Постанова

від 29.03.2017 по справі 904/5951/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 березня 2017 року Справа № 904/5951/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач) суддів Кондратової І.Д. Нєсвєтової Н.М., за участі представників: позивача: відповідача: не з'явився Петрощук А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу державного підприємства "Інвестиційно-інноваційний центр" на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2016 року у справі№ 904/5951/16 за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-ВПК" додержавного підприємства "Інвестиційно-інноваційний центр" про стягнення 18 458,40 грн

ВСТАНОВИВ:

У липні 2016 р. позивач звернувся до суду з позовом (з урахування заяви про збільшення позовних вимог) про стягнення з відповідача 14 000, 00 грн основного боргу, 3 052, 23 грн пені, 315,57 грн 3% річних, 1 090, 00 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.09.2016 (суддя - Новікова Р.Г.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (головуючий - Березкіна О.В., судді - Дармін М.О., Широбокова Л.П.), позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства "Інвестиційно-інноваційний центр" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Сігма-ВПК" 14 000,00 грн основного боргу, 3 052, 23 грн пені, 315, 57 грн 3 % річних, 795, 66 грн інфляційних втрат та судовий збір.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено судами, 16.09.2015 між ТОВ "Сігма-ВПК" (продавець) та ДП "Адміністративно-господарське підприємство" (покупець), правонаступником якого є ДП "Інвестиційно-інноваційний центр", було укладено договір поставки № 1, за умовами якого продавець зобов'язувався постачати, а покупець - приймати та сплачувати за нижченаведеними умовами товар в строки, в асортименті, кількості і за цінами, наведеними у видаткових накладних, що є невід'ємною частиною даного договору після підписання їх сторонами.

Пунктом 3.2. договору визначено, що розрахунок за товар проводиться покупцем шляхом перерахування коштів на рахунок продавця в узгоджений сторонами термін. Датою відвантаження вважається дата на товарній накладній.

Відповідно до п. 5.1. договору продавець гарантує, що якість товару, що буде постачатися відповідно до даного договору, відповідає діючим нормам та стандартам визначеним в державі та підтверджує це відповідними сертифікатами та документами.

За п. 5.2. договору, якщо під час постачання товару виникли непередбачені претензії до комплектації, технічного стану (дефекти або брак), до зовнішнього вигляду, продавець повинен надати доукомплектування, позбавити товар дефектів чи браку, відновити зовнішній вигляд або замінити товар, якщо цього вимагає покупець. При цьому покупець зобов'язаний попередити продавця про порушення умов даного договору відносно якості протягом 3-х календарних днів з моменту виявлення порушення, під час прийому товару від продавця. Усунення недоліків здійснюється за рахунок продавця.

На виконання умов договору, за видатковими накладними № 1/15 від 17.09.2015, № 2/15 від 23.09.2015, № 3/15 від 05.10.2015, № 4/15 від 23.10.2015 та № 5/15 від 02.11.2015 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 262 400, 00 грн, однак останній розрахувався за поставлений товар частково, на суму 248 400,00 грн.

Як встановлено судами, вартість неоплачуваного відповідачем товару (поставлений за видатковою накладною № 5/15 від 02.11.2015) становить 14 000, 00 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач просить стягнути з відповідача 14 000, 00 грн основного боргу, 3 052, 23 грн пені, 315,57 грн 3% річних, 1 090, 00 грн інфляційних втрат.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 265 ГК України та ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), зобов'язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ст. 692 ЦК України).

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі - продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Як вбачається із матеріалів справи і було встановлено судами, у листопаді 2015 року позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар згідно з видатковою накладною № 5/15, а тому у відповідача виник обов'язок щодо його оплати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати з 02.11.2015.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У зв'язку з тим, що відповідач свої зобов'язання за договором щодо оплати на суму 14 000, 00 грн належним чином не виконав, чим порушив його умови та вимоги ст. ст. 525, 526, 692 ЦК України, то місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 14 000,00 грн основного боргу.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Врахувавши період прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання, вимоги чинного законодавства щодо розрахунку 3 % річних та інфляційних втрат та, здійснивши їх перерахунок, суди обґрунтовано стягнули з відповідача на користь позивача 795,66 грн інфляційних втрат та 315, 57 грн 3 % річних.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України та ч. 1 ст. 230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Пунктом 7.2. договору визначено, що за порушення строків оплати покупець сплачує продавцю пеню за кожний прострочений день у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє в період, за який нараховується пеня.

Господарські суди, врахувавши, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав та, здійснивши ретельний перерахунок пені, прийшли до правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 052,23 грн пені (заявлені позивачем).

Щодо доводів відповідача в касаційній скарзі про те, що товар був поставлений відповідачу неналежної якості, то ці доводи були предметом розгляду судів, які прийшли до правильного висновку, що відповідачем в силу вимог ст. ст. 33, 34 ГПК України не було доведено, що йому було поставлений позивачем товар за вказаними накладними неналежної якості і, що відповідач на виконання умов п. 5.2. договору звертався до позивача щодо попередження продавця про порушення ним умов договору щодо якості товару.

Посилання відповідача в касаційній скарзі на позовну давність у справі є безпідставними, адже відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, однак у ході вирішення даного спору відповідач таку заяву не подав.

Враховуючи викладене, підстав для скасування судових рішень, постановлених відповідно до вимог закону та встановлених у справі обставин, не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу державного підприємства "Інвестиційно-інноваційний центр" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2016 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2016 року у справі за № 904/5951/16 - без змін.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя І. Кондратова Суддя Н. Нєсвєтова