Рішення

від 22.11.2016 по справі 923/1068/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 листопада 2016 року Справа № 923/1068/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., при секретарі Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Заступника керівника Новокаховської місцевої прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі

позивача-1: Скадовської районної державної адміністрації, вул. Олександріївська, 34, м. Скадовськ, Херсонська область, ідентифікаційний код 04060134,

позивача-2: Головного управління Держгеокадастру у Херсонській області, вул. 40 років Жовтня, м. Херсон, ідентифікаційний код 39766281,

до: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирівка", вул. Радянська, буд. 26, с. Володимирівка, Скадовський район, Херсонська область, ідентифікаційний код 24962716,

про внесення змін до договору оренди земельної ділянки

за участю прокурора Хамідової Е.Ф., посвідчення № 040721 від 22.01.2016;

представників сторін:

від позивача-1: не прибули;

від позивача-2: ОСОБА_2, довіреність № 32-21-0.4-1477/2-16 від 20.01.2016;

від відповідача: ОСОБА_3, довіреність б/н від 21.09.2016

в с т а н о в и в:

Прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі позивача-1 Скадовської районної державної адміністрації та позивача-2 Головного Управління Держгеокадастру у Херсонській області (ГУ Держгеокадастру) з вимогою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирівка", про внесення змін до договору оренди землі від 01.12.2004 року, укладеного між Скадовською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирівка", який зареєстровано у Скадовському районному відділі Херсонської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 3 від 29.12.2004, виклавши: пункт 9 вказаного договору в наступній редакції: "Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік, шляхом внесення цих коштів відповідно до закону". Окрім того, позивач просить замінити за текстом договору сторону договору оренди землі визначивши Орендодавцем земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області замість Скадовської районної державної адміністрації.

Ухвалою господарського суду від 05.10.2016 прийнято позовну заяву до провадження.

В судовому засіданні прокурор підтримав позовні вимоги з підстав, визначених у позовній заяві.

У судовому засіданні прокурор підтримала позовні вимоги з підстав, зазначених у позовній заяві, просить внести зміни до договору оренди землі державної власності, які обумовлені змінами до Земельного та Податкового кодексів України стосовно органів держави, уповноважених розпоряджатися землями державної власності, а також стосовно мінімальних розмірів орендної плати за користування такими землями. Оскільки договором оренди передбачено оплату 2% від нормативної грошової оцінки землі, вбачає потребу у примусовому внесенні змін до договору. Звернення прокурора з позовом обумовлюється встановленими, на думку прокурора, порушеннями вимог земельного та податкового законодавства, внаслідок чого місцевий та державний бюджет недоотримує кошти від платежів за землю (орендна плата), що порушує, на думку прокурора, економічні інтереси держави.

Представник позивача-2 Головного управління Держгеокадастру в Херсонській області підтримав вимоги прокурора з підстав, заявлених прокурором, просить позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач-1 належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, правом участі у справі своїх представників не скористався.

Відповідач надав до суду відзив на позов (а.с. 38-61) та додаткових поясненнях до відзиву (а.с. 67), який підтримано в судовому засіданні його представником, проти позову заперечує з наступних підстав.

Представник відповідача зазначив, що на вимогу державної податкової інспекції ним добровільно внесено відповідні зміни до своїх зобов'язань на підставі змін, що внесені до законодавства про оподаткування стосовно розміру орендної плати за землі державної власності. Відповідач стверджує, що у правовідносинах між позивачами та відповідачем відсутній предмет спору та як наслідок, - відсутній сам спір про цивільні права. Спір про право характеризує такий стан правовідносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав та обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.

Представник відповідача пояснила, що між сторонами немає неузгоджених питань, оскільки відповідачем виконуються приписи Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", який набув чинності з 01.04.2014 року, та яким внесено зміни до пп. 288.5.1 п.288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі ПК України), відповідно до яких розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

На виконання приписів закону відповідач, починаючи з 01.04.2014 року належним чином виконує умови договору (в тому числі і обов'язок щодо сплати орендних платежів), однак уже з урахуванням вищевказаних змін до ПК України, а саме в сумі, яка є не меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки землі, на рік, що підтверджується відповідними платіжними документами за вказаний період, та податковими деклараціями зі сплати оренди за землю з 2014 року до 2016 року. Таким чином, фактично відповідач по теперішній час нараховує та своєчасно сплачує орендну плату, яка є більшою ніж обумовлена договором, але такою що відповідає вимогам чинного в Україні законодавства.

Відповідач зазначає, що прокурор побудував свої доводи на неперевірених та не підтверджених обставинах про нібито недоотримання місцевим бюджетом коштів, а також, що відповідач самостійно не звертався до позивачів для укладання додаткової угоди до договору і не надав згоду на пропозиції позивачів переглянути умови договору. Саме це, на думку прокурора, вказує, що між позивачами та відповідачем не досягнуто згоди щодо зміни умов договору оренди землі, а отже є спір та підстави для втручання у ці відносини прокурора для захисту інтересів держави у судовому порядку.

Проте, як стверджує відповідач, зазначене не відповідає дійсності, так як відповідач самостійно ініціював проведення змін умов договору про що повідомляв позивача відповідним листом за №22 від 16.02.2016 року.

За наведених обставин відповідач вважає, що прокурор не мав підстав для представництва держави подаючи цей позов, оскільки спір про право у правовідносинах між позивачами та відповідачем відсутній, інтереси держави за вказаних вище обставин не є порушеними. Тобто, при наведених обставинах взагалі відсутнє порушення інтересів держави у вигляді недоотримання місцевим бюджетом коштів, оскільки фактично відповідач нараховує та сплачує орендну плату відповідно до вимог закону. Отже, як вважає відповідач, прокурор звернувся до суду в інтересах держави без наявності порушення таких інтересів, не обґрунтував необхідність захисту таких інтересів, а також не довів наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді.

Щодо отриманого від позивача-2 листа від 01.03.2016 року представник відповідача зазначила, що згоди на збільшення розміру орендної плати до 4% між сторонами дійсно не досягнуто, але це питання не стосується позову, з яким звернувся до суду прокурор, предметом якого є внесення змін у 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Прокурор, наполягаючи на задоволенні позову, висловила думку, що сплата відповідачем орендної плати у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що ним орендується не доводить того, що інтереси держави не залишаються під загрозою порушення. Прокурор вважає, що відповідач як орендар може у будь-який час відмовитися платити три відсотки орендної плати, оскільки у відповідному пункті договору (п. 9) залишається запис про обов'язок орендаря сплачувати 2% від нормативної грошової оцінки землі. Щоби такого у майбутньому не сталося, просить задовольнити позов і внести до договору відповідні зміни щодо розміру орендної плати.

Відповідаючи на заперечення проти позову, які надані відповідачем, позивач-2 Головне управління Держгеокадастру надало письмові пояснення, за змістом яких викладена позиція позивача-2 що додаткова угода до договору оренди землі має укладатися єдиним документом, і має бути узгоджений та підписаний сторонами договору, посилаючись на ст. 654 ЦК України, згідно якої встановлено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір. Вважає, що зміна розміру орендної плати підлягає також державній реєстрації, не пояснивши суду підстав для такої дії. При цьому підтвердив, що позивач-2 не надсилав відповідачеві додаткової угоди для узгодження та підписання.

Заслухавши доводи прокурора та представника позивача-2, заперечення відповідача проти позову, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Як встановлено судом, між Скадовською районною державною адміністрацією та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Володимирівка" укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Скадовському районному відділі Херсонської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № 3 від 29.12.2004.

Між сторонами 06.08.2009 укладено додаткову угоду, відповідно до якої до пункту 9 договору внесено зміни, встановлено орендну плату у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, визначено її розмір. Додаткова угода зареєстрована 08.10.2009 у Скадовському районному відділі Херсонської регіональної філії центру державного земельного кадастру за № АА002208-040972800006.

Відповідно до п. 36 договору встановлено, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Таким чином, на підставі фактів отримання відповідачем в оренду земельної ділянки та її державної реєстрації, правовідносини між сторонами, що стали предметом судового розгляду, стосуються питань оренди земель державної власності, зокрема - встановлення і зміни орендної плати за їх користування, що регулюються цивільним, земельним та господарським законодавством, законодавством про оподаткування.

Сторонами у справі не оспорюється факт набуття повноважень відповідачем ГУ Держгеокадастру з розпорядження землями державної власності та повноважень орендодавця за спірними відносинами відповідно до закону.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК.

Відповідно, вирішальним для кваліфікації спору як спору про ци вільні (господарські) права є сам характер права, що стало причиною спору.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про оренду землі" орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право оренди (суборенди) земельної ділянки є речовими правами, похідними від права власності.

Згідно Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ст. 35 Закону України "Про оренду землі" спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Загальними умови виконання господарських зобов'язань (ст. 193 ГК України) є обов'язок учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов'язані, зокрема своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього ж Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до підпункту 2.9. пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами ЗК України, Закону України "Про оренду землі".

Як вбачається з матеріалів справи та підтверджено в судовому засіданні, відповідачеві як орендарю земель державної власності надсилалося від Скадовської ОДПІ ГУ Міндоходів у Херсонській області повідомлення від 14.04.2014 № 560/10/21-19 (а.с. 23), яким ОДПІ повідомила про зміни, що сталися в податковому законодавстві України, а саме про встановлення з 01.04.2014 року орендної плати за договорами оренди земель державної власності 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, та про рекомендацію (пропозицію) відповідно до вимог законодавства уточнити податкову декларацію з плати за землю та з урахуванням нової ставки орендної плати сплатити податкові зобов'язання по орендній платі за землю за 2014 рік.

Як вбачається із змісту позовної заяви та наданих прокурором пояснень, прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави з вимогою до відповідача про внесення змін до договору оренди землі від 01.12.2004 року, оскільки розмір орендної плати відповідача не відповідає податковому законодавству. Прокурор стверджує, що відповідачем відповідь на лист Скадовської ОДПІ від 14.04.2014 № 560/10/21-19 не надана, а згода на вказану пропозицію щодо зміни розміру орендної плати не надходила.

Зазначені твердження прокурора спростовані відповідачем, яким надано до справи копії податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) (а.с. 50-61), відповідно до яких задекларовано 3% орендна плата від нормативної грошової оцінки землі, яка в 2014 році змінена із задекларованої 156249,91 та фактично сплачено 215717,23грн, в 2015 - 292734,20грн., а в 2016 році - задекларовано 351281,06грн., яких сплачено 234192,00грн.

Суд зазначає, що Законом України "Про оренду землі" питання орендної плати (розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю) за земельні ділянки державної та комунальної власності встановлюються відповідно до Податкового кодексу України (ст. 21), а питання порядку внесення змін до договору щодо орендної плати (ст. 23) взагалі не регулюються.

Таким чином, судом встановлено, що зміни до розміру орендної плати за оренду земель державної власності внесено Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", згідно якого приписано підпункт 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 викласти в такій редакції: "288.5.1. не може бути меншою 3 відсотків нормативної грошової оцінки".

Суд зазначає, що вказаним Законом визначено нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки державної власності. Ця вимога Закону є імперативною і підлягає виконанню усіма особами, які є землекористувачами земель державної власності на усій території України.

У відповідності з положеннями ст. 11 ЦК України визначено підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, які виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів, а також безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений Законом - тобто, пунктом 288.5 ст. 288 ПК України.

Цей же принцип Закону стосується і певного пункту договору, що укладений між сторонами стосовно розміру орендної плати за землю державної чи комунальної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України викладено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Оскільки розмір, порядок і строки сплати орендної плати за землю визначено Законом, а саме Податковим кодексом України, пункт договору про оренду плату у розмірі 2% від нормативної грошової оцінки землі на рік, що не відповідає закону не повинен застосовуватися з моменту набрання чинності Законом.

Проаналізувавши наведені норми матеріального права, суд приходить до висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Зазначений у ст. 288 п. 288.1. ПК України припис, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, слід розуміти так, що сама наявність зареєстрованого права оренди на підставі чинного договору є підставою для нарахування плати за землю. Розмір же такої плати визначається відповідно до інших норм ПК України, якими ці питання врегульовано.

Тобто, цивільний обов'язок орендаря земельної ділянки платити не менше 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки виник з акту цивільного законодавства і не залежить від волі сторін договору оренди.

Це означає, що сторонам договору оренди землі державної власності взагалі не має потреби вносити зміни до договору оренди землі щодо 3% розміру орендної плати від нормативної грошової оцінки землі. Така потреба може виникнути лише при встановленні сторонами іншого, більшого від 3% розміру орендної плати, відповідно до ст. 288.5. підпунктів 288.5.1. та 288.5.2. ПК України при визначені її розміру від 3 до 12 відсотків нормативної грошової оцінки, з дотриманням передбачених законом правил щодо внесення змін до договору, надсилання пропозиції тощо.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

З огляду на законодавчі приписи відповідач як орендар земель державної власності правомірно прийняв пропозицію Скадовської ОДПІ та вніс відповідні зміни до податкових декларацій з плати за землю, сплачуючи у подальшому з 01.01.2014 року орендну плату в установленому порядку у розмірі 3% від визначеної договором (п. 5) нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виконуючи таким чином свої зобов'язання стосовно плати за землю. Підставою для таких дій відповідача є наявний та чинний договір оренди землі та статус відповідача як орендаря.

Волевиявлення ГУ Держгеокадастру за таких обставин щодо сплати орендарем нового розміру орендної плати саме 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, або відсутність волевиявлення не мають юридичного значення для їх збільшення та подальшої сплати відповідачем як орендарем.

Суд зауважує, що зміни розміру орендної плати не підлягають державній реєстрації, оскільки ця умова договору не є речовим правом або ж похідним чи обтяженням права, тому твердження позивача-2 щодо необхідності визнання державою шляхом реєстрації факту зміни розміру орендної плати є безпідставним.

Відповідно до ст. 4 Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державній реєстрації прав підлягають: 1) право власності; 2) речові права, похідні від права власності, зокрема право оренди; 3) право власності на об'єкт незавершеного будівництва; 4) заборона відчуження та арешт нерухомого майна, податкова застава, предметом якої є нерухоме майно, та інші обтяження.

Суд зазначає, що у правовідносинах між сторонами стосовно зміни розміру орендної плати за земельну ділянку державної власності не існував взагалі, отже був відсутній як на час прийняття орендарем до виконання і сплати нового розміру орендної плати так і на час звернення прокурора з цим позовом про примусову, за рішенням суду, зміну розміру орендної плати.

Отже, суд не вбачає юридичної можливості та необхідності у судовому вирішенні питання про зміну розміру орендної плати на 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, щодо якого немає спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" надано такі роз'яснення. "Господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі."

Відповідно до ч. 3 та 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Суд не приймає доводи прокурора, про наявність загрози порушення відповідачем інтересів держави шляхом відмови сплачувати у майбутньому встановленого законом розміру орендної плати, оскільки це припущення є необґрунтованим. В той же час, при несплаті відповідачем як орендарем визначеної законом плати за землю у майбутньому, орендодавець буде мати можливість звернутися з відповідним позовом про стягнення несплачених сум відповідно до закону, а у разі неналежного виконання своїх обов'язків орендодавцем - така можливість буде у прокурора щодо захисту інтересів держави.

Досліджені судом обставини вказують, що підстав для представництва держави в суді у цій справі немає, оскільки порушення інтересів держави не підтвердилося, а обставини, що викладені прокурором у позовній заяві повністю спростовані матеріалами справи.

За таких обставин і правових підстав позовні вимоги прокурора стосовно зміни орендної плати на 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, задоволенню не підлягає, оскільки позов заявлено безпідставно за відсутності спору.

Також, суд зазначає, що розглянувши вимогу прокурора стосовно заміни на підставі судового рішення за текстом договору сторону договору оренди землі, визначивши Орендодавцем земельної ділянки Головне управління Держгеокадастру в Херсонській області замість Скадовської районної державної адміністрації, суд приходить до такого ж висновку, що вимога прокурором заявлена без наявних правових підстав, та за відсутністю предмета спору.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною першою статті 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Відповідно до ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

За загальними нормами ЦК України щодо представництва (ст. 237) визначено, що представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством.

За загальними положеннями ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" № 5245-VI від 06.09.2012, який набрав чинності з 01.01.2013, землі державної та комунальної власності в Україні вважаються розмежованими. Землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, які перебувають у комунальній власності чи на яких розташовані об'єкти нерухомого майна комунальної власності, є землями державної власності.

Згідно приписів ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи наділені повноваженнями по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким органом з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, як правильно зазначає прокурор, на даний час є Головне управління Держгеокадастру у Херсонській області (який є правонаступником Головного управління Держземагенства у Херсонській області).

Таким чином, власником земель, що знаходяться в оренді відповідача є Український народ, від імені якого діє Українська держава в особі органів державної влади.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Отже, за загальним правилом представник не є учасником правовідношення, яке виникає внаслідок вчинення ним правочину від імені довірителя.

Учасником правовідношення слід вважати Українську державу, яку у різні часи відповідно до закону представляють різні органи державної влади: районні державні адміністрації, органи Держземагенства, органи Держгеокадастру, що має юридичне значення лише на час наявності у них відповідних повноважень на представництво держави відповідно до закону.

Представник держави не набуває цивільних прав та обов'язків для себе, а реалізує їх від імені та для Української держави і Українського народу.

Це означає, що орендодавець у договорі оренди, що був укладений між Скадовською районною державною адміністрацією та ТОВ "Володимирівка" - не змінився. Ним (орендодавцем) був і залишається Український народ. Зміни відбулися лише у назві органу державної влади, який діє від імені держави.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач як законослухняна особа, розуміючи правильно приписи закону, не висловлював будь яких заперечень щодо заміни уповноваженої особи з боку орендодавця у правовідносинах, навпаки, звертався до ГУ Держгеокадастру у Херсонській області з листом від 16.02.2016 № 22 (а.с. 34) як до представника орендодавця про відмову збільшувати орендну плату у більшому розмірі, ніж це встановлено ст. 288 ПК України.

Ці обставини вказують, що права Українського народу як орендодавця та уповноваженого органу державної влади-позивача-2 на його представництво, не є порушеними, предмет спору був відсутній як на час звернення прокурора з позовом до суду так і на час винесення судового рішення.

За таких обставин і правових підстав позовні вимоги прокурора, які підтримані позивачем-1 та позивачем-2 щодо заміни сторони у зобов'язанні задоволенню не підлягають.

Судові витрати покладаються на прокурора.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У позові відмовити повністю.

Повний текст рішення складено та підписано 25.11.2016 року.

Суддя П.Д. Пригуза