Ухвала

від 16.11.2016 по справі 2а-5747/10/1770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" листопада 2016 р. м. Київ К/9991/526/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Бившевої Л.І.,

суддів: Олендера І.Я., Шипуліної Т.М.,

секретар судового засідання Шевчук П.О.,

за участю:

представника позивача - Катеринчука Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року

у справі № 2а-5747/10/1770

за позовом Кооперативного підприємства «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство»

до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А :

Кооперативне підприємство «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (далі - відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень № 00000662340/0 від 30 червня 2010 року та № 00000662340/1 від 14 липня 2010 року.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року у позові було відмовлено повністю.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року було скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення № 00000662340/0 від 30 червня 2010 року та № 00000662340/1 від 14 липня 2010 року.

В касаційній скарзі Сарненська МДПІ Рівненської області, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року.

У запереченні на касаційну скаргу КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство», посилаючись на те, що постанова Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року є законною та обґрунтованою, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення присутнього у судовому засідання представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Сарненська МДПІ Рівненської області провела планову виїзну перевірку КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 16 червня 2010 року № 277/23/30412075.

За висновками акта перевірки, позивачем були порушені, зокрема, вимоги підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток у періоді, який перевірявся, на загальну суму 130862,00 грн., в тому числі: за 1 квартал 2008 року - 123803,00 грн., за 2 квартал 2008 року - 612,00 грн., за 3 квартал 2008 року - 85,00 грн., за 2 квартал 2009 року - 1912,00 грн., за 1 квартал 2010 року - 4450,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що позивач неправомірно не включив до валового доходу відповідного податкового періоду безповоротну фінансову допомогу у загальній сумі 520660,00 грн., оскільки майно та суми коштів від розподілення прибутку були внесені засновником до статутного фонду без державної реєстрації змін до установчих документів у встановленому законом порядку.

30 червня 2010 року Сарненська МДПІ Рівненської області на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 00000662340/0, яким на підставі підпункту «б» підпункту 4.2.2. статті 4, підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на прибуток у розмірі 196293,00 грн., в тому числі: 130862,00 грн. - за основним платежем, 65431,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вказане податкове повідомлення-рішення оскаржувалось позивачем в адміністративному порядку, за наслідками якого його скаргу було залишено без задоволення, а податковим органом було прийняте податкове повідомлення-рішення № 00000662340/1 від 14 липня 2010 року на аналогічну суму податкових зобов'язань.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що у зв'язку з відсутністю державної реєстрації змін до статутного фонду щодо збільшення його розміру сума перерахованих засновником коштів на користь позивача та вартість переданих основних засобів не вважаються сумою поповнення (формування) статутного капіталу і відповідно до підпункту 1.22.1 пункту 1.22 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є безповоротною фінансовою допомогою.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що кошти та майно, внесені засновником до статутного фонду позивача, є прямою інвестицією у розумінні положень підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на що позивач правомірно не відніс їх до складу валового доходу.

Однак, погодитись з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів не може, з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

За визначенням, наведеним у пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), валовий доход - це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до положень підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) валовий доход включає доходи з інших джерел, у тому числі, але не виключно, у вигляді сум безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, вартості товарів (робіт, послуг), безоплатно наданих платнику податку у звітному періоді.

У підпункті 4.2.5 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суми коштів або вартість майна, що надходять платнику податку у вигляді прямих інвестицій або реінвестицій у корпоративні права, емітовані таким платником податку, в тому числі грошові або майнові внески, згідно з договорами про спільну діяльність на території України без створення юридичної особи не включаються до складу валового доходу платника податку.

Згідно з підпунктом 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) пряма інвестиція - це господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою.

Частиною 2 статті 5 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов'язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного і обов'язкового пайового внеску, обирають керівні та контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов'язані з його діяльністю.

Відповідно до частини 6 статті 9 Закону України «Про споживчу кооперацію» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єктами права власності споживчої кооперації є члени споживчого товариства, трудові колективи кооперативних підприємств і організацій, а також юридичні особи, частка яких у власності визначається відповідними статутами.

Положеннями частин 4, 5 статті 57 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що статут суб'єкта господарювання повинен містити відомості про його найменування, мету і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших фондів, порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління і контролю, їх компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб'єкта господарювання, а також інші відомості, пов'язані з особливостями організаційної форми суб'єкта господарювання, передбачені законодавством. Статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству. Статут (положення) затверджується власником майна (засновником) суб'єкта господарювання чи його представниками, органами або іншими суб'єктами відповідно до закону.

Згідно з частинами 2, 3, 5, 8 статті 111 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство - самоврядна організація громадян, які на основі добровільності членства, майнової участі та взаємодопомоги об'єднуються для спільної господарської діяльності з метою колективного організованого забезпечення своїх економічних і соціальних інтересів. Кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні. Споживче товариство є юридичною особою і діє на основі статуту. Власність споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об'єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Володіння, користування та розпорядження власністю споживчої кооперації здійснюють її органи відповідно до установчих документів товариств, спілок (об'єднань). Підприємствами споживчої кооперації визнаються унітарні або корпоративні підприємства, утворені споживчим товариством (товариствами) або спілкою (об'єднанням) споживчих товариств відповідно до вимог цього Кодексу та інших законодавчих актів з метою здійснення статутних цілей цих товариств, спілок (об'єднань).

Вказані норми Господарського кодексу України в своєму системному зв'язку дають підстави для висновку, що для всіх видів підприємств, що діють в Україні, створення статутного фонду є обов'язковим, а розмір і порядок утворення статутного капіталу та інших фондів господарюючого суб'єкта підлягає обов'язковому відображенню в установчих документах такого суб'єкта. Пари цьому, жодних винятків для підприємств споживчої кооперації щодо порядку утворення, розміру статутного фонду та відображення таких відомостей в установчих документах чинним законодавством не прередбачено.

За приписами пункту 37 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року № 87 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у статті «Статутний капітал» наводиться зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, які є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства. Підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій статті суму фактичного внеску власників до статутного капіталу підприємства.

Згідно положень пункту 8.2 статуту КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» правління облспоживспілки затверджує статут підприємства, вносить до нього зміни та доповнення.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 09 січня 2008 року Правлінням Рівненської облспоживспілки відповідно до пунктів 8.1, 8.2 статуту КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» було прийнято постанову № 10 «Про збільшення статутного фонду (капіталу) КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство», згідно якої балансову вартість 97/100 будівлі універсального складу у сумі 485210,00 грн. було віднесено на збільшення статутного фонду (капіталу) КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» (Дт рах. 010 - Кт рах. 40). Також, у січні 2008 року, березні 2009 року та січні 2010 року було збільшено статутний фонд (капітал) КП «Сарненське гуртово-роздрібне підприємство» на 10000,00 грн., 7650,00 грн. та 17800,00 грн. відповідно за рахунок розподілення прибутку, що знайшло своє відображення у регістрах бухгалтерського обліку (Дт рах. 441 - Кт рах. 40) (арк. справи 97-103, 116-117).

Відповідно до частин 1, 2 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відомості про юридичну особу або фізичну особу - підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи згідно із законодавством України. В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості щодо юридичної особи, зокрема, дані про розмір статутного фонду (статутного або складеного капіталу), у тому числі частки кожного із засновників (учасників), а також розмір сплаченого статутного фонду (статутного або складеного капіталу) на дату проведення державної реєстрації та дата закінчення його формування.

Частиною 3 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що зміни до установчих документів юридичної особи, а також зміна прізвища та/або імені, та/або по батькові (далі - імені) або місця проживання фізичної особи - підприємця підлягають обов'язковій державній реєстрації шляхом внесення відповідних змін до записів Єдиного державного реєстру в порядку, встановленому цим Законом.

Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, закон зобов'язує суб'єкта господарювання зареєструвати саме рішення про зміну розміру статутного фонду, яке з цього моменту набирає юридичної сили і є підставою для відображення в бухгалтерському обліку відповідних господарських операцій, пов'язаних з цим, а не факту зміни (у цьому випадку збільшення) статутного фонду.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що майно та кошти, отримані позивачем від засновника, до моменту здійснення державної реєстрації змін до установчого документу (статуту) не можуть бути визнані прямою інвестицією у розумінні абзацу 2 підпункту 1.28.2 пункту 1.28 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), оскільки такі права не можуть виникнути до набрання ними чинності.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов неправомірного висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції та про задоволення позовних вимог.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 221, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Сарненської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2011 року скасувати, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 березня 2011 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Л.І. Бившева

Судді:

---

І.Я. Олендер

---

Т.М. Шипуліна