Постанова

від 02.02.2017 по справі 910/17922/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2017 р. Справа№ 910/17922/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Прокурор: Скляр Д.Ю. (посвідчення №041074 від 03.02.16)

Від позивача: Телицька В.А.- представник;

Від відповідача: Роїк О.О. - представник;

Від третьої особи-1: Поратуй О.Б.- представник;

Від третьої особи-2: Лапієв А.М.- представник;

Від третьої особи-3: не з'явився;

Від третьої особи-4: не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016

у справі № 910/17922/16 (суддя Отрош І.М.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави

в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК"

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд"

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Верховна Рада України

третя особа 3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Статус Буд-Прайм"

третя особа 4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Поділ Плаза"

про витребування земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовані тими обставинами, що земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва вибула із володіння Київської міської ради поза її волею, що встановлено рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51, № 50/14, №47/472, а відтак набуття відповідачем на підставі договору купівлі-продажу вказаної земельної ділянки від 15.06.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" та Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд", у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим прокурор в порядку ст. 388 Цивільного кодексу України просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення по цій справі скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні, обставинам справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва у справі № 910/17922/16 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді: Отрюха Б.В., суддів: Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.12.2016 апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва прийнято до провадження та призначено на 24.01.2017.

Прокурор 27.12.2016 через відділ документального забезпечення суду подав клопотання про забезпечення позову, яке колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

Представник відповідача 17.01.2017 через відділ документального забезпечення суду подав відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, який колегією суддів було оглянуто та долучено до матеріалів справи.

В судове засідання, призначене на 24.01.2017, повноважні представники третьої особи-3 та третьої особи-4 не з'явились.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 розгляд апеляційної скарги відкладено на 02.02.201.

30.01.2017 через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів (канцелярія) від третьої особи - 2 надійшло пояснення, яке колегія суддів оглянула та долучила до матеріалів справи.

В судовому засіданні, призначеному на 02.02.2017, представники відповідача та представник третьої особи-1 надали пояснення по суті спору, та просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги заступника прокурора міста Києва, рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 залишити без змін.

В судовому засіданні, призначеному на 02.02.2017, прокурор, представники позивача та третьої особи -2 надали пояснення по суті спору, та просили задовольнити апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 повністю та прийняти нове рішення яким позов задовольнити.

В судове засідання, призначене на 02.02.2017, повноважні представники третьої особи - 3 та третьої особи - 4 не з'явилися.

Як зазначено у пункті 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Відповідно до пункту 3.9.1. вказаної постанови, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до пункту 2.6.10. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 № 28 оригінал судового рішення залишається в матеріалах справи; згідно з пунктом 2.6.15. вказаної Інструкції на звороті у лівому нижньому куті оригіналу процесуального документа, який виготовляється судом та залишається у справі, проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправлення документа, що містить вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена та може містити відмітку про отримання копії процесуального документа уповноваженим представником адресата.

Дана відмітка є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам судового процесу.

Як вбачається із матеріалів справи, копії ухвал Київського апеляційного господарського суду були надіслані учасникам судового процесу на адреси, зазначені в апеляційній скарзі, що підтверджується відміткою суду на зворотній стороні ухвал.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представників третьої особи - 3 та третьої особи - 4, які були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги.

Розглянувши заяву про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів встановила наступне.

Відповідно до прохальної частини заяви прокурор просить:

Накласти арешт на земельну ділянку площею 1, 074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно вчиняти дії, пов'язані з реєстрацією прав на зазначену земельну ділянку.

Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" (вул. Січових стрільців, буд. 77, м. Київ, 04050, код ЄДРПОУ 40568587) та будь-яким іншим особам, з якими укладено договори про здійснення будівельних робіт на земельній ділянці площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, вчиняти будь - які дії щодо проведення будівельних та вишукувальних робіт щодо будівництва новобудови по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Заява мотивована тим, що подальше відчуження земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову прокурора у даній справі.

Крім того, в засобах масової інформації, наявні повідомлення про продаж квартир у будинку за вказаною адресою та проведення на ній будівельних робіт.

Положеннями ст. 66 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Стаття 67 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що позов забезпечується накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про звільнення цього майна з-під арешту.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи та додані до заяви докази, колегія суддів дійшла висновку, що заявником не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість припущення, що спірне майно може бути передано третім особам, таким чином, заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає у зв'язку з необґрунтованістю.

Згідно зі ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, апеляційний господарський суд встановив наступне.

Відповідно до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються, в тому числі, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно із частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Статтями 1-2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

08.04.1999 рішенням Конституційного суду України у справі №1-1/99 визначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6,7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до статті 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно із ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Статтею 6 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" визначено, що місцеве самоврядування у місті Києві здійснюється територіальною громадою міста як безпосередньо, так і через Київську міську раду, районні в місті ради (у разі їх утворення) та їх виконавчі органи.

Оскільки об'єкт нерухомого майна - земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, за твердженням прокурора, вибув з комунальної власності територіальної громади міста Києва, суд дійшов висновку, що Київська міська рада як орган місцевого самоврядування, який здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, з огляду на заявлені предмет позову та підстави позову, є належним позивачем у даній справі.

За таких обставин, є підстави для звернення прокурора з даним позовом до суду в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Київської міської ради № 777 від 11.05.1981 "Про дозвіл Президії Верховної Ради Української РСР на проведення проектно-розвідувальних робіт на будівництво нової автобази" було дозволено Президії Верховної Ради Української РСР провести проектно-розвідувальні роботи для будівництва нової автобази по вул. Глибочицькій, 79-89 у м. Києві (п. 1), вирішено зобов'язати Президію Верховної Ради Української РСР виконати умови архітектурно-планувального завдання голов АПУ виконкому міськради (п. 2), питання відведення земельної ділянки, відселення мешканців та знесення зелених насаджень, що попадають під забудову, згідно з даним рішенням, вирішено відкласти до погодження проекту забудови земельної ділянки (п. 3).

Виконавчим комітетом Київської міської ради народних депутатів 15.05.1986 було прийнято рішення № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі", відповідно до якого відведено Президії Верховної Ради Української РСР земельну ділянку площею близько 2,0 га, для будівництва автобази по вул. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови та прийнято рішення № 425/7 "Про дозвіл спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи по вул. Глибочицькій у Шевченківському районі", дозволено спеціалізованому управлінню протизсувних підземних робіт виконкому міськради здійснити протизсувні роботи у відповідності з розробленою і погодженою документацією по вул. Глибочицькій, 79-97 у Шевченківському районі.

29.03.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 429/1090 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва. Даним рішенням було вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; передати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

За наслідками прийнятих Київською міською радою рішень № 429/1090 та № 430/1091, земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва згідно рішення № 424/3 від 15.05.1986, була розділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого і були змінені їх адреси на вул. Глибочицьку, 73-77 у місті Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено ТОВ "ВК-Брок", та площею 0,85 га, яку відведено АТ "ХК "Київміськбуд".

Київською міською радою 01.10.2007 було прийнято рішення № 423/3257 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено продати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва.

На виконання вказаного рішення 16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та Київською міською радою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2009 у справі № 32/454-6/51, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 02.02.2010, частково задоволено позов Верховної ради України та визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва". Цим же рішенням суду визнано право користування земельною ділянкою по вул. Глибочицькій, 79-97 за Верховною Радою України згідно із рішенням Київської міської ради народних депутатів № 424/3 від 15.05.1986 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі м. Києва".

29.04.2010 рішенням Господарського суду міста Києва від у справі № 6/140, яке в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва".

Відповідно до ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення.

Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" було укладено договір іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Даний договір було укладено на виконання кредитного договору про надання довгострокового кредиту між компанією "Серджфілт Пропертіз Лімітед" (компанія зареєстрована та діюча за законодавство Кіпру) та ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, тобто австрійський банк надав кредит фірмі Кіпру, за яку поручилось товариство з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок", передавши ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ в іпотеку земельну ділянку кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" 12.07.2010 було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва.

Пунктом 1.1. вказаного договору іпотекодавець зобов'язується передати, а іпотекодержатель зобов'язується прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві приватної власності земельну ділянку, що має загальну площу 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів), кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, та цільове призначення (використання) якої - будівництво, експлуатація та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом.

Відповідно до пункту 1.1.2 договору вищевказана земельна ділянка передається у власність іпотекодержателю в рахунок виконання іпотекодавцем як майновим поручителем зобов'язань боржника перед іпотекодержателем за кредитним договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду міста Києва від 09.02.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2012, було задоволено позов заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України, а саме:

- визнано недійсним договір іпотеки та договір поруки щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 15.08.2008 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок";

- визнано недійсним договір про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, укладений 12.07.2010 між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та ТОВ "ВК-Брок".

Дане рішення Господарського суду міста Києва від 09.11.2011 в справі № 50/14 мотивоване зокрема тим, що рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва", рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва" та договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1, 0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою визнані недійсними у встановленому законом порядку, то відповідно договори між ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ та товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" від 15.08.2008 - іпотеки земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва та від 12.07.2010 - про задоволення вимог іпотекодержателя щодо земельної ділянки кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва також є недійсними з моменту їх укладення.

В подальшому 31.07.2012 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ задоволено: витребувано у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Дане рішення мотивоване тими обставинами, що оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), вартістю 14131938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено зокрема рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статтей 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що на виконання рішення суду у справі №47/472, яким витребувано на користь Київської міської ради земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, вказана ділянка в порядку примусового виконання рішення за актом прийому-передачі 06.06.2013 була передана позивачу. В подальшому матеріали виконавчого провадження та акту прийому-передачі ділянки були скеровані до Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) для реєстрації прав комунальної власності м. Києва на земельну ділянку по вул. Глибочицькій 73-77 у м. Києві, однак Департаментом було отримано відмову в реєстрації прав комунальної власності на земельну ділянку у зв'язку з наявними обтяженнями (рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень №8637543 від 04.12.2013).

Державним виконавцем Відділу Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві 06.06.2013, при примусовому виконанні наказу Господарського суду міста Києва №47/472 від 21.11.2012 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, у якій зазначено про те, що 06.06.2013 за адресою м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77 державним виконавцем в присутності представника стягувача складено акт про виконання наказу Господарського суду міста Києва №47/472 від 21.11.2012 про витребування у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; зазначену земельну ділянку передано стягувачу.

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Головного управління юстиції у м. Києві, за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (права комунальної власності) на земельну ділянку, що розташована у м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 прийнято рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень від 04.12.2013 №8637543 з тих підстав, що наданий заявником витяг з Державного земельного кадастру містить відомості про зареєстроване право (приватної власності) за особою за державним актом на право власності на земельну ділянку ЯЖ№007202,що унеможливлює здійснення державної реєстрації речового права за територіальною громадою відповідно до приписів пунктом а частини 2 статті 83 Земельного кодексу України; поряд з цим, за вказаним об'єктом нерухомого майна зареєстровано два обтяження: 9145627 від 13.10.2009 (заборона на нерухоме майно), 7750443 від 15.08.2008 (заборона на нерухоме майно), що унеможливлює перехід права власності на зазначену земельну ділянку відповідно до приписів ст. 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Тобто, відомості право власності Київської міської ради на земельну ділянку, що розташована у м. Київ, вул. Глибочицька, 73-77, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, за наслідками задоволення позову про витребування такої ділянки у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради, у встановленому законом порядку зареєстровано не було (відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у відповідній редакції).

21.12.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Тамарою Михайлівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд" (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу №1906 від 21.12.2015), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №58673580 від 06.05.2016, долученого до позову прокурора.

Між Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Березнякижитлобуд" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" 15.06.2016 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрований у реєстрі за №438, відповідно до якого продавець передав, а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 1,074 га, кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована по вулиці Глибочицькій, 73-77 Шевченківського району міста Києва (п. 1.1.).

Пунктом 2 наведеного договору визначено, що ця земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. 21 грудня 2015 року за реєстровим №1906. Речове право зареєстроване тим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000, номер запису про право власності 12655034.

15.06.2016 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Наталією Олександрівною було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на об'єкт нерухомого майна - земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000) за Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" (підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу земельної ділянки №438 від 15.06.2016), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №68578793 від 21.09.2016, долученого до позову прокурора.

Згідно із статтею 330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Статтею 377 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Окрім того, згідно із частиною 3 статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Згідно із пунктом 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438, продаж вчинено за 2 583 064,00 грн.,з яких суму у розмірі 1 000,00 грн. покупець перерахував продавцю в безготівковому порядку в день підписання договору, а суму у розмірі 2 582 064,00 грн. покупець зобов'язаний перерахувати на рахунок продавця протягом 5 років, але не пізніше 15.06.2021.

Добросовісність набувача характеризує його суб'єктивне ставлення до обставин вибуття майна з володіння власника та правомірності його придбання, при цьому, з сукупного аналізу наведених положень цивільного законодавства вбачається, що віднесення набувача майна, придбаного у особи, що не мала права його відчужувати, до категорії добросовісного/недобросовісного відбувається за критерієм обізнаності (фактичної та можливої) набувача такого майна про відсутність в особи, що відчужує майно, правових підстав для його відчуження. Так, добросовісним набувачем визнається особа, яка придбала річ у особи, яка не мала права її відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.

Враховуючи той факт, в матеріалах справи відсутні будь-які докази якіб підтверджували про обізнаність/імовірність обізнаності відповідача щодо існування обставин, за яких відповідач міг бути обізнаним стосовно відсутності у третьої особи 1 правових підстав для відчуження нерухомого майна - земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, суд дійшов висновку, що відповідач, який за умовами договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438, є покупцем такого майна, є добросовісним набувачем.

При цьому, підтвердженням добросовісності відповідача є також обставини нотаріального посвідчення правочину - договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, що передбачає покладення на нотаріуса функції щодо перевірки повноважень осіб на укладення договору та статусу майна (наявності у відчужувача зареєстрованих речових прав та відсутності будь-яких обтяжень/обмежень щодо майна).

Пунктом 1.1. глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 №296/5 визначено, що правочини щодо відчуження та застави майна, право власності на яке підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що посвідчують право власності (довірчої власності) на майно, що відчужується або заставляється, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу I цього Порядку, та у передбачених законодавством випадках, документів, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно в осіб, які його відчужують. У разі посвідчення правочинів щодо відчуження та застави нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, документи, що підтверджують державну реєстрацію прав на це майно, не подаються.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, ця земельна ділянка належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Байдик Т.М. 21.12.2015 за реєстровим №1906. Речове право зареєстроване тим же нотаріусом в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 21.12.2015, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 393374680000, номер запису про право власності 12655034.

Посилаючись на встановлені у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі №47/472 обставини вибуття нерухомого майна - земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею власника, прокурор просив суд витребувати у відповідача таку земельну ділянку на користь Київської міської ради.

Пунктом 10 постанови пленуму Верховного суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 № 9 визначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Згідно із частиною 1 статті 216 Цивільного кодексу України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Відповідно до частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

За таких обставин, з огляду на заявлені позовні вимоги про витребування майна (земельної ділянки площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва) у добросовісного набувача - відповідача, доказуванню в межах даного спору підлягають обставини вибуття такого майна з володіння власника не з його волі іншим шляхом.

Прокурор, обґрунтовуючи вибуття спірного нерухомого майна з комунальної власності територіальної громади міста Києва поза волею власника, посилався, зокрема, на рішення Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі №47/472, де, за твердженням прокурора, такі обставини встановлено, а отже подальше відчуження майна особами, які прав на його відчуження не мали, свідчить про вибуття майна з комунальної власності поза волею власника.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, позов Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради та Верховної Ради України до ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ задоволено: витребувано у ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ на користь Київської міської ради земельну ділянку площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Дане рішення мотивоване тими обставинами, що оскільки спірна земельна ділянка площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), вартістю 14 131 938,00 грн., що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею, тобто, на даний час відсутній правочин за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна, що встановлено зокрема вищенаведеними рішенням судів у справах № 6/140, № 32/454-6/51 та № 50/14, відповідно, ТОВ "ВК-Брок" не мало права відчужувати шляхом укладення відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя від 12.07.2010 земельну ділянку площею 1,074 га кадастровий номер 8000000000:91:119:0046 по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва на користь відповідача - ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ, а відтак набуття відповідачем у власність спірної земельної ділянки здійснено з порушенням статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтями 317, 319, 658 Цивільного кодексу України, порушує права та охоронювані законом інтереси держави в особі Київської міської ради, як органу, уповноваженого розпоряджатися землями територіальної громади міста Києва, та Верховної Ради України, за якою визнано право користування вказаною земельною ділянкою.

В той же час, наведеним обставинам відчуження спірного нерухомого майна на користь ЕРСТЕ БАНК ДЕР ОСТЕРРАЙХІШЕН ШПАРКАССЕН АГ Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" передувало, власне, вчинення відповідного правочину, спрямованого на набуття Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" права власності на таке майно.

29.03.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 429/1090 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва. Даним рішенням було вирішено: визнати таким, що втратило чинність рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 р. № 424/3 "Про відведення земельної ділянки Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул. Глибочицькій в Шевченківському районі" як таке, що не було виконане; затвердити проект землеустрою щодо відведення земельною ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва; передати Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" у довгострокову оренду на 10 років земельну ділянку загальною площею 1,07 га, в тому числі площею 0,17 га - без права капітальної забудови, для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування.

За наслідками прийняття рішень Київською міською радою № 429/1090 та № 430/1091, земельна ділянка площею близько 2,0 га, відведена Президії Верховної Ради Української РСР для будівництва автобази по вул.. Глибочицькій № 79-97 у Шевченківському районі міста Києва згідно рішення № 424/3 від 15.05.1986, була розділена на дві земельні ділянки, внаслідок чого і були змінені їх адреси на вул.. Глибочицьку, 73-77 у місті Києві, а саме: площею 1,074 га, яку відведено ТОВ "ВК-Брок", та площею 0,85 га, яку відведено АТ "ХК "Київміськбуд".

01.10.2007 Київською міською радою було прийнято рішення № 423/3257 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва", відповідно до якого вирішено продати товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельну ділянку площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права капітальної забудови, за 14131938,00 грн. (чотирнадцять мільйонів сто тридцять одна тисяча дев'ятсот тридцять вісім гривень 00 копійок) для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торговельного призначення та підземним паркінгом на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва.

На виконання вказаного рішення 16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" (покупцем) та Київською міською радою (продавцем) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, відповідно до п. 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови, кадастровий № 8000000000:91:119:0046 у межах, які перенесені у натурі і зазначені у технічній документації земельної ділянки. Земельна ділянка, що продається, належить до земель державної власності, повноваження щодо розпорядження якими здійснює Київська міська рада.

Разом з тим, Верховна Рада України звернулась до суду з позовом до Київської міської ради про визнання недійсним рішення, заборону вчиняти дії, визнання права користування з підстав неправомірного вилучення рішенням № 429/1090 від 29.03.2007 земельної ділянки у Верховної Ради України та передачі її ТОВ "ВК-БРОК", що полягає у відсутності відмови Верховної Ради України від земельної ділянки, непогодженні з нею даного вилучення та залишенні поза увагою факту виконання позивачем землевпорядних та проектних робіт на спірній земельній ділянці.

Окрім того, заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Верховної ради України звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" про визнання недійсним рішення № 423/3257 від 01.10.2007, договору від 16.11.2007 № 3262 та зобов'язання вчинити дії з підстав того, що право користування земельною ділянкою вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва належить Верховній Раді України, в установленому законом порядку дане право не припинено, у зв'язку з чим рішення про продаж земельної ділянки прийнято з перевищенням компетенції, наслідком чого є визнання недійсним відповідного договору купівлі-продажу.

За наслідками розгляду спорів у справах №32/454-6/51, №6/140, судами прийнято відповідні рішення, якими:

- визнано недійсним рішення Київської міської ради № 429/1090 від 29.03.2007 "Про передачу товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва",

- визнано недійсним рішення Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва",

- визнано недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення кадастровий номер 8000000000:91:119:0046, що розташована за адресою: вул. Глибочицька, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, площею 10 740 кв. м. (1,0740 гектарів) від 16.11.2007 № 3262, укладений між ТОВ "ВК-Брок" та Київською міською радою.

Дані судові рішення у справах №32/454-6/51, №6/140 мотивовані тими обставинами, що, скасовуючи рішеннями від 29.03.2007 № 429/1090 та № 423/3257 від 01.10.2007 рішення виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 № 424/3 та приймаючи рішення про передання ТОВ "ВК-БРОК" земельну ділянку на вул. Глибочицькій, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, частина якої в свою чергу охоплює земельну ділянку, надану раніше Президії Верховної Ради Української РСР за рішенням виконавчого комітету Київської міської Ради народних депутатів від 15.05.1986 № 424/3, Київська міська рада вчинила дії щодо припинення права користування Верховною Радою України земельною ділянкою, тоді-як виключні підстави припинення права користування земельною ділянкою передбачені статтею 141 Земельного кодексу України, серед яких відсутня така, як надання земельної ділянки іншій особі, при тому, що доказів добровільної відмови позивача від права користування земельною ділянкою суду не подано. Так, оскільки рішення Київської міської ради про відчуження земельної ділянки на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та укладення з ним договору купівлі-продажу без погодження такого відчуження з користувачем земельної ділянки Верховною Радою України суперечить чинному законодавству (ст. 95 Земельного кодексу України) та порушує права позивача, які потребують захисту в судовому порядку, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 судом були задоволені.

Повноваження сільських, селищних, міських рад розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання, передбачені ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 127 Земельного кодексу України в редакції, чинній на дату укладення договору №3262 від 16.11.2007 визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування і державні органи приватизації відповідно до їх повноважень здійснюють продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності громадянам та юридичним особам, які мають право на набуття земельних ділянок у власність, а також іноземним державам відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до статті 82 Земельного кодексу України юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі, зокрема, придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами.

16.11.2007 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та Київською міською радою було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262, згідно із пунктом 1.1 якого продавець на підставі рішення № 423/3257 Київської міської ради продав, а покупець купив земельну ділянку, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. При цьому, враховуючи суть правочину та вимоги статті 203 Цивільного кодексу України, правочин передбачає вільне волевиявлення, яке відповідає внутрішній волі учасника правочину.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" та Київською міською радою, не був визнаний недійсним з причин наявності дефекту волі сторін такого правочину.

Таким чином, викладені вище обставини свідчать про наявність у місцевої ради відповідного волевиявлення щодо передання у власність іншої особи спірного нерухомого майна за адресою вул. Глибочицька, 73 - 77 у Шевченківському районі м. Києва, що знайшло свій вираз у рішенні Київської міської ради № 423/3257 від 01.10.2007 "Про продаж земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-Брок" для будівництва, експлуатації та обслуговування адміністративно-житлового комплексу з вбудованими та прибудованими приміщеннями громадського і торгівельного призначення та підземним паркінгом по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі Києва" та в укладенні з ТОВ "ВК-Брок" відповідного договору купівлі-продажу, предметом якого є продаж Київською міською радою та придбання ТОВ "ВК-Брок" земельної ділянки, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, в тому числі площею 0,1700 га без права забудови.

При цьому, слід наголосити, що у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №6-1203-цс15 від 16.09.2015.

Враховуючи той факт, що підставою для визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 недійсним, відповідно до рішення Господарського суду міста Києва від 29.04.2010 у справі № 6/140, яке в цій частині залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 23.09.2010 та постановою Вищого господарського суду міста Києва від 09.12.2010, є порушення прав Верховної Ради України, як користувача земельної ділянки, то з огляду на встановлені судом обставини вираження місцевою радою (позивачем), як органом місцевого самоврядування, який здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, наміру (волі) на передання у власність ТОВ "ВК-Брок" земельної ділянки, місце розташування якої на вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі міста Києва, площею 1,0740 га, що отримало свій вираз в укладеному договорі купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення № 3262 від 16.11.2007, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прокурором не доведено обставин первісного вибуття такого нерухомого майна з володіння власника - територіальної громади міста Києва - поза його волею, що, відповідно, виключає можливість застосування в такому випадку віндикаційного способу захисту, а саме витребування у відповідача, як добросовісного набувача, земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, що була набута ним на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 15.06.2016, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Вдовиченко Н.О. та зареєстрованого у реєстрі за №438.

Що стосується доводів прокурора про встановлення у рішенні Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, обставин вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.07.2012 у справі № 47/472, яке залишено без змін постановами Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2012 та Вищого господарського суду України від 26.02.2013, встановлено, що на даний час відсутній правочин, за яким власником чи особою, якій власником делеговано право розпорядження майном, здійснено відчуження майна (спірної земельної ділянки), тобто дана земельна ділянка вибула із володіння Київської міської ради та користування Верховної Ради України поза їх волею.

Проте зі змісту наведеного вбачається, що обставиною, яка була предметом дослідження у межах справи № 47/472, є питання наявності правової підстави відчуження майна (земельної ділянки), тобто існування правочину, вчиненого власником майна, у зв'язку з чим, за наслідками встановлення обставин відсутності такого правочину, судом оцінено такі обставини як такі, що свідчать про вибуття майна з володіння власника поза його волею.

Згідно із статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Питання наявності у діях власника майна - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради волі на передачу цього майна при укладенні первинного договору купівлі-продажу земельної ділянки в межах справи №47/472 не досліджувалось, відтак, обставинами, які не потребують доказування в розумінні ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, є встановлені у справі №47/472 обставини відсутності правочину, за яким здійснено відчуження майна (земельної ділянки, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у м. Києві), у зв'язку з визнанням таких правочинів недійсними.

При цьому, у жодному з наведених вище судових рішень про визнання недійсними рішень Київської міської ради та договорів, спрямованих на відчуження спірного майна (земельної ділянки, що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у м. Києві), обставини відсутності волі територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради на відчуження майна (відсутність повноважень Київської міської ради на відчуження такого майна/вчинення правочину про відчуження майна від імені Київської міської ради іншою особою/тощо) не досліджувались, так як наявність у Київської міської ради як органу місцевого самоврядування, який в силу приписів статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, не оспорювалось. Так, власне, підставою визнання недійсним рішень про відчуження майна (земельної ділянки) та первинного договору купівлі-продажу такої земельної ділянки, стороною якого був позивач, стало порушення прав користувача такої ділянки - Верховної ради України, яка і звернулась до суду за захистом порушеного права. При цьому, Київська міська рада, яка була відповідачем у справах №32/454-6/51 та №6/140, жодних доводів щодо відсутності у її діях волі на передання Товариству з обмеженою відповідальністю "ВК-БРОК" майна (відповідно до рішень від 29.03.2007 № 429/1090, та № 423/3257 від 01.10.2007, прийнятих самою Київською міською радою, та договору № 3262, укладеного між Київською міською радою та ТОВ "ВК-БРОК") зазначено не було.

Передання набувачеві майна за правочином, визнаним судом недійсним, не в кожному випадку означає вибуття майна, що є предметом цього правочину, поза волею власника. Відтак, у випадку встановлення судом на підставі належних та допустимих доказів наявності у діях власника наміру волі (що має вираження у формі волевиявлення) відчужити відповідний об'єкт на момент вчинення правочину, спрямованого на його відчуження, то у випадку недійсності останнього та набуття добросовісним набувачем права власності на цей об'єкт, первісний власник (первісний відчужувач) буде позбавлений можливості за допомогою встановлених статтею 388 Цивільного кодексу України правових інструментів (віндикаційний спосіб захисту) витребувати таке майно у добросовісного набувача, оскільки свою волю щодо майбутньої юридичної долі належного йому раніше майна він виразив.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол; Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави у право на мирне володіння майном.

Перший протокол ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, статті 10 Цивільного кодексу України застосовується судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

Рішеннями ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями ст. 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни у повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статтею 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому, наявність в момент вчинення правочину волі відчужувача майна на відчуження цього майна унеможливлює витребування майна у добросовісного набувача, що набув право власності за оплатною цивільно-правовою угодою, у зв'язку з чим втручання у непорушне та гарантоване право власності такої особи, за висновком суду, не відповідає розробленим ЄСПЛ критеріям законності втручання та пропорційності визначеним цілям.

Відповідно до приписів частини 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно із статтею 318 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 2 Цивільного кодексу України, учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Таким чином, правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Київська міська рада.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із Статтею 5 Конституції України визначено, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст. 7 Конституції України).

Відповідно до статті 140 Конституції України, місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (ст. 143 Конституції України).

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Так, сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 Закону).

Частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності.

Об'єктивно виокремити волю територіальної громади щодо управління та розпорядження майном (в розумінні безпосереднього здійснення територіальною громадою таких правомочностей) є неможливим, відтак, територіальна громада делегує такі повноваження представницькому органу (який нею обирається), яким в силу статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" є сільські, селищні, міські ради, які, власне, своїми діями та рішеннями і виражають волю територіальної громади. Водночас, воля територіальної громади, по суті, виражається лише при обранні представницького органу, який, будучи сформованим у порядку, передбаченому законом, вважається відповідно представником територіальної громади, який де-юре завжди є таким, що виражає волю територіальної громади, так як діє від імені громади (при вчиненні будь-яких дій).

При цьому, суд зазначає, що вираження волі територіальної громади не може обмежуватись виключно законними діями представницького органу, що діє від імені громади, оскільки такий орган протягом періоду своїх повноважень хоча і зобов'язаний діяти виключно в межах закону, однак фактично може і вчиняти і дії, які йому суперечать, відтак висновок Верховного суду України про те, що виключно ті дії органу місцевого самоврядування, що відповідають закону, є вираженням волі територіальної громади, фактично може означати відсутність будь-яких правових наслідків вчинених місцевою радою дій з порушенням порядку, передбаченого законом.

В той же час, такий підхід до розуміння вираження волі територіальної громади нівелює засади гарантованості та непорушності права власності, зокрема добросовісного набувача, та фактично означає можливість витребування у нього майна у випадку встановлення будь-якого порушення закону органом місцевого самоврядування при відчуженні майна, що належить територіальній громаді. А отже таким чином, втрачає своє функціональне призначення механізм віндикації, передбачений частиною 1 статті 388 Цивільного кодексу України.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 у справі "Stretch v. United Kingdom" ("Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії") неприпустимими визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон. Суд дотримується такого погляду, що дії органу влади можуть бути розцінені як такі, що перешкоджають законним очікуванням заявника згідно із договором та позбавляють його частково тих міркувань, на підставі яких було укладено договір. Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції".

Окрім того, поняття "інтерес територіальної громади" є оціночним, при цьому, в межах наявних у справі доказів, прокурором та позивачем не надано суду доказів порушення інтересу територіальної громади міста Києва за наслідками передання у власність інших осіб земельної ділянки за оплатним договором купівлі-продажу (вартість купівлі земельної ділянки визначена у розмірі 14 131 938,00 грн.).

Відповідно до довідки про пайову участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста від 13.04.2016 №050/18-3150, ТОВ "БІК "Березнякижитлобуд" відповідно до договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва від 23.03.2016 №68, укладеного з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у зв'язку з будівництвом адміністративної будівлі літ. А по вул. Глибочицькій, 73-77, перерахувало пайовий внесок у сумі 321,57 тис. грн.

Визнання за особою права власності на підставі рішення суду виключає можливість одночасного волевиявлення власника майна на передачу цього майна такій особі, оскільки в силу ст. 392 Цивільного кодексу України, позов про визнання права власності пред'являється, власне, у випадку, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Що стосується правової позиції Верховного суду України викладеної в постанові від 29.06.2016 №6-1376цс16, в межах цього спору позивачем визначено постійного користувача земельної ділянки, права якого порушені у зв'язку з відчуженням такої земельної ділянки на користь іншої особи за розпорядженням голови РДА, яке в подальшому за рішенням суду було скасовано. Таким чином, у межах справи №6-1376цс16 постійний користувач не здійснював будь-якого волевиявлення щодо майна, яке вибуло з його володіння (постійного користування) поза його волею (за розпорядженням голови РДА,що було скасоване), тоді-як у даній справі прокурором подано позов в особі місцевої ради, уповноваженої здійснювати, в тому числі розпорядження об'єктами комунальної власності, яка, власне, таке розпорядження здійснила.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, не підлягають задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Статтею 387 Цивільного кодексу України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на особливий порядок переходу права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та специфіку об'єкта нерухомого майна, незаконне вибуття останнього з володіння власника, з урахуванням правомочностей власника майна, передбачених статтею 317 Цивільного кодексу України, фактично можливе лише за наслідками державної реєстрації права власності на нерухоме майно, тобто титульного володіння іншою особою нерухомим майном (володіння де-юре, з відповідним документальним підтвердженням).

Так, володіння річчю, як фізичне панування над нею, щодо нерухомого майна є юридичною фікцією та можливе лише шляхом здійснення державної реєстрації прав на таку річ.

Відтак, обраний позивачем спосіб захисту щодо витребування спірного майна з володіння відповідача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України є ефективним у випадку необхідності поновлення титульних прав позивача, як власника нерухомого майна, тобто необхідності внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно стосовно права власності, оскільки, з урахуванням специфіки статичності (фізичної непорушності) об'єкту нерухомого майна, витребувати останнє (реально/в натурі) з фактичного незаконного користування іншої особи не є можливим, на відміну від певних рухомих речей, а отже, з огляду на обставини, якими обґрунтований позов, та наявності у Реєстрі речових прав відомостей щодо особи-власника спірного майна (відповідач), обраний позивачем спосіб захисту є належним, однак, з огляду на недоведеність обставин, якими обґрунтовано позовну вимогу, остання не підлягає задоволенню.

Що стосується, поданої відповідачем до суду першої інстанції, заяви про сплив позовної давності у даній справі, що є підставою для відмови у задоволенні частини позовних вимог.

Відповідно до статтей 256 та 257 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із статтею 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29 травня 2013 року № 10, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Проте, з огляду на відсутність підстав для задоволення позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІА РК" про витребування земельної ділянки площею 1,074 га (кадастровий номер 8000000000:91:119:0046), що розташована по вул. Глибочицькій, 73-77 у Шевченківському районі м. Києва, то відсутні і підстави для застосування позовної давності у даній справі, про що вірно вказав суд першої інстанції.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про відмову у позові, заходи до забезпечення позову, вжиті ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2016 у справі № 910/17922/16, підлягають скасуванню.

Згідно із статтею 68 Господарського процесуального кодексу України питання про скасування забезпечення позову вирішується господарським судом, що розглядає справу, із зазначенням про це в рішенні чи ухвалі.

Доводи, які наведені скаржником в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Відповідно до ст. 43 ГПК України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.У задоволенні заяви заступника прокурора міста Києва про забезпечення позову відмовити.

2.Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.

3.Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2016 у справі № 910/17922/16 залишити без змін.

4.Матеріали справи № 910/17922/16 повернути Господарському суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко