Постанова

від 29.11.2016 по справі 927/1171/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2016 р. Справа № 927/1171/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Демидюк О.О. ,

суддя Юрчук М.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивачів:

- МАПП України: не з'явився

- ДП "Українські лікарські трави": не з'явився

від відповідачів:

- ТОВ "Українські лікарські рослини": не з'явився

- ДП "Семенівське": не з'явився

за участю прокурора: Марщівська О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ

на рішення господарського суду Житомирської області

від 09.09.16 р. у справі № 927/1171/15 (суддя Лозинська І.В.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області, м.Чернігів в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ та Державного підприємства "Українські лікарські трави", м.Київ

до - Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини", м.Житомир,

- Державного підприємства "Семенівське", с.Прогрес, Семенівського району Чернігівської області

про визнання договорів недійсними

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 у задоволенні позову Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, Державного підприємства "Українські лікарські трави" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини", Державного підприємства "Семенівське", про визнання договорів недійсними - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Міністерство аграрної політики та продовольства України звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також, просить стягнути з відповідачів понесені скаржником судові витрати.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- стверджує, що ДП "Семенівське" за оскаржуваними договорами не проведено з ТОВ "Українські лікарські рослини" жодного розрахунку, що в свою чергу свідчить про те, що при укладенні даних договорів не передбачалось на меті реального їх виконання ДП "Семенівське" через фактичну неможливість та фінансову неспроможність, у зв'язку із чим, окрім основного боргу, утворилась заборгованість зі сплати суми штрафних санкцій, нарахованих за невиконання договірних зобов'язань;

- додає, що відповідно до довідки заступника начальника Новгород-Сіверської міжрайонної держфінспекції, складеної за результатами проведеної Семенівським районним відділенням управління Міністерства внутрішніх справ, за участі заступника начальника Новгород-Сіверської міжрайонної держфінспекції ОСОБА_1, спільної перевірки діяльності ДП "Семенівське" в частині укладення договорів надання послуг ТОВ "Укрлікрослини" від 08.06.2015р., ДП "Семенівське" у 2012р. мало можливість здійснити роботи по розкиданню міндобрив на площі 519га власними потужностями (наявною технікою та обладнанням), здійснивши витрати на суму 6556,21грн. Проте, внаслідок укладення 22.04.2013р. договору №4 про надання послуг з розкидання добрив, ДП "Семенівське" безпідставно понесено витрат на суму 156826,98грн.;

- зауважує, що 08.07.2013р. між ДП "Укрліктрави" та ДП "Семенівське" укладено ряд договорів про переведення боргу, внаслідок чого грошове зобов'язання ДП "Семенівське" перед ТОВ "Українські лікарські рослини" у сумі 2877258,90грн. перейшло до ДП "Укрліктрави". В той же час, директором ДП "Укрліктрави" ОСОБА_2, призначеного на посаду наказом Мінагрополітики від 02.02.2011р. №34, розрахунки з ТОВ "Українські лікарські трави" не проводились, що також призвело до збільшення суми заборгованості, шляхом нарахування суми штрафних санкцій;

- обґрунтовує, що таким чином, зважаючи на те, що ДП "Укрліктрави" є державним підприємством, дії його керівництва та керівництва ДП "Семенівське", при вчинені оспорюваних правочинів суперечать інтересам держави, оскільки призвели до утворення значної кредиторської заборгованості, що в свою чергу може призвести до відчуження державного майна.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 17.11.2016р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 29.11.2016р..

28.11.2016р. на електронну адресу суду від Заступника прокурора Чернігівської області надійшли письмові пояснення від 25.11.2015р. №05-113-15 до апеляційної скарги, в яких останній просить рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити у повному обсязі.

Інший позивач, відповідачі не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

Прокурор в судовому засіданні 29.11.2016р. підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити у повному обсязі. Також, просить стягнути з відповідачів понесені скаржником судові витрати.

Позивачі та відповідачі в судове засідання 29.11.2016р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили.

Згідно п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Водночас, з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду від 17.11.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження направлена належним чином усім учасникам судового процесу та повідомлено про дату, час та місце розгляду справи, що стверджується також і реєстром на відправку рекомендованої кореспонденції від 18.11.2016р..

Відповідно до п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

При цьому, ухвалою суду від 17.11.2016р. про прийняття апеляційної скарги до провадження участь учасників судового процесу в судовому засіданні визначалась на власний розсуд, нові докази не витребовувались та повідомлено, що неявка уповноважених представників сторін в судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги по суті за наявними у ній матеріалами.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції та той факт, що неявка в засідання суду сторін по справі, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого судового акту, судова колегія розглянула апеляційну скаргу за відсутності представників останніх.

Заслухавши пояснення прокурора, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в ухвалі місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені оскарженої ухвали, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2011р. №424-р "Про реорганізацію державних підприємств (а.с.20, т.1), діяльність яких пов'язана з виробництвом лікарської сировини" та наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14.07.2011р. №343 "Про реорганізацію державних підприємств (а.с.21,22, т.1), діяльність яких пов'язана з виробництвом лікарської сировини" Державне підприємство "Семенівське" реорганізовано шляхом приєднання до Державного підприємства "Укрліктрави".

Також, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" (виконавець) і Державним підприємством "Семенівське" (замовник) укладено договори про надання послуг з обробки ґрунту-оранки, дискування, розкидування добрив, посіву соняшника з додаванням добрив, посіву кукурудзи з додаванням добрив, обприскування посівів, а саме: від 09.10.2012р. №1, від 01.11.2012р. №12, від 22.04.2013р. №2, від 22.04.2013р. №4, від 22.04.2013р. №5, від 22.04.2013р. №6, від 22.04.2013р. №7 (а.с.24-46, т. 1).

Зокрема, у п.3.1 вказаних договорів зазначено, що загальна вартість послуг становить:

- за договором про надання послуг від 09.10.2012р. №1 - в сумі 228708,00грн.;

- за договором про надання послуг від 01.11.2012р. №12 - в сумі 113400,00грн.;

- за договором про надання послуг від 22.04.2013р. №2 - в сумі 237330,00грн.;

- за договором про надання послуг від 22.04.2013р. №4 - в сумі 355515,00грн.;

- за договором про надання послуг від 22.04.2013р. №5 - в сумі 566115,00грн.;

- за договором про надання послуг від 22.04.2013р. №6 - в сумі 965400,00грн.;

- за договором про надання послуг від 22.04.2013р. №7 - в сумі 365895,00грн..

Згідно п.5.2 зазначених договорів термін їх дії починається з моменту підписання і діє до повного виконання своїх зобов'язань.

Надалі, 08.07.2013р. між ДП "Укрліктрави", ДП "Семенівське" та ТОВ "Українські лікарські рослини" укладено договори про переведення боргу а саме: №№4, 4/1, 4/2, 4/3, 4/4, 4/5, 4/6 та 4/7, у відповідності до яких борги по укладених договорах з надання послуг з ДП "Семенівське" приймало на себе ДП "Укрліктрави" (а.с.90-97, т.1).

Таким чином, Державне підприємство "Семенівське" за вказаними договорами переведення боргу передало Державному підприємству "Укрліктрави" свої невиконані зобов'язання на загальну суму 2877258,901грн..

За вказаних обставин, Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та Державного підприємства "Українські лікарські трави" звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" і Державного підприємства "Семенівське" про визнання недійсними договорів про надання послуг від 09.10.2012р. №1, від 01.11.2012р. №12, від 22.04.2013р. №2, від 22.04.2013р. №4, від 22.04.2013р. №5, від 22.04.2013р. №6, від 22.04.2013р. №7, укладених відповідачами (а.с.4-11, т.1).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Заступник прокурора Чернігівської області посилається на те, що при укладанні вищезазначених договорів про надання послуг було відсутнє вільне волевиявлення директора ДП "Семенівське" ОСОБА_3, якого змусили укласти ці договори на невигідних для підприємства умовах під психологічним тиском тодішнього директора ДП "Укрліктрави" ОСОБА_2, оскільки ДП "Семенівське" знаходилося в той час в стадії реорганізації шляхом приєднання до ДП "Укрліктрави".

Тексти цих договорів, надані директору ДП "Семенівське" ОСОБА_3 на підпис, не були з ним попередньо узгоджені.

Також, в обґрунтування позову прокурор послався, зокрема, на приписи статей 215, 228, ч.5 ст.203 ЦК України, ч.1 ст.207 ГК України та на п.3.7 постанови пленуму Вищого госопдарскього суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними", вважає, що сума боргу Державного підприємства "Семенівське", а у подальшому Державного підприємства "Укрліктрави" штучно розподілена на 8 договорів; оскаржувані угоди укладено, фактично обійшовши обмеження в контракті щодо укладення договорів на суму понад 1 млн. грн. та без застосування процедури, передбаченої Законом України "Про здійснення державних закупівель".

Окрім того, прокурор зазначає, що маючи на меті збільшення суми договірних зобов'язань, в порушення вимог ст. 647 ЦК України, не враховувалися ціни, що склалися на території ДП "Семенівське" за аналогічні роботи, послуги та товари; не проведено економічного обґрунтування ціни на послуги, що надавались; калькуляція на виконання робіт взагалі не складалася і вартість робіт та послуг явно завищена у декілька разів. В процесі укладення договорів та їх виконання, ДП "Семенівське" не мало можливості виконати зобов'язання по них, оскільки, ціни на послуги, що надавались явно завищені у декілька разів, а відсутність коштів на рахунку ДП "Семенівське" завідомо робило державне підприємство боржником.

Ухвалою господарським судом Чернігівської області від 02.09.2015р. порушено провадження у справі №927/1171/15, прийнято позовну заяву та призначено її до розгляду.

Ухвалою господарського суду Чернігівської області від 24.09.2015р. направлено вказану справу №927/1171/15 за підсудністю до господарського суду Житомирської області.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 02.10.2015р. прийнято справу №927/1171/15 до провадження та призначено до розгляду.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 16.12.2015р. призначено у справі №927/1171/15 судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено судовому експерту ОСОБА_4.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 12.01.2016р. замінено судового експерта у справі №927/1171/15, проведення судової земельно-технічної експертизи доручено судовому експерту ОСОБА_5 (Свідоцтво №1623 від 22.03.2013р. про присвоєння кваліфікації судового експерта з правом проведення земельно-технічної експертизи) та зазначив про направлення на дослідження матеріали справи.

23.08.2016р. до господарського суду Житомирської області від судового експерта ОСОБА_5 надійшов лист від 19.08.2016р. вих.№571/305 про залишення ухвали господарського суду Житомирської області від 12.01.2016р. у справі №927/1171/15 про призначення земельно-технічної експертизи без виконання, так як позивачем не здійснено оплату її вартості у зв'язку з накладенням арешту на кошти підприємства в банківських установах.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.08.2016р. поновлено провадження у справі №927/1171/15 та призначено її до розгляду.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 у задоволенні позову відмовлено (а.с.224-227, т.3).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Рішенням господарського суду м.Києва від 30.03.2015р. у справі №910/27650/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" до Державного підприємства "Укрліктрави" про стягнення 4555230,99грн. та зустрічним позовом Державного підприємства "Укрліктрави" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" про визнання недійсними частини договорів про надання послуг в частині встановлення ціни та договорів про переведення боргів недійсними, первісний позов задовольнити повністю та стягнуто з Державного підприємства "Укрліктрави" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські лікарські рослини" 2603245,00грн. - основного боргу, 662565,00грн. - штрафних санкцій та 73080,00грн. - судового збору за подання позовної заяви, а у задоволенні зустрічного позову - відмовлено (а.с.145 -150, т.1).

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015р. рішення господарського суду м.Києва від 30.03.2015р. змінено та прийнято нове рішення яким, позовні вимоги задоволено частково та стягнуто з ДП "Укрліктрави" на користь ТОВ "Українські лікарські рослини" 2603245,00грн. основного боргу, а в частині зустрічного позову про визнання недійсними частини договорів про надання послуг в частині встановлення ціни та договорів про переведення боргу недійсними - залишене без змін (а. с.110 - 118, т. 2).

Вказані судові рішення набрали законної сили.

Зокрема, постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2015р. у вказаній вище справі встановлено, що ДП "Семенівське" прийнято роботи за такими договорами:

- №12 від 01.11.2012р. - за актом приймання-передачі послуг з обробітку ґрунту від 14.11.2012р. (а.с.57, т.2);

- №2 від 22.04.2013р. по акту приймання-передачі послуг з дискування ґрунту на площі 344га від 30.04.2013р. (а.с.56, т.2);

- №4 від 22.04.2013р. - за актом приймання-передачі послуг з розкидання добрив на площі 519га від 20.05.2013р. (а.с.55, т.2);

- №5 від 22.04.2013р. - за актом приймання-передачі послуг з посіву соняшника з додаванням добрив на площі 219га від 20.05.2013р. (а.с.54, т.2);

- №7 від 22.04.2013р. - за актом приймання-передачі послуг з обприскування посівів на площі 519га від 25.06.2013р. (а.с.53, т.2).

Крім того, у вказаній постанові апеляційної інстанції зазначено про наявність акту приймання - передачі від 20.05.2013р. згідно з договором №6 (а.с.112, т.2).

Також, у матеріалах справи №927/1171/15 є підписані сторонами такі акти надання послуг, зокрема: №7 від 25.06.2013р., №5 від 20.05.2013р., №4 від 20.05.2013р., №3 від 20.05.2013р., №2 від 20.05.2013р., №1 від 30.04.2013р., №3 від 14.11.2012р. та №2 від 31.10.2012р. (а.с.58-68, т.2).

Тобто, з наданих документів вбачається, що ТОВ "Українські лікарські рослини" виконало свої зобов'язання по вищевказаним договорам в повному обсязі.

Водночас, слід зазначити, що рішенням господарського суду м.Києва у справі №910/14777/15 від 15.07.2015р. відмовлено Державному підприємству "Укрліктрави" у задоволенні позову до ТОВ "Українські лікарські рослини" про визнання договорів про переведення боргів недійсними (а.с.89-93, т.2), яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015 (а.с.80-88, т.2).

Як зазначено у постанові Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2015р. у справі №910/14777/15, 08.07.2013р. на виконання наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України "Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов'язана з виробництвом лікарської сировини" від 14.07.2011р. №343 комісія з реорганізації Державного підприємства В«СеменівськеВ» шляхом приєднання до Державного підприємства "Укрліктрави" підписала акт про приймання - передачу майна, прав і обов'язків з балансу Державного підприємства "Семенівське" на баланс Державного підприємства "Укрліктрави", зокрема, передавальний баланс Державного підприємства "Семенівське" станом на 08.07.2013р. та розкриття статей балансу, в т.ч. дебіторської та кредиторської заборгованості.

В силу ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Також, слід звернути увагу, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п.46 рішення).

Крім того, у Рішенні Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002р. справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

За приписами ч.3 ст.215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як зазначено в абзаці 2 п. 3.5 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (ч.3 ст.207 ГК України).

Згідно абз.4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Як свідчать матеріали справи, договори про надання послуг №1 від 09.10.2012р., №12 від 01.11.2012р., №№2, 4, 5, 6, 7 від 22.04.2013р. (а.с.24-46, т.1) підписано директором ОСОБА_3 та скріплено печаткою ДП "Семенівське".

Згідно ч.2 ст.241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як роз'яснено у п.3.4. постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, підставою, на якій ґрунтується позовна вимога прокурора щодо визнання недійсними вказаних договорів, є те, що директор ДП "Семенівське" ОСОБА_3 підписував оспорюванні договори під психологічним тиском, а також те, що укладені договори на виконання робіт із самого початку їх дії взагалі не передбачали реального виконання ДП "Семенівське" своїх зобов'язань щодо оплати через фактичну та фінансову неспроможність.

Однак, прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що директор ДП "Семенівське" ОСОБА_3 уклав вищезгадані договори з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства та під психологічним тиском.

Також, у матеріалах справи міститься аудиторський звіт Міністерства аграрної політики та продовольства України управління внутрішнього аудиту від 27.02.2015р. №24-17/4, відповідно до якого проводилася оцінка дотримання вимог законодавства з питань стану збереження і використання активів, законності та ефективності використання державних коштів і майна Прогреською філією ДП "Укрліктрави" (до реорганізації - Державне підприємство "Семенівське") (а. с.148-158, т.2).

Так, у вказаному звіті зазначено, що дійсно спостерігалась негативна тенденція щодо зростання кредитної заборгованості Державного підприємства "Семенівське", про що зазначає прокурор, проте з інших підстав, а саме у зв'язку з необережною політикою по відношенню до постачальників продукції та послуг.

Крім того, у позовній заяві прокурор покликається також на те, що директор ДП "Укрліктрави" ОСОБА_2, уклавши договори про переведення боргу, вийшов за межі повноважень, оскільки укладення договорів, сума яких перевищує 1 млн.грн, повинно здійснюватись за погодженням з Міністерством аграрної політики та продовольства України. Внаслідок зазначених дій останнім свідомо порушено інтереси держави, оскільки укладення даних правочинів завдало матеріальну шкоду Державному підприємству "Семенівське", а у подальшому - Державному підприємству "Укрліктрви".

Проте слід зазначити, що кожен з оспорюваних договорів про переведення боргу є окремим, самостійним правочином, сума якого не перевищує один мільйон гривень, при цьому п.11.2.13 Статуту вказує на необхідність погодження із уповноваженим органом управління договору, сума якого перевищує саме цю граничну позначку.

Таким чином, встановлення у п.11.2.13 Статуту позивача граничної сум, не тягне за собою обов'язок Державного підприємства "Укрліктрави" визначати її шляхом математичного додавання усіх сум щодо вчинених скаржником господарських операцій з його контрагентами.

Також, у Довідці перевірки окремих питань діяльності ДП "Семенівське" при укладенні протягом 2012-2013 років договорів з ТОВ "Українські лікарські рослини" на виконання сільськогосподарських робіт від 15.12.2015р., складеної головним державним фінансовим інспектором Державної фінансової інспекції в Чернігівській області ОСОБА_6, зазначено, серед іншого, що враховуючи, що підприємство не провадило діяльність у сферах, визначених ст.2 Закону про особливості закупівель та здійснювало закупівлю послуг з виконання сільськогосподарських робіт не за кошти, визначені в п.4 ч.1 ст.1 Закону, на підприємство не поширювалась дія Закону України "Про здійснення державних закупівель" та Закону України "Про особливості здійснення закупівель в окремих сферах господарської діяльності", внаслідок чого процедури закупівель підприємством не застосовувались (а.с.121-125, т.3).

Поряд із зазначеним, твердження прокурора про те, що заборгованість ДП "Семенівське" по вищезазначених договорах призвела до порушення інтересів держави, також спростовується Аудиторським висновком від 27.02.2015р. №24-17/4 (а.с.148-158, т.2).

Отже, прокурором не доведено належними засобами доказування, що оскаржувані ним договори в момент їх укладення суперечили закону, а особи, які підписали оспорювані договори, мали на це необхідний обсяг цивільної дієздатності, тому оскаржувані правочини відповідали внутрішній волі сторін.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком госопдарськог осуду Житомирської області про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи скаржника в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

За наведених обставин, рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України - без задоволення.

Керуючись ст.ст.101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.09.2016р. у справі №927/1171/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу Міністерства аграрної політики та продовольства України, м.Київ - без задоволення.

2. Справу №927/1171/15 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Юрчук М.І.

Віддрук. прим.:

1 - Міністерству аграрної політики і продовольства України (01001, м.Київ, вул.Хрещатик, 24),

2 - ДП "Українські лікарські трави" (01001, м.Київ, вул.Б.Грінченка, 1),

3, 4 - ТОВ "Українські лікарські рослини" (10002, м.Житомир, вул.Довженка, 60/38,

5-10003, м.Житомир, вул.Перемоги, 18-а),

5 - ДП "Семенівське" (15422, Чернігівська обл., Семеніський р-н, с.Прогрес, вул.Нова, 10),

6 - прокуратурі Чернігівської області (14000, м.Чернігів, вул. Князя Чорного,9),

7 - прокуратурі Рівненської області (33028, м.Рівне, вул.16 Липня, 52),

8 - в наряд.