Рішення

від 09.11.2016 по справі 357/4271/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/4271/16-ц Головуючий у І інстанції Ярмола О. Я. Провадження № 22-ц/780/5154/16 Доповідач у 2 інстанції Ігнатченко Н. В. Категорія 22 09.11.2016

РІШЕННЯ

Іменем України

9 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

Головуючого судді : Ігнатченко Н.В.,

суддів : Кашперської Т.Ц., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря : Волинець Я.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна , третя особа - Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області, про визнання договору оренди землі недійсним,

у с т а н о в и л а:

У квітні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що вона є власником земельної ділянки площею 3,2059 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 2009 року. ППзІІ Технофарм-Україна використовує дану земельну ділянку для вирощування сільськогосподарських культур згідно договору оренди землі, який укладався строком на 5 років, а позивач отримувала за це орендну плату. На початку 2015 року позивач звернулася до відповідача з проханням повернути земельну ділянку, але їй було відмовлено у зв'язку з тим, що договір оренди землі укладено і зареєстровано строком на 10 років, тобто до 10 грудня 2020 року. Позивач вказала, що не укладала такого договору оренди, а відповідач самостійно установив строк дії договору 10 років. Посилаючись на відсутність вільного волевиявлення на укладення правочину та те, що сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, позивач просила визнати недійсним договір оренди землі та скасувати його державну реєстрацію.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2016 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ППзІІ Технофарм-Україна в особі директора Сініцької В.А., на земельну ділянку площею 3,2059 га з кадастровим номером НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В задоволенні решти позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати, з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

В апеляційній скарзі зазначено, що суд першої інстанції не вірно застосував положення ст. 15 Закону України Про оренду землі ; спірний договір пройшов державну реєстрацію, тому перевірявся на предмет його відповідності вимогам закону; суд не перевірив чи порушено права позивача у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі умов, передбачених ст. 15 вищевказаного Закону; також відповідач вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі підстав позову та не врахував його доводів про пропуск строку позовної давності для визнання правочину недійсним.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 26 грудня 2009 року належить земельна ділянка площею 3,2059 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

10 грудня 2010 року у Київській обласній філії ДП Центр ДЗК БЦ РВ було зареєстровано договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та ППзІІ Технофарм-Україна , предметом якого є земельна ділянка площею 3,2059 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах Озернянської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

Згідно п. 6 цього договору, договір укладено на 10 років.

Відповідно до п. 39 договору оренди землі, невід'ємними частинами договору є копія державного акту про право власності на землю, акт приймання-передачі об'єкта оренди, довідка про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, суду надано 2 копії даного договору оренди, які мають розбіжності в написанні прізвища орендодавця ( Семченко і Семнченко ), відмінність в серії та номері державного акту на право власності на земельну ділянку позивача ( НОМЕР_2 і НОМЕР_3 ), а також один з примірників договору оренди не підписаний орендодавцем ОСОБА_2 і як встановлено судом першої інстанції, зазначений договір оренди землі директор ПП Технофарм-Україна Зузенкова В.А., яка мала повноваження на укладання такого договору, не підписувала.

Встановлено, що в Управлінні Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області наявна книга реєстрації договорів оренди землі, де міститься запис про реєстрацію оскаржуваного договору оренди землі під № НОМЕР_4 від 10 грудня 2010 року строком на 10 років, але відсутня сама реєстраційна справа, примірник договору оренди землі та акт прийому-передачі орендованої земельної ділянки.

Із Акту приймання-передачі орендованої земельної ділянки вбачається, що він не підписано орендодавцем, але містить печатку і підпис орендаря.

У 2015 році позивач звернулася до відповідача з приводу повернення земельної ділянки, проте фактично їй було відмовлено за безпідставністю вимог.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що в договорі оренди землі відсутні істотні умови договору, які передбачені ст. 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що є підставою для визнання договору недійсним. Крім того, суд вважав, що спірний договір оренди землі не відповідає Типовому договору оренди землі, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 3 березня 2004 року № 220.

Проте колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновками суду з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 15 Закону України Про оренду землі (редакції, чинній на час виникнення правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови, зокрема якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, порядок страхування об'єкта оренди, порядок відшкодування витрат на здійснення заходів щодо охорони і поліпшення об'єкта оренди, проведення меліоративних робіт, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення дії договору оренди, тощо. Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. У разі, якщо договором оренди землі передбачається здійснити заходи, спрямовані на охорону та поліпшення об'єкта оренди, до договору додається угода щодо відшкодування орендарю витрат на такі заходи.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, дійшов обґрунтованого висновку про те, що до договору не додано документи, які є невід'ємною частиною договору оренди землі відповідно до закону, а саме: кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Проте у порушення ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України суд першої інстанції при розгляді справи не визначив чи дійсно порушено права позивача відсутністю у оскаржуваному договорі оренди його невід'ємних частин та чи доведено належними доказами у справі в чому саме полягає порушення її прав у зв'язку з відсутністю істотних умов договору та істотність таких порушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Виходячи з того, що відповідно до ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених ст. 15 Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-ХІV Про оренду землі , визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13, яка відповідно до положень ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Крім того, з урахуванням ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Отже, у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України Про оренду землі , суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених ст. 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2015 року у справі № 6-849цс15, яка відповідно до положень частини ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами, протягом строку дії договору позивач отримувала орендну плату, а після звернення до відповідача із заявою про розірвання договору оренди, позивач самостійно обробляє спірну земельну ділянку.

При цьому відповідач вказав, що мав намір йти на зустріч позивачу та повернути земельну ділянку, але через конфлікт та інші безпідставні звинувачення позивача, відповідач наполягає, що договір оренди землі є дійсним, так як його укладено належним чином строком на 10 років.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції необґрунтовано визнав договір оренди недійсним, оскільки матеріали справи свідчать про відсутність порушення прав орендодавця з боку орендаря, адже серед іншого позивач отримував оренду плату відповідно до вимог п. п. 7-9 договору оренди землі, що також вказує про вчинення дій, спрямованих на схвалення та виконання нею умов спірного договору оренди і тому позовні вимоги задоволенню не підлягають у зв'язку із недоведеністю позивачем заявлених вимог.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позову не відповідає матеріалам справи, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права і відповідно до ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України із позивача на користь відповідача необхідно стягнути документально підтвердженні судові витрати, а саме 606,32 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 303, 304, ч. 1 п. 2 ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Сятгнути із ОСОБА_2 на користь приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 606,32 грн. (шістсот шість гривень тридцять дві копійки).

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: Т.Ц. Кашперська

В.О. Фінагєєв