Рішення
від 29.11.2016 по справі 910/17922/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.11.2016Справа №910/17922/16 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Верховна Рада України

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Буд-Прайм"

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Поділ Плаза"

про витребування земельної ділянки

Суддя Отрош І.М.

Прокурор: Скляр Д.Ю. - представник на підставі посвідчення № 041074 від 03.02.2016;

Представники сторін:

від позивача: Візір А.С.- представник за довіреністю № 225-КМГ-2921 від 12.09.2016;

від відповідача: Роїк О.О. - представник за довіреністю б/н від 10.10.2016;

від третьої особи 1: Поратуй О.Б. - представник за довіреністю б/н від 26.09.2016;

від третьої особи 2: не з'явились.

від третьої особи 3: не з'явились.

від третьої особи 4: Роїк О.О. - представник за довіреністю б/н від 28.11.2016.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

29.09.2016 до Господарського суду м. Києва надійшла позовна заява Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва вибула із володіння Київської міської ради поза її волею, що встановлено рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51, № 50/14, №47/472, а відтак набуття відповідачем на підставі договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 15.06.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд", у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим прокурор в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

29.09.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 03.10.2016 порушено провадження у справі № 910/17922/16 та справу призначено до розгляду на 18.10.2016. До участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд".

10.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про прискорення розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

17.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли додаткові документи.

18.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Верховну Раду України, клопотання про відкладення розгляду справи та письмові пояснення.

18.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Враховуючи обґрунтованість клопотань представників позивача та третьої особи про відкладення розгляду справи, необхідність залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та необхідність подання сторонами доказів справі, ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2016 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Верховну Раду України та третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Буд-Прайм", розгляд справи відкладено на 01.11.2016.

19.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшло клопотання про прискорення розгляду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

28.10.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від третьої особи 2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника у відпустці.

01.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли заперечення проти клопотання про забезпечення позову, у яких відповідач зазначає про недоведеність обставин неможливості чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому, та клопотання про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив Поділ Плаза .

Також 01.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач заперечує проти доводів прокурора щодо вибуття земельної ділянки поза волею позивача з тих підстав, що Київська міська рада як колегіальний орган, у власності якого перебувала спірна земельна ділянка, прийняла рішення про її відчуження на користь ТОВ ВК-Брок , що свідчить про вибуття такої земельної ділянки з володіння власника з його волі на підставі цивільно-правової угоди. Також наявність волі позивача на передачу земельної ділянки свідчить і довідка про пайову участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 13.04.2016 ТОВ БІК Березнякижитлобуд , відповідно до якої забудовник в повному обсязі виконав свої зобов'язання перед територіальною громадою міста Києва щодо сплати пайових внесків на розвиток інфраструктури міста, і територіальна громада міста Києва таке виконання прийняла. Також у відзиві на позов відповідач вказує на сплив позовної давності у даному спорі як підставу для відмови у позові, що пов'язано з тими обставинами, що позивач був обізнаний про існування обставин, якими наразі обґрунтовує свої вимоги про витребування земельної ділянки.

Представник позивача у судовому засіданні 01.11.2016 подав суду додаткові пояснення по справі, у яких позивач посилається на правові позиції Верховного суду України у постанові від 11.06.2014 № 6-52цс14 та від 29.06.2016 №6-1376цс16.

Розглянувши у судовому засіданні 01.11.2016 заяву прокурора про забезпечення позову, суд дійшов висновку про необхідність її задоволення, у зв'язку з чим ухвалою суду від 01.11.2016 вжито заходи до забезпечення позову у справі №910/17922/16.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 розгляд справи відкладено на 18.11.2016; до участі у справі залучено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Поділ Плаза".

14.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від прокуратури надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

15.11.2016 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли письмові пояснення із викладеними доводами щодо наявності у позивача волі на передачі спірної земельної ділянки, що пов'язано, зокрема, з тими обставинами, що первісний договір купівлі-продажу земельної ділянки було визнано недійсним не з підстав дефекту волі відчужувача такої ділянки. Окрім того, відповідач наголошує, що право на подання віндикаційного позову надається виключно власнику майна, натомість у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про позивача як власника земельної ділянки, позов про витребування якої пред'явлено в межах даного спору, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність підстав для застосування ст. 388 Цивільного кодексу України.

У судовому засіданні 18.11.2016 представником третьої особи 2 було подано пояснення, відповідно до яких третя особа 2 зазначає про відсутність законних підстав перебування земельної ділянки по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві у користуванні інших юридичних осіб, окрім Верховної ради України, у зв'язку з чим третя особа 2 позов прокурора підтримує.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.11.2016 розгляд справи відкладено на 29.11.2016, враховуючи неявку представників третьої особи 3 та третьої особи 4, а також необхідність подання доказів у справі.

У судове засідання 29.11.2016 з'явились прокурор, представники позивача, відповідача та третіх осіб 1 та 4. Прокурор та позивач підтримали позов, відповідач та треті особи 1 та 4 заперечили проти позову.

Так, позивачем було подано додаткові пояснення по справі, відповідно до яких зазначено про те, що на виконання рішення суду у справі №47/472, яким витребувано на користь Київської міської ради земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, вказана ділянка в порядку примусового виконання рішення за актом прийому-передачі 06.06.2013 була передана позивачу. В подальшому матеріали виконавчого провадження та акту прийому-передачі ділянки були скеровані до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для реєстрації прав комунальної власності м. Києва на земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, однак Департаментом було отримано відмову в реєстрації прав комунальної власності на земельну ділянку у зв'язку з наявними обтяженнями (рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №8637543 від 04.12.2013).

Третьою особою 4 було подано у даному судовому засіданні відзив на позов із викладеними запереченнями проти позову з підстав спливу позовної давності у даній справі, відсутності у позивача права на подання віндикаційного позову, оскільки таке право надається виключно власнику майна, натомість у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про позивача як власника земельної ділянки, позов про витребування якої пред'явлено в межах даного спору, що, на думку третьої особи 4, свідчить про відсутність підстав для застосування ст. 388 Цивільного кодексу України. Так, третя особа 4 зазначає про неналежно обраний спосіб захисту у даному спорі, так як при здійсненні державної реєстрації права власності за набувачем неправомірно відчуженого майна права власника повинні захищатися із застосуванням способу захисту, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України за позовом про визнання права власності та скасування внесеного за заявою набувача запису до Державного реєстру.

Представники третіх осіб 2 та 3 у судове засідання 29.11.2016 не з'явились, клопотань про відкладення розгляду справи не подавали, про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином. Так, повідомлення третьої особи 2 про дату, час та місце судового засідання підтверджується протоколом судового засідання від 18.11.2016 у справі №910/17922/16, а повідомлення третьої особи 3 про дату, час та місце судового засідання за адресою відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підтверджується наявними в матеріалах справи копіями реєстру поштових відправлень суду та витягом з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта", відповідно до яких поштове відправлення з ухвалою суду від 18.11.2016 вручено третій особі-3 24.11.2016.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначено перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 Господарського процесуального кодексу України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи в судовому засіданні 29.11.2016 за відсутності представників третьої особи 2 та третьої особи 3, з урахуванням процесуальних строків розгляду справи відповідно до ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

У судовому засіданні 29.11.2016 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора, представників позивача, відповідача, третьої особи 1, третьої особи 4, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 777 від 11.05.1981 "Про дозвіл Президії Верховної Ради Української РСР на проведення проектно-розвідувальних робіт на будівництво нової автобази" було дозволено Президії Верховної Ради Української РСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві (п. 1), вирішено зобов'язати Президію Верховної Ради Української РСР виконати умови архітектурно-планувального завдання голов АПУ виконкому міськради (п. 2), питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, згідно з даним рішенням, вирішено відкласти до погодження в головАПУ проекту забудови земельної ділянки (п. 3).

15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій в Шевченківському районі", відповідно до якого відведено Президії Верховної Ради Української РСР земельну ділянку площею близько 2,0 га, для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови.

15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 425/7 "Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі", дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі.

Наведені обставини встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ про витребування майна, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013.

29.03.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 429/1090 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва. Даним рішенням було вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; передати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Наведені обставини встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51 за позовом Верховної Ради України до Київської міської ради про визнання недійсним рішення, заборону вчиняти дії, визнання права користування, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010.

01.10.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 423/3257 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено продати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва.

Внаслідок прийняття рішень Київською міською радою № 429/1090 та № 430/1091, земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва згідно рішення № 424/3 від 15.05.1986, була розділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого і були змінені їх адреси на вул.. Глибочицьку, 73-77 у місті Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено ТОВ "ВК-Брок", та площею 0,85 га, яку відведено АТ "ХК "Київміськбуд".

16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" (покупцем) та Київською міською радою (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Наведені обставини встановлено постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 у справі № 6/140 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок про визнання недійсним рішення № 423/3257 від 01.10.2007, договору від 16.11.2007 № 3262 та зобовязання вчинити дії, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010.

15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ(іпотекодержатель за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"(іпотекодавець за договором) було укладено договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Даний договір було укладено на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією "Серджфілт Пропертіз Лімітед"(компанія зареєстрована та діюча за законодавство Кіпру) та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, тобто австрійський банк надав кредит фірмі Кіпру, за яку поручилось товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", передавши ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Відповідно до п. 1.1. вказаного договору іпотекодавець (ТОВ "ВК- Брок") зобов'язується передати, а іпотекодержатель (ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ) зобов'язується прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві приватної власності земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів), кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, та цільове призначення (використання) якої - будівництво, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом.

Згідно з п. 1.1.2 договору вищевказана земельна ділянка передається у власність іпотекодержателю в рахунок виконання іпотекодавцем як майновим поручителем зобов'язань боржника перед іпотекодержателем за кредитним договором.

Наведені обставини встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 09.11.2011 у справі № 50/14 за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК - Брок" про визнання недійсним договору іпотеки земельної ділянки, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010.

Суд зазначає, що внаслідок розгляду судових справ відносно переходу прав користування та власності спірної земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, судами були прийняті ряд рішень, викладених нижче.

Зокрема, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010, частково задоволено позов Верховної ради України та визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва". Цим же рішенням суду визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва".

У рішенні Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, зокрема встановлено, що Київська міська рада оскаржуваним рішенням від 29.03.2007 N 429/1090 скасувала рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3 та вирішила передати ТОВ "ВК-БРОК" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га, частина якої в свою чергу охоплює земельну ділянку, надану раніше Президії Верховної Ради Української РСР за рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.86 N 424/3. Так, скасовуючи рішеннями від 29.03.2007 N 429/1090 та № 423/3257 від 01.10.2007 рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 N 424/3 та приймаючи рішення про передання ТОВ "ВК-БРОК" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, Київська міська рада вчинила дії щодо припинення права користування Верховною Радою України земельною ділянкою, тоді-як виключні підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст. 141 Земельного кодексу України, серед яких відсутня така, як надання земельної ділянки іншій особі, при тому, що доказів добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою суду не подано.

Крім того, рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 у справі № 6/140, яке в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою.

В той же час, постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва".

Дані судові рішення мотивовані тими обставинами, що рішення Київської міської ради про відчуження земельної ділянки на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та укладення з ним договору купівлі-продажу без погодження такого відчуження з користувачем земельної ділянки Верховною Радою України суперечить чинному законодавству (ст. 95 Земельного кодексу України) та порушує права позивача, які потребують захисту в судовому порядку.

Також, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 09.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012, було задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України, а саме:

- визнано недійсним договір іпотеки та договір поруки щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок";

- визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок".

Рішення суду мотивоване зокрема тим, що при винесенні Рішень Київської міської ради № 429/1090 та № 429/1091 від 29.03.2007 не було взято до уваги листи Голови Верховної Ради України про те, що на об'єкті за рахунок бюджетних коштів виконано значний обсяг будівельно-монтажних робіт. Крім того, саме на цій частині ділянки мав споруджуватися 205-квартирний будинок як службове житло для народних депутатів України. Листом за № 15/21-249 від 05.02.2007 Голова Верховної Ради України застерігав Київського міського голову, що в матеріалах, які готуються на сесію, допущено суттєву помилку щодо адреси ділянки по вул. Глибочицькій, 73-77, тому що вона своїми межами охоплює ділянку по вул. Глибочицькій, 79-97. Також, суд у рішенні наголошував на тому, що рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва" та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок"та Київською міською радою визнані недійсними у встановленому законом порядку, то відповідно договори між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"від 15.08.2008 - іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та від 12.07.2010 - про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва також є недійсними з моменту їх укладення. До того ж, суд у рішенні послався на те, що на час укладання оспорюваних договорів право користування земельною ділянкою належало Верховній Раді України, що встановлено рішенням господарського суду м. Києва від 09.07.2009 по справі № 32/454-6/51, і право Верховної Ради України на користування спірною земельною ділянкою не було припинено у передбаченому законом порядку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ задоволено: витребувано у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Дане рішення мотивоване тими обставинами, що оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено зокрема вищенаведеними рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

Судом встановлено, що в подальшому спірна земельна ділянка площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва неодноразово була об'єктом відчуження.

Так, судом встановлено, що 21.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Тамарою Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Березнякижитлобуд (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1906 від 21.12.2015), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №58673580 від 06.05.2016, долученого до позову прокурора.

Судом встановлено, що 15.06.2016 між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Березнякижитлобуд (продавець, третя особа 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДІА РК (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрований у реєстрі за №438, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 1,074 га, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована по вулиці Глибочицькій, 73-77 Шевченківського району міста Києва (п. 1.1.) (копія договору долучена до позову прокурором).

За змістом п. 2 наведеного договору, ця земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. 21 грудня 2015 року за реєстровим №1906. Речове право зареєстроване тим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000, номер запису про право власності 12655034.

Згідно з п. 4. договору, продаж вчинено за 2583064,00 грн.,з яких суму у розмірі 1000,00 грн. покупець перерахував продавцю в безготівковому порядку в день підписання договору, а суму у розмірі 2582064,00 грн. покупець зобов'язаний перерахувати на рахунок продавця протягом 5 років, але не пізніше 15.06.2021.

Судом встановлено, що 15.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Наталією Олександрівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Товариством з обмеженою відповідальністю ДІА РК (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу земельної ділянки №438 від 15.06.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора.

Судом встановлено, що 12.08.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДІА РК (власник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Статус Буд Прайм (землекористувач) укладено договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований у реєстрі за №1400, відповідно до якого власник надає в користування землекористувачу, а землекористувач приймає в користування від власника земельну ділянку площею 1,074 га, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000, цільове призначення: для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом, з метою будівництва адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торгівельними призначеннями та підземним паркінгом (копія договору долучена до відзиву відповідача).

За змістом п. 6 даного договору, останній укладається строком на 5 років.

Землекористувач зобов'язується здійснювати будівництво житлового будинку та господарських споруд на земельній ділянці після отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

Судом встановлено, що 12.08.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною Вікторією Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно інше речове право - право забудови земельної ділянки (суперфіцій) відносно земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Товариством з обмеженою відповідальністю Статус Буд Прайм (підстава виникнення іншого речового права - договір про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) №1400 від 12.08.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора.

Судом встановлено, що 15.08.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною Вікторією Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт незавершеного будівництва (літера А) (ІІ черга - житловий будинок №1, секція 2), адміністративно-житловий комплекс з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського та торгівельного призначення та підземним паркінгом загальною площею 11113,52 кв.м., розташований на земельній ділянці - кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 902519180000) за Товариством з обмеженою відповідальністю Статус Буд Прайм (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1413 від 15.08.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора.

Судом встановлено, що 14.07.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Будівельно-інвестиційна компанія Березнякижитлобуд (продавець) та Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Поділ Плаза (покупець, третя особа 4) було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. та зареєстрований у реєстрі за №1090, відповідно до якого продавець продав та передав покупцю, а покупець купив та прийняв від продавця громадський будинок (адміністративна будівля) загальною площею 273,00 кв.м., що розташований за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77 (п. 1.) (копія договору долучена до клопотання відповідача про залучення третьої особи, поданого 01.11.2016).

Згідно з п. 2 даного договору будівля розташована на земельній ділянці площею 1,074 га, з цільовим призначенням: для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, яка належить Товариству з обмеженою відповідальністю ДІА РК . Користувачем земельної ділянки є продавець згідно з договором про встановлення права користування земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), посвідченого Анохіною В.М. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 25.12.2015 за реєстровим №3726.

Судом встановлено, що 14.07.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною Вікторією Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - громадський будинок, адміністративна будівля, розташована на земельній ділянці площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 886824580391) за Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Поділ Плаза (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1090 від 14.07.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора, а також Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №71898623 від 01.11.2016, долученою до клопотання про залучення третьої особи.

В обґрунтування позовних вимог, прокурор вказує на те, що земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва вибула із володіння Київської міської ради поза її волею, що встановлено рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51, № 50/14, №47/472, а відтак набуття відповідачем на підставі договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 15.06.2016, укладеного між ним та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд", у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим прокурор в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 121 Конституції України передбачено, що прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Як передбачено ч.3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

З положень ст. 1-2 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 від 08.04.1999 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

За змістом ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Частиною 5 статті 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

За змістом ст. 6 Закону України Про столицю України - місто-герой Київ , місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Оскільки об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, за твердженням прокурора, вибув з комунальної власності територіальної громади міста Києва, суд дійшов висновку, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, який здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

За таких обставин, оскільки в позові прокурором зазначено про порушення інтересів держави, враховуючи положення ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру , суд дійшов висновку про наявність підстав для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Як встановлено судом, спір у справі виник у зв'язку з наявністю, за твердженням прокурора, підстав вважати, що об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва у зв'язку з визнанням судом недійсним первинного договору, на підставі якого земельна ділянка була відчужена (договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 від 16.11.2007, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" - покупцем та Київською міською радою - продавцем), належне волевиявлення територіальної громади міста Києва відсутнє, а відтак спірна земельна ділянка вибула із комунальної власності поза волею власника, у зв'язку з чим укладення в подальшому договорів, спрямованих на її відчуження, є незаконним, а отже така земельна ділянка в силу ст. 388 Цивільного кодексу України підлягає витребуванню у відповідача.

Так, як встановлено судом, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 777 від 11.05.1981 "Про дозвіл Президії Верховної Ради Української РСР на проведення проектно-розвідувальних робіт на будівництво нової автобази" було дозволено Президії Верховної Ради Української РСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві (п. 1), вирішено зобов'язати Президію Верховної Ради Української РСР виконати умови архітектурно-планувального завдання голов АПУ виконкому міськради (п. 2), питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, згідно з даним рішенням, вирішено відкласти до погодження в головАПУ проекту забудови земельної ділянки (п. 3).

Як встановлено судом, 15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій в Шевченківському районі", відповідно до якого відведено Президії Верховної Ради Української РСР земельну ділянку площею близько 2,0 га, для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови.

Як встановлено судом, 15.05.1986 виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів було прийнято рішення № 425/7 "Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі", дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі.

Як встановлено судом, 29.03.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 429/1090 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва. Даним рішенням було вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; передати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

Як встановлено судом, внаслідок прийняття рішень Київською міською радою № 429/1090 та № 430/1091, земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва згідно рішення № 424/3 від 15.05.1986, була розділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого і були змінені їх адреси на вул.. Глибочицьку, 73-77 у місті Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено ТОВ "ВК-Брок", та площею 0,85 га, яку відведено АТ "ХК "Київміськбуд".

Як встановлено судом, 01.10.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 423/3257 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено продати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва.

Як встановлено судом, на виконання вказаного рішення 16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" (покупцем) та Київською міською радою (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Разом з тим, як встановлено судом, рішенням Господарського суду м. Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010, частково задоволено позов Верховної ради України та визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва". Цим же рішенням суду визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва".

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша статті 236 Цивільного кодексу України).

При цьому, як передбачено ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За наведених обставин, визнання судом недійсним правочину, за яким було набуте у власність майно, означає відсутність правових підстав набуття такого майна у власність особою-набувачем та, відповідно, свідчить про відсутність у неї правомочностей, які в силу ст. 317 Цивільного кодексу України є елементами, що складають зміст права власності (зокрема, право розпорядження майном).

Водночас, як встановлено судом, 15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ(іпотекодержатель за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"(іпотекодавець за договором) було укладено договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Так, як встановлено судом, 12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок"було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 09.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012, було задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України, а саме:

Суд зазначає, що дане рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14 мотивоване зокрема тим, що рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва" та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок"та Київською міською радою визнані недійсними у встановленому законом порядку, то відповідно договори між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" від 15.08.2008 - іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та від 12.07.2010 - про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва також є недійсними з моменту їх укладення.

Як встановлено судом, в подальшому рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ задоволено: витребувано у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Суд зазначає, що дане рішення мотивоване тими обставинами, що оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046) , вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна , що встановлено зокрема рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

Як зазначав у судовому засіданні 29.11.2016 представник позивача, на виконання рішення суду у справі №47/472, яким витребувано на користь Київської міської ради земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, вказана ділянка в порядку примусового виконання рішення за актом прийому-передачі 06.06.2013 була передана позивачу. В подальшому матеріали виконавчого провадження та акту прийому-передачі ділянки були скеровані до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для реєстрації прав комунальної власності м. Києва на земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, однак Департаментом було отримано відмову в реєстрації прав комунальної власності на земельну ділянку у зв'язку з наявними обтяженнями (рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №8637543 від 04.12.2013).

Так, як вбачається з поданих представником позивача у судовому засіданні 29.11.2016 документів, 06.06.2013 державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва №47/472 від 21.11.2012 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначено про те, що 06.06.2013 за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77 державним виконавцем в присутності представника стягувача складено акт про виконання наказу Господарського суду міста Києва №47/472 від 21.11.2012 про витребування у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; зазначену земельну ділянку передано стягувачу.

Разом з тим, як вбачається з поданих представником позивача у судовому засіданні 29.11.2016 документів, державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (права комунальної власності) на земельну ділянку, що розташована у м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 04.12.2013 №8637543 з тих підстав, що наданий заявником витяг з Державного земельного кадастру містить відомості про зареєстроване право (приватної власності) за особою за державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЖ№007202,що унеможливлює здійснення державної реєстрації речового права за територіальною громадою відповідно до приписів п. а ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України; поряд з цим, за вказаним об'єктом нерухомого майна зареєстровано два обтяження: 9145627 від 13.10.2009 (заборона на нерухоме майно), 7750443 від 15.08.2008 (заборона на нерухоме майно), що унеможливлює перехід права власності на зазначену земельну ділянку відповідно до приписів ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Таким чином, відомості право власності Київської міської ради на земельну ділянку, що розташована у м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, за наслідками задоволення позову про витребування такої ділянки у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради, у встановленому законом порядку зареєстровано не було (відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у відповідній редакції).

Судом встановлено, що в подальшому, тобто після задоволення позову про витребування земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь Київської міської ради (рішення суду у справі №47/472), дана земельна ділянка неодноразово була об'єктом відчуження.

Так, як встановлено судом, 21.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Тамарою Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Березнякижитлобуд (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1906 від 21.12.2015), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №58673580 від 06.05.2016, долученого до позову прокурора.

Як встановлено судом, 15.06.2016 між Обслуговуючим кооперативом Житлово-будівельний кооператив Березнякижитлобуд (продавець, третя особа 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю ДІА РК (покупець, відповідач) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрований у реєстрі за №438, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 1,074 га, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована по вулиці Глибочицькій, 73-77 Шевченківського району міста Києва (п. 1.1.) (копія договору долучена до позову прокурора).

Як встановлено судом, 15.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Наталією Олександрівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Товариством з обмеженою відповідальністю ДІА РК (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу земельної ділянки №438 від 15.06.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора.

Так, суд зазначає, що придбання в подальшому майна - земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, фактично було здійснено відповідачем у особи, яка не мала права його відчужувати, з огляду на недійсність договору, на підставі якого було здійснено первинне відчуження такого об'єкта Київською міською радою.

Разом з тим, згідно з приписами ст. 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ст. 377 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Як встановлено судом, згідно з п. 4. договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438, продаж вчинено за 2583064,00 грн.,з яких суму у розмірі 1000,00 грн. покупець перерахував продавцю в безготівковому порядку в день підписання договору, а суму у розмірі 2582064,00 грн. покупець зобов'язаний перерахувати на рахунок продавця протягом 5 років, але не пізніше 15.06.2021.

Відтак, суд зазначає, що умови договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438 передбачають оплатне передання у власність майна. При цьому, обставини фактичної сплати коштів за таким договором не входять до предмету доказування у даній справі.

Добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання, при цьому, з сукупного аналізу наведених положень цивільного законодавства вбачається, що віднесення набувача майна, придбаного у особи, що не мала права його відчужувати, до категорії добросовісного/недобросовісного відбувається за критерієм обізнаності (фактичної та можливої) набувача такого майна про відсутність в особи, що відчужує майно, правових підстав для його відчуження. Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

З огляду на відсутність будь-яких доказів у підтвердження обізнаності/імовірної обізнаності відповідача щодо існування обставин, за яких відповідач міг бути обізнаним стосовно відсутності у третьої особи 1 правових підстав для відчуження нерухомого майна - земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, суд дійшов висновку, що відповідач, який за умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438, є покупцем такого майна, є добросовісним набувачем.

При цьому, підтвердженням добросовісності відповідача є також обставини нотаріального посвідчення правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, що передбачає покладення на нотаріуса функції щодо перевірки повноважень осіб на укладення договору та статусу майна (наявності у відчужувача зареєстрованих речових прав та відсутності будь-яких обтяжень/обмежень щодо майна).

Так, відповідно до п. 1.1. глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5, правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Так, за змістом п. 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, ця земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. 21 грудня 2015 року за реєстровим №1906. Речове право зареєстроване тим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000, номер запису про право власності 12655034.

Власне, фактом добросовісного набуття відповідачем права власності на нерухоме майно - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, в тому числі, обґрунтовано позов прокурора у даній справі.

Так, посилаючись на встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі №47/472 обставини вибуття нерухомого майна - земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею власника, прокурор просить суд витребувати у відповідача таку земельну ділянку на користь Київської міської ради.

Як зазначено у п. 10 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 р. № 9, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 Цивільного кодексу України застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

За змістом ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України).

За таких обставин, з огляду на заявлені позовні вимоги про витребування майна (земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва) у добросовісного набувача - відповідача, доказуванню в межах даного спору підлягають обставини вибуття такого майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Як встановлено судом, прокурор, обґрунтовуючи вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею власника, посилається, зокрема, на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі №47/472, де, за твердженням прокурора, такі обставини встановлено, а отже подальше відчуження майна особами, які прав на його відчуження не мали, свідчить про вибуття майна з комунальної власності поза волею власника.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ задоволено: витребувано у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046), вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Як встановлено судом, дане рішення мотивоване тими обставинами, що оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8 000 000 000:91:119:0046) , вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна , що встановлено зокрема вищенаведеними рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", ст.ст. 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою .

В той же час, суд наголошує, що наведеним обставинам відчуження спірного нерухомого майна на користь ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" передувало, власне, вчинення відповідного правочину, спрямованого на набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" права власності на таке майно.

Разом з тим, як встановлено судом, Верховна Рада України звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення, заборону вчиняти дії, визнання права користування з підстав неправомірного вилучення рішенням № 429/1090 від 29.03.2007 земельної ділянки у Верховної Ради України та передачі її ТОВ "ВК-БРОК", що полягає у відсутності відмови Верховної Ради України від земельної ділянки, непогодженні з нею даного вилучення та залишенні поза увагою факту виконання позивачем землевпорядних та проектних робіт на спірній земельній ділянці.

Окрім того, як встановлено судом, Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок про визнання недійсним рішення № 423/3257 від 01.10.2007, договору від 16.11.2007 № 3262 та зобов'язання вчинити дії з підстав того, що право користування земельною ділянкою вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва належить Верховній Раді України, в установленому законом порядку дане право не припинено, у зв'язку з чим рішення про продаж земельної ділянки прийнято з перевищенням компетенції, наслідком чого є визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу.

Як встановлено судом, за наслідками розгляду спорів у справах №32/454-6/51, №6/140, судами прийнято відповідні рішення, якими:

- визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва",

- визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва",

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою.

Суд наголошує, що дані судові рішення у справах №32/454-6/51, №6/140 мотивовані тими обставинами, що, скасовуючи рішеннями від 29.03.2007 N 429/1090 та № 423/3257 від 01.10.2007 рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 N 424/3 та приймаючи рішення про передання ТОВ "ВК-БРОК" земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, частина якої в свою чергу охоплює земельну ділянку, надану раніше Президії Верховної Ради Української РСР за рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 N 424/3, Київська міська рада вчинила дії щодо припинення права користування Верховною Радою України земельною ділянкою, тоді-як виключні підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені ст. 141 Земельного кодексу України, серед яких відсутня така, як надання земельної ділянки іншій особі, при тому, що доказів добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою суду не подано. Так, оскільки рішення Київської міської ради про відчуження земельної ділянки на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та укладення з ним договору купівлі-продажу без погодження такого відчуження з користувачем земельної ділянки Верховною Радою України суперечить чинному законодавству (ст. 95 Земельного кодексу України) та порушує права позивача, які потребують захисту в судовому порядку, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 судом були задоволені.

Суд зазначає, що повноваження сільських, селищних, міських рад розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання, передбачені ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до ст. 127 Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору №3262 від 16.11.2007, органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Згідно зі ст. 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

Як встановлено судом, 16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" (покупцем) та Київською міською радою (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав , а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

За змістом ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, враховуючи суть правочину та вимоги ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин передбачає вільне волевиявлення, яке відповідає внутрішній волі учасника правочину .

Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та Київською міською радою, не був визнаний недійсним з причин наявності дефекту волі сторін такого правочину.

Відтак, наведені вище обставини свідчать про наявність у місцевої ради відповідного волевиявлення щодо передання у власність іншої особи спірного нерухомого майна за адресою вул. Глибочицька, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, що знайшло свій вираз у рішенні Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва та в укладенні з ТОВ "ВК-Брок" відповідного договору купівлі-продажу, предметом якого є продаж Київською міською радою та придбання ТОВ "ВК-Брок" земельної ділянки, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови.

При цьому, суд зазначає, що у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного суду України №6-1203-цс15 від 16.09.2015.

За таких обставин, з урахуванням того, що підставою для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 недійсним, відповідно до рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 у справі № 6/140, яке в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, є порушення прав Верховної Ради України, як користувача земельної ділянки, то з огляду на встановлені судом обставини вираження місцевою радою (позивачем), як органом місцевого самоврядування, який здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, наміру (волі) на передання у власність ТОВ "ВК-Брок" земельної ділянки, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, що отримало свій вираз в укладеному договорі купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 від 16.11.2007, суд дійшов висновку, що прокурором не доведено обставин первісного вибуття такого нерухомого майна з володіння власника - територіальної громади міста Києва - поза його волею, що, відповідно, виключає можливість застосування в такому випадку віндикаційного способу захисту (ст. 388 Цивільного кодексу України), а саме витребування у відповідача, як добросовісного набувача, земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, що була набута ним на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438.

При цьому, щодо доводів прокурора про встановлення у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, обставин вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, суд зазначає наступне.

Як передбачено ч. 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, зазначено про те, що на даний час відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна (спірної земельної ділянки), тобто дана земельна ділянка вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею.

Суд зазначає, що зі змісту наведеного вбачається, що обставиною, яка була предметом дослідження у межах справи № 47/472, є питання наявності правової підстави відчуження майна (земельної ділянки), тобто існування правочину, вчиненого власником майна, у зв'язку з чим, за наслідками встановлення обставин відсутності такого правочину, судом оцінено такі обставини як такі, що свідчать про вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Так відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

В той же час, суд зазначає, що питання наявності у діях власника майна - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради волі на передачу цього майна при укладенні первинного договору купівлі-продажу земельної ділянки в межах справи №47/472 не досліджувалось , відтак, обставинами, які не потребують доказування в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є встановлені у справі №47/472 обставини відсутності правочину, за яким здійснено відчуження майна (земельної ділянки, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у м. Києві), у зв'язку з визнанням таких правочинів недійсними.

При цьому, суд зазначає, що у жодному з наведених вище судових рішень про визнання недійсними рішень Київської міської ради та договорів, спрямованих на відчуження спірного майна (земельної ділянки, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у м. Києві), обставини відсутності волі територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на відчуження майна (відсутність повноважень Київської міської ради на відчуження такого майна/вчинення правочину про відчуження майна від імені Київської міської ради іншою особою/тощо) не досліджувались, так як наявність у Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, який в силу приписів ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, не оспорювалось. Так, власне, підставою визнання недійсним рішень про відчуження майна (земельної ділянки) та первинного договору купівлі-продажу такої земельної ділянки, стороною якого був позивач, стало порушення прав користувача такої ділянки - Верховної ради України, яка і звернулась до суду за захистом порушеного права. При цьому, Київська міська рада, яка була відповідачем у справах №32/454-6/51 та №6/140, жодних доводів щодо відсутності у її діях волі на передання Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" майна (відповідно до рішень від 29.03.2007 N 429/1090, та № 423/3257 від 01.10.2007, прийнятих самою Київською міською радою, та договору № 3262, укладеного між Київською міською радою та ТОВ ВК-БРОК ) зазначено не було.

Суд наголошує на тому, що передання набувачеві майна за правочином, визнаним судом недійсним, не в кожному випадку означає вибуття майна, що є предметом цього правочину, поза волею власника. Відтак, у випадку встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів наявності у діях власника наміру волі (що має вираження у формі волевиявлення) відчужити відповідний об'єкт на момент вчинення правочину, спрямованого на його відчуження, то у випадку недійсності останнього та набуття добросовісним набувачем права власності на цей об'єкт, первісний власник (первісний відчужувач) буде позбавлений можливості за допомогою встановлених ст. 388 Цивільного кодексу України правових інструментів (віндикаційний спосіб захисту) витребувати таке майно у добросовісного набувача, оскільки свою волю щодо майбутньої юридичної долі належного йому раніше майна він виразив.

При цьому суд виходить з того, що відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання ст. 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР і з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року N 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому, суд вважає, що наявність в момент вчинення правочину волі відчужувача майна на відчуження цього майна унеможливлює витребування майна у добросовісного набувача, що набув право власності за оплатною цивільно-правовою угодою, у зв'язку з чим втручання у непорушне та гарантоване право власності такої особи, за висновком суду, не відповідає розробленим ЄСПЛ критеріям законності втручання та пропорційності визначеним цілям.

Щодо критерію публічного інтересу , суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

За змістом ст. 318 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Отже, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

При цьому статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Територіальна громада міста Києва, як власник спірного об'єкта нерухомості, делегує Київській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

При цьому, відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові №3-604гс16 від 05.10.2016, воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Так, Верховний суд України у даній постанові, аналізуючи обставини спору про витребування майна, зазначив, що здійснення місцевою радою права власності, зокрема розпорядження майном не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може оцінюватись вираженням волі територіальної громади.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Суд вважає за необхідне відступити від правової позиції, викладеної Верховним судом України у постанові №3-604гс16 від 05.10.2016, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 5 Конституції України, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Як передбачено ст. 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (ст. 143 Конституції України).

Відповідно до ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами .

Так, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону).

Так, відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Суд зазначає, що об'єктивно виокремити волю територіальної громади щодо управління та розпорядження майном (в розумінні безпосереднього здійснення територіальною громадою таких правомочностей) є неможливим, відтак, територіальна громада делегує такі повноваження представницькому органу (який нею обирається), яким в силу ст. 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні є сільські, селищні, міські ради, які, власне, своїми діями та рішеннями і виражають волю територіальної громади. Водночас, воля територіальної громади, по суті, виражається лише при обранні представницького органу, який, будучи сформованим у порядку, передбаченому законом, вважається відповідно представником територіальної громади, який де-юре завжди є таким, що виражає волю територіальної громади, так як діє від імені громади (при вчиненні будь-яких дій).

При цьому, суд зазначає, що вираження волі територіальної громади не може обмежуватись виключно законними діями представницького органу, що діє від імені громади, оскільки такий орган протягом періоду своїх повноважень хоча і зобов'язаний діяти виключно в межах закону, однак фактично може і вчиняти і дії, які йому суперечать, відтак висновок Верховного суду України про те, що виключно ті дії органу місцевого самоврядування, що відповідають закону, є вираженням волі територіальної громади, фактично може означати відсутність будь-яких правових наслідків вчинених місцевою радою дій з порушенням порядку, передбаченого законом.

В той же час, такий підхід до розуміння вираження волі територіальної громади нівелює засади гарантованості та непорушності права власності, зокрема добросовісного набувача, та фактично означає можливість витребування у нього майна у випадку встановлення будь-якого порушення закону органом місцевого самоврядування при відчуженні майна, що належить територіальній громаді. А отже таким чином, втрачає своє функціональне призначення механізм віндикації, передбачений ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Водночас, суд зазначає, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі Stretch v. United Kingdom ( Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії ) неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон. Суд дотримується такого погляду, що дії органу влади можуть бути розцінені як такі, що перешкоджають законним очікуванням заявника згідно із договором та позбавляють його частково тих міркувань, на підставі яких було укладено договір. Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції .

Окрім того, суд зазначає, що поняття інтерес територіальної громади є оціночним, при цьому, в межах наявних у справі доказів, прокурором та позивачем не надано суду доказів порушення інтересу територіальної громади міста Києва за наслідками передання у власність інших осіб земельної ділянки за оплатним договором купівлі-продажу (вартість купівлі земельної ділянки визначена у розмірі 14131938,00 грн.).

Більше того, відповідно до долученої до відзиву відповідача довідки про пайову участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 13.04.2016 №050/18-3150, ТОВ БІК Березнякижитлобуд відповідно до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2016 №68, укладеного з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у зв'язку з будівництвом адміністративної будівлі літ. А по вул. Глибочицькій, 73-77, перерахувало пайовий внесок у сумі 321,57 тис. грн.

Відтак, у зв'язку з встановленням судом обставин наявності у діях Київської міської ради, що діє від імені територіальної громади міста Києва та в її інтересах, волі на відчуження майна - земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, відсутні підстави вважати, що дане майно вибуло з володіння територіальної громади міста Києва поза її волею.

При цьому, доводи представника позивача на підтвердження вибуття земельної ділянки із володіння власника поза його волею із посиланнями на правові позиції Верховного суду України у постанові від 11.06.2014 № 6-52цс14 та від 29.06.2016 №6-1376цс16, судом не приймаються з огляду на таке.

Так, постанова Верховного суду України від 11.06.2014 № 6-52цс14 мотивована наступним: оскільки у справі, яка переглядається, рішення суду про визнання права власності, на підставі якого частину спірного майна було вилучено з володіння позивача, у подальшому було судом скасовано, то слід вважати, що майно вибуло з володіння власника поза його волею й він має право витребовувати його від добросовісного набувача за правилами статті 388 ЦК України.

Суд зазначає, що визнання за особою права власності на підставі рішення суду виключає можливість одночасного волевиявлення власника майна на передачу цього майна такій особі, оскільки в силу ст. 392 Цивільного кодексу України, позов про визнання права власності пред'являється, власне, у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Щодо правової позиції Верховного суду України у постанові від 29.06.2016 №6-1376цс16, суд зазначає, що в межах цього спору позивачем визначено постійного користувача земельної ділянки, права якого порушені у зв'язку з відчуженням такої земельної ділянки на користь іншої особи за розпорядженням голови РДА, яке в подальшому за рішенням суду було скасовано. Таким чином, у межах справи №6-1376цс16 постійний користувач не здійснював будь-якого волевиявлення щодо майна, яке вибуло з його володіння (постійного користування) поза його волею (за розпорядженням голови РДА,що було скасоване), тоді-як у даній справі прокурором подано позов в особі місцевої ради, уповноваженої здійснювати, в тому числі розпорядження об'єктами комунальної власності, яка, власне, таке розпорядження здійснила.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ч. 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Положеннями статті 34 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищенаведене позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, не підлягають задоволенню.

При цьому, щодо доводів відповідача та третьої особи 4 стосовно неналежно обраного прокурором способу захисту у даній справі, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд зазначає, що зазначений засіб захисту права власності застосовується в тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння, у зв'язку з чим віндикаційний позов за своєю правовою природою є позовом неволодіючого власника до володіючого невласника.

Однак, з огляду на особливий порядок переходу права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до положень Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та специфіку об'єкта нерухомого майна , незаконне вибуття останнього з володіння власника, з урахуванням правомочностей власника майна, передбачених ст. 317 Цивільного кодексу України, фактично можливе лише за наслідками державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто титульного володіння іншою особою нерухомим майном (володіння де-юре, з відповідним документальним підтвердженням).

Так, володіння річчю, як фізичне панування над нею, щодо нерухомого майна є юридичною фікцією та можливе лише шляхом здійснення державної реєстрації прав на таку річ.

Відтак, суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо витребування спірного майна з володіння відповідача на підставі ст. 388 Цивільного кодексу України є ефективним у випадку необхідності поновлення титульних прав позивача, як власника нерухомого майна, тобто необхідності внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно права власності, оскільки, з урахуванням специфіки статичності (фізичної непорушності) об'єкту нерухомого майна, витребувати останнє (реально/в натурі) з фактичного незаконного користування іншої особи не є можливим, на відміну від певних рухомих речей, а отже, з огляду на обставини, якими обґрунтований позов, та наявності у Реєстрі речових прав відомостей щодо особи-власника спірного майна (відповідач), обраний позивачем спосіб захисту є належним, однак, з огляду на недоведеність обставин, якими обґрунтовано позовну вимогу, остання не підлягає задоволенню.

При цьому, у поданому відзиві відповідач вказує на сплив позовної давності у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому, за приписами ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року N 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Разом з тим, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі.

Також суд зазначає наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 вжито заходи до забезпечення позову у справі №910/17922/16.

Відповідно до ст. 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

За таких обставин, з огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у позові, заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 910/17922/16, підлягають скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на прокуратуру, з огляду на відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 68, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. У позові відмовити.

2. Скасувати заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі №910/17922/16.

Відповідно до частини 5 статті 85 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання, протягом 10 днів з дня складання повного рішення, апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.

Повне рішення складено: 06.12.2016

Суддя І.М. Отрош


Суд	Господарський суд міста Києва
Дата ухвалення рішення	29.11.2016
Оприлюднено	09.12.2016
Номер документу	63190750
Судочинство	Господарське

Отрош І.М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Рішеннявід 29.11.2016 по справі 910/17922/16ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Судовий реєстр по справі —910/17922/16

Рішення від 29.11.2016

Рішення
від 29.11.2016 по справі 910/17922/16
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА