Постанова

від 08.11.2016 по справі 911/1529/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" листопада 2016 р. Справа№ 911/1529/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Гройсберг К.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Лесько Г.Є. посв. № 034692 від 05.08.2015;

від позивачів: 1. Мехреньгіна А.Б. представник, дов. № 220/220/д від 21.03.2016;

2. Бубенцов М.М. представник, дов. № 350/133/30/9гс від 06.01.2016;

3. Мехреньгіна А.Б. представник, дов. № 303/25-529 від 08.02.2016;

від відповідачів: 1. Лосінець Д.Ф. представник, дов. № 12-34-21 від 05.01.2016;

2. Семиполець О.В. представник, дов. № 01-29/03 від 04.01.2016;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-2: 1. не з`явились, про місце та час судового засідання повідомлені належним чином;

2. Лєдвовк Е.В. представник, дов. № 01-19/14/1307 від 13.06.2016;

розглянувши апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1

на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 року

у справі № 911/1529/16 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Першого заступника військового прокурора Центрального регіону в інтересах держави в особі

1. Міністерства оборони України;

2. Військової частини НОМЕР_1 ;

3. Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України;

до 1. Бориспільської міської ради Київської області;

2. Державного авіаційного підприємства "Україна"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, стороні відповідача-2

1. Управління Держземагенства у Бориспільському районі;

2. Державне управління справами;

про визнання незаконним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 № 1584-20-VI; скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серія ЯЯ №154636 від 26.03.2012

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Київської області звернувся Перший заступник військового прокурора Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України з позовом до Бориспільської міської ради Київської області, Державного авіаційного підприємства "Україна" про визнання незаконним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 № 1584-20-VI „Про затвердження проекту землеустрою та передачу у постійне користування Державному авіаційному підприємству "Україна" земельної ділянки площею 50 га для будівництва авіаційно-технічного комплексу по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі (землі авіаційного транспорту) та скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серії ЯЯ № 154636 від 26.03.2012.

30.06.2016 першим відповідачем у відзиві у справі № 911/1529/16 викладено заяву про застосування позовної давності.

Рішенням від 28.07.2016 господарський суд Київської області в задоволенні позову відмовив повністю.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Центрального регіону задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.2016 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 було прийнято до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора, представників сторін та третіх осіб.

Також, не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 року по справі № 911/1529/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 апеляційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 прийнято до провадження; об`єднано розгляд апеляційних скарг Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі №911/1529/16 в одне апеляційне провадження; призначено справу до розгляду у судовому засіданні за участю прокурора, представників сторін та третіх осіб.

В судове засідання 11.10.2016 повноважний представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-1 не з`явився, хоча про місце та час судового засідання був повідомлений належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 розгляд апеляційних скарг Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 відкладено на 24.10.2016.

В судове засідання 24.10.2016 повноважні представники Управління Держземагенства у Бориспільському районі не з`явились, хоча про місце та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016, з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, розгляд апеляційних скарг Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 відкладено на 08.11.2016.

В судовому засіданні 08.11.2016 представники сторін та третьої особи-2 надали додаткові пояснення по суті спору. Представники другого та третього позивача підтримали вимоги апеляційних скарг. Представник другого відповідача у запереченні на апеляційну скаргу просив рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 залишити без змін.

Дослідивши докази, що є у справі, заслухавши пояснення прокурора, представників сторін та третьої особи, враховуючи доводи, викладені у апеляційних скаргах та у запереченні на апеляційну скаргу, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути скасовано та прийнято нове рішення, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.11.1947 Виконавчим комітетом Київської обласної ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 2191-С про відновлення права користування Військово-повітряними силами Київського військового округу земельною ділянкою площею 1135га, відведеною до Великої Вітчизняної війни під аеродром «Бориспіль» і авіамістечко, а постановою Ради міністрів УРСР від 19.07.1947 № 1189/036 для дислокації Бориспільського гарнізону відведено 567,74га земель.

Прокурор та позивачі зазначають, що відповідно до Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України», Указу Президента України «Про Збройні Сили України», Указів Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави» все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР (землі ВПС КВО як структурної одиниці Збройних Сил СРСР), перейшли до Міністерства оборони України в державну власність.

Спірна земельна ділянка площею 50га по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі, яка розміщена на землях оборони, перебуває на обліку у Київському квартирно-експлуатаційному управлінні Міністерства оборони України, використовується Військовою частиною НОМЕР_1 і надана для потреб оборони, а факт належності вказаної земельної ділянки до земель оборони, які використовуються Військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується матеріалами інвентаризації земель військової частини НОМЕР_2 Дарницької КЕЧ МО України проведеної 1993 року.

Також позивачі стверджують, що ні Земельним кодексом України, ні Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» не встановлено вимогу щодо негайної реєстрації відповідних прав з моменту набрання ними чинності.

Однак, слід зазначити, що право на землю набувається на підставі відповідного правовстановлюючого документа та його державної реєстрації.

29.12.2011 рішенням Бориспільської міської ради (перший відповідач) 20 сесії 6 скликання № 1584-20-VI передано Державному авіаційному підприємству «Україна» (другому відповідачу) у постійне користування земельну ділянку площею 50га для будівництва авіаційно-технічного комплексу по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі з цільовим призначенням землі авіаційного транспорту.

На підставі рішення від 29.12.2011 № 1584-20-VI другому відповідачу було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серії ЯЯ № 154636 від 26.03.2012.

Прокурор та позивачі у справі вказують на незаконність описаного рішення від 29.12.2011 № 1584-20-VI і стверджують, що земельна ділянка розміром 50га з державної власності із категорії земель оборони встановленим Законом порядком не вилучалась, згода Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України на її вилучення не надалась, відсутні докази належності даної земельної ділянки до комунальної форми власності, а право простійного користування земельною ділянкою другим позивачем не було припинено жодним нормативно-правовим актом органів державної влади, уповноважених на такі рішення.

Згідно із довідкою з державної статистичної звітності по формі 6-зем Державного комітету України із земельних ресурсів Головного управління держкомзему у Київській області від 07.12.2011 № 2912 земельна ділянка загальною площею 50га, яка розташована по АДРЕСА_1 , та запланована до відведення у постійне користування другим відповідачем, належить до земель: шифр рядка № 96 землі, не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів.

Виходячи з наявних у справі доказів, Київське квартирно-експлуатаційне управління є державною установою, яка створена Міністерством оборони України з метою здійснення квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій, дислокованих у межах її відповідальності; метою і завданням якого є ведення обліку казармено-житлового фонду, комунальних споруд та земельних ділянок, що надані для розквартирування військових частин, військових начальних закладів, установ та організацій у гарнізоні м. Києва, Переяслав-Хмельницькому, Бориспільському, Броварському, Васильковському, Гостомельському та Семиполківському гарнізонах (п. 1, 3 положення про Київське квартирно-експлуатаційне управління).

Відповідно до Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1080 (чинне станом на момент прийняття оспорюваного рішення), Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили, а також головним органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики з питань національної безпеки у воєнній сфері, оборони і військового будівництва.

Частиною 1 ст. 3 Закону України „Про Збройні Сили України визначено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України; організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій.

Згідно із ст. 14 Закону України „Про Збройні Сили України земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Ст. 15 Закону України „Про Збройні Сили України встановлено, що фінансування Збройних Сил України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України; фінансування витрат Міністерства оборони України на виконання завдань, до яких можуть залучатися з`єднання, частини і підрозділи Збройних Сил України, здійснюється Кабінетом Міністрів України за рахунок коштів, що виділяються у встановленому законом порядку на виконання цих завдань, або додаткових коштів (надходжень).

Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначається Законом України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України.

Відповідно до ст.ст. 1, 2 Закону України „Про правовий режим майна у Збройних Силах України військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі військові частини); до військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо; вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність належить до компетенції Кабінету Міністрів України; міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Тож, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України є структурною складовою Міністерства оборони України та, відповідно, державною госпрозрахунковою установою, що заснована на державній власності, підзвітна і підконтрольна Міністерству оборони України.

Відповідно до Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 № 483, землі (земельні ділянки) надаються військовим частинам, військово-навчальним закладам, установам, підприємствам та організаціям Збройних Сил України для їх розміщення та постійної діяльності.

Згідно з п. 25 Положення облік усіх земель, наданих для потреб Міністерства оборони України, здійснюється згідно з Керівництвом по обліку земель (земельних ділянок) в квартирно-експлуатаційній службі Збройних Сил України.

Відомчий контроль за використанням і охороною земель, наданих в користування Збройним Силам України, здійснюють Головне управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, Головне квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України, інженерне управління Військово-Морських Сил України, квартирно-експлуатаційні управління військових округів, квартирно-експлуатаційний відділ Північного оперативно-територіального командування, квартирно-експлуатаційні частини, районів, відділення морської інженерної служби (п. 28 Положення).

Згідно із п.п. 44, 45 Положення за відсутністю потреби або по закінченню терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України; передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Згідно зі ст. 19 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного у справі рішення, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісового фонду; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Відповідно до ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності; навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; порядок використання земель оборони встановлюється законом.

Згідно із ст. 1, 2 Закону України „Про використання земель оборони землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України; військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

У листі Вищого господарського суду України „Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010 зазначається, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховним Судом України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

У листі Міністерства оборони України від 21.04.2010 № 220/1868 (а.с. 65) зазначено, що за результатами спільної роботи досягнуто домовленостей щодо можливості передачі для потреб Державного управління справами земельної ділянки площею до 50га з відповідною інфраструктурою у військовому секторі аеродрому Бориспіль; з огляду на викладене пропонується на рівні уповноважених представників Міністерства оборони України та Державного управління справами продовжити спільні заходи з опрацювання питання щодо передачі земельної ділянки площею до 50га відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на форми власності, що існували в Україні у період винесення у 1947 році рішення, що стосується спірної земельної ділянки, слід вважати, що будь-яке подібне майно відносилося лише до об`єктів права державної власності, адже жодним чином не могло мати статусу колгоспно-кооперативної власності або ж особистої власності громадян, адже саме такі види власності передбачалися радянським законодавством.

Так, Конституція (Основний закон) Української РСР встановлювала, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (ст. 10). До соціалістичної власності також відносилося майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань.

У ст. 11 Конституції (Основного закону) Української РСР вказувалося, що державна власність це спільне надбання всього радянського народу, основна форма соціалістичної власності.

У виключній власності держави є: земля, її надра, води, ліси. Державі належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві і сільському господарстві, засоби транспорту і зв`язку, банки, майно організованих державою торговельних, комунальних та інших підприємств, основний міський житловий фонд, а також інше майно, необхідне для здійснення завдань держави.

Під власністю колгоспів та інших кооперативних організацій, їх об`єднань розумілися засоби виробництва та інше майно, необхідне їм для здійснення статутних завдань (ст. 12). Земля, яку займають колгоспи, закріплювалася за ними в безплатне і безстрокове користування.

Відповідно до ст. 13 Конституції (Основного закону) Української РСР основу особистої власності громадян України становили трудові доходи. В особистій власності могли перебувати предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилі будинки і трудові заощадження.

З аналізу наведених вище положень нормативних актів України до періоду незалежності слідує, що на все майно в державі, крім особистої власності громадян та колгоспно-кооперативної власності розповсюджувався статус державної власності. У розрізі викладеного, посилання позивачів на перебування земельної ділянки загальною площею 50га, яка розташована по пров. Аеродромний, 5 у м. Бориспіль на балансі Військової частини НОМЕР_1 не можуть бути правовою підставою для визнання права власності держави або ж територіальної громади на таке майно та особу, уповноважену управляти ним.

З наведеного слідує, що оскаржуваним рішенням фактично було змінено цільове призначення земель оборони державної власності з їх віднесенням до земель комунальної власності, площею 50га.

Як вбачається із матеріалів справи, земельна ділянка загальною площею 50га перебуває на обліку у Київському квартирно-експлуатаційному управлінні Міністерства оборони України, використовується Військовою частиною НОМЕР_1 і надана для потреб оборони.

Відповідно до ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення; земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із ст. 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України; землі оборони можуть перебувати лише в державній власності. навколо військових та інших оборонних об`єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування; порядок використання земель оборони встановлюється законом; особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом; кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Статтями 1, 2 Закону України «Про використання земель оборони» землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України (далі - військові частини); військовим частинам для виконання покладених на них функцій та завдань земельні ділянки надаються у постійне користування відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень; зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення; зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки (постанови Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб від 11.04.2002 року № 502) загальною площею 50га, яка розташована по пров. Аеродромний, 5 у м. Бориспіль, з земель оборони на землі для забудови за ініціативою власника держави в особі Міністерства оборони України, як уповноваженої особи.

Згідно із ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Тобто, за відсутності доказів зміни цільового призначення земельної ділянки, яка належить до земель оборони, така ділянка не може використовуватись у господарських цілях.

Як вже було вказано, у листі Вищого господарського суду України „Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов`язаних із земельними правовідносинами від 01.01.2010 зазначається, що з аналізу судової практики вбачається, що Верховним Судом України та господарськими судами переважно підтримується правова позиція, згідно з якою необхідною умовою передачі земель оборони є згода на це Міністра оборони України або, за його дорученням, начальника Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про використання земель оборони" землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей, а також соціального та доступного житла без зміни їх цільового призначення.

Отже, розпоряджатися спірною земельною ділянкою, у тому числі й змінювати їхнє цільове призначення, переводити до іншої категорії законодавством уповноважені лише органи державної виконавчої влади, а не органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про Збройні Сили України" Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України.

Органами, що здійснюють управління військовим майном, згідно зі ст. 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. При цьому передбачено, що вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом.

Відповідне рішення Кабінету Міністрів України щодо спірної земельної ділянки у матеріалах справи № 911/1529/16 відсутнє.

Бориспільська міська рада Київської області, приймаючи рішення від 29.12.2011 № 1584-20-VI, в порушення вимог ст. 19 Конституції України, вийшла за межі наданих повноважень.

Відповідно до приписів Законів України "Про оборону України" та "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" Міністерство оборони України є уповноваженим державою органом управління військовим майном. Частиною першою статті 10 Закону України "Про оборону України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган виконавчої влади забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. За змістом Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України N 483 від 22 грудня 1997 року, землі, які виділені в користування Міністерству оборони України, забороняється займати для будівництва індивідуальних і кооперативних житлових будинків, гаражів, інших господарських будівель, а також під дачі та садово-городні ділянки (пункт 42). Пунктами 45 та 50 вказаного Положення передбачено, що передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України; оформлення передачі земель місцевим органам влади здійснюють землекористувачі спільно з квартирно-експлуатаційною частиною, відділенням морської інженерної служби Військово-Морських Сил України, на обліку яких знаходяться земельні ділянки в порядку, встановленому Земельним кодексом України. Відповідно до пункту 4 Порядку вилучення і передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 N 1282, передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Кабінету Міністрів України або Міноборони України.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачено статтею 141 Земельного кодексу України; згідно з частинами третьою та четвертою статті 142 Земельного кодексу України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов`язані довести обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Таким чином, суди попередніх інстанцій вірно встановили, що спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності - землі оборони, а, відтак, перший відповідач розпорядився земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 02.02.2016 у справі № 902/1607/13.

Обставини, що підтверджують недотримання порядку зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 50,000га підтверджуються матеріалами справи.

Відповідно до п. 1 роз`яснення Президії Вищого арбітражного суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів від 26.01.2000 № 02-5/35, акт державного чи іншого органу це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

При цьому, у п. 2 зазначеного роз`яснення вказано, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт; обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі; якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В матеріалах справи відсутні, також відповідачами не надано доказів того, що питання щодо передачі земельної ділянки площею до 50га вирішено відповідно до вимог чинного законодавства, відсутні докази належності даної ділянки до комунальної форми власності.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду розглянувши наявні матеріали справи, дійшла висновку, що рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 № 1584-20-VI було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.

Згідно із ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Таким чином, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серія ЯЯ №154636 від 26.03.2012 має бути визнано недійсним, а не скасовано.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 26.09.2012 № 6-103цс12.

Однак, незважаючи на правомірність позовних вимог про визнання недійсним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 № 1584-20-VI, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову, у зв`язку з пропуском прокурором строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої було заявлено першим відповідачем.

Згідно із ст.ст. 256, 257, 258 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, проте, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом роз`яснення в п. 6 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки. Представництво прокурором інтересів держави в суді відрізняється від інших видів представництва рядом специфічних ознак: складом представників та колом суб`єктів, інтереси яких вони представляють, обсягом повноважень, формами їх реалізації.

Таким чином, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного ГПК України та законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою в інтересах якої він звернувся.

Таким чином, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі на прокурора.

Позовну заяву на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління перший заступник військового прокурора Центрального регіону України подав до суду 29.04.2016, однак, у тексті позовної заяви не зазначено, коли стало відомо про рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 №1584-20-VI.

У письмових поясненнях третього позивача, поданих до господарського суду апеляційної інстанції 04.11.2016 зазначено, що про існування оскаржуваного рішення стало відомо лише у 2016 році при проведенні військовою прокуратурою перевірки за додержанням земельного законодавства та зверненням до суду із позовною заявою.

Частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави; у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, у цьому випадку в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду, в даному випадку Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України були обізнані про виділення Державному авіаційному підприємству "Україна" земельної ділянки площею 50га, оскільки в матеріалах справи наявне відповідне листування, а також план розташування земельної ділянки ДАП «Україна» (а.с. 98), затверджений, зокрема, Заступником Міністра оборони України 21.09.2011, погоджений, зокрема, Начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління МОУ та Командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Однак, клопотаннями про поновлення пропущеного строку позовної давності Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України до суду не звертались.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 27.05.2014 у справі № 3-23гс14, від 02.09.2014 у справі № 3-82гс14, від 23.12.2014 у справі № 3-194гс14, від 25.03.2015 у справі № 3-21гс1523, від 22.04.2015 у справі № 3-54гс15, від 13.05.2015 у справі № 3-126гс1525.

У Постанові пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року № 10 вказується, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України; якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор (п. 4.1).

Крім того, в матеріалах справи наявне Протокольне рішення наради щодо розташування об`єктів на військовому секторі Міністерства оборони України згідно із Проектом Концепції державної цільової програми розвитку міжнародного аеропорту «Бориспіль» від 08.09.2006, затвердженого, зокрема, Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України, лист від 20.07.2011 № 1.26-1265 (а.с. 68) адресований Заступнику Міністра оборони України, в якому міститься прохання погодити межі земельної ділянки площею 50га, що виділяється для Державного авіаційного підприємства «Україна».

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивачами заява про поновлення строків позовної давності з мотивуванням поважності причин її пропуску не подавалася.

Саме лише зазначення про те, що матеріали справи містять достатніх доказів про те, що позивачі не знали і не могли дізнатись про порушення свого права раніше, оскільки відповідач ніяк не реалізував своє право на підставі оскаржуваних рішення ради та державного акта, та те, що оскаржуване у даній справі рішення не має нормативно-правового характеру та носить індивідуально-правовий характер, оскільки стосується прав та обов`язків конкретно вказаних у рішенні суб`єктів, а тому не підлягало обов`язковій публікації, зважаючи на положення ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», не є заявою про поновлення строків позовної давності з мотивуванням поважності причин її пропуску, поданою до господарського суду першої інстанції.

Із матеріалів справи не вбачається наявності поважних причин для пропущення позовної давності.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Центрального регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління до Бориспільської міської ради Київської області та Державного авіаційного підприємства "Україна" хоча і є обґрунтованими та доведеними, проте не підлягають задоволенню в зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 № 10, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Апеляційний господарський суд враховує судову практику та правову позицію Верховного Суду України стосовно того, що пропуск позовної давності є достатньою підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі № 911/1529/16 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.08.2013 у справі № 910/6313/13.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційні скарги Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 на рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 у справі №911/1529/16 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 28.07.2016 у справі №911/1529/16 скасувати.

3. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позовних вимог - відмовити.

4. Справу № 911/1529/16 повернути до господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

СуддіВ.В. Сулім

А.Г. Майданевич