Ухвала

від 17.03.2017 по справі 357/4271/16-ц

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

17 березня 2017 року м. Київ Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Романюка Я.М., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І., розглянувши заяву ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 9 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна , третя особа - Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області, про визнання договору оренди землі недійсними,

встановила:

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди землі, укладений між ОСОБА_4 та ППзIІ Технофарм-Україна в особі директора Сініцької В.А., на земельну ділянку площею 3,2059 га з кадастровим номером НОМЕР_1. В задоволенні решти позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 9 листопада 2016 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 2 серпня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року ОСОБА_4 відмовлено у відкритті касаційного провадження.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме, статей 15, 33 Закону України Про оренду землі , статті 3 ЦПК України та статті 764 ЦК України.

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Ухвалюючи рішення про відмову в позові суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що в справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме порушення його законних прав. Ураховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що відсутність у оскаржуваному договорі оренди його невід'ємних частин не порушує права орендодавця, оскільки остання протягом дії договору отримувала орендну плату, а після звернення до відповідача із заявою про розірвання договору оренди, позивач самостійно обробляє спірну земельну ділянку.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ:

- від 25 січня 2017 року суд касаційної інстанції виходив з того, що судами залишено поза увагою той факт, що позивач продовжував отримувати орендну плату за користування орендарем належної йому земельної ділянки після спливу п'ятирічного терміну з моменту укладання спірного договору оренди, що підтверджується наявними в матеріалах справи відомостями за 2013, 2014 роки. Суди не дослідили коли, ким вносились зміни до реєстрації договору чи після його реєстрації, коли отримав екземпляр договору позивач;

- від 20 квітня 2016 року суд касаційної інстанції виходив з того, що зміни, які вносились у договір оренди, були зроблені шляхом нанесення рукописних написів поверх замальованих первинних друкованих даних, причому про ці зміни ОСОБА_4 дізнався лише у жовтні-листопаді 2012 року, отже було відсутнє вільне волевиявлення позивача на укладення договору на таких умовах;

- від 14 травня 2014 року суд касаційної інстанції дійшов висновку що висновок апеляційного суду про те, що факт прийняття позивачами виконання за договором оренди землі підтверджується відомістю на видачу пшениці на земельний пай за 2010 рік та відомістю на видачу ячменю на земельний пай за 2010 рік, ґрунтується на припущенні, оскільки із мотивувальної частини рішення не вбачається, що судом було перевірено за який саме період та на виконання умов якого саме договору проводилися такі виплати;

- від 27 березня 2013 року суд касаційної інстанції виходив з того, що висновок апеляційного суду про те, що істотна умова договору щодо передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки є узгодженою сторонами в п. 30 спірних договорів, а саме як право орендаря за згодою орендодавця передавати у володіння, користування орендовану земельну ділянку або її частину іншій особі (суборенда) у випадках та на умовах, передбачених законом, є помилковим, оскільки судом, при цьому, не були застосовані норми п.п. 1, 6 ст. 93 ЗК України, ст.ст. 1,8 Закону України Про оренду землі , ст.ст. 572, 590, 591 ЦК України.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 25 лютого 2015 року суд виходив з того, що встановивши, у справі, яка переглядається, факт належного виконання орендарем умов договору оренди; дотримання ним строків та процедури повідомлення про намір реалізувати своє переважне право на поновлення договору оренди на новий строк; ненадіслання орендодавцем у встановлений законом строк відмови у поновленні договору на новий строк; укладення орендодавцем договору оренди з іншим орендодавцем на таких самих умовах, які запропоновані попереднім орендарем; продовження використання ним земельної ділянки після закінчення строку дії договору; суд на підставі статті 33 Закону України Про оренду землі дійшов обґрунтованого висновку про наявність у позивача переважного права на поновлення договору оренди землі на новий строк та порушення цього права у зв'язку з укладенням орендодавцем договору оренди з іншим орендарем.

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 18 березня 2015 року суд виходив з того, що виходячи з положень статті 11 ЦК України, статті 2 Закону України "Про оренду землі", відповідно до яких права і обов'язки сторін виникають з актів цивільного законодавства та укладеного договору, і частини шостої статті 33 Закону України "Про оренду землі" слід дійти висновку про те, що направлення відповідачкою до закінчення строку дії договору оренди, укладеного з ПП "Таврія", заяви з проханням звільнити належну їй земельну ділянку у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди та подальшим перезаключенням договору з іншим орендарем, не створює будь-яких прав і обов'язків для сторін в розумінні статті 33 Закону України "Про оренду землі".

У наданій для порівняння постанові Верховного Суду України від 9 грудня 2015 року суд виходив з того, що у справі про визнання недійсним договору оренди землі з підстав відсутності в ньому істотної умови, передбаченої пунктом першим частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі , - об'єкта оренди суд повинен установити: чи дійсно порушуються права орендодавця у зв'язку з відсутністю в договорі таких умов, передбачених статтею 15 указаного Закону, визначити істотність цих умов, а також з'ясувати, у чому саме полягає порушення його законних прав.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального та процесуального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не слугують прикладами невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до приватного підприємства з іноземними інвестиціями Технофарм-Україна , третя особа - Управління Держгеокадастру в Білоцерківському районі Київської області, про визнання договору оренди землі недійсними за заявою ОСОБА_4 про перегляд рішення апеляційного суду Київської області від 9 листопада 2016 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук