у змісті договору окремих пунктів не можна вважати конкретизацією умов та взагалі не передбачено типовим договором; крім того, у проекті договору взагалі не заповнені відповідними показниками додатки № 3 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж" та № 7 "Кошторис обґрунтованих витрат", окремої вимоги щодо зобов'язання відповідача надати такий кошторис позивач не заявляв; та в порушення вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України позивач не навів у позові змісту договору, що свідчить про неможливість визначення та фіксації відповідних умов у резолютивній частині рішення.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками місцевого господарського суду, частково задовольнив позов, визнавши укладеним договір №ДСВ-134000 в редакції Типового договору, визначеній Правилами користування електроенергією, затверджених Постановою НКРЕ № 105 від 10.02.2010, станом на жовтень 2016 року, з переліченими додатками, вказавши, що сторонами повинен бути укладений договір про спільне використання технологічних електричних мереж в редакції типового договору станом на час розгляду справи, а надання позивачем проекту договору про спільне використання технологічних електричних мереж на основі типового договору в редакції, яка в подальшому (на час звернення до суду) була змінена Постановою НКРЕКП, за умови обов'язковості укладення такого договору, не є достатньою підставою для відмови у позові про визнання укладеним договору, оскільки суд не позбавлений права внести зміни до запропонованої редакції, відповідно до правил, встановлених актами щодо застосування типового договору, що є чинними на час розгляду справи. Водночас, суд апеляційної інстанції щодо відсутності відповідних показників у додатку № 3 "Порядок обрахування плати за спільне використання технологічних електричних мереж" та додатку № 7 "Кошторис обґрунтованих витрат", вказав, що сторони не позбавлені права врегулювати дане питання шляхом укладення додаткового договору після укладення основного договору, разом з тим визнав відсутніми підстави визнати укладеними додатки до договору (№ 3 та № 7) без внесення до них відповідних умов.

Колегія суддів вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними з таких підстав.

Так, за частиною третьою статті 179 Господарського кодексу України укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо є пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних суб'єктів господарювання; частиною одинадцятою статті 26 Закону України "Про електроенергетику" споживача (власника мереж, які використовуються для передачі електричної енергії іншим суб'єктам господарювання, населенню) зобов'язано укласти з електропередавальною організацією, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, договір про спільне використання технологічних електричних мереж.

Крім наведених норм матеріального права спірні правовідносини врегульовані постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 "Про затвердження Правил користування електричною енергією", (у відповідній редакції) пунктом 1.1 яких встановлено, що Правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії). Дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Норми розділів "Загальні положення", "Межі балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін" та "Особливості постачання електричної енергії для населених пунктів" поширюються на всіх споживачів без винятку.

Згідно з пунктом 1.10 Правил користування електричною енергією, для забезпечення передачі електричної енергії електричними мережами, що не належать електропередавальній організації, між електропередавальною організацією та відповідним власником мереж, який не має ліцензії на здійснення діяльності з передачі електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами, укладається договір щодо спільного використання електричних мереж.

Згідно з пунктом 1.13 Правил користування електричною енергією укладення, внесення змін, продовження чи розірвання дії будь-якого із договорів здійснюються відповідно до вимог законодавства та цих Правил.

Відповідно до пункту 1.2 Правил користування електричною енергією договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між електропередавальною організацією (ліцензіатом з передачі електричної енергії місцевими (локальними) мережами) та основним споживачем під час передачі (транзиту) електричної енергії технологічними електричними мережами; основний споживач - споживач електричної енергії або власник електричних мереж, який передає частину електроенергії своїми технологічними електричними мережами субспоживачам та/або електропередавальній організації; технологічні електричні мережі - сукупність електроустановок з усією інфраструктурою, у тому числі внутрішньобудинкові електричні мережі, системи автоматики, захисту, управління, регулювання та зв'язку, що призначені для перетворення, передачі та/або розподілу електричної енергії, що належать основному споживачу і використовуються для передачі електричної енергії для власного споживання та/або субспоживачам, а також для транзиту електричної енергії в мережі електропередавальної організації.

Пунктом 1.7 Правил встановлено, що в разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією відносини між власником цих мереж та електропередавальною організацією, у тому числі їх взаємна відповідальність, регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі типового договору (додаток 2). Основний споживач не має права відмовити електропередавальній організації, яка здійснює ліцензовану діяльність на закріпленій території, в укладенні (переукладенні) договору про спільне використання технологічних електричних мереж, а субспоживачу - в укладенні (переукладенні) договору про технічне забезпечення електропостачання споживача в передбачених цими Правилами випадках.

Згідно з абзацом першим пункту 5.15 розділу 5 Правил відносини сторін у разі передачі (транзиту) електропередавальною організацією електричної енергії технологічними електричними мережами власника електричних мереж (споживача, основного споживача) регулюються договором про спільне використання технологічних електричних мереж, який електропередавальна організація зобов'язана укласти з відповідним власником технологічних електричних мереж.

Водночас підпункт 20 пункту 10.2 Правил покладає на споживача електричної енергії обов'язок у разі використання технологічних електричних мереж електропередавальною організацією укласти з останньою договір про спільне використання технологічних електричних мереж.

Пунктом 1 постанови НКРЕ від 17.10.2005 N 910 (з подальшими змінами) зобов'язано суб'єктів господарювання, на яких поширюється дія Правил користування електричною енергією, протягом трьох років від дати набрання чинності цією постановою привести взаємовідносини між собою у відповідність до вимог Правил, зокрема, встановлено, що електропередавальні організації, які здійснюють діяльність на закріпленій території, зобов'язані врегулювати відносини згідно з вимогами абз. 2 пункту 1.10 Правил із власниками технологічних електричних мереж, які передають електричну енергію іншим суб'єктам господарювання у визначені постановою строки в залежності від обсягів електроенергії, що передається.

Разом з тим, за змістом частини третьої статті 184 Господарського кодексу України укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів здійснюється з додержанням умов, передбачених статтею 179 цього Кодексу, не інакше як шляхом викладення договору у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами статті 181 цього Кодексу та відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірного або типового договору.

Відповідно до приписів частини третьої статті 84 Господарського процесуального кодексу України у спорі, що виник при укладанні або зміні договору, в резолютивній частині вказується рішення з кожної спірної умови договору, а у спорі про спонукання укласти договір - умови, на яких сторони зобов'язані укласти договір, з посиланням на поданий позивачем проект договору.

Задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції наведене вище не врахував, не виклав у резолютивній частині судового рішення текст договору, як єдиний документ, положення якого підлягали б застосуванню до спірних правовідносин сторін за наслідками вирішення спору.

Судова колегія наголошує, що за наведених законодавством підстав обов'язковості укладення договору про передачу електричної енергії та за відсутності підписаного сторонами спору тексту договору, як єдиного документу, який засвідчує зміст волевиявлення, права та обов'язки сторін цього договору, за змістом приписів частини третьої статті 84 Господарського процесуального кодексу України саме текст договору, викладений у резолютивній частині судового рішення, прийнятого за наслідками вирішення спору про його укладення, засвідчує взаємні права та обов'язки сторін за таким договором.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не навів у позові зміст договору, місцевий господарський суд не врахував, що матеріали справи містять поданий позивачем проект договору, відповідно до якого позивач просив укласти договір, що не суперечить частині третій статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Дійшовши вірного висновку про обов'язок власника електричних мереж укласти з електропередавальною організацією договір про спільне використання технологічних електричних мереж, місцевий господарський суд не розглянув спір між сторонами по суті, не застосував положення типового договору, які підлягали застосуванню відповідно до Типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж, не перевірив, чи містить наданий позивачем проект договору ті істотні умови, які є необхідними для укладення відповідного виду договорів, та чи унеможливлює укладення договору відсутність тих пунктів, які за висновками суду не відповідають Типовому договору, чи відсутність показників, які не заповнені позивачем.

Відтак колегія суддів дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій наведеного вище не врахували, не вирішили спір по суті та у спосіб, який має наслідком наявність єдиного документа - тексту обов'язкового для укладення договору.

Таким чином, всупереч приписам статей 4-2, 43, 84, 105 Господарського процесуального кодексу України, суди попередніх інстанцій не надали оцінки доводам сторін та доказам, наявним у матеріалах справи, не встановивши при цьому істотних обставин справи, в зв'язку з чим дійшли передчасних та необґрунтованих висновків за наслідками вирішення спору.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду відповідно до поданої касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний та місцевий господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; не дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не належним чином проаналізували правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого їх висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи для нового розгляду позовних вимог до господарського суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті і, в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 49, 111 5 , 111 7 , пунктом 3 статті 111 9 , статтею 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сальницької сільської ради задовольнити частково.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 27.10.2016 у справі № 902/435/16 Господарського суду Вінницької області та рішення Господарського суду Вінницької області від 15.07.2016 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Вінницької області.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Г. Мачульський