Рішення

від 29.11.2016 по справі 915/731/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016Справа №915/731/16

За позовом Приватного підприємства Вікінг-Дено-Плюс

До Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес в особі філії Снігурівська Птахофабрика

Про стягнення 170 305,03 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Дено О.В. директор

Від відповідача: Калінчук М.О. представник за довіреністю № б/н від 30.05.16.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємства Вікінг-Дено-Плюс звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес в особі філії Снігурівська Птахофабрика про стягнення 162 407,87 грн., з яких: 157 523,63 грн. - основного боргу, 902,16 грн. - 3% річних, 3 982,08 грн. - інфляційних втрат.

Господарським судом Миколаївської області порушено провадження у справі № 915/731/16 та призначено її до розгляду.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.16. направлено до Господарського суду міста Києва.

За результатами автоматичного розподілу справу № 915/731/16 передано на розгляд судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.09.16. прийнято справу № 915/731/16 до свого провадження та призначено її до розгляду на 29.09.16.

В судовому засіданні 29.09.16. судом було розглянуто заяву позивача про зміну позовних вимог , розцінено її як заяву про зменшення розміру позовних вимог та прийнято в частині стягнення 161 824,05 грн., з яких: 157 523,63 грн. - основного боргу, 2 124,00 грн. - 3% річних, 2 176,42 грн. - інфляційних втрат. В частині стягнення з відповідача пені в розмірі 23 878,31 грн. суд відмовив позивачу в задоволенні (прийнятті) заяви, про що прийняв відповідну ухвалу.

Отже має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Крім того, у вказаній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 800,00 грн. вартості оплати юридичних послуг, 689,00 грн. судового збору за заяву про вжиття заходів до забезпечення позову, 2 436,63 грн. судового збору за подання позовної заяви та 515,94 грн. вартості квитків для прибуття в судове засідання.

В судовому засіданні 29.09.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 18.10.16.

18.10.16. відповідачем через відділ діловодства суду було подано письмові заперечення по справі та заперечення на заяву про вжиття заходів до забезпечення позову.

18.10.16. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 18.10.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 15.11.16.

В судовому засіданні 15.11.16. позивачем було підтримано заяву, подану 15.07.16., про вжиття на підставі ст. ст. 66, 67 ГПК України заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача та на грошові кошти на розрахункових рахунках.

Відповідач в судовому засіданні 15.11.16. проти задоволення вказаної заяви заперечував.

Розглянувши в о засіданні 15.11.16. заяву позивача про вжиття заходів до забезпечення позову, суд відмовив в її задоволенні та встановив, що враховуючи положення ст. 49 ГПК України та Закону України "Про судовий збір", так як заяву про забезпечення позову судом розглянуто, тому витрати позивача по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн. за розгляд заяви про забезпечення позову, відшкодуванню та поверненню не підлягають.

В судовому засіданні 15.11.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 17.11.16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.16. на підставі ст. 69 ГПК України за заявою відповідача було продовжено строк вирішення спору в даній справі на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.16. в порядку ст. 65 ГПК України зобов'язано сторін надати певні документи та відкладено розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України на 29.11.16.

29.11.16. відповідачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 29.11.16. о 10:00 год. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 29.11.16. о 12:40 год.

29.11.16. позивачем було подано заяву про зміну позовних вимог , відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 170 305,03 грн., а саме: 157 523,63 грн. - основного боргу, 2 990,00 грн. - 3% річних, 9 791,40 грн. - інфляційних втрат.

Крім того, у вказаній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 800,00 грн. вартості оплати юридичних послуг, 2 436,63 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1 289,83 грн. вартості квитків для прибуття в судове засідання.

Вказану заяву судом розцінено як заяву про збільшення розміру позовних вимог та прийнято до розгляду, внаслідок чого має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

Вказане також викладено в п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції .

В судовому засіданні 29.11.16. позивачем підтримано свої позовні вимоги з врахуванням заяви про збільшення.

В судовому засіданні 29.11.16. відповідач проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 915/731/16.

В судовому засіданні 29.11.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.16. між позивачем (далі - Охорона або Охоронне агентство) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 260216 про надання охоронних послуг (далі - Договір), за умовами якого (п. 2.1) Охоронне агентство зобов'язується забезпечити недоторканість Об'єкту охорони (будинок, споруда, приміщення (сукупність приміщень) чи ділянка місцевості, та майно на цій території чи в приміщенні, що перебуває під охороною), що передається Замовником під охорону згідно акту прийняття об'єкту під охорону, а Замовник зобов'язується щомісячно сплачувати Охоронному агентству встановлену Договором плату.

Сторонами було погоджено, підписано та скріплено печатками дислокацію та інструкцію по охороні об'єкта Замовника.

Актом від 26.02.16. позивач прийняв під охорону Об'єкт відповідача.

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 з 29.02.16. до 28.02.17.

Згідно з п. 7.3 Договору загальна сума щомісячної плати за даним договором складає 62 220,00 грн. без ПДВ.

Аналогічна сума щомісячної плати за Договором погоджена Протоколом узгодження договірної ціни на надання послуг з охорони об'єкта від 26.02.16., який підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

Спір у справі виник в зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором по оплаті наданих послуг за Договором за березень, квітень та травень 2016 року.

При цьому, позивач вказує на те, що в зв'язку з неоплатою послуг охорони за Договором відповідачем, позивач скористався наданим йому п. 8.2 Договору правом на дострокове одностороннє розірвання Договору, про що направив відповідачу лист від 16.05.16., а тому вартість послуг за травень 2016 року ним було розрахована за період з 01.05.16. по 25.05.16.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. Про судове рішення рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до п. 7.4 Договору оплату щомісячної суми Договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплата щомісячної суми Договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним.

Охоронне агентство зобов'язано, за перший місяць надання послуг, надані Замовникові Акти про надання охоронних послуг до 17 числа звітного місяця та до 2 числа місяця, наступного за звітним, а в подальшому до 2 числа місяця наступного за звітним. Замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів розглянути поданий акт та підписати його, або надати заперечення щодо викладеного в акті. У разі не підписання Замовником Акту протягом встановленого строку та відсутності заперечень щодо викладеного в акті, такі послуги вважаються наданими належним чином (п. 7.5 Договору).

Судом встановлено, що між сторонами підписано та скріплено печатками акти за Договором:

- від 31.03.16. за березень 2016 року на суму 62 220,00 грн.

- від 30.04.16. за квітень 2016 року на суму 62 220,00 грн.

Акт за Договором за травень 2016 року від 25.05.16. (за період з 01.05.16. по 25.05.16.) на суму 51 000,00 грн. підписаний та скріплений печаткою лише позивача.

Проте, судом встановлено, що вказаний акт було направлено відповідачу разом з рахунком-фактурою № СФ-0000037 від 25.05.16. на юридичну адресу, що вказана в Договорі. Вказане підтверджується наявним в матеріалах справи описом вкладення в лист № 5400128560862 від 08.09.16. Згідно даних інформаційного сервісу Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта Відстеження пересилання поштових відправлень http://services.ukrposhta.ua/bardcodesingle за штрихкодовим ідентифікатором 5400128560862 вбачається, що зазначений лист надійшов до відділення поштового зв'язку 03115 та вручений адресату особисто 13.09.16. о 15:11 год.

Відповідач направлений позивачем акт не затвердив і не підписав, та не повернув його, в тому числі без вмотивованої відмови від його підписання. Таким чином акт є прийнятим відповідачем без зауважень на суму 51 000,00 грн. за надані послуги за Договором за частину травня 2016 року (з 01.05.16. по 25.05.16.).

Так як умовами Договору чітко встановлено строк здійснення оплати послуг охорони (оплата щомісячної суми Договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним), то несвоєчасне направлення позивачем відповідачу акту наданих послуг не є відкладальною обставиною для здійснення оплати приписів ст. 212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.09. Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.13. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Платіжні реквізити сторін зазначені розділі 12 Договору, а вартість послуг узгоджена контрагентами в Договорі (розділ 7).

Зазначене спростовує твердження, викладені відповідачем в письмових запереченнях від 28.11.16.

З огляду на викладене судом встановлено, що позивачем відповідачу за Договором надано послуг за березень, квітень, травень 2016 року на загальну суму 175 440,00 грн. (62 220,00 + 62 220,00 + 51 000,00), строк оплати яких є таким, що настав.

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до наданих відповідачем до матеріалів справи банківських виписок по власному особовому рахунку, ним було сплачено позивачу за Договором:

- 29.04.16. 10 000,00 грн. за послуги охорони за Договором за березень 2016 року;

- 25.05.16. 20 000,00 грн. за послуги охорони за Договором за березень 2016 року.

Жодних інших доказів здійснених відповідачем проплат в погашення заборгованості за спірний період до матеріалів справи на позивачем ні відповідачем не подано.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивачем доведено належним чином, а відповідачем не спростовано факту існування у останнього заборгованості за надані послуги за березень, квітень, травень 2016 року за Договором в розмірі 145 440,00 грн. (175 440,00 - 30 000,00).

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги, однак не оплатив їх повної вартості, грошові кошти в розмірі 145 440,00 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Наявність підстав для стягнення з відповідача вартості послуг в розмірі 12 083,63 грн. позивачем не доведена, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Щодо посилань відповідача в своєму письмовому відзивіта в усних поясненнях на те, що з вини позивача на Об'єкті зникли товарно-матеріальні цінності відповідача, а тому він не повинен оплачувати надані послуги, то вони не приймаються судом до уваги, оскільки за умовами Договору Охоронне агентство несе повну матеріальну відповідальність за збитки, спричинені внаслідок неналежного виконання ним своїх обов'язків, а відповідач, за достатніх правових підстав, не позбавлений права звернутись з окремим позовом до суду про стягнення з позивача завданих збитків.

Крім того, дотримання порядку розірвання Договору позивачем не є предметом розгляду даного спору.

Позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 2 990,00 грн. - 3% річних, 9 791,40 грн. - інфляційних втрат.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Відповідач вказує на те, що позивачем невірно розраховано розмір пред'явлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, проте, власного контррозрахунку вказаних сум не надає.

При визначенні періодів для здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних втрат судом враховано викладене в п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.13. № 14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , відповідно до якого день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань ).

Позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати до 29.11.16.

Отже, при здійснені перерахунку судом встановлено наступні періоди для здійснення розрахунку з врахуванням здійснених відповідачем часткових проплати:

За березень 2016 року:

- на суму 62 220,00 грн. з 11.04.16. по 28.04.16.

- на суму 52 220,00 грн. з 29.04.16. по 24.05.16.

- на суму 32 220,00 грн. з 25.05.16. по 29.11.16.

За квітень 2016 року:

- на суму 62 220,00 грн. з 11.05.16. по 29.11.16.

За травень 2016 року:

- на суму 51 000,00 грн. з 11.06.16. по 29.11.16.

За перерахунком суду розмір 3% річних становить 2 463,28 грн., розмір інфляційних втрат становить 8 146,64 грн.

3% річних в розмірі 526,72 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1 644,76 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Отже, відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 340,75 грн. судового збору.

З врахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, прийнятої в судовому засіданні 29.11.16., позивач пред'явив до стягнення з відповідача 170 305,03 грн.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

При цьому, згідно з п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальної заробітної плати.

Отже за вимоги про стягнення 170 305,03 грн. підлягає сплаті судовий збір в розмірі 2 554,58 грн.

Проте, у відповідності до наявного в матеріалах справи платіжного доручення № 1000 від 04.07.16. позивач сплатив 2 436,12 грн. судового збору.

При цьому, п. 2.23 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може: зобов'язати позивача (заявника, скаржника) доплатити належну суму судового збору і подати суду відповідні докази у встановлений ним строк, за необхідності відкласти розгляд справи або оголосити перерву в засіданні; у разі неподання доказів оплати - стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів ч. 1-4 ст. 49 ГПК України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

З огляду на те, що позивач не сплатив судовий збір у передбаченому законодавством порядку, то сума недоплаченого судового збору в розмірі 118,46 грн. підлягає стягненню з позивача в доход спеціального фонду Державного бюджету України за рішенням суду.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 1 289,83 грн. вартості квитків для прибуття в судове засідання, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

При цьому, витрати на проїзд осіб для участі їх у справі та витрати на відрядження представників учасників судового процесу не пов'язані з розглядом справи як процесуальною дією, отже не є судовими витратами в розумінні вищенаведеної норми права та не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Вказана правова позиція знайшла своє відображення у постанові Вищого господарського суду України № 12/191-09-4422 від 18.03.10.

Отже суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача 1 289,83 грн. вартості квитків.

Суд відмовляє позивачу в задоволенні вимог про стягнення з відповідача 800,00 грн. вартості оплати юридичних послуг з огляду на викладене далі.

20.09.16. між позивачем (Замовником) та Приватним підприємством Гранд Ховер (Виконавцем) укладено договір про надання юридичних послуг, відповідно до якого (п. 1.1) Замовник доручає, а Виконавець бере на себе зобов'язання надавати Замовнику правову допомогу з питань, що виникають в результаті повернення заборгованості по договору надання послуг охорони, укладеному з філією Снігурівська Птахофабрика Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес .

Відповідно до ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України Про адвокатуру .

Дія Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, в якій зазначається, що адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

В п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13. № 7 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України наголошено на тому, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Таким чином, ст. 44 ГПК України передбачає можливість відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг , лише адвокатам, а не будь-яким представникам, чи юридичним особам.

При цьому, в матеріалах справи наявний прибутковий касовий ордер № 4 від 20.09.16. щодо оплати позивачем грошових коштів Приватному підприємству Гранд Ховер .

Тобто витрати позивача в розмірі 800,00 грн. не є судовими витратами в розумінні ст. 44 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватної науково-виробничої компанії Інтербізнес (03115, м. Київ, проспект Перемоги, б. 121В; ідентифікаційний код 01200244) в особі філії Снігурівська Птахофабрика (57300, Миколаївська область, Снігурівський район, м. Снігурівка, вул. Позаміська, б. 7; ідентифікаційний код 39723468) на користь Приватного підприємства Вікінг-Дено-Плюс (54036, м. Миколаїв, вул. Клубна, б. 161; ідентифікаційний код 35403112) 145 440 (сто сорок п'ять тисяч чотириста сорок) грн. 00 коп. - основного боргу, 2 463 (дві тисячі чотириста шістдесят три) грн. 28 коп. - 3% річних, 8 146 (вісім тисяч сто сорок шість) грн. 64 коп. - інфляційних втрат, 2 340 (дві тисячі триста сорок) грн. 75 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Стягнути з Приватного підприємства Вікінг-Дено-Плюс (54036, м. Миколаїв, вул. Клубна, б. 161; ідентифікаційний код 35403112) в доход спеціального фонду Державного бюджету України (р/р 31215206783001, Одержувач: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Банк одержувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, МФО 820019, ідентифікаційний код 37993783, код платежу: 22030001) 118 (сто вісімнадцять) грн. 46 коп. судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 05.12.16.

Суддя Т.М. Ващенко