Рішення

від 06.12.2016 по справі 486/867/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №486/867/15-ц 06.12.2016 061216 06.12.2016

Провадження №22-ц/784/2497/16

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Головуючий по 1 інстанції: Франчук О.Д.

Категорія: 5 Доповідач апеляційного суду: Яворська Ж.М.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 грудня 2016 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Лептуга С.С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_4

на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, скасування реєстраційного запису про право власності,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову зазначала, що з вересня 1993 року вони з відповідачем перебували у шлюбі. У серпні 2010 року їх шлюб було розірвано, та після звернення до суду з відповідним позовом спільне майно було поділено.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року за ОСОБА_4 визнано право власності на торговий павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. На підставі договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2014 року вона є орендарем земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,0059 га, яка призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під розміщення торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1».

В зв'язку з тим, що даний торгівельний павільйон розташований на земельній ділянці, яку вона орендує та сплачує орендну плату, просила суд зобов'язати відповідача усунути перешкоди у користуванні зазначеною земельною ділянкою шляхом демонтажу тимчасової споруди торгівельного павільйону «ІНФОРМАЦІЯ_1».

30 червня 2015 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

В обґрунтування позову позивач зазначала, що в період спільного проживання 5 грудня 2007 року було придбано житловий будинок площею 30.8 кв.м. з господарськими спорудами та земельну ділянку ( кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0.07 га для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2, земельну ділянку площею 0.24 га, кадастровий номер НОМЕР_4 за цією адресою з цільовим призначенням для ведення селянського господарства та житловий будинок площею 27.9 кв.м. з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою АДРЕСА_3.

19 березня 2009 року нею було отримано державні акти на право власності на земельні ділянки.

Після розлучення з відповідачем він самостійно без її відома та без її згоди, а також без отримання будь-яких дозвільних документів розпочав самовільно реконструювати житловий будинок, що знаходиться за адресою АДРЕСА_3, в результаті чого його було істотно змінено та значно збільшена площа.

Посилаючись на те, що відповідач здійснив самовільну реконструкцію вищевказаного житлового будинку, без її згоди, порушивши її права як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, позивач просила зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_3, загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2, шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01 липня 2015 року вказані позови об'єднано в одне провадження.

18 серпня 2016 року позивач збільшила свої позовні вимоги та остаточно просила:

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,0059 га шляхом зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати тимчасову споруду - торгівельний павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1";

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_3, загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2, шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан;

- скасувати реєстраційний напис права власності № 4274641 з реєстраційним номером об'єкту № 268447048108 в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- витрати із проведення робіт із знесення та демонтажу покласти на ОСОБА_4;

- допустити авансування витрат під час виконання рішення суду із проведення робіт із знесення та демонтажу на ОСОБА_5 із подальшим їх стягненням з ОСОБА_4

Ухвалою суду від 21 жовтня 2015 року до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору залучено Южноукраїнську міську раду Миколаївської області.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року позов задоволено. Постановлено:

- зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою розташованою за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,0059 га, шляхом демонтажу тимчасової споруди торгівельного павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1";

- зобов'язати ОСОБА_4 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_3, загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан;

- витрати із проведення робіт із знесення та демонтажу покласти на ОСОБА_4;

- допустити авансування витрат під час виконання рішення суду із проведення робіт із знесення та демонтажу на ОСОБА_5 із подальшим їх стягненням з ОСОБА_4

- скасувати реєстраційний напис права власності № 4274641 за реєстраційним номером об'єкту № 268447048108 у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалите нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У запереченнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5- ОСОБА_2, вважаючи рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того, згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Указана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з вересня 1993 року по серпень 2010 року.

За час спільного проживання ними було придбано нерухоме майно.

Зокрема, за договором купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року (у реєстрі нотаріальних дій №6057), ОСОБА_5 придбала у власність житловий будинок, житловою площею 30.8 кв.м., загальною площею 46.0 кв.м. літ.Аж1 з господарськими спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_3, площею 0,07 га, для обслуговування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 ( т.1 а.с.54,55).

Також, 05 грудня 2007 року за договором купівлі-продажу ( у реєстрі нотаріальних дій №6060), ОСОБА_5 придбала у власність житловий будинок житловою площею 10.2 кв.м., загальною площею 27.9 кв.м. літ.Аж1 з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_3 (т.1 а.с. 56,57).

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року( у реєстрі нотаріальних дій №6063), ОСОБА_5 придбала у власність земельну ділянку, площею 0,24 га, кадастровий номер НОМЕР_4, розташовану по АДРЕСА_2 ( т.1 а.с. 58, 59) .

На придбані у власність земельні ділянки, 19 березня 2009 року позивач отримала державні акти на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 ( т.1 а.с. 60,61).

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року, яке ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 03 липня 2014 року залишено без змін, земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_2 визнано спільною сумісною власністю подружжя і за кожним із них визнано право власності по ? частці земельної ділянки площею 0,07 га та по 1/2 частці земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,24 га.( т.1 а.с.12-17, 265-267).

Отже, з часу набрання чинності вищевказаного рішення апеляційного суду Миколаївської області у відповідності до положень ч.1 ст.87 ЦК України, у сторін виникло право спільної часткової власності на спірну земельну ділянку. Кожен із учасників спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Ці частки є ідеальними.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою в силу ч.1 ст.358 ЦК України

Згідно зі ст. 364 ЦК та ст. 367 ЦК України співвласник має право як на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності, так і на поділ в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.

Проте, після набрання чинності рішення суду про визнання за сторонами права власності по ? частки на спірну земельну ділянку, з їх боку дій щодо виділу в натурі чи поділу земельної ділянки не вчинялося.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2015 року в порядку поділу майна подружжя та виходячи з фактичного місця проживання ОСОБА_4, проведення після розірвання шлюбу добудови та переобладнання будинку, за ним визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3, загальною площею 27.9 кв.м., житловою площею 10.2 кв.м., а за ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_2, площею 30.8 кв.м. ( т.1 а.с.87-88).

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 02 вересня 2015 року за ОСОБА_4 було зареєстровано права власності на житловий будинок зазначеної площі на підставі вищевказаного рішення суду ( т.2 а.с.146).

Отже, до ОСОБА_4, який набув права власності на житловий будинок за спірною адресою перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яку займає житловий будинок та на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, що розташована за адресою АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинних прибудов та добудов та приведення її у попередній стан, позивач зазначала, що після розлучення ОСОБА_4 самостійно без її відома та без її згоди, без отримання будь-яких дозвільних документів розпочав самовільну реконструкцію житлового будинку, який розташований за адресою АДРЕСА_3, в результаті чого будинок істотно змінено та збільшено його площу. Такими діями відповідача було порушено її права як співвласника даного будинку та земельної ділянки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, виходив з того, що цей об'єкт збудовано з порушенням вимог Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», без дозвільної документації, яка дає право на виконання будівельних робіт та порушує право позивача щодо користування земельною ділянкою за даною адресою.

Проте з таким висновком суду погодитися повністю не можна, оскільки він його дійшов з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про планування і забудову територій" фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад дозволи на будівництво об'єкта містобудування.

Статтею 9 Закону України "Про архітектурну діяльність" встановлено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об'єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У статті 27 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зазначено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки.

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 300 кв. м, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

У п. 1 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 "Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз'яснено, що положення ст. 376 ЦК України поширюється на випадки самочинного будівництва житлових будинків, будівель, споруд, іншого нерухомого майна як фізичними, так і юридичними особами.

У п. 4 наведеної постанови пленуму судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Під належним дозволом слід розуміти передбачений Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" дозвільний документ (ст. ст. 35-37), що дає право виконувати підготовчі та будівельні роботи саме того об'єкту і на тій земельній ділянці, яка передана з цією метою певній особі.

Під проектом слід розуміти залежно від категорії об'єкта будівництва відповідний склад документації, визначеної ст. ст. 1,7 та 8 Закону України "Про архітектурну діяльність", отриманої відповідно до ст. ст. 29, 31 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а також будівельний паспорт та технічні умови, отримані відповідно до ст. ст. 27, 30 зазначеного Закону.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 02 квітня 2014 року ОСОБА_5 управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації видано будівельний паспорт НОМЕР_7 на житловий будинок по АДРЕСА_3, а 09 квітня 2014 року ОСОБА_5, як власник цього житлового будинку повідомила Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Миколаївській області про початок виконання будівельних робіт від 03 квітня 2014 року, а саме реконструкцію житлового будинку з господарськими будівлями за рахунок знесення літ.А-ж за вищевказаною адресою.

Як пояснила у суді апеляційної інстанції представник відповідача, в результаті реконструкції площу будинку дійсно було збільшено, проте ОСОБА_5 знесла частину реконструйованого будинку, який належить ОСОБА_4 Після проведення ним ремонту, житловий будинок відновлено, його площа та конфігурація відповідають розмірам на час його придбання, що підтверджується також і технічним паспортом на даний об'єкт за лютий 2016 року.

Відповідно до матеріалів справи, зокрема, акту поточних змін від 04 березня 2015 року та довідки КП «БТІ м. Южноукраїнськ» від 16 березня 2015 року, з врахуванням якої прийнято рішення судом, вбачається, що проведена технічна документація житлового будинку АДРЕСА_3 та встановлено, що його площа збільшилася за рахунок прибудови зовнішніх стін з черепашнику та облицьовано цеглою керамічною і складає 100.6 кв.м. Одна із зовнішніх стін зруйнована на 5% від загальної площі цих стін, покрівля зруйнована на 10%. У зв'язку з частковою відсутністю основних конструктивних елементів стан готовності будинку не відповідає загальним вимогам п.3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єкта нерухомого майна, а тому не має можливості надати технічну характеристику цього будинку ( т.1 а.с.70).

Проте, ні акт поточних змін, ні довідка, не підтверджує факт порушення майнових прав позивача зведенням відповідачем самочинних добудов та прибудов до житлового будинку, ні факту неправомірності дозвільної документації, а навпаки свідчать про проведення будівельних робіт по реконструкції спірного житлового будинку у відповідності з отриманим позивачем будівельним паспортом від 02 квітня 2014 року та повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 09 квітня 2014 року.

Більш того, факт того, що спірний будинок має самовільні добудови та прибудови спростовується і рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2015 року, відповідно до якого за ОСОБА_4 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 27.90 кв., житловою площею 10.20 кв.м., що відповідає технічному паспорту на спірну будівлю.

Інших належних та допустимих доказів того, що на земельній ділянці по АДРЕСА_2 знаходяться самочинні будівлі і які саме позивач не надала.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою ст. 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. А відтак суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, в порушення вимог ч.4 ст.10, ст.57 ЦПК України не тільки не з'ясував всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, а саме: чи отримувались сторонами дозволи на проведення реконструкції спірного об'єкту, наявність самочинних будівель на земельній ділянці (їх розміри, місце розташування) на час звернення до суду та на час ухвалення рішення, а й не встановив чи взагалі мало місце порушення відповідачем прав позивача, які саме дії відповідача порушують права позивача, як вони перешкоджають їй користуватися земельною ділянкою ( загороджують проїзд (прохід) на територію подвір'я, позбавляють її права доступу до свого житлового будинку та земельної ділянки, тощо) з урахуванням того, що земельна ділянка належить сторонам на праві спільної частково власності і її реальний поділ не здійснено.

За такого, враховуючи обставини даної справи, позивач не довела порушення відповідачем її права користування та розпорядження земельною ділянкою належними та допустимими доказами, що є її обов'язком, відповідно до ст.ст.10,60 ЦПК України і при перегляді справи у апеляційній інстанції колегія суддів не встановила порушення прав або законних інтересів позивача з боку відповідача, а відтак відсутні підстави для задоволення вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельної ділянки по АДРЕСА_2 шляхом знесення добудов та прибудов.

Більш того, із змісту рішення суду першої інстанції вбачається, що знесенню підлягають всі добудови та прибудови, які знаходяться на даній земельній ділянці, без визначення їх індивідуальних ознак та приналежності до певної головної речі.

У зв'язку з наведеним, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, рішення суду першої інстанції в цій частині не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню, з ухваленням у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Звертаючись до суду з позовом про усунунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,0059 га шляхом зобов'язання ОСОБА_4 демонтувати торгівельний павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1" та скасування реєстраційного напису права власності № 4274641 з реєстраційним номером об'єкту № 268447048108 в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, позивач посилалася на те, що торгівельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1» є тимчасовою спорудою та розташований на земельній ділянці, яку вона орендує та сплачує орендну плату, а відтак позбавлена можливості самостійно господарювати на землі у відповідності до умов договору оренди.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості заявлених вимог.

Проте з таким висновком погодитися не можна.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформляються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 Цивільного кодексу України.

За частиною третьою статті 7 Закону України "Про оренду землі" до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Так, відповідно до матеріалів справи, за ОСОБА_5 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, торгівельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальною площею 27.1 кв.м., який розташовано за адресою АДРЕСА_1, про що їй 06 серпня 2003 року видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ( т.1 а.с.31,32).

Відповідно до оцінювальної відомості БТІ ( на час реєстрації права власності), торгівельний павільйон має бетонний фундамент, каркас споруди металевий, збірної розбірної конструкції ( т.1 а.с. 19-24).

14 січня 2003 року між виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради та ОСОБА_5 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0.0059 га під розміщення об'єкту нерухомого майна торгівельного павільйону «Взутті» в районі території для організації виносної торгівлі, термін дії договору - до 18 грудня 2007 року ( т.2 а.с.10-14.)

23 січня 2008 року між Южноукраїнською міською радою та ОСОБА_5 було укладено новий договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Термі дії договору 5 років ( т.2 а.с.15-18). За умовами цього договору п. 33 перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов договору або його розірвання. У січні 2013 року термін дії договору припинився.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року за ОСОБА_4 було визнано право власності на торгівельний павільйон "ІНФОРМАЦІЯ_1", розташований по АДРЕСА_1 ( т.1 а.с.12-17).

Отже, у відповідності до ст.377 ЦК України до відповідача, як нового власника нерухомого майна,що розташований на орендованій земельній ділянці, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Не дивлячись на це, рішенням Южноукраїнської міської ради №1128 від 26 грудня 2013 року поновлено договір оренди земельної ділянки від 28 січня 2008 року, між радою та ОСОБА_5 шляхом укладання нового договору оренди землі строком на 10 років ( т.2 а.с.19).

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 16 січня 2014 року ОСОБА_4 зареєстрував право власності на нежитлову будівлю, торгівельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1» за спірною адресою ( реєстраційний номер об'єкт № 268447048108 ( т.2 а.с.40).

Після чого, 23 грудня 2014 року між Южноукраїнською міською радою та ОСОБА_5 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років розташовану по АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, загальною площею 0,0059 га під розміщення торгівельного павільйону "ІНФОРМАЦІЯ_1".

21 січня 2015 року право користування земельною ділянкою за позивачем зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно ( т.2 а.с.26-32).

Відповідно до п.38 договору перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці, до другої сторони є підставою для розірвання договору та укладання договору оренди з новим власником будівлі.

За приписами абз. 7 ч.1 ст.31 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі припиняється у разі набуття власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

Як вбачається із матеріалів справи, у 2015 році ОСОБА_4 звернувся до Южноукраїської міської ради з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі під розміщення та обслуговування нежитлової будівлі торгівельного павільйону по АДРЕСА_1. Проте, міська рада до цього часу зволікає з прийняттям відповідного рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи усунення перешкод у користуванні переданої їй в оренду земельної ділянки, позивач вказувала на те, що торгівельний павільйон «ІНФОРМАЦІЯ_1» є тимчасовою спорудою, а тому підлягає демонтажу відповідачем.

Проте такі твердження позивача суперечать нормам матеріального права та спростовуються зібраними по справі доказами.

Так, відповідно до ст.181 ЦК України до нерухомих речей ( нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, в також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщати в просторі.

Відповідно до Національного стандарту №1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 року №1440 нерухоме майно - земельна ділянка з поліпшенням, які нерозривно пов'язанні, будівлі, споруди, їх частини, а також інше майно, що згідно із законодавством належить до нерухомого майна.

Відповідно до оцінювальної відомості БТІ ( на час реєстрації права власності), торгівельний павільйон має бетонний фундамент, каркас споруди - металевий, збірної розбірної конструкції ( т.1 а.с. 19-24).

Відповідно ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту.

Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" .

Розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Наказом міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №244 від 21 жовтня 2011 року затверджено Порядок розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності. Відповідно до п.1.3 поняття тимчасової споруди є аналогічним викладеним у ст. 28 вищевказаного Закону. Крім того, наказом визначено, що підставою для розміщення тимчасової споруди ( є паспорт прив'язки ( комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС на топографо-геодезичній основі, схему благоустрою прилеглої території) цієї споруди до місця розташування, який підлягає реєстрації в журналі реєстрації паспортів прив'язки або в електронному журналі органом, який його видав, з подальшим внесенням інформації про ТС до містобудівного кадастру ( п.2.1,2.16).

Але такий паспорт позивачеві не видавався, оскільки побудований ОСОБА_5 об'єкт рішенням виконавчого комітету Южноукраїської міської ради №335 від 09 липня 2003 року було прийнято в експлуатацію і за нею зареєстровано право власності як на об'єкт нерухомого майна.

В той же час, із висновку судової будівельно-технічної експертизи №1201 від 14 червня 2016 року вбачається, що виходячи з конструктивних особливостей та об'ємно-планувальних рішень - спірний торговельний павільйон є рухомим майном, що за своїми технічними характеристиками та конструктивним вирішенням може бути переміщено без заподіяння шкоди. Проте на час проведення експертизи, візуальним шляхом встановити чи є фундамент у дослідженій споруді павільйону виявилось неможливим.

Відповідно до ч.6 ст.147 ЦПК України висновок експерта для суду не є обов'язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими ст. 212 цього Кодексу. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному,повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення ( ч.1,2 ст.212 ЦПК України).

Приймаючи до уваги вищевикладене та з огляду на визначений у статті 120 ЗК України принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, спірний торгівельний павільйон є конструкцією з фундаментом, тобто є об'єктом нерухомого майна, а не рухомою конструкцією без фундаментна, з можливістю його демонтажу, а тому колегія суддів вважає висновок експерта необґрунтованим та таким, що суперечить іншим матеріалам справи.

Те, що спірний торгівельний павільйон є нерухомим майном, окрім свідоцтва про право власності виданого на ім'я позивача у 2003 році підтверджується і іншими матеріалами справи.

Так, у листі - повідомленні від 15 листопада 2013 року позивач особисто повідомила власника земельної ділянки про наміри поновити договір оренди земельної ділянки з розташуванням на ній об'єкту нерухомості.

Із змісту договорів оренди вбачається, що на земельній ділянці, яка надана в користування ОСОБА_5 знаходиться нерухоме майно ( т. 1 а.с.5-6, т.2 а.с. 13-16).

Позивач просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтаж нерухомого майна, яке належить відповідачеві, тобто фактично просить припинити його право власності на це майно.

Між тим, необхідність у використанні такого способу захисту виникає тоді, коли створюється неможливість реалізації особою здійснення свого права власності. Позивач не є власником земельної ділянки, а є лише землекористувачем.

У відповідності до ст. 41 Конституції України, ст. 310 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК).

З врахуванням вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зібраним доказам дав неналежну правову оцінку, неправильно застосував норми матеріального права та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом демонтажу нерухомого майна торгівельного павільйону та покладання на ОСОБА_4 витрат із проведення робіт по його знесенню та демонтажу.

В силу ст.309 ЦПК України рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у їх задоволенні.

Колегія суддів також не погоджується і з висновком суду щодо скасування реєстраційного напису права власності № 4274641 з реєстраційним номером об'єкту № 268447048108 в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Участь сторін у цивільному процесі зумовлена тим, що судовий спір має місце саме між ними і його вирішення безпосередньо впливає на їх права чи обов'язки. Від вирішення спору щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою залежить виникнення та припинення прав та обов'язків відповідного органу, який здійснює державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Суд, задовольняючи позовні вимоги в частині скасування реєстраційного напису права власності, не звернув увагу на те, що відповідний державний орган, який таку реєстрацію має здійснити, до участі у справі в якості відповідача залучений не був, в порушення положень ст. ст. 10, 11, 33, п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України не роз'яснив позивачеві його право на залучення до участі у справі такого органу в якості відповідача та наслідків невчинення дій щодо його залучення до участі у справі в якості відповідача, що унеможливлює вирішення даних позовних вимог.

З урахуванням положень ст.ст.11,33,303 ЦПК України до компетенції апеляційного суду не входить залучення осіб до участі у справі на стадії апеляційного провадження.

Зазначене є порушенням норм процесуального права, авідтак рішення суду в цій частині також підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового з зазначених вище підстав.

Що ж стосується вимог щодо допуску авансування витрат під час виконання рішення суду із проведення робіт із знесення та демонтажу на ОСОБА_5 із подальшим їх стягненням з ОСОБА_4, то вони теж не підлягають задоволенню, а рішення суду в цій частині скасуванню, виходячи з такого.

Порядок авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій визначений ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до якої, зметою забезпечення провадження виконавчих дій стягувач може за погодженням з державним виконавцем внести на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснення необхідних витрат або покриття їх частини, якщо інше не передбачено цим Законом. Після завершення виконавчого провадження авансовий внесок повністю повертається стягувачу, якщо інше не передбачено цим Законом.

Тобто питання щодо авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій вирішується на стадії виконання рішення суду. За такого, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення цих позовних вимог.

В силу ст.88 ЦПК України з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 за подачу апеляційної скарги належить стягнути судовий збір у розмірі 4780 грн. 61 коп.

Керуючись статтями 303, 308, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову - Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, скасування реєстраційного запису про право власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 4780 грн.61 коп. судового збору.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова