Ухвала

від 14.11.2016 по справі 740/2693/15

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У х в а л а

14 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Охрімчук Л.І.,

Гуменюка В.І.,

Сімоненко В.М.,

розглянувши заяву сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рід» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рід» про стягнення боргу,

в с т а н о в и л а :

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області рішенням від 1 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року, позовні вимоги ОСОБА_4 задовольнив частково, ухвалив стягнути із сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рід» (далі - СТОВ «Рід») на її користь 1 млн 212 тис. 62 грн 56 коп., з яких: 1 млн грн у рахунок повернення боргу за договором позики від 1 квітня 2010 року, 183 тис. грн інфляційних втрат, 26 тис. 629 грн 56 коп. - 3 % річних за весь час прострочення та 2 тис. 433 грн витрат зі сплати судового збору.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 28 липня 2016 року касаційну скаргу СТОВ «Рід» відхилила, рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 1 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Чернігівської області від 1 червня 2016 року залишила без змін.

28 жовтня 2016 року СТОВ «Рід» звернулося до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статей 1046, 1047 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

На підтвердження підстави перегляду ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України, заявник посилається на постанови Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 2 липня 2014 року, 11 листопада 2015 року і 8 червня 2016 року.

Перевіривши наведені в заяві доводи, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження необхідно відмовити з огляду на таке.

Пунктом 4 частини першої статті 355 ЦПК України визначено, що підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Постановляючи ухвалу від 28 липня 2016 року, про перегляд якої порушує питання заявник, касаційний суд, залишивши без змін судові рішення, погодився з їх висновками про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог з огляду на те, що за договором позики від 1 квітня 2010 року позикодавець (ОСОБА_5.) передав у власність товариства грошові кошти на загальну суму 1 млн грн, які позичальник (товариство) зобов'язався повернути 1 квітня 2015 року; факт надходження коштів підтверджено інформацією про рух коштів на рахунку товариства; зазначений договір ніким не оспорювався і не скасовувався, тобто є чинним; натомість доказів на спростування заявленої позовної вимоги матеріали справи не містять.

При цьому касаційний суд погодився і з висновками судів про те, що позовні вимоги ОСОБА_4 (спадкоємиці ОСОБА_5.) в частині стягнення з товариства 430 тис. грн заборгованості за договором позики від 1 квітня 2009 року задоволенню не підлягають у зв'язку з пропуском позовної давності, про застосування якої заявили представники відповідача в судовому засіданні.

Натомість у наданих постановах, на які посилається заявник, Верховний Суд України дійшов таких висновків:

- письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику; досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки (постанова від 18 вересня 2013 року);

- незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислено суму зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного виконання, є національна валюта України - гривня (постанова від 2 липня 2014 року);

- за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми; досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і, залежно від установлених результатів, робити відповідні правові висновки (постанови від 11 листопада 2015 року та 8 червня 2016 року).

Отже, порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням суду касаційної інстанції, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав вважати, що висновки, викладені в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року, суперечать висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, 2 липня 2014 року, 11 листопада 2015 року і 8 червня 2016 року.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що в допуску справи до провадження Верховного Суду України необхідно відмовити.

Керуючись частиною другою статті 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а :

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом ОСОБА_4 до сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рід» про стягнення боргу за заявою сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Рід» про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2016 року відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді Л.І. Охрімчук

В.І. Гуменюк

В.М. Сімоненко