Рішення

від 03.11.2016 по справі 922/3100/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2016 р.Справа № 922/3100/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

при секретарі судового засідання Кулабуховій А.В.

розглянувши справу

за позовом Керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації до 1. Золочівської районної державної адміністрації , 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" про визнання незаконними розпоряджень, договору оренди земельної ділянки за участю представників сторін:

прокурор - Горгуль Н.В., посвідчення №036452 від 29.10.2015 р.;

представник позивача - не з'явився;

представник 1-го відповідача - не з'явився;

представник 2-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 01.02.2016 р.;

представник 2-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 11.01.2016 р.

ВСТАНОВИВ:

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідачів - Золочівської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" про визнання незаконними розпоряджень, договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки водного фонду площею 11,4 га, в якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації від 13.06.2016 №261 "Про надання дозволу ТОВ АФ "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу водного фонду для риборозведення;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації від 19.08.2009 №271 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державного водного фонду для риборозведення";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" від 01 червня 2009 року про передачу земельної ділянки загальною площею 11,4 га, який зареєстрований 10.09.2009 за №040969500014;

- зобов'язати ТОВ АФ "Агрокомплект" повернути у відання держави земельну ділянку площею 11,4 га, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.09.2009, укладеного між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" та зареєстрованого у Золочівському районному відділі реєстрації Харківській регіональній філії ДП "Центру ДЗК при Державному комітеті України по земельним ресурсам" за №040969500014 від 10.09.2009;

- судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що вищевказані розпорядження суперечить вимогам статей 122, 124, 134, 136 Земельного кодексу України, оскільки винесені з перевищенням повноважень. Спірний договір оренди землі підлягає визнанню недійсним, оскільки укладений без проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, що є обов'язковим у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності. Крім того, відсутній висновок державної експертизи землевпорядної документації.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 вересня 2016 року позовну заяву було прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №922/3100/16.

04 жовтня 2016 року ухвалою Господарського суду Харківської області розгляд справи було відкладено на 25 жовтня 2016 року.

В судовому засіданні 25 жовтня 2016 року судом оголошено перерву до 03 листопада 2016 року.

Прокурор у судовому засіданні 03 листопада 2016 року позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити позов із підстав, викладених у позовній заяві.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, в наданих пояснення (вх. №32552 від 04.10.2016 р.) підтримав позовні вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури та вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Зазначив, що поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними. Золочівська районна державна адміністрація не мала повноважень передавати спірну земельну ділянку, розташовану за межами населеного пункту, в оренду саме для ведення рибного господарства, оскільки такі повноваження відповідно до ч.5 ст. 122 Земельного кодексу України належать Харківській ОДА. Також, в своїх поясненнях просив суд розглядати справу без участі представника Харківської обласної державної адміністрації.

Представник Золочівської районної державної адміністрації в судове засідання не з'явився, матеріали справи містять клопотання останнього про розгляд справи за відсутності представника Золочівської районної державної адміністрації. В своїх запереченнях проти позову (вх. №34893 від 24.10.2016 р.) просив суд застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову.

Присутні в судовому засіданні представники 2-го відповідача проти задоволення позову заперечували, зазначили, що при винесенні спірних розпоряджень та укладенні договору оренди землі Золочівська РДА діяла в межах свої повноважень. Також просили суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні 03 листопада 2016 року прокурор та представники відповідача не виявили наміру подавати додаткові докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень.

За висновками суду, в матеріалах справи № 922/3100/16 достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору та є необхідними для прийняття повного і обґрунтованого судового рішення.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, пояснення їх повноважних представників, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Згідно розпорядження Першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №261 від 13 червня 2006 року "Про надання дозволу ТОВ агрофірмі "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" вирішено: надати дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю агрофірмі "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 11,03 га, в тому числі під водою 4,63 га, для риборозведення із земель запасу земель водного фонду, розташовану за межами населених пунктів на території Удянськох сільської ради (т. 1, арк. с. 36).

Відповідно до довідки про правовий статус та кількісні характеристики земельної ділянки №1708 від 10 серпня 2007 року, виданою Золочівським районним відділом земельних ресурсів, земельна ділянка, яка надається в оренду ТОВ агрофірмі "Агрокомплект" для риборозведення із земель державного фонду має наступний кадастровий номер: 6322686000:01:002:0266 (т. 1, арк. с. 33).

За розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №271 від 19 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ АФ "Агрокомплект" для риборозведення" було затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ АФ "Агрокомплект" для риборозведення із земель державного водного фонду за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області" та передано ТОВ АФ "Агрокомплект" в оренду строком на 49 років землі з водним об'єктом загальною площею 11,4000 га, в тому числі: під водою - 4,63 га, пасовищами 6,40 га, гідротехнічною спорудою - 0,37 га, для рибогосподарських потреб із земель запасу водного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради (т. 1, арк. с. 27)

На підставі зазначеного розпорядження, 01 вересня 2009 року між Золочівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірмою "Агрокомплект" (Орендар) було укладено Договір оренди землі (надалі - Договір оренди), відповідно до предмету якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку водного фонду, яка знаходиться на території Удянської сільської ради Золочівського району поблизу с. Уди (пункт 1 Договору оренди).

Пунктом 2 Договору оренди передбачено, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 11,4000 га, в тому числі пасовищ 6,4000 га, гідротехнічні споруди 0,3700 га, під водою 4,6300 га.

Відповідно до пункту 5 Договору оренди, нормативна грошова оцінка земельної ділянки не обрахована.

Договір укладено на строк сорок дев'ять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити строк його дію (пункт 8 Договору оренди).

Згідно з пунктом 9 Договору оренди, орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 150 грн. за один гектар земель водного фонду за один рік користування земельною ділянкою. Загальний розмір орендної плати за рік становить 1710,00 грн.

Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду (пункти 15, 16 Договору оренди).

Договір зареєстрований у Золочівському районному відділі реєстрації Харківській регіональній філії ДП "Центу ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 10 вересня 2009 року за №040969500014.

На підставі ОСОБА_2 про передачу та прийом земельної ділянки в натурі від 10 вересня 2009 року, Золочівська районна державна адміністрація передала в натурі ТОВ АФ"Агрокомплект" земельну ділянку загальною площею 11,4000 га, в тому числі пасовищ 6,4000 га, гідротехнічні споруди 0,3700 га, під водою 4,6300 га із земель державного водного фонду (т. 1, арк. с. 32).

З позовної заяви вбачається, що в обґрунтування позовних вимог керівник Дергачівської місцевої прокуратури посилається на те, що в ході вивчення рішень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері земельних відносин встановлено, що спірні розпорядження Золочівської районної державної адміністрації Харківської області прийняті з порушенням норм чинного законодавства, оскільки остання не мала повноважень розпоряджатися земельною ділянкою із земель державної власності для таких потреб як риборозведення на підставі ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України мала право виключно Харківська обласна державна адміністрація. Крім того, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами земельних торгів. Також, спірний договір оренди землі суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, у тому числі за порушення вимог Податкового кодексу України, Законів України "Про оренду землі" та "Про оцінку землі" щодо нормативної грошової оцінки землі.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги керівника Дергачівської місцевої прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно приписів ч. 1 ст. 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України земля - є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюються в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст.116 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень), передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Спірним розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації №271 від 19 серпня 2009 року передана в оренду земельна ділянка водного фонду саме для рибогосподарських потреб.

У той же час рибне господарство - це зовсім інша галузь економіки, завданням якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості (ст. Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

Таким чином, як вважає прокурор, надання земельної ділянки для здійснення риборозведення відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України відноситься до повноважень обласної державної адміністрації.

Проте, суд не погоджується з даним висновком прокурора, з огляду на наступне.

В частині 5 статті 122 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах їх територій для всіх потреб, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Таким чином, посилання прокурора на ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України у даному разі є помилковим.

Натомість частина 4 статті 122 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

У той же час, відповідно до частини 3 статті 122 Земельного кодексу України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Суд зазначає, що Золочівською районною державною адміністрацією була передана в оренду земельна ділянка водного фонду саме для рибогосподарських потреб.

Як зазначено керівником Дергачівської місцевої прокуратури, Золочівська районна державна адміністрація не мала повноважень розпоряджатися земельною ділянкою із земель державної власності для рибогосподарських потреб ("рибне господарство").

В якості правого обґрунтування прокурор вказує, що на законодавчому рівні поняття "водне господарство" закріплено у Концепції розвитку водного господарства України, затвердженій Постановою Верховної Ради України № 1390-ХІV від 14.01.2000 року, зокрема, це - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків. А також на ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", згідно якої рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Разом з тим, суд звертає увагу на те що, Закон України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" набув чинності 04 серпня 2011 року, тобто після прийняття розпоряджень Золочівської районної державної адміністрації №261 від 13 червня 2006 року та №271 від 19 серпня 2009 року, а також після підписання договору оренди землі від 01 вересня 2009 року. Відтак, дія Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" на правовідносини, що виникли до вступу останнього в силу, на спірні правовідносини не розповсюджується.

Крім того, судом не приймається до уваги посилання прокурора на оціночний характер понять "водне господарство" та "рибне господарство", які, на його думку, не є тотожними, так як чинним законодавством України не регламентоване поняття "ведення водного господарства". Питання повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо надання земельних ділянок із земель водного фонду для ведення рибництва земельним законодавством окремо не визначено.

Зокрема, Постановою Верховної Ради України "Про Концепцію розвитку водного господарства України" від 14.01.2000р. №1390-ХІV (далі Концепція), на яку посилається прокурор, визначено лише поняття водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Концепцією визначено, що право водокористування - це також суб'єктивне право, тобто гарантована законом можливість конкретних суб'єктів здійснювати використання вод з метою задоволення чисельних потреб.

Стаття 1 Водного кодексу України визначає водокористування як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).

Крім того, спірними розпорядженнями затверджено технічну документацію із землеустрою земель саме водного фонду.

Потребу у веденні водного господарства не слід ототожнювати з потребами та цілями, для яких надаються у користування на умовах оренди водні об'єкти згідно зі ст. 51 Водного кодексу України, зокрема, для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Відповідно до частини 5 статті 51 Водного кодексу України, в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних розпоряджень, орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

Як вбачається з розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації №271 від 19 серпня 2009 року, на момент укладення оспорюваного договору оренди землі, земельна ділянка водного фонду перебувала в запасі.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

З урахуванням того, що за змістом ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України місцеві державні адміністрації безпосередньо визначені орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення і при виданні спірних розпоряджень та укладенні спірних договорів районна державна адміністрація діяла з дотриманням вимог Закону України «Про місцеві державні адміністрації», посилання на відсутність у районної державної адміністрації повноважень передавати водні об'єкти в оренду є безпідставними.

Стаття 122 Земельного кодексу України визначає повноваження органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування, згідно якої районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для ведення водного господарства.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Золочівська районна державна адміністрація, приймаючи спірні розпорядження, діяла в межах повноважень та у спосіб визначений Земельним Кодексом України. Правові підстави для визнання вказаних розпоряджень незаконними з підстав відсутності у Золочівської районної державної адміністрації повноважень, відсутні.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі №3-744гс15, яка у відповідності із ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України має враховуватись всіма судами.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З врахуванням зазначеного вище, судом не встановлено наявність в даному випадку порушеного права держави у зв'язку з прийняттям спірного розпорядження.

Крім того, помилковим є висновок прокурора, що спірна земельна ділянка нібито не відноситься до земель, які можуть передаватися без проведення земельних торгів на конкурентних засадах.

Дійсно згідно ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 03.06.2008 р. N 309-УІ) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, спірна земельна ділянка фактично була виділена ТОВ АФ "Агрокомплект" на підставі розпорядження Першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №261 від 13 червня 2006 року "Про надання дозволу ТОВ агрофірмі "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки". На момент прийняття вказаного рішення жодних вимог щодо проведення земельних торгів ч. 2 ст. 124 Земельного кодексу України не містила.

Таким чином, Золочівська районна державна адміністрація мала всі необхідні та належні повноваження щодо видачі розпорядження №261 від 13 червня 2006 року яким було оформлено рішення про надання дозволу на розробку проекту її відведення.

Так, відповідно до ч. 2 п. 11 Прикінцевих положень Закону України від 03.06.2008 р. N 309-УІ Кабінету Міністрів України необхідно було визначити особливості оформлення права оренди земельної ділянки без проведення аукціону громадянам чи юридичним особам, які звернулись із заявою (клопотанням) про передачу земельної ділянки в оренду із земель державної або комунальної власності, якщо станом на 1 січня 2008 року відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування було прийнято рішення про погодження місця розташування такого об'єкта або про надання дозволу на розробку проекту її відведення.

Виходячи з вказаним положень Закону України від 03.06.2008 р. N 309-УІ законодавець виходив з того, що оформлення права оренди земельних ділянок юридичним особам, які станом на 1 січня 2008 року мали рішення органу виконавчої влади про погодження місця розташування такого об'єкта або про надання дозволу на розробку проекту її відведення здійснюється без проведення аукціону та земельних торгів.

Як було зазначено вище, розпорядженням Золочівська районна державна адміністрація №261 від 13 червня 2006 року саме і було визначено місце розташування спірної земельної ділянки та надано дозвіл на розробку проекту її відведення, а отже зазначена земельна ділянка підлягала передачі в оренду без проведення земельних торгів.

Вказаним абзацом Земельний кодекс України був доповнений абзацом 3 підпункту 17 пункту 2 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» від 16.09.2008 р. N 509-VІ.

При цьому, згідно ч. 2 Прикінцевих положень Закону України від 16.09.2008 р. N 509-УІ абзац 3 підпункту 17 пункту 2 розділу І цього Закону діє протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 14.10.2009 р. (момент публікації та набуття чинності Законом від 16.09.2008 р. N 509-УІ - 14.10.2008р.)

У той же час, ч. 3 цих же Прикінцевих положень Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VІ визначено, що прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 14.10.2010р.

Таким чином, у даному разі у вказаному законі на момент його прийняття були допущені певні розбіжності щодо строків дії відповідних рішень органів про виділення земельних ділянок в оренду та не розповсюдження конкурсних засад передачі земельних ділянок в оренду на підставі вказаних рішень.

Вказані розбіжності були усунуті Законом України від 29.06.2010 р. N 2367-VІ, яким ч. 2 Прикінцевих положень Закону України від 16.09.2008 р. N 509-VІ було викладено у редакції - абзац третій підпункту 17 пункту 2 розділу І цього Закону діє протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто до 14.10.2010р.

Таким чином, розпорядження Золочівської районної державної адміністрації №261 від 13 червня 2006 року "Про надання дозволу ТОВ агрофірмі "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки" повинно було бути реалізовано до 14.10.2010 р.

У даному разі, рішення про передачу земельної ділянки в оренду було оформлено розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №271 від 19 серпня 2009 року "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ АФ "Агрокомплект" для риборозведення", тобто у повній відповідності до положень діючого земельного законодавства.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору оренди від 01 вересня 2009 року, укладеного між Золочівською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірмою "Агрокомплект", то судом враховується, що згідно статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується, тому обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Зокрема, підставою для визнання договору оренди недійсним прокурор вказує те, що у спірному договорі орендну плату було визначено без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду.

Однак таке твердження не ґрунтується на нормах діючого на момент укладення договору оренди землі законодавства України.

Правовідносини, пов'язані з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Земельним кодексом України, Законом України "Про оренду землі".

Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України, статтями 207, 208 Господарського кодексу України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 Цивільного кодексу України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 10571 ЦК України тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Так, відповідно до положень статті 21 Закону України "Про оренду землі" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Закону України "Про плату за землю"). Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою, зокрема, для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".

Статтею 2 Закону України "Про плату за землю" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного договору) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Згідно статті 1 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.

Частиною 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" (в редакції чинній на момент вчинення оспорюваного договору) визначено випадки обов'язкового проведення грошової оцінки земельних ділянок. Так, нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі, зокрема, визначення розміру земельного податку і визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України (стаття 23 Закону України "Про плату за землю", редакції чинній на момент вчинення оспорюваного договору).

Статтею 18 Закону України "Про оцінку земель" встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок сільськогосподарського призначення проводиться не рідше як один раз у 5 - 7 років, а несільськогосподарського призначення - не рідше як один раз у 7 - 10 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою.

При цьому, підставою для проведення оцінки земель (бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок) є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Підставами для проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки є договір, який укладається заінтересованими особами в порядку, встановленому законом, а також рішення суду (ст.15 Закону України "Про оцінку земель").

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок, розташованих за межами населених пунктів, затверджується районними радами. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст.23 Закону України "Про оцінку земель").

З вищевикладеного вбачається, що ні одна норма законодавства, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, не дає платнику орендної плати (орендарю) права самостійно визначати нормативну грошову оцінку землі, а підставою для її проведення законодавець визначає:

- рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- договір між зацікавленими особами.

Тобто, в даному випадку єдиною підставою для проведення нормативної грошової оцінки землі є рішення органу виконавчої влади.

Однак, Золочівської районної державною адміністрацією рішення про проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, не приймалося, що підтверджується листом останнього №01-30/161 від 13 вересня 2016 року, в якому зазначено, що на земельну ділянку, загальною площею 11,4 га з кадастровим номером 63222686000:01:002:0266 на час передання ділянки в оренду технічна документація з нормативної грошової оцінки не виготовлялась.

Суд не погоджується із твердженнями прокурора щодо наявності підстав для визнання недійсним договору оренди з причин відсутності у даному договорі істотної умови договору нормативно-грошової оцінки як основи для нарахування орендної плати.

Відповідно до вимог статті 15 Закону України "Про оренду землі" підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним є саме відсутність у договорі оренди землі однієї із істотних умов, а не невідповідність даної істотної вимоги вимогам законодавства.

У цьому випадку суд зазначає, що відсутність належно проведеної нормативної грошової оцінки земельної ділянки може слугувати підставою не для визнання договору оренди недійсним в цілому, а підставою для внесення відповідних змін до таких договорів та спонукання орендаря до вчинення відповідних дій. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом.

Так, відповідно до п. 2. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання практики визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" у процесі вирішення спору сторони можуть самі усунути у встановленому порядку порушення, які тягнуть за собою визнання правочину недійсним, зокрема, шляхом: вчинення нового правочину; погодження правочину з відповідним державним органом, якщо це необхідно було для даного правочину, а таке погодження не було раніше здійснено тощо. Сторони також не позбавлені права вчинити правочин про внесення змін до правочину з метою приведення його у відповідність із законом. Якщо згаданий правочин (про внесення змін) не суперечить вимогам закону, господарський суд приймає судове рішення, виходячи з його умов. При цьому господарським судам необхідно мати на увазі, що законом не передбачено заборони стосовно надання правочинові, - в тому числі про внесення змін до іншого правочину, - за згодою сторін зворотної дії в часі.

Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції (надалі Конвенція).

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах "Мелахер та інші проти Австрії" від 19.12.1998 р., "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р., "Прессос Компанія ОСОБА_3 та інші проти Бельгії" від 28.10.1995 р., "ОСОБА_4 Девелопментс Лтд." та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 р. визначив, що під поняттям "майно" розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, "активи", які можуть виникнути, "правомірні очікування"/"законні сподівання" особи.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак, і "майном". До таких активів може відноситися право оренди (рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" від 25.03.1999 р., заява №311107/96, п.54).

Отже, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об'єктом правового захисту згідно статті 1 Першого протоколу до означеної вище Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Основною метою ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому, в своїх рішенням Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982 року, "Новоселецький проти України" від 11.03.2003 року, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Також Європейський суд з прав людини у своїй практиці зауважує, що при визначенні суспільних інтересів завдяки безпосередньому знанню суспільства та його потреб національні органи мають певну свободу розсуду, оскільки вони першими виявляють проблеми, які можуть виправдовувати позбавлення власності в інтересах суспільства та знаходять засоби для їх вирішення (наприклад, рішення у справах "Хендісайд проти Сполученого Королівства" від 07.12.1976 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.01.1986 року).

Отже, створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Так, за змістом пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" від 24 червня 2003 року, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Зазначеним вище рішенням Європейського суду з прав людини також встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

На підставі викладеного можна зробити висновок про те, що самі по собі допущені органом публічної влади порушення при вирішенні питання про передачу комунального майна у користування особи не можуть бути безумовною підставою для повернення цього майна, якщо вони не були допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого набувача.

Тому вказані порушення вимог законодавства (відсутність у розпорядженні нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відсутність прийнятого рішення щодо її встановлення) вчинено насамперед зі сторони державних органів, а саме, Золочівської районної державної адміністрації.

Тобто, укладення спірного договору оренди без зазначення нормативно-грошової оцінки було здійснено за прямою вказівкою державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

Слід зазначити, що місцева влада отримала узгоджену з орендарем орендну плату, яка в свою чергу була визначена без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка передавалася в оренду, і не стояло питання про те, що дії органу були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси самої держави, або, що визначення орендної плати було здійснено всупереч вимогам закону. Оскільки сама місцева влада (орендодавець) при укладенні договору оренди вважала, що вона правильно визначила в договорі розмір орендної плати, то орендар міг на розумних підставах сподіватися на виконання умов цього договору, та підписуючи його не міг піддаватися сумніву щодо визначення розміру орендної плати не у відповідності з нормами діючого на той час законодавства.

ТОВ АФ "Агрокомплект", укладаючи договір оренди земель водного фонду, не лише мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але і можливість користування об'єктом оренди протягом всього терміну дії договору оренди Укладення договору оренди землі було важливим елементом його підприємницької діяльності, так як землі водного фонду надавалися для рибогосподарських потреб.

З огляду на викладене та зважаючи на те, що порушення вимог щодо встановлення в спірних розпорядженнях та договорі без належного визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки відбулося з вини органу виконавчої влади, суд зазначає, що визнання недійсним договору оренди землі від 01 вересня 2009 року, згідно якого орендар отримав в оренду земельну ділянку із земель водного фонду для рибогосподарських потреб, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що Золочівська районна державна адміністрація не дотрималася вимог закону щодо визначення орендної плати, є неприпустимим.

Вказаної позиції дотримується також Вищий господарський суд України у своїй постанові від 23.03.2016р. у справі №918/31033/15.

Відтак, проаналізувавши вищевказані норми законодавства, матеріали справи, врахувавши практику Європейського суду з прав людини, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 01 вересня 2009 року, укладеного між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект"

Щодо позовної вимоги прокурора про зобов'язання ТОВ АФ "Агрокомплект" повернути у відання держави земельну ділянку площею 11,4 га, то суд вважає такі вимоги безпідставними та такими, що не підтверджені будь-яким доказами.

Судом враховується, що земельна ділянка водного фонду за кадастровим №6322686000:01:002:0266 площею 11,4000 га із власності держави не вибула, а на даний час знаходиться в оренді у ТОВ АФ "Агрокомплект" на підставі чинного договору оренди землі від 01 вересня 2009 року, укладеного на 49 років. Правові підстави для позбавлення орендаря права користування земельною ділянкою та повернення останньої з оренди, у суду відсутні.

Тому суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання ТОВ АФ "Агрокомплект" повернути у відання держави земельну ділянку площею 11,4 га.

Судом приймається до уваги, що згідно ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За змістом статей 1,2 Господарського процесуального кодексу України особа вправі звертатися до суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Така ж правова позиція Верховного Суду України у постанові від 25.12.2013р. по справі №6-94цс13.

Із врахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому підлягає захисту саме порушене право.

Натомість, прокурор в інтересах позивача (Харківської обласної державної адміністрації) звертаючись із позовом про визнання недійсним укладеного між 1-им відповідачем та 2-им відповідачем договору оренди землі від 01.09.2009 р., не надав належних доказів щодо порушення прав саме цього позивача, в інтересах якого подано позов до суду.

При цьому, органи виконавчої влади у правовідносинах щодо розпорядження земельними ділянками державної та комунальної власності (наданні земельних ділянок громадянам та юридичним особам у власність або в користування, укладенні, зміні, розірванні договорів оренди, тощо) діють як органи, через які держава або територіальна громада реалізують повноваження власника земельних ділянок. Відповідно, зазначені органи звертаються до суду (або прокурор в їх інтересах), реалізуючи права власника землі.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч. ч. 3 - 5 ст. 267 Цивільного кодексу України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідачі заявили про застосування строку позовної давності до заявлених позовних вимог керівника Дергачівської місцевої прокуратури.

Одночасно суд наголошує, що правові наслідки спливу позовної давності можуть застосовуватися лише у тих випадках, коли буде доведено існування самого суб'єктивного цивільного права і факт його порушення або оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд відмовляє в позові не через пропущення позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової вимоги (пункт 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Так, право на звернення до суду, як складова права на судовий захист, гарантується статтею 55 Конституції України та пов'язується з переконанням самої особи про наявність порушень її прав, свобод або інтересів і бажанням звернутися до суду (абз. 2 п.6.2 Рішення Конституційного Суду від 13.12.2011 № 17-рп/2011).

Тому особа, яка переконана у наявності порушеного майнового права, вправі звернутися до суду за його захистом у спосіб, визначений ст. 16 ЦК України та ст.20 ГК України, або договором, або іншим законом (Рішення Конституційного Суду від 9 липня 2002 року N 15-рп/2002 у справі про досудове врегулювання спорів).

Недоведеність факту порушення права, як і відсутність факту його порушення за приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України є підставою для відмови у позові.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає належних правових підстав для задоволення позову керівника Дергачівської місцевої прокуратури про визнання незаконними розпоряджень, договору оренди землі та повернення земельної ділянки, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог та відмовляє в позові саме по суті позовних вимог, а не у зв'язку з пропуском позовної давності.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаючи судові витрати зі сплати судового збору на прокурора.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 26, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В позові керівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації до Золочівської районної державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" про визнання незаконними розпоряджень Золочівської районної державної адміністрації від 13.06.2006 року № 261 "Про надання дозволу ТОВ АФ "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу водного фонду для риборозведення", від 19.08.2009 року №271 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державного водного фонду для риборозведення", договору оренди земельної ділянки між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" від 01.09.2009 року про передачу земельної ділянки загальною площею 11,4 га, який зареєстрований 10.09.2009 року за № 040969500014, та повернення у віддання держави земельної ділянки площею 11,4 га, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.09.2009 року, укладеного між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" та зареєстрованого у Золочівському районному відділі реєстрації Харківської регіональної філії ДП "Центру ДЗК при Державному комітеті України по земельних ресурсах" за № 040969500014 від 10.09.2009 року - відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Харківського апеляційного господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.11.2016 р.

Суддя ОСОБА_5

справа №922/3100/16