Ухвала

від 03.11.2016 по справі 4/57

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

03.11.2016Справа № 4/57

Суддя Селівон А.М. розглянувши матеріали за скрагою боржника:

Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

Орган державної виконавчої служби, дії якого оскаржуються:

Відділ державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві,

на дії органу Державної виконавчої служби щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 15.04.10 р. у справі № 4/57

За позовом Прокурора Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

До Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1

Про звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки

Представники сторін: не з'явились.

Представник ДВС: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Прокурор Святошинського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 про зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,07 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що використовується для розміщення та функціонування станції технічного обслуговування автотранспорту.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.09.2008р., відмовлено в задоволенні позову.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2008р., рішення господарського суду міста Києва від 25.09.2008р. скасовано, прийнято нове рішення, яким зобов'язано Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,07 га за адресою: перетин АДРЕСА_2, що використовується для розміщення та функціонування станції технічного обслуговування автотранспорту. Стягнуто з відповідача до Державного бюджету України 85 грн. витрат по сплаті державного мита за подання позову, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 42,50 грн. державного мита за внесення апеляційного подання.

Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2009р., постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.11.2008р. залишено без змін.

15.04.2010р. по справі № 4/57 господарським судом міста Києва було видано накази на примусове виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2008р., які набрали законної сили 01.04.2009р.

Ухвалою суду від 02.07.15 р. за заявою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського РУЮ у м. Києві видано дублікат наказу господарського суду міста Києва у справі №4/57 від 15.04.2010 р.

Постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві від 29.04.10 р. відкрито виконавче провадження № 19030057.

Боржником - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 подано скаргу на дії Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві щодо примусового виконання наказу господарського суду міста Києва від 15.04.10 р. у справі № 4/57 шляхом зобов'язання боржника в вимозі № 19030057/21 від 29.03.16 р. звільнити земельну ділянку (перетин АДРЕСА_2) площею 0,07 га, а також зобов'язання головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві не чинити дій, направлених на видворення чи звільнення боржником земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою, зазначеною у виконавчому документі.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 06.04.16 р. скаргу по справі №4/57 передано для розгляду судді Борисенко І.І.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.16 р. дану скаргу передано для розгляду судді Селівону А.М. у зв'язку із відпусткою судді Борисенко І.І.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.04.2016 скаргу прийнято до розгляду та призначено розгляд на 12.05.2016.

13.04.2016 до господарського суду м. Києва надійшов запит №1570/16 від 08.04.2016 Київського апеляційного господарського суду про направлення матеріалів справи до Вищого господарського суду України у зв'язку оскарженням Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ухвали Київського апеляційного господарського суду від 29.12.2015 по справі №4/57.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 14.04.2016 розгляд скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві по справі № 4/57 зупинено до винесення рішення Вищим господарським судом України та повернення матеріалів справи до господарського суду міста Києва. Зобов'язано сторін повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження в справі №4/57.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 22.06.2016 відмовлено Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 у прийнятті касаційної скарги до провадження Вищого господарського суду України в частині перегляду ухвали господарського суду міста Києва від 02.07.2015 у справі №4/57.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.10.2016 поновлено провадження у розгляді скарги та призначено розгляд скарги на 12.10.2016.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.10.2016 від 12.10.2016 розгляд скарги відкладено на 13.11.2016.

У судові засідання 12.10.2016 та 13.11.2016 прокурор, уповноважені представники сторін, органу ДВС та скаржник особисто не з'явились.

Про дату, час і місце розгляду даної 13.11.2016 справи прокурор, позивач та ВДВС повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень: №0103040864303, №0103040864281, №0103040864290.

Копія ухвали суду від 12.10.2016, яка направлялась боржнику на адресу, а саме: 02116, АДРЕСА_1, на час проведення судового засідання на адресу Господарського суду м. Києва не повернулась.

Судом здійснено запит з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0103040864273, в якому зазначено, що станом на 02.11.2016 вказане поштове відправлення повернуто за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.

Інші дані (адреси), за якими можна встановити місцезнаходження скаржника (боржника) суду невідомі.

Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Окрім того, пунктом 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на приписи ст. 64 Господарського процесуального кодексу України та п.3.9.1 Постанови № 18 суд вважає, що скаржник (боржник) повідомлений про час і місце розгляду скарги судом.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 12.10.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника боржника надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи б/н від 06.05.2016 та заява про відкладення розгляду справи б/н від 10.10.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

До початку судового засідання 03.11.2016 через відділ діловодства Господарського суду м. Києва від представника боржника надійшло клопотання про відкладення розгляду скарги б/н від 01.11.2016 та клопотання про відкладення розгляду скарги б/н від 03.11.2016, які судом долучено до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 03.11.2016 по розгляду скарги сторонами суду не надано.

Клопотань та заяв процесуального характеру від прокурора, позивача та ВДВС на час розгляду скарги 03.11.2016 до суду не надходило.

Документи, витребувані ухвалами суду від 11.04.2016, 03.10.2016 та 12.10.2016, сторонами та ВДВС суду не надано.

Про поважні причини неявки прокурора, представників стягувача та ВДВС в судові засідання суд не повідомлено.

З огляду на вищевикладене, оскільки явка прокурора, представників сторін та ВДВС в судові засідання по розгляду скарги обов'язковою не визнавалась, сторони не скористались належним їм процесуальним правом приймати участь в судовому засіданні, беручи до уваги відсутність клопотань прокурора, стягувача та ВДВС, суд здійснював розгляд справи за відсутності вказаних осіб, виключно за наявними у справі матеріалами.

При цьому, судом враховано, що за приписами ст. 121-2 ГПК України неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги.

Окрім того суд зазначає, що відкладення розгляду скарги є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору (розгляду скарги) у відповідному судовому засіданні. Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є в подальшому підставою для скасування судового рішення, прийнятого за відсутності представника сторони спору.

У зв'язку із неявкою в судові засідання прокурора, представників стягувача та ВДВС, а також скаржника (боржника) на підставі ч. 8 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України засідання господарського суду по розгляду даної заяви проведено без допомоги фіксації звукозаписувальним технічним засобом. Судовий процес відображено у протоколах судового засідання.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши наданими сторонами доказами, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно зі ст. 82 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду. Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.

Частиною 1 статті 121-2 ГПК України встановлено, що скарги на дії чи бездіяльність Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником, або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня коли дія мала бути вчинена.

Відповідно до п. 9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів розглядає виключно місцевий господарський суд, яким відповідну справу розглянуто у першій інстанції, тобто той господарський суд, що видав виконавчий документ (наказ чи ухвалу), незалежно від того, якою саме особою подано скаргу, і в тому ж складі суду (якщо цьому не перешкоджають об'єктивні обставини, як-от звільнення судді, його захворювання, перебування у відпустці тощо).

Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статей 4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов.

У силу ст. 124 Конституції України, ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Аналогічні положення містить ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" відповідно до якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження" (далі - Закон). Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій державної виконавчої служби

Зазначеним Законом регламентовано порядок та особливості проведення кожної стадії (дії) виконавчого провадження і відповідних дій державних виконавців.

Статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

У силу ст.12 названого Закону сторони виконавчого провадження мають право, між іншим, оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця з питань виконавчого провадження у порядку, встановленому цим Законом.

Пунктом 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.03. "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" визначено, що у справах за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби предметом судового розгляду можуть бути рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів.

Акт державного органу - це юридична форма рішень цього органу, які спрямовані на регулювання тих чи інших суспільних відносин, породжують певні правові наслідки і мають обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" юридичним оформленням сукупності дій уповноваженої особи, направлених на виконання рішення суду є постанова державного виконавця.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 3 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення, дії або бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені в порядку, встановленому цим Законом.

Право на таке оскарження може бути реалізовано з дотриманням вимог статей 17, 25, 26, 27, 32, 35, 38, 39 та ін. Закону України "Про виконавче провадження" та в порядку, визначеному статтею 82 цього Закону.

Отже, оскарженню підлягають дії (бездіяльність) державного виконавця оформлені відповідною постановою.

Закон України "Про виконавче провадження", який є спеціальною нормою, не передбачає можливість оскарження всього виконавчого провадження по виконанню виконавчого документа.

Судом встановлено за матеріалами скарги, що 15.04.2010 господарський суд м. Києва видав наказ у справі №4/57 про примусове виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2008, яка набрала законної сили 01.04.2009, яким зобов'язано звільнити ФОП ОСОБА_1 самовільно зайняту земельну ділянку, площею 0,07 га за адресою: перетин АДРЕСА_2, що використовується для розміщення та функціонування станції технічного обслуговування автотранспорту.

У відповідності до вимог ст. ст. 18, 20, 25 Закону України „Про виконавче провадження" 29.04.2010 Головним державним виконавцем відділу Виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Шемберко О.П. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №1903005 з примусового виконання вказаного наказу суду. Наразі виконавче провадження №19030057 знаходиться в провадженні Головного відділу Виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Євпатової Тетяни Григорівни.

При цьому за твердженнями скаржника, викладеними в поданій скарзі, 02.04.2016 ФОП ОСОБА_1 отримав від Головного відділу Виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві Євпатової Т.Г. вимогу №19030057/21 від 29.03.2016 про зобов'язання звільнити займану земельну ділянку, що розташована поруч із земельною ділянкою відповідно до виконавчого документу.

В обґрунтування звернення до суду з вказаною скаргою на дії Головного державного виконавця відділу Виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві скаржник зазначає, що ним безпосередньо не займається земельна ділянка площею 0,07 га за адресою: перетин АДРЕСА_2, а навпаки, він займає земельну ділянку, яка межує зі спірною земельною ділянкою, зазначеною у виконавчому документі. На підтвердження даного факту скаржник посилається на фотознімки вищезазначених земельних ділянок з оточенням та знімки з інтернет ресурсу «Яндекс.Карти».

Отже, за твердженнями скаржника державним виконавцем вчиняються неправомірні дії щодо видворення ФОП ОСОБА_1 із займаної їм земельної ділянки, що межує з земельною ділянкою, зазначеною у спірному виконавчому документі у справі № 4/57.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

В свою чергу, визначеному законодавством обов'язку державного виконавця щодо забезпечення примусового виконання виконавчих документів кореспондує обов'язок боржника з добровільного виконання рішень суду, які на час відкриття виконавчого провадження набрали чинності, не є скасованими та зміст яких відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у Законі України "Про виконавче провадження", незалежно від суб'єктивної незгоди боржника зі змістом судового рішення, в тому числі про звільнення приміщення (виселення).

При цьому, чинним законодавством передбачено, що у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

Однак скаржником у поданій скарзі не зазначено, якими саме доказами підтверджується факт здійснення ДВС дій, які на думку скаржника є неправомірними, а саме щодо намагань державного виконавця Євпатової Т.Г. протягом квітня 2016 року із залученням правоохоронних органів та спецтехніки примусово видворити боржника з займаної земельної ділянки, що розташована поруч із земельною ділянкою, яку боржник повинен звільнити відповідно до виконавчого документу.

Судом встановлено, що всупереч приписам господарського процесуального законодавства, згідно яких скарга на дії або бездіяльність органів виконавчої служби має відповідати загальним вимогам щодо змісту та форми позовної заяви, передбаченим статтею 54 ГПК, з доданням до неї документів, зазначених у пунктах 2, 4 частини першої цієї статті і за необхідності - зазначених у частинах другій і третій статті 57 названого Кодексу, а також містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження", до поданої скарги скаржником - ФОП ОСОБА_1 не додано жодного доказу на підтвердження викладених в скарзі обставин, якими скаржник обґрунтовує подану скаргу, зокрема, доказів на підтвердження вчинення Державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції в м. Києві фактичних виконавчих дій примусового характеру щодо звільнення скаржником земельною ділянки, що межує з земельною ділянкою зазначеною, у виконавчому документі у справі № 4/57 (перетин АДРЕСА_2), а також документів, на підставі яких можливо здійснити визначення меж та місцезнаходження зазначених скаржником земельних ділянок та осіб, які дійсно займають останні на час відкриття виконавчого провадження № 19030057 та вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.04.10 р. у справі № 4/57.

Окрім того, суд зазначає, що відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" заяви, подання учасників виконавчого провадження вирішуються загальним і господарським судами мотивованими ухвалами відповідно до вимог статей 232-234 ЦПК та статей 86, 121-2 ГПК. Виходячи зі змісту ст.121-2 ГПК у разі визнання неправомірними рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.

З наведеного випливає, що необхідною умовою визнання того чи іншого рішення державного виконавця неправомірним, є встановлення матеріалами справи факту порушення ним в момент його ухвалення норм закону.

Пунктом 9.13. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 9 від 17.10.2012 року "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" визначено, що за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, в якій господарський суд або визнає доводи заявника правомірними і залежно від їх змісту визнає постанову державного виконавця щодо здійснення заходів виконавчого провадження недійсною, або визнає дії чи бездіяльність органу Державної виконавчої служби незаконними, чи визнає недійсними наслідки виконавчих дій, або зобов'язує орган державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав, або визнає доводи скаржника неправомірними і скаргу відхиляє.

При цьому суд не вправі зобов'язувати державного виконавця чи іншу посадову особу державної виконавчої служби до вчинення тих дій, які згідно із Законом України "Про виконавче провадження" можуть здійснюватися тільки державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, а також не вправі самостійно вчиняти ті чи інші дії, пов'язані із здійсненням виконавчого провадження замість державного виконавця (наприклад, відкривати або закінчувати виконавче провадження), але може зобов'язати державного виконавця здійснити передбачені законом дії, від вчинення яких той безпідставно ухиляється.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Саме змагальність сторін, яка реалізується в господарському процесі через ст. 33 ГПК України дає змогу суду всебічно, повно та об'єктивно з'ясувати всі обставини справи та внаслідок чого ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе рішення у справі.

Тобто, вказана норма Господарського процесуального кодексу України зобов'язує доводити свою правову позицію саме ту сторону, яка на неї посилається.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Тобто, приймаючи до уваги предмет скарги у даній справі, дослідженню судом підлягають як матеріали виконавчого провадження, так і обставини, що підтверджують факт вчинення Головним державним виконавцем державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м. Києві Євпатової Т.Г. дій щодо видворення та зобов'язання чи примушування ФОП ОСОБА_1 звільнити земельну ділянку, що межує з земельною ділянкою, зазначеною у виконавчому документі № 4/57 (перетин АДРЕСА_2).

Проте, оскільки скаржник в обґрунтування поданої ним скарги не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення Державною виконавчою службою Святошинського районного управління юстиції в м. Києві неправомірних дій в процесі реалізації виконавчого провадження № 19030057, твердження заявника, що обмежені лише власними письмовими поясненнями, не можуть братися судом до уваги при розгляді скарги як такі, що базуються виключно на бездоказових припущеннях останнього.

З огляду на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні скарги ФОП ОСОБА_1 на дії відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції в м. Києві.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на дії відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві у справі № 4/57 відмовити.

Суддя А.М. Селівон