Постанова

від 07.08.2019 по справі 486/867/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 486/867/15-ц

провадження № 61-18596св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Курило В. П. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Южноукраїнська міська рада Миколаївської області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , на рішення апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Яворської Ж. М., Базовкіної Т. М., Кушнірової Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що з вересня 1993 року вони з відповідачем перебували у шлюбі. У серпні 2010 року їх шлюб було розірвано, спільне майно поділено за рішенням суду.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року за ОСОБА_2 визнано право власності на торговий павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі договору оренди земельної ділянки від 23 грудня 2014 року вона є орендарем земельної ділянки, розташованої за вказаною адресою, кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0,0059 га, яка призначена для будівництва та обслуговування будівель торгівлі під розміщення торгівельного павільйону ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В зв`язку з тим, що даний торгівельний павільйон розташований на земельній ділянці, яку вона орендує та сплачує орендну плату, просила суд зобов`язати відповідача усунути перешкоди у користуванні зазначеною земельною ділянкою шляхом демонтажу тимчасової споруди торгівельного павільйону ІНФОРМАЦІЯ_1 .

30 червня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, що в період спільного проживання 05 грудня 2007 року було придбано житловий будинок площею 30,8 кв. м з господарськими спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 0,07 га для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , земельну ділянку площею 0,24 га, кадастровий номер НОМЕР_3 за цією адресою з цільовим призначенням для ведення селянського господарства та житловий будинок площею 27,9 кв. м з господарськими спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

19 березня 2009 року нею було отримано державні акти на право власності на земельні ділянки.

Після розлучення з відповідачем він самостійно без її відома та без її згоди, а також без отримання будь-яких дозвільних документів розпочав самовільно реконструювати житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 в результаті чого його було істотно змінено та значно збільшена площа.

Посилаючись на те, що відповідач здійснив самовільну реконструкцію вищевказаного житлового будинку, без її згоди, порушивши її права як співвласника житлового будинку та земельної ділянки, позивач просила зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 , шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан.

Ухвалою Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 01 липня 2015 року вказані позови об`єднано в одне провадження.

18 серпня 2016 року позивач збільшила свої позовні вимоги та остаточно просила:

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0,0059 га шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати тимчасову споруду - торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку на АДРЕСА_2 , шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан;

- скасувати реєстраційний напис права власності № 4274641 з реєстраційним номером об`єкту № 268447048108 в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно;

- витрати із проведення робіт із знесення та демонтажу покласти на ОСОБА_2 ;

- допустити авансування витрат під час виконання рішення суду із проведення робіт із знесення та демонтажу на ОСОБА_3 із подальшим їх стягненням з ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року позов задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0,0059 га, шляхом демонтажу тимчасової споруди торгівельного павільйону ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер НОМЕР_2 , загальною площею 0,07 га, яка надана для обслуговування житлового будинку в АДРЕСА_2 шляхом знесення самочинних прибудов та добудов й приведення земельної ділянки у попередній стан; витрати із проведення робіт із знесення та демонтажу покласти на ОСОБА_2 ; допущено авансування витрат під час виконання рішення суду із проведення робіт із знесення та демонтажу ОСОБА_3 із подальшим їх стягненням з ОСОБА_2 ; скасувати реєстраційний напис права власності № 4274641 за реєстраційним номером об`єкту № 268447048108 у Єдиному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок, що розташований на вказаній земельній ділянці збудовано з порушенням вимог Закону України Про регулювання містобудівної діяльності , без дозвільної документації, яка дає право на виконання будівельних робіт та порушує право позивача щодо користування земельною ділянкою за вказаною адресою.

Задовольняючи позовні вимоги про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0059 га шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування реєстраційного напису права власності, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2016 року рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету позову - Южноукраїнська міська рада Миколаївської області, про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, скасування реєстраційного запису про право власності - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 4 780,61 грн судового збору.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що позивач не довела порушення відповідачем її права користування та розпорядження земельним ділянками належними та допустимими доказами, що є її обов`язком, відповідно до статей 10 , 60 ЦПК України (у редакції, чинній на час розгляду справи). Колегія суддів апеляційного суду не встановила порушення прав або законних інтересів позивача з боку відповідача, а тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_2 шляхом знесення добудов та прибудов та демонтажу нерухомого майна - торгівельного павільйону на АДРЕСА_1 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині скасування реєстраційного напису права власності, апеляційний суд виходив із того, що відповідний державний орган, який таку реєстрацію має здійснити, до участі у справі в якості відповідача залучений не був.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання щодо авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, мотивував своє рішення тим, що вказане питання вирішується на стадії виконання рішення суду, а тому у суду першої інстанції не було підстав для задоволення цих позовних вимог.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2017 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу в якій просив скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2016 року, рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 04 жовтня 2016 року залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду апеляційної інстанції не відповідають встановленим у справі обставинам, судом неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, рішення суду не відповідає закону.

У травні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу в якому просив залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Рух справи

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 3 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справу передано до Касаційного цивільного суду.

У червні 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Розпорядженням від 07 червня 2019 року № 634/0/226-19 за касаційним провадженням № 61-18596св18 призначено повторний автоматизований перерозподіл.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу Курило В. П.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами та мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з вересня 1993 року по серпень 2010 року.

За час спільного проживання ними було придбано нерухоме майно.

Згідно з договором купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року ОСОБА_3 придбала у власність житловий будинок, житловою площею 30,8 кв. м, загальною площею 46,0 кв. м літ. Аж1 з господарськими спорудами та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_2 , площею 0,07 га, для обслуговування житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору купівлі-продажу від 05 грудня 2007 ОСОБА_3 придбала у власність житловий будинок житловою площею 10,2 кв. м, загальною площею 27,9 кв. м літ.Аж1 з господарськими спорудами, розташований по АДРЕСА_2 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 05 грудня 2007 року ОСОБА_3 придбала у власність земельну ділянку, площею 0,24 га, кадастровий номер НОМЕР_3 , розташовану по АДРЕСА_2 .

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 липня 2014 року, земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_2 визнано спільною сумісною власністю подружжя і за кожним із них визнано право власності по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,07 га та по 1/2 частці земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,24 га.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2015 року в порядку поділу майна подружжя та виходячи з фактичного місця проживання ОСОБА_2 , проведення після розірвання шлюбу добудови та переобладнання будинку, за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 27,9 кв. м, житловою площею 10, 2 кв. м, а за ОСОБА_3 на житловий будинок АДРЕСА_2 , площею 30, 8 кв. м.

Відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 02 вересня 2015 року за ОСОБА_2 було зареєстровано права власності на житловий будинок зазначеної площі на підставі вищевказаного рішення суду (а. с. 146, т. 2).

02 квітня 2014 року ОСОБА_3 управлінням містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації видано будівельний паспорт № НОМЕР_4 на житловий будинок по АДРЕСА_2 , а 09 квітня 2014 року ОСОБА_3 , як власник цього житлового будинку повідомила Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у Миколаївській області про початок виконання будівельних робіт від 03 квітня 2014 року, а саме реконструкцію житлового будинку з господарськими будівлями за рахунок знесення літ.А-ж за вищевказаною адресою.

Згідно з актом поточних змін від 04 березня 2015 року та довідки КП БТІ м. Южноукраїнськ від 16 березня 2015 року, з врахуванням якої прийнято рішення судом, встановлено, що площа житлового будинку АДРЕСА_2 збільшилася за рахунок прибудови зовнішніх стін з черепашнику та облицьовано цеглою керамічною і складає 100,6 кв. м. Одна із зовнішніх стін зруйнована на 5% від загальної площі цих стін, покрівля зруйнована на 10%. У зв`язку з частковою відсутністю основних конструктивних елементів стан готовності будинку не відповідає загальним вимогам пункту 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна, а тому не має можливості надати технічну характеристику цього будинку.

Суди встановили, що у результаті реконструкції площу будинку дійсно було збільшено, проте ОСОБА_3 знесла частину реконструйованого будинку, який належить ОСОБА_2 .

Після проведення ним ремонту, житловий будинок відновлено, його площа та конфігурація відповідають розмірам на час його придбання, що підтверджується також і технічним паспортом на даний об`єкт за лютий 2016 року.

Таким чином, судом не встановлено факту порушення майнових прав позивача зведенням відповідачем самочинних добудов та прибудов до житлового будинку. Доводи позивача про наявність самовільних добудов та прибудови до спірного житлового будинку спростовується рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 14 липня 2015 року, відповідно до якого за ОСОБА_2 визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_3 загальною площею 27,90 кв. м, житловою площею 10,20 кв. м, що відповідає технічному паспорту на спірну будівлю.

Встановлені судом факти свідчать про проведення будівельних робіт із реконструкції спірного житлового будинку відповідно до отриманого позивачем будівельного паспорту від 02 квітня 2014 року та повідомлення про початок виконання будівельних робіт від 09 квітня 2014 року.

Інших належних та допустимих доказів того, що на земельній ділянці по АДРЕСА_2 знаходяться самочинні будівлі позивач не надала.

Крім того, до ОСОБА_2 , який набув права власності на житловий будинок за спірною адресою, перейшло право власності на ту частину земельної ділянки, яку займає житловий будинок та на ту частину земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України ).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод і інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. А відтак суд повинен установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками апеляційного суду про те, що позивач не довела порушення відповідачем її права користування та розпорядження земельною ділянкою належними та допустимими доказами у справі, а тому відсутні підстави для задоволення вимог щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_2 шляхом знесення добудов та прибудов.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкоди у користуванні земельною ділянкою, розташованою по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0,0059 га шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 та скасування реєстраційного напису права власності № 4274641 з реєстраційним номером об`єкту № 268447048108 в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно, позивач посилалася на те, що торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 є тимчасовою спорудою та розташований на земельній ділянці, яку вона орендує та сплачує орендну плату, а відтак позбавлена можливості самостійно господарювати на землі у відповідності до умов договору оренди.

Частиною першою та другою статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

За статтями 125 і 126 цього Кодексу право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, які оформляються відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Аналогічним чином перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, регулюють положення статті 377 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною третьою статті 7 Закону України Про оренду землі до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.

Суди встановили, що за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 , загальною площею 27,1 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 . 06 серпня 2003 року їй видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Відповідно до оцінювальної відомості БТІ (на час реєстрації права власності), торгівельний павільйон має бетонний фундамент, каркас споруди металевий, збірної розбірної конструкції.

14 січня 2003 року між виконавчим комітетом Южноукраїнської міської ради та ОСОБА_3 було укладено договір оренди земельної ділянки площею 0,0059 га під розміщення об`єкту нерухомого майна торгівельного павільйону ІНФОРМАЦІЯ_1 в районі території для організації виносної торгівлі, термін дії договору - до 18 грудня 2007 року.

23 січня 2008 року між Южноукраїнською міською радою та ОСОБА_3 було укладено новий договір оренди вищевказаної земельної ділянки. Термін дії договору - 5 років.

Згідно з пунктом 33 цього договору перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря є підставою для зміни умов договору або його розірвання. У січні 2013 року термін дії договору припинився.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 04 грудня 2013 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 , розташований по АДРЕСА_1 .

Відповідності до статті 377 ЦК України до відповідача, як нового власника нерухомого майна, що розташований на орендованій земельній ділянці, перейшло право користування земельною ділянкою, на якій він розміщений, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Рішенням Южноукраїнської міської ради від 26 грудня 2013 року № 1128 поновлено договір оренди земельної ділянки від 28 січня 2008 року, між радою та ОСОБА_3 шляхом укладання нового договору оренди землі строком на 10 років.

Відповідно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, 16 січня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував право власності на нежитлову будівлю, торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 .

23 грудня 2014 року між Южноукраїнською міською радою Миколаївської області та ОСОБА_3 було укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 10 років розташовану по АДРЕСА_1 , кадастровий номер НОМЕР_1 , загальною площею 0,0059 га під розміщення торгівельного павільйону ІНФОРМАЦІЯ_1 .

21 січня 2015 року право користування земельною ділянкою за позивачем зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а. с. 26-32, т. 2).

Відповідно до пункту 38 договору перехід права власності на будівлі та споруди, які розташовані на орендованій земельній ділянці, до другої сторони є підставою для розірвання договору та укладання договору оренди з новим власником будівлі.

За приписами абз. 7 частини першої статті 31 Закону України Про оренду землі договір оренди землі припиняється у разі набуття власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій іншою особою земельній ділянці.

У 2015 році ОСОБА_2 звернувся до Южноукраїської міської ради Миколаївської області з заявою про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі під розміщення та обслуговування нежитлової будівлі торгівельного павільйону по АДРЕСА_1 . Проте, міська рада до цього часу зволікає з прийняттям відповідного рішення.

Звертаючись до суду з даним позовом та вимагаючи усунення перешкод у користуванні переданої їй в оренду земельної ділянки, позивач вказувала на те, що торгівельний павільйон ІНФОРМАЦІЯ_1 є тимчасовою спорудою, а тому підлягає демонтажу відповідачем.

Разом з тим доводи позивача спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, побудований ОСОБА_3 об`єкт рішенням виконавчого комітету Южноукраїської міської ради від 09 липня 2003 року № 335 було прийнято в експлуатацію і за нею зареєстровано право власності як на об`єкт нерухомого майна.

Згідно з договорами оренди на земельній ділянці, яка надана в користування ОСОБА_3 , знаходиться нерухоме майно.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 14 червня 2016 року № 1201 виходячи з конструктивних особливостей та об`ємно-планувальних рішень - спірний торговельний павільйон є рухомим майном, що за своїми технічними характеристиками та конструктивним вирішенням може бути переміщено без заподіяння шкоди. Проте на час проведення експертизи, візуальним шляхом встановити чи є фундамент у дослідженій споруді павільйону виявилось неможливим.

Таким чином ОСОБА_3 , яка не є власником спірної земельної ділянки, а лише землекористувачем, просить усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом демонтажу нерухомого майна, яке належить відповідачеві, тобто фактично просить припинити його право власності на це майно.

Відповідності до статті 41 Конституції України , статті 310 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на власний розсуд. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи бути обмеженим у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, встановивши обставини у справі у їх сукупності та дослідивши докази на їх підтвердження, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельної ділянки шляхом демонтажу нерухомого майна торгівельного павільйону та покладання на ОСОБА_2 витрат із проведення робіт із його знесення та демонтажу, оскільки ОСОБА_3 не є власником спірної земельної ділянки

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 06 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді: А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун В. П. Курило