Рішення

від 09.11.2016 по справі 128/2164/16-ц

ВІННИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2164/16-ц

РІШЕННЯ

Іменем України

09.11.2016 року місто Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області

в складі:

головуючого-судді Ганкіної І.А.,

за участі секретаря Шеванюк О.В.

та сторін по справі:

пред-ка позивача адвоката ОСОБА_1

пред-ка відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільськогосподарського підприємства «Сонечко» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулась до суду з вищевказаним позовом, який в подальшому уточнила (а.с. 48). Позов мотивує тим, що її чоловіку ОСОБА_5 належала на підставі Державного акта на право приватної власності на землю земельна ділянка площею 2,79 га, розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області. 19.09.2001 року чоловік позивача помер. Позивач є спадкоємицею першої черги за законом після його смерті. В березні 2016 року позивач хотіла приступити до обробітку земельної ділянки, але відповідач ОСОБА_6 сільськогосподарське підприємство «Сонечко» її використовує для отримання прибутку. На звернення позивача відповідач пояснив, що використовує земельну ділянку правомірно та надав їй договір оренди земельної ділянки між орендодавцем ОСОБА_5 та відповідачем ПСП «Сонечко» від 01.09.2002 року. Позивач вважає, що даний договір є недійсним оскільки ОСОБА_5 не міг бути орендодавцем 01.09.2002 року так як помер 19.09.2001 року; договір ОСОБА_5 не підписував, а підпис є підробленим. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку відповідач зазначений як орендар, однак, ніякого договору оренди не укладалось. ОСОБА_5 01.09.2002 року не мав дієздатності, оскільки був мертвим. В зв'язку з зазначеним, позивач просить суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений між орендодавцем ОСОБА_5 та відповідачем ПСП «Сонечко» 01.09.2002 року; витребувати у відповідача у володіння і користування позивача земельну ділянку площею 2,79 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 520655300:03:004:0046, розташовану на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належну позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2002 року, а також просить стягнути з відповідача понесені нею судові витрати.

В судовому засіданні позивач в особі свого представника адвоката ОСОБА_1 позов підтримав. Представник суду пояснив, що чоловіку позивача ОСОБА_5 за життя належала на підставі Державного акта на право приватної власності на землю земельна ділянка розташована на території Вороновицької селищної ради. 19.09.2001 року чоловік позивача помер. Позивач є спадкоємицею померлого чоловіка. Вже після смерті чоловіка вона дізналася в березні 2016 року, що земельну ділянку належну їй по спадщині використовує ОСОБА_6 сільськогосподарське підприємство «Сонечко». На звернення позивача відповідач пояснив, що використовує земельну ділянку правомірно та надав їй договір оренди земельної ділянки між орендодавцем ОСОБА_5 та відповідачем ПСП «Сонечко» від 01.09.2002 року. Позивач вважає, що даний договір є недійсним оскільки ОСОБА_5 не міг бути орендодавцем 01.09.2002 року так як помер 19.09.2001 року; договір він не підписував, а підпис є підробленим. Просить даний договір визнати недійсним та зобов'язати повернути земельну ділянку належну позивачці у її володіння і користування.

Представник відповідача ОСОБА_4 сільськогосподарського підприємства «Сонечко» ОСОБА_2 позов не визнав та суду пояснив, що договір від 01.09.2002 року був строковим і строк його дії скінчився. На тепер даний договір не є діючим і не може бути визнаний недійсним. Крім того, показав, що факт використання даної земельної ділянки на підставі даного договору натепер є стороною недоведеним, належними доказами не підтвердженим, тому просить в задоволенні позову відмовити.

Заслухавши думки та позиції учасників процесу, дослідивши письмові докази у справі та надавши їм належну правову оцінку, суд дійшов такого висновку.

Частиною 1 статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

В судовому засіданні встановлено, що 19.09.2001 року помер ОСОБА_5, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Спадкоємицею першої черги за законом майна ОСОБА_5 є його дружина ОСОБА_3, яка спадщину прийняла належним чином та отримала 11.10.2002 року свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, до складу якого входить також земельна ділянка площею 2,79 га в межах згідно з планом, розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належна померлому на підставі Державного акта про право приватної власності на землю серії ВН 4276, виданого Вороновицькою селищною радою 14.03.2001 року на підставі рішення 16 сесії 3 скликання Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області від 03.03.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437. В свідоцтві зазначено, що воно щодо земельної ділянки підлягає реєстрації в Вороновицькій селищній раді Вінницького району Вінницької області, що підтверджується копією вказаного свідоцтва (а.с. 3).

Відповідно до копії договору оренди земельної ділянки від 01.09.2002 року, вбачається, що він був укладений між ОСОБА_5 та ПСП «Сонечко» в особі директора ОСОБА_7; предметом договору є земельна ділянка площею 2,79 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належить орендодавцю на підставі Державного акта про право приватної власності на землю, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 14.03.2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437 (а.с. 4-5).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0503994092016 від 04.03.2016 року земельна ділянка площею 2,7875 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області має кадастровий номер 0520655300:03:004:0046, дата державної реєстрації - 11.01.2008 року (а.с. 7-9).

З заяви ОСОБА_3 від 17.03.2016 року, адресованої директору ПСП «Сонечко», вбачається, що вона повідомляла директора, що є власницею земельної ділянки площею 2,7875 га, сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0520655300:03:004:0046, та має намір використовувати її особисто, оскільки договір оренди з ПСП «Сонечко» вона не укладала і тому просить повернути її у її користування у строк 10 днів з моменту отримання даної заяви (а.с. 11).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу статей 58, 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст. 212 ЦПК).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1,5 ст. 6, ст. 13, ст. 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

В силу статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 2.2 договору оренди земельної ділянки строк дії договору є визначеним в 4 роки 11 місяців, починаючи з дати його державної реєстрації. По закінченні терміну дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше, ніж за два місяці до строку його закінчення.

Таким чином дія договору була закінчена 1.08.2007 року.

Згідно Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998 року № 2073, який діяв станом на дату укладення спірного договору оренду землі та втратив чинність 05.08.2011 року, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок. Державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки. Забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів: районні відділи земельних ресурсів; управління (відділи) земельних ресурсів у містах обласного і районного підпорядкування; Київське і Севастопольське міське управління земельних ресурсів. Для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках); план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках); рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності; результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб. Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість - у разі невизначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення. Договір оренди відповідно до законодавства повинен бути нотаріально посвідченим, а договір суборенди - може бути нотаріально посвідченим.

Факт належної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки суду не доведений.

Судом є встановленим з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.7) лише обставину наявності реєстрації речового права за орендарем ПСП «Сонечко» від 22.03.2011 року.

Доказ належної реєстрації договору оренди від 01.09.2002 року суду не подано.

Пунктами 1, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за № 9 встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються Цивільним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів», Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Позивачем ставиться вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.09.2002 року. , якій скінчив свою дію 1.08.2007р. і доказ пролонгації прав та обов"язків сторін за даним договором суду не наданий.

В судовому засіданні не надано належних та допустимих доказів, що оспорюваний договір було зареєстровано за ПП «Сонечко»; позивачем не надано оригінал договору оренди, ні позивачем, ні її представником в судовому засіданні не заявлялось клопотання про його витребування з відповідних установ; представник відповідача факт наявності такого договору у його доручителя не підтвердив, в судовому засіданні лише вказав, що договір від 01.09.2002 року був строковим і строк його дії скінчився і на тепер він не є діючим, тому не може бути визнаний недійсним; позивачем не надано жодних доказів на підтвердження пролонгації спірного договору, а саме, що відповідно до п. 2.2 договору оренди від 01.09.2002 року, відповідач письмово повідомляв позивача про бажання продовжити дію договору на новий термін і що дія договору була продовжена. З цих підстав суд вважає вимогу позивача про визнання недійсним договору оренди необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про витребування у відповідача у володіння і користування спірної земельної ділянки також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від первісної. Крім того, належних та допустимих доказів використання даної земельної ділянки відповідачем на підставі договору віл 1.09.2002р. представником позивача суду не надано,

В зв'язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати до стягнення не підлягають.

Керуючись ст.203,215,216,509,530,792 ЦК України, ст.ст. 11,15,59,60,203,209,213,214,223 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 сільськогосподарського підприємства «Сонечко» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування та стягненні судових витрат - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Вінницької області через Вінницький районний суд шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 10 діб з моменту винесення рішення.

Суддя: