Постанова

від 28.11.2016 по справі 904/5951/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2016 року Справа № 904/5951/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Березкіної О.В. ( доповідач)

Суддів: Дарміна М.О., Широбокової Л.П.

При секретарі Логвіненко І.Г.

За участю представників сторін:

від позивача : ОСОБА_1 , довіреність б/н від 01.08.2016 р.;

від відповідача: ОСОБА_2 , довіреність б/н від 10.08.2016 р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Інвестиційно-інноваційний центр»

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у справі № 904/5951/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма -ВПК», м. Дніпро

до Державного підприємства «Інвестиційно-інноваційний центр», м. Дніпро

про стягнення суми основного боргу у розмірі 14 000 грн., пені у розмірі 2118,64 грн., 3%річних у розмірі 150,58 грн., та інфляційної складової у розмірі 707,55 грн.

В судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частину постанови (ст.ст.85, 99, 105 ГПК України).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у справі № 904/5951/16 (суддя Новікова Р.Г.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма -ВПК» - задоволені частково.

Суд стягнув з Державного підприємства «Інвестиційно-інноваційний центр» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма -ВПК» суму основного боргу у розмірі 14000грн.00коп., пеню у розмірі 3052грн.23коп., 3% річних у розмірі 315грн.57коп., інфляційну складову в розмірі 795грн.66коп. та судовий збір в розмірі 1355грн.98коп.

В решті позову - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Державне підприємство «Інвестиційно-інноваційний центр» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та відмовити у позові.

В обґрунтування своєї скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не в повному обсязі з'ясував всі обставини справи, а також неповно дослідив докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.

Так, апелянт вважає, що суд не прийняв до уваги докази відповідача щодо причин невиконання зобов'язань за договором, оскільки отриманий за договором товар був неналежної якості.

Крім того, суд не надав оцінку довідки, яка містить інформацію щодо наявності на балансі підприємства саме тих трекерів, які відповідно до видаткових накладних були поставлені товариством з обмеженою відповідальністю « Сігма-ВПК», та саме тих трекерів, найменування яких міститься в актах технічного стану.

Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування рішення суду та відмови у позові.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10 листопада 2016 року апеляційна скарга була прийнята до розгляду, розгляд справи було призначено у судовому засіданні на 28 листопада 2016 року.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення суду скасувати та відмовити у позові.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 16.09.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сігма-ВПК" (далі - продавець) та Державним підприємством "Адміністративно-господарське підприємство" (далі - покупець), правонаступником якого є Державне підприємство "Інвестиційно-інноваційний центр", підписний договір поставки №1 (далі - договір). За умовами зазначеного договору продавець зобов'язується постачати, а покупець приймати та сплачувати за нижченаведеними умовами товар в строки, в асортименті, кількості і за цінами, наведеними у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору після підписання їх сторонами.

Відповідно до пункту 3.2 договору розрахунок за товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок продавця в узгоджений сторонами термін. Датою відвантаження вважається дата на товарній накладній.

Згідно з пунктом 7.2 договору за порушення строків оплати покупець сплачує продавцю пеню за кожний прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Звертаючись до Державного підприємства «Інвестиційно-інноваційний центр» із позовом ( з урахуванням заяви про збільшення розміру заявлених вимог) про стягнення суми основного боргу у розмірі 14000 грн.00 коп., пені у розмірі 3052 грн.23 коп., 3% річних у розмірі 315 грн.57 коп. та інфляційної складової у розмірі 1090грн.60коп., позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Сігма -ВПК» посилався на порушення відповідачем умов договору поставки №1 від 16.09.2015р., в частині розрахунків за поставлений товар.

Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 262400грн.00коп., проте відповідач, розрахувався за поставлений товар частково, сплативши позивачу грошові кошти в розмірі 248400грн.00коп. Вартість неоплаченого товару, який був поставлений згідно видаткової накладної №5/15 від 02.11.2015р., становить 14000грн.00коп., яка підлягає стягненню на користь позивача. Оскільки п. 7.2 договору передбачена пеня за порушення строків оплати, то суд дійшов висновку про стягнення пені у заявленому розмірі та інфляційної складової в розмірі 795грн.66коп. за період з грудня 2015р. по червень 2016р. та суми 3% річних в розмірі 315 грн.57 коп.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивач поставив відповідачу товару на загальну суму 262400грн.00коп., що підтверджується видатковими накладними №1/15 від 17.09.2015р., №2/15 від 23.09.2015р., №3/15 від 05.10.2015р., №4/15 від 23.10.2015р. та №5/15 від 02.11.2015р.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, Державне підприємство "Інвестиційно-інноваційний центр" було зобов'язано оплатити товар, поставлений згідно видаткової накладної №5/15 від 02.11.2015р. в строк до 02.11.2015р. (включно).

Проте, відповідач розрахувався за поставлений товар частково, сплативши позивачу грошові кошти в розмірі 248400грн.00коп. Вказаною сумою відповідач повністю погасив заборгованість за видатковими накладними №1/15 від 17.09.2015р., №2/15 від 23.09.2015р., №3/15 від 05.10.2015р., №4/15 від 23.10.2015р. та частково за видатковою накладною №5/15 від 02.11.2015р. Вартість неоплаченого товару, який був поставлений згідно видаткової накладної №5/15 від 02.11.2015р., становить 14000грн.00коп.,доказів сплати якої відповідач не надав, тому висновки суду першої інстанції про стягнення на користь позивача суми боргу у розмірі 14 000 грн. є законними та обґрунтованими.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо часткового стягнення суми інфляційної складової в розмірі 795грн.66коп. з огляду на наступне.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, вірний період нарахування становить з грудня 2015р. по червень 2016р. За результатом зробленого судом розрахунку, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційної складової в розмірі 795 грн.66 коп. за період з грудня 2015р. по червень 2016р., а тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у стягненні інфляційної складової в розмірі 294 грн.94 коп.

Перевіривши розрахунок суми 3% річних в розмірі 315 грн.57 коп., суд встановив, що він зроблений вірно та відповідає вимогам чинного законодавства.

Крім того, колегія суддів погоджується і з висновками суду першої інстанції щодо стягнення пені в сумі 3052 грн.23 коп. з наступних підстав.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 Цивільного кодексу України).

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч.6 ст.232 Господарського Кодексу України).

Пунктом 7.2 договору за порушення строків оплати покупець сплачує продавцю пеню за кожний прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Оскільки судом встановлено, що Відповідачем допущено порушення строків здійснення розрахунку за поставлений Товар, то суд обґрунтовано перевірив та перерахував пеню за вказаний період прострочення і визначив, що пеня за період з 03.11.2015р. по 03.05.2016р. становила суму в більшому розмірі, ніж заявлено позивачем до стягнення.

Разом з тим, суд не наділений правом збільшувати розмір позовних вимог, це виключне право позивача. При цьому, стягнення суми в меншому розмірі є правом позивача.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив вимоги позивача про стягнення пені в розмірі 3052 грн.23 коп.

Доводи відповідача про поставку неякісного товару, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5.1 договору продавець гарантує, що якість товару, що буде постачатися відповідно до даного договору, відповідає діючим нормам та стандартам визначеним в державі та підтверджує це відповідними сертифікатами та документами.

Положеннями пункту 5.2 договору передбачено, що якщо під час постачання товару виникли непередбачені претензії до комплектації, технічного стану (дефекти або брак), до зовнішнього вигляду, продавець повинен надати доукомплектування, позбавити товар дефектів чи браку, відновити зовнішній вигляд або замінити товар, якщо цього вимагає покупець. При цьому покупець зобов'язаний попередити продавця про порушення умов даного договору відносно якості протягом 3-х календарних днів з моменту виявлення порушення, під час прийому товару від продавця. Усунення недоліків здійснюється за рахунок продавця.

Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача з повідомленням про порушення умов даного договору відносно якості товару в порядку, визначеному положеннями договору.

Також із документів, наданих відповідачем на підтвердження своєї правової позиції, неможливо встановити факт того, що неякісний товар був поставлений саме за спірними видатковими накладними.

Крім того, колегія суддів також вважає необґрунтованими посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не прийняв до уваги докази відповідача щодо причин невиконання зобов'язань за договором.

Так, зміна керівництва відповідача не є підставою, яка надає право відповідачу не сплачувати за товар, неналежну якість якого він не довів.

Інші доводи відповідача є безпідставними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.

Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і об'єктивно з'ясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, у тому числі і доводам позивача, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Інвестиційно-інноваційний центр» - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року у справі № 904/5951/16- залишити без змін .

Постанова набирає чинності з дня її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дати її прийняття.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 29 листопада 2016 року.

Головуючий суддя О.В. Березкіна

Суддя М.О.Дармін

Суддя Л.П.Широбокова