Постанова

від 19.07.2017 по справі 922/3100/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 922/3100/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Алєєвої І.В., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Першого заступника прокурора Харківської області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 у справі№ 922/3100/16 Господарського суду Харківської області за позовомКерівника Дергачівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації до 1.Золочівської районної державної адміністрації 2. Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" провизнання незаконними розпоряджень, договору оренди земельної ділянки У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Попенко О.С. (прокурор відділу ГПУ);

від позивача: не з'явилися;

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

Керівник Дергачівської місцевої прокуратури (прокурор) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської обласної державної адміністрації (позивач, Харківська ОДА) до Золочівської районної державної адміністрації (відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Агрокомплект" (відповідач-2), в якій просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації від 13.06.2006 № 261 "Про надання дозволу ТОВ АФ "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель запасу водного фонду для риборозведення;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Золочівської районної державної адміністрації від 19.08.2009 № 271 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки державного водного фонду для риборозведення";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" від 01.06.2009 про передачу земельної ділянки загальною площею 11,4 га, який зареєстрований 10.09.2009 № 040969500014;

- зобов'язати ТОВ АФ "Агрокомплект" повернути у відання держави земельну ділянку площею 11,4 га, що використовується на підставі договору оренди земельної ділянки від 01.09.2009, укладеного між Золочівською районною державною адміністрацією та ТОВ АФ "Агрокомплект" та зареєстрованого у Золочівському районному відділі реєстрації Харківській регіональній філії ДП "Центру ДЗК при Державному комітеті України по земельним ресурсам" за № 040969500014 від 10.09.2009.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вищезазначені розпорядження суперечать вимогам статей 122, 123, 124, 134, 136 Земельного кодексу України, тому укладений на їх виконання договір оренди землі без проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки підлягає визнанню недійсним.

У відзиві на позовну заяву поданому до господарського суду Харківської області ТОВ Агрофірма "Агрокомплект" заявило клопотання про застосування позовної давності.

Рішенням господарського суду Харківської області від 03.11.2016 в позові відмовлено. В основу рішення покладено висновки про те, що Золочівська районна державна адміністрація передаючи відповідачу в оренду спірну земельну ділянку державної власності за межами населених пунктів для риборозведення, діяла у відповідності до п. "б", ч. 3 статті 122 Земельного кодексу України; спірна земельна ділянка відноситься до земель, які можуть передаватися без проведення земельних торгів; непроведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки не є підставою для визнання незаконними спірних розпоряджень та визнання недійсним спірного Договору.

Харківський апеляційний господарський суд постановою від 11.01.2017р. перевірене рішення місцевого суду залишив без змін, проте з інших підстав, відмовивши у позові за наслідками спливу позовної давності при наявності доведеності порушення права позивача.

Перший заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову. Скарга мотивована порушенням судами статей 116, 122, 203, 215, 216 Земельного кодексу України, статей 203, 204, 215, 216, 256-257, 261, 267 Цивільного кодексу України, статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", статті 51 Водного кодексу України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", статей 4-7, 34, 43, 82, 111-28 Господарського процесуального кодексу України, а також неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи. Скаржник вважає висновки місцевого суду про недоведеність вимог прокурора і висновки апеляційного суду про відмову у позові внаслідок пропуску позовної давності - помилковими. Зокрема скаржник стверджує, що Харківська ОДА про порушення земельного законодавства під час надання в оренду спірної земельної ділянки стало відомо у 2016 році за результатами проведеної прокуратурою перевірки.

Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників судового процесу касаційним судом не отримано.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, розпорядженням першого заступника голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №261 від 13.06.2006 року надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю агрофірмі "Агрокомплект" на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 11,03 га, в тому числі під водою 4,63 га, для риборозведення із земель запасу земель водного фонду, розташовану за межами населених пунктів на території Удянськох сільської ради.

За розпорядженням голови Золочівської районної державної адміністрації Харківської області №271 від 19.08. 2009 року було затверджено "Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ТОВ АФ "Агрокомплект" для риборозведення із земель державного водного фонду за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради Золочівського району Харківської області" та передано ТОВ АФ "Агрокомплект" в оренду строком на 49 років землі з водним об'єктом загальною площею 11,4000 га, в тому числі: під водою - 4,63 га, пасовищами 6,40 га, гідротехнічною спорудою - 0,37 га, для рибогосподарських потреб із земель запасу водного фонду, розташованих за межами населених пунктів на території Удянської сільської ради.

На підставі зазначеного розпорядження, 01.09.2009 між Золочівською районною державною адміністрацією (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю агрофірмою "Агрокомплект" (Орендар) укладено Договір оренди землі (надалі - Договір оренди), відповідно до пункт 1 якого Орендодавець надав, а Орендар прийняв в строкове платне користування вищезазначену земельну ділянку водного фонду.

Пунктами 5, 9 Договору оренди, визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки не обрахована. Орендна плата вноситься орендарем у формі та розмірі 150 грн. за один гектар земель водного фонду за один рік користування земельною ділянкою. Загальний розмір орендної плати за рік становить 1710,00 грн.

Земельна ділянка передається в оренду для рибогосподарських потреб. Цільове призначення земельної ділянки - землі водного фонду (пункти 15, 16 Договору оренди).

Вказані розпорядження Харківської ОДА та договір оренди є предметом даного спору, при розгляді якого апеляційна інстанція вірно виходила з того, що частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на час прийняття спірного розпорядження №271 від 19.08.2009), районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 4 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Апеляційний господарський суд, застосувавши положення Постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України", ч. 1 ст.51 Водного кодексу України та ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів", за результатами правового аналізу термінів, які містяться у наведених нормах, цілком правомірно визначився, що поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними, а тому Золочівська районна державна адміністрація не мала повноважень передавати спірну земельну ділянку, розташовану за межами населених пунктів в оренду саме для ведення рибного господарства, адже такі повноваження відповідно до ч.4 ст.122 Земельного кодексу України належать Харківській обласній державній адміністрації.

Апеляційним судом також встановлено, що другим спірним розпорядженням від 19.08.2009 № 271 в порушення ч. 7 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України, затверджено проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки водного фонду без проведення його державної експертизи.

Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною 3 статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Виходячи з наведених норм, підставами для скасування розпорядження районної державної адміністрації в судовому порядку є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв'язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

За таких обставин та з огляду на приписи наведених норм матеріального права, висновок апеляційного суду про те, що оспорювані розпорядження відповідача-1 прийняті з перевищенням повноважень і з порушенням законодавства колегією визнається павомірним .

Відтак, укладений на підставі незаконного розпорядження відповідача-1 від 19.08.2009 р. № 271 в силу положень ст. 203 Цивільного кодексу України апеляційним судом також підставно визнано неправомірним.

Оскільки апеляційним судом встановлено невідповідність спірного договору положенням ч.1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель", перевищення своїх повноважень відповідачем-1 при прийнятті розпорядження №271 від 19.08.2009, прийняття розпорядженням від 19.08.2009 № 271 з порушенням ч. 7 статті 9 Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації", ч. 7 статті 123 Земельного кодексу України, касаційною інстанцією визнаються законними висновки апеляційного суду про те, що позовні вимоги прокурора є законними та обґрунтованими. Отже доводи касаційної скарги в частині, що стосуються спростування висновків місцевого суду знайшли своє підтвердження.

При цьому, судом апеляційної інстанції враховано і те, що за змістом ст.2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

За приписами частин 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Згідно зі ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

При цьому норма ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Відповідно до ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже, позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що норма ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України щодо початку перебігу строку позовної давності, встановленої для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

При цьому, як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушено, так і в разі пред'явлення позову в інтересах зазначеної особи іншою уповноваженою на це особою, відлік строку позовної давності обчислюється однаково - з моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

(Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 02.09.2014 у справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс1525, від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс15).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі "Відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, Харківська обласна державна адміністрація дізналася про порушення її прав в тому самому місяці, в якому прийнято оспорювані розпорядження - в червні 2006 року та в серпні 2009 року, а щодо Договору - у вересні 2009 року, оскільки Розпорядженням голови Харківської облдержадміністрації № 758 від 23.11.2007 "Про затвердження Регламенту обласної держадміністрації" затверджено Регламент позивача, відповідно до п. 14.10. якого копії виданих районними адміністраціями розпоряджень за минулий місяць надсилаються до облдержадміністрації щомісяця в тижневий строк по закінченню відповідного місяця. Відповідач в листі від 20.10.2016 № 02-28/2299 підтвердив надсилання до облдержадміністрації переліків та копій своїх розпоряджень відповідно до Регламенту позивача та статті 33 Закону України "Про місцеві державні адміністрації".

Втім, позовні вимоги прокурором заявлені лише 14.09.2016 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, наслідком чого є відмова у задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, про що суд апеляційної інстанції постановив правильне та обґрунтоване рішення.

Доводи Першого заступника прокурора Харківської області про те, що Харківська ОДА про порушення земельного законодавства під час надання в оренду спірної земельної ділянки стало відомо у 2016 році за результатами проведеної прокуратурою перевірки, не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки вони спростовуються встановленими апеляційною інстанцією обставинами. Посилання скарги на висновки Вищого господарського суду України викладені у постановах від 19.07.2016 у справі №5024/1941/2011 та від 03.08.2016 у справі 17/108-11/24 також визнаються колегією неспроможними, оскільки у вказаних справах суди встановили протилежні обставини ніж у даній.

Отже, апеляційним господарським судом під час перегляду справи встановлені обставини справи, що підтверджуються певними доказами, яким попередній суд дав належну оцінку, правом переоцінки яких в силу приписів ст. 111 7 ГПК України касаційна інстанція не наділена, з огляду на що висновок господарського суду попередньої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог за наслідками спливу позовної давності, колегія визнає правомірним та обґрунтованим.

Слід також зазначити, що апеляційний господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, з достатньою повнотою з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду спору, порушень норм матеріального та процесуального права не вбачається, постанова відповідає чинному законодавству України та обставинам справи, з урахуванням чого підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 111 5 , 111 7 , 111 8 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 11.01.2017 у справі №922/3100/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.А. Кравчук