Постанова

від 14.12.2016 по справі 911/1529/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2016 року Справа № 911/1529/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіСибіги О.М.,суддівДанилової М.В., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційних скаргКиївського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Київ та Військової частини НОМЕР_1 , м. Бориспіль, Київська обл.на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 рокуу справі господарського суду Київської областіза позовомПершого заступника військового прокурора Центрального регіону, м. Київ в інтересах держави в особі: 1.Міністерства оборони України, м. Київ; 2.Військової частини НОМЕР_1 , м. Бориспіль, Київська обл.; 3.Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, м. Київдо1.Бориспільської міської ради Київської області, м. Бориспіль, Київська обл.; 2.Державного авіаційного підприємства "Україна", м. Бориспіль, Київська обл.за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів1.Управління Держземагенства у Бориспільському районі, м. Бориспіль, Київська обл.; 2.Державного управління справами, м. Київпровизнання незаконним рішення Бориспільської міської ради, скасування державного акту на право постійного користування земельною ділянкою

за участю представників

прокуратури: Коркішко В.М.,

позивача-1: Мехреньгіна А.Б.,

позивача-2: Бубенцов М.М.,

позивача-3: Мехреньгіна А.Б.,

відповідача-1: Жарий О.К.,

відповідача-2: Семиполець О.В.,

третьої особи-1: не з`явився,

третьої особи-2: Лєдвовк Е.В.

В С Т А Н О В И В:

Перший заступник військового прокурора Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 , Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Бориспільської міської ради Київської області, державного авіаційного підприємства "Україна" (далі за текстом ДАП "Україна") за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: Управління Держземагенства у Бориспільському районі про визнання незаконним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання "Про затвердження проекту землеустрою та передачу у постійне користування ДАП "Україна" земельної ділянки площею 50 га для будівництва авіаційно-технічного комплексу по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі (землі авіаційного транспорту)" від 29.12.2011 року № 1584-20-VI та скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серії ЯЯ № 154636 від 26.03.2012 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.06.2016 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2 залучено Державне управління справами.

Рішенням господарського суду Київської області від 28.07.2016 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що позивачами не доведено факту набуття та наявності права користування спірною земельною ділянкою в установленому законодавством порядку, така земельна ділянка на момент її передачі відповідачу-2 не була ніким оформлена і обліковувалась (за даними 6-зем) як землі не надані у власність або постійне користування в межах населених пунктів, а тому Бориспільською міською радою Київської області прийнято рішення в межах своєї компетенції за отримання всіх необхідних погоджень, що не суперечить чинному законодавству та не порушує права позивачів; водночас, оскільки вимога про скасування Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою є похідною від вимоги про визнання незаконним вищенаведеного рішення Бориспільської міської ради, у задоволенні такої вимоги також необхідно відмовити; поряд з цим, місцевий господарський суд, відмовляючи у задоволенні позовних вимог з підстав їх недоведеності відзначив, що питання строку позовної давності не підлягають дослідженню, оскільки не впливають на результат вирішення спору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року рішення господарського суду Київської області від 28.07.2016 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що незважаючи на правомірність позовних вимог про визнання недійсним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 року № 1584-20-VI у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем-1, та відсутності клопотання про поновлення строків позовної давності.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України та Військова частина НОМЕР_1 звернулись до Вищого господарського суду України з касаційним скаргами, в яких просять скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу строку позовної давності і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідачами та третіми особами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор та представники позивачів просили касаційні скарги задовольнити, постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу строку позовної давності скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а представники відповідачів та третьої особи-2 проти доводів касаційних скарг заперечували та просили залишити їх без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій без змін.

Третю особу-1 згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вона не скористалась передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, представників сторін і третьої особи-2, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 10.11.1947 року Виконавчим комітетом Київської обласної ради депутатів трудящих прийнято рішення № 2191-С про відновлення права користування Військово-повітряними силами Київського військового округу земельною ділянкою площею 1 135 га, відведеною до Великої Вітчизняної війни під аеродром "Бориспіль" і авіамістечко, а постановою Ради міністрів УРСР від 19.07.1947 року № 1189/036 для дислокації Бориспільського гарнізону відведено 567, 74 га земель.

Спірна земельна ділянка площею 50 га по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі, яка розміщена на землях оборони, перебуває на обліку у Київському квартирно-експлуатаційному управлінні Міністерства оборони України, використовується Військовою частиною НОМЕР_1 і надана для потреб оборони, а факт належності вказаної земельної ділянки до земель оборони, які використовуються Військовою частиною НОМЕР_1 , підтверджується матеріалами інвентаризації земель військової частини НОМЕР_2 Дарницької КЕЧ МО України, проведеної 1993 року.

29.12.2011 року рішенням Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання № 1584-20-VI передано ДАП "Україна" у постійне користування земельну ділянку площею 50 га для будівництва авіаційно-технічного комплексу по пров. Аеродромний, 5 у м. Борисполі з цільовим призначенням землі авіаційного транспорту.

На підставі рішення від 29.12.2011 року № 1584-20-VI ДАП "Україна" видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою (кадастровий номер 3210500000:08:001:0017) серії ЯЯ № 154636 від 26.03.2012 року.

Позовні вимоги прокурора мотивовано тим, що відповідно до Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України", Указу Президента України "Про Збройні Сили України", Указів Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ, організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" все майно, в тому числі і землі Міністерства оборони СРСР (землі ВПС КВО як структурної одиниці Збройних Сил СРСР), перейшли до Міністерства оборони України в державну власність. При цьому, спірна земельна ділянка розміром 50 га з державної власності із категорії земель оборони у встановленому Законом порядком не вилучалась, згода Кабінетом Міністрів України та Міністерством оборони України на її вилучення не надавалась і відсутні докази належності даної земельної ділянки до комунальної форми власності, а право простійного користування земельною ділянкою позивачем-2 не було припинено жодним нормативно-правовим актом органів державної влади, уповноваженим на такі рішення.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, оскаржуваним рішенням Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 року № 1584-20-VI фактично було змінено цільове призначення земель оборони державної власності з їх віднесенням до земель комунальної власності площею 50 га.

При цьому, в матеріалах справи відсутні як докази дотримання встановленого порядку зміни цільового призначення земельної ділянки загальною площею 50 га, яка розташована по пров. Аеродромний, 5 у м. Бориспіль з земель оборони на землі для забудови за ініціативою власника держави в особі Міністерства оборони України, як уповноваженої особи, так і докази належності даної земельної ділянки до комунальної форми власності.

Таким чином, судом апеляційної інстанції встановлено, що спірне рішення органу місцевого самоврядування прийнято щодо земельної ділянки, до складу якої входять землі державної власності землі оборони, а, відтак, відповідач-1 розпорядився земельною ділянкою за відсутності відповідної компетенції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 № 1584-20-VI було прийнято з порушенням норм чинного законодавства України та з перевищенням компетенції, визначеної законодавчими нормами.

Однак, незважаючи на правомірність позовних вимог про визнання недійсним рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 року № 1584-20-VI, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у зв`язку з пропуском строку позовної давності, про застосування наслідків пропуску якої заявлено відповідачем-1, за відсутності клопотання про поновлення строків позовної давності з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у ст. 261 Цивільного Кодексу України, зокрема, відповідно до ч. 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З вищевказаних правових приписів вбачається, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушено, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатись до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права.

При цьому, норма ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Прокурор звернувся до суду з позовом на захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 та Київського квартирно-експлуатаційного управління 29.04.2016 року, однак в тексті позовної заяви не зазначено, коли стало відомо про оскаржуване рішення Бориспільської міської ради 20 сесії 6 скликання від 29.12.2011 року № 1584-20-VI та Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 154636 від 26.03.2012 року.

В письмових поясненнях Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України зазначено, що про існування оскаржуваного рішення стало відомо лише у 2016 році при проведенні військовою прокуратурою перевірки за додержанням земельного законодавства та зверненням до суду із позовною заявою.

Згідно з ч. ч. 1, 2, 4 ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

В пп. 4.1 п. 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 вказано, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами ст. 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У спорах за позовами, заявленими прокурором в інтересах держави в особі її органів, перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушене право довідався або міг довідатися саме такий державний орган, а не прокурор, який звернувся з позовом до суду.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховий Суд України в своїх постановах від 23.12.2014 року у справі № 3-194гс14 та від 23.03.2015 року № 3-21гс15.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відзначає, що апеляційний господарський суд дійшов вірного висновку про те, що Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України були обізнані про виділення ДАП "Україна" земельної ділянки площею 50 га, оскільки в матеріалах справи наявне відповідне листування, а також план розташування земельної ділянки ДАП "Україна", затверджений, зокрема, Заступником Міністра оборони України 21.09.2011 року, погоджений, зокрема, Начальником Головного квартирно-експлуатаційного управління МОУ та командиром Військової частини НОМЕР_1 .

Крім того, судом апеляційної інстанції вірно враховано, що в матеріалах справи наявне Протокольне рішення наради щодо розташування об`єктів на військовому секторі Міністерства оборони України згідно із Проектом Концепції державної цільової програми розвитку міжнародного аеропорту "Бориспіль" від 08.09.2006 року, затвердженого, зокрема, Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України, лист від 20.07.2011 року № 1.26-1265, адресований Заступнику Міністра оборони України, в якому міститься прохання погодити межі земельної ділянки площею 50 га, що виділяється для ДАП "Україна".

Приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Водночас, з клопотаннями про поновлення пропущеного строку позовної давності Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 та Київське квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України до суду не звертались.

Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає вірним висновки суду апеляційної інстанції про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив позовної давності, про застосування наслідків якої заявлено стороною у спорі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об`єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду апеляційної інстанції відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи Київського квартирно-експлуатаційне управління Міністерства оборони України та Військової частини НОМЕР_1 , викладені в касаційних скаргах, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків суду апеляційної інстанції.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з`ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв`язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового акту не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційні скарги залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.11.2016 року у справі № 911/1529/16 залишити без змін.

Головуючий суддяО.М. Сибіга СуддіМ.В. Данилова В.О. Швець