Постанова

від 26.04.2017 по справі 915/731/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 915/731/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоГубенко Н.М. суддівБарицької Т.Л. Картере В.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватної науково - виробничої компанії "Інтербізнес" на рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 29.11.2016 Київського апеляційного господарського суду 13.02.2017 у справі№ 915/731/16 Господарського судуміста Києва за позовомПриватного підприємства "Вікінг - Дено - Плюс" доПриватної науково - виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Снігурівська птахофабрика" простягнення заборгованості

у судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Сірошенко С.С.; - відповідача Петренко В.В.;

ВСТАНОВИВ:

05.07.2016 Приватне підприємство "Вікінг - Дено - Плюс" звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Приватної науково - виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Снігурівська птахофабрика" про стягнення заборгованості у розмірі 157523,63 грн., 3% річних у розмірі 902,16 грн., інфляційних втрат у розмірі 3982,08 грн.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 05.09.2016 у справі № 915/731/16 (суддя Семенчук Н.О.) матеріали справи № 915/731/16 надіслано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.

29.11.2016 Приватне підприємство "Вікінг - Дено - Плюс" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою "про зміну позовних вимог" (т. 1 а. с. 222-223), в якій просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 157523,63 грн., 3% річних у розмірі 2990,00 грн., інфляційних втрат у розмірі 9791,40 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 915/731/16 (суддя Ващенко Т.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 (колегія суддів у складі: Сітайло Л.Г. - головуючий суддя, судді Калатай Н.Ф., Жук Г.А.), стягнуто з Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" в особі Філії "Снігурівська птахофабрика" на користь Приватного підприємства "Вікінг - Дено - Плюс" заборгованість у розмірі 145440,00 грн., 3% річних у розмірі 2463,28 грн., інфляційні втрати у розмірі 8146,64 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного господарського суду, Приватна науково - виробнича компанія "Інтербізнес" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі № 915/731/16, та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Приватне підприємство "Вікінг - Дено - Плюс" надало відзив на касаційну скаргу, в якому з нею не погоджується та просить касаційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі № 915/731/16 залишити без змін.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111 4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за договором № 260216 про надання охоронних послуг від 26.02.2016, 3% річних та інфляційних втрат.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Згідно із частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

При прийнятті судових рішень у справі місцевий та апеляційний господарські суди на підставі повного та всебічного дослідження фактичних обставин справи і перевірки їх наявними доказами, керуючись, зокрема, приписами наведених норм, дослідивши умови договору № 260216 про надання охоронних послуг від 26.02.2016; встановивши, що позивач надав відповідачу послуги з охорони за період, зокрема, з березня по травень 2016 року загальною вартістю 175440,00 грн., що підтверджується актами здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000030, № ОУ-0000032, які підписані відповідачем без зауважень та актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000037, який підписаний лише позивачем, однак останній відповідно до положень п. 7.5 договору, вважається прийнятим належним чином, оскільки відповідач не підписавши його не надав заперечення щодо викладеного в акті; відповідно до п. 7.4 договору оплата щомісячної суми договору, за перший місяць надання послуг, здійснюється два рази - до 20 числа звітного місяця і до 10 числа місяця, що слідує за звітним, а в подальшому оплата щомісячної суми договору здійснюється до 10 числа місяця, що слідує за звітним; натомість, відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати за надані послуги за період з березня по травень 2016 року, в результаті чого за ним утворилась заборгованість на загальну суму 145440,00 грн.; відтак, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову про стягнення заборгованості за договором № 260216 про надання охоронних послуг від 26.02.2016 у розмірі 145440,00 грн.

Разом з тим, статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання (така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 15.11.2010 у справі № 4/720, від 04.07.2011 у справі № 13/210/10, від 12.09.2011 у справі № 6/433-42/183, від 24.10.2011 у справі № 16/5/5022-103/2011 (2/43-654), від 14.11.2011 у справі № 12/207).

Отже, як встановлено судами, та знайшло своє підтвердження в суді касаційної інстанції, відповідач порушив виконання грошового зобов'язання, то, відповідно, і вимога позивача про 3% річних та інфляційних втрат, у межах, зазначених в судових рішеннях у даній справі з урахуванням здійсненого судами перерахунку , в силу наведених норм, є обґрунтованою.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі про те, що відсутні докази надсилання акту про надання охоронних послуг за травень 2016 року відхиляються колегією суддів суду касаційної інстанції, оскільки в матеріалах справи (т. 1 а. с. 148) наявні копії фіскального чеку та опису вкладення, відповідно до яких, що також було зазначено судами попередніх інстанцій, позивачем на адресу відповідача направлено, зокрема, акт здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000037 за травень місяць. При цьому, посилання скаржника на невчасне відправлення акту наданих послуг на його адресу були обгрунтовано відхилені апеляційним господарським судом з огляду на те, що останнє не спростовує факту виконання робіт за договором та несплату їх відповідачем в обумовлений договором строк.

Не приймаються також до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що у зв'язку із ненаданням йому позивачем акту про надання охоронних послуг за травень 2016 року він не мав можливості, відповідно до вимог п. 7.5 договору, надати заперечення стосовно нього, оскільки у п. 7.5 договору передбачено, що замовник зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів розглянути поданий акт та підписати його, або надати заперечення щодо викладеного в акті; судами попередніх інстанцій встановлено, що акт про надання охоронних послуг за травень 2016 року отримано 13.09.2016, в той час як рішення у даній справі судом першої інстанції прийнято 29.11.2016, при цьому судами попередніх інстанцій встановлено, що ані в строк встановлений п. 7.5 договору, ані до вирішення даного спору судом першої інстанції відповідачем мотивованої відмови від підписання акту не надано, відтак відповідно до положень п. 7.5 договору послуги вважаються наданими належним чином.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на неналежне виконання позивачем умов договору № 260216 про надання охоронних послуг від 26.02.2016, зокрема викрадення майна відповідача чим завдано останньому збитки не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки як правомірно зазначено судом апеляційної інстанції обставини щодо завдання збитків та їх розмір не входять до предмету доказування у даній справі, при цьому відповідач не позбавлений права звернутися із самостійним позовом про стягнення збитків з позивача, завданих неякісним наданням цих послуг.

Всі інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених у судових рішеннях, що оскаржуються. При цьому в частині встановлення фактичних обставин справи та переоцінки наявних доказів касаційна скарга не відповідає вимогам статті 111 7 ГПК України стосовно меж перегляду справи в касаційній інстанції.

Відповідно до п. 1 ст. 111 9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого або постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Такі рішення можуть бути скасовані лише у виняткових обставинах, а не тільки з метою одержання іншого рішення у справі (вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 908/4804/14).

Беручи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів суду касаційної інстанції приходить до висновку, що оскаржувані рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватної науково-виробничої компанії "Інтербізнес" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2017 у справі № 915/731/16 залишити без змін.

Головуючий суддя Н.М. ГУБЕНКО

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

В.І. КАРТЕРЕ