Постанова

від 30.11.2016 по справі 910/13043/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" листопада 2016 р. Справа№ 910/13043/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Чорногуза М.Г.

Агрикової О.В.

при секретарі Черній О.В.

за участю представників:

від відповідача 1: Циц С.В. - представник за довіреністю № 1567/01-15 від 21.07.2016

від відповідача 2: Євтушенко А.С. - представник за довіреністю № 16/06-ЛТ від 18.06.2015

від Прокуратури міста Києва: Такташов О.Я. - прокурор відділу за посвідченням № 044658 від 26.10.2016

від інших учасників судового засідання: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області

на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016

у справі № 910/13043/15 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Заступника прокурора Хмельницької області

до 1. Хмельницької обласної ради

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Городище-Агро»

3. Хмельницької обласної товарної біржі

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів Хмельницьке обласне підприємство по заготівлях і постачанню палива населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам «Облпаливо»

про визнання недійсним п. 3 додатку до рішення та визнання недійсними договорів

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсними пункту 3 додатку № 2 до рішення Хмельницької обласної ради № 21-13/2012 від 26.09.2012, договору продажу комплексу нежитлових будівель та споруд шляхом викупу № 2 від 12.07.2013, укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 3, а також договору купівлі-продажу від 01.08.2013, укладеного між спільними територіальними громадами сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі відповідача 1 (в господарському віданні третьої особи), від імені якого діє відповідач 3, та відповідачем 2, що посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу Нагорною Т.В та зареєстрований в реєстрі за № 959.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2016 постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2015 у справі № 910/13043/15 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.09.2016, повний текст якого складений 12.09.2016, у справі № 910/13043/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що нормами діючого законодавства відповідач 1 був наділений правом самостійно на власний розсуд обирати той чи інший спосіб приватизації спірного майна, зокрема шляхом викупу, що ним і було реалізовано шляхом прийняття оспорюваного рішення; що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в розумінні статей 33, 34, 36 ГПК України на підтвердження порушення прав та законних інтересів спільних територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області внаслідок прийняття спірного рішення, в той час як у зв'язку з продажем спірного майна до державного бюджету України на розрахунковий рахунок казначейства відповідачем 2 були перераховані грошові кошти у розмірі 143 788,20 грн.; що наявність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації, визначених п. 5 ст. 27 та ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» (на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки, порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі - продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України), прокуратурою не доведено, а інших підстав для визнання договорів купівлі-продажу об'єкта приватизації, ніж визначені наведеними статтями, приватизаційне законодавство не містить; що, за умови відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження наявної винної, протиправної поведінки відповідача 2 як покупця, позбавлення його спірного майна як наслідок задоволення вимог прокуратури лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, матиме місце непропорційне втручання в право покупця на мирне володіння своїм майном, що є порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (постанова Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 «Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна»; рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 «Стретч проти Сполученого Королівства»); що визнання недійсним договору, відповідно до якого покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Заступник прокурора Хмельницької області звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/13043/15 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задовольнити.

В апеляційній скарзі Заступник прокурора Хмельницької області послався на те, що спірне рішення винесено з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування вказаної позиції апелянт фактично послався на ті самі обставини, що й при зверненні до суду з цим позовом, а саме на те, що на момент прийняття рішення об'єкт попередньо не виставлявся на продаж на аукціоні або за конкурсом та договором оренди не передбачено право орендаря на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, а також орендарем не здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, а відтак, відповідач 1, приймаючи спірне рішення, порушив встановлений чинним законодавством України порядок приватизації комунального майна.

Прокурор вважає, що відповідач 2 незаконно скористався правом викупу, чим порушив справедливу рівновагу між інтересами суспільства та приватними інтересами, оскільки внаслідок не виставлення на аукціон об'єкту комунального майна не вдалося визначити його справедливу (конкурентну) ціну.

Відповідач 3 та третя особа в жодне судове засідання представників не направили, про причини неявки суду не повідомили, у відзиві, який надійшов до канцелярії суду 30.11.2016 відповідач 3 проти апеляційної скарги прокурора заперечив як необґрунтованої та безпідставної, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін та розглядати справу без участі представників відповідача 3.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача 3 та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи прокурор відділу Прокуратури міста Києва апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, представники відповідача 1 та відповідача 2 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора відділу Прокуратури міста Києва, представників відповідача 1 та відповідача 2, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор посилається на те, що, встановивши, що спірне майно підлягає приватизації шляхом викупу, відповідач 1 порушив встановлений законом порядок приватизації (ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»), оскільки визначних діючим законодавством передумов для приватизації спірного майна саме шляхом викупу дотримано не було, адже об'єкт попередньо не виставлявся на продаж на аукціоні або за конкурсом та договором оренди не передбачено право орендаря на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, а також орендарем не здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менше 25% ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду. Також прокурор вважає, що відповідач 2 незаконно скористався правом викупу, чим порушив справедливу рівновагу між інтересами суспільства та приватними інтересами, оскільки внаслідок не виставлення на аукціон об'єкту комунального майна не вдалося визначити його справедливу (конкурентну) ціну.

Суд першої інстанції відмовив прокурору в позові в повному обсязі, з чим колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Рішенням № 22-4/2011 від 18.05.2011 сесії Хмельницької обласної ради затверджено Програму приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області на 2011-2015 роки (далі Програма), у додатку 3 до якого наведено Перелік об'єктів, які перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області і підлягають викупу (а.с. 36-47 т. 2).

Згідно з п. 6.1 Програми, приватизація об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області здійснюється такими способами: викуп, продаж на аукціоні, за конкурсом.

01.07.2011 третя особа як орендодавець та відповідач 2 як орендар уклали договір оренди № 174 (погоджено Хмельницькою обласною радою 03.10.2011) (далі Договір оренди) (а.с. 26-30 т. 1), за умовами якого відповідач 2 отримав у орендне користування комплекс будівель і споруд (адміністративний будинок площею 179,1 кв.м, підвал площею 55,8 кв.м., ваги 66,7 кв.м., гараж 212,4 кв.м., вбиральня 9 кв.м., загорожа 955,5 кв.м., ворота з хвірткою 14,5 кв.м.) Клембівського паливного складу, який знаходиться за адресою: вул. Вокзальна, 3, с. Клубівка, Ізяславський район, Хмельницька область.

Власником орендованого майна залишаються територіальні громади сіл, селищ, міст області, а орендар користується ним протягом терміну дії оренди, обумовленим цим договором (п. 1.4 Договору оренди).

Згідно з п. 1.3 Договору оренди термін дії цього договору починається за згодою сторін з 01.07.2011 та закінчується 01.06.2014. Орендодавець та орендар мають право продовжити термін дії договору за погодженням з Хмельницькою обласною радою.

З матеріалів справи слідує, що за час оренди з дозволу відповідача 1 та третьої особи відповідачем 2 були здійснені невід'ємні поліпшення орендованого майна, які, згідно звіту про оцінку майна - Майнового комплексу, дорівнюють 6,6% його ринкової вартості (а.с. 40-64 т. 1).

Рішенням № 21-13/2012 від 26.09.2012 сесії Хмельницької обласної ради (далі Рішення) (а.с. 18-21 т. 1) внесено зміни до рішення № 22-4/2011 від 18.05.2011 «Про програму приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області на 2011-2015 роки», в додатку 2 до якого наведено Перелік об'єктів, які перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області і підлягають викупу, до якого включено майновий комплекс Клембівського паливного складу КП «Облпаливо», в тому числі комплекс будівель - 514,0 кв.м, вбиральня - 9,0 кв.м, під'їзні шляхи - 12000,00 кв.м. (п. 3 Переліку) (далі Майновий комплекс).

25.10.2012 відповідач 1 як замовник та відповідач 3 як виконавець уклали договір №147 про виконання делегованих повноважень з приватизації об'єктів, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області (далі Договір № 147) (а.с. 22- 25 т. 1), за умовами якого, на виконання Рішення № 21-13/2012 від 26.09.2012 сесії Хмельницької обласної ради про внесення змін до рішення обласної ради № 22-4/2011 від 18.05.2011, та висновку постійної комісії обласної ради з питань власності, приватизації та інвестиції від 11.10.2012, замовник доручає, а виконавець бере на себе обов'язок надавати послуги по виконанню делегованих повноважень з приватизації об'єктів (майна), що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, а саме Майновий комплекс, визначеним Програмою шляхом продажу на аукціоні, за конкурсом чи шляхом викупу на умовах, передбачених чинним законодавством України, цим договором та Програмою.

12.12.2012 в газеті «Вісім» № 50 (339) відповідачем 3 розміщено Інформаційне повідомлення про аукціон з продажу об'єктів комунальної власності, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, де, в тому числі, оголошено про приватизацію спірного Майнового комплексу шляхом продажу на аукціоні з початковою вартістю продажу об'єкту з урахуванням ПДВ: 151 195 грн. (а.с.122 т.1).

Вказаним повідомленням проінформовано, що аукціон відбудеться 10.12.2013, кінцевий термін прийняття заяв та сплати грошових внесків - 04.01.2013 включно.

Протоколом № 1 від 14.01.2013, складеним відповідачем 3, зафіксовано, що аукціон з продажу спірного Майнового комплексу, призначений на 10.12.2013, не відбувся в зв'язку з відсутністю на даний об'єкт покупців.

Це зазначає, що у встановлений в Інформаційному повідомленні строк (04.01.2013) жодної заяви на участь у аукціоні з продажу Майнового комплексу не надійшло, тобто бажаючих взяти участь у приватизації цього майна шляхом придбання його на аукціоні не знайшлось, внаслідок чого аукціон, призначений на 10.12.2013, відбутися не міг.

10.07.2013 в газеті «Вісім» № 28 (369) відповідачем 3, відповідно до рішення Хмельницької обласної ради від 26.09.2012 № 21-13/2012 «Про внесення змін до рішення обласної ради від 18.05.2011 № 22-4/2011 «Програму приватизації об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області на 2011-2015 роки» та висновку постійної комісії обласної ради з питань власності, приватизації та інвестиції від 11.10.2012, розміщено Інформаційне повідомлення про аукціон з продажу об'єктів комунальної власності, що перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, де, в тому числі, оголошено про приватизацію спірного Майнового комплексу шляхом викупу, початкова вартість продажу об'єкту з урахуванням ПДВ: 151 195 грн., гарантійний внесок - 15 120,00 грн. (а.с.121 т.1).

Вказаним повідомленням проінформовано, що аукціон відбудеться 25.07.2013, кінцевий термін прийняття заяв та сплати грошових внесків за три дні до дати проведення конкурсу.

Тобто відповідач 1 вирішив оголосити про приватизацію Майнового комплексу шляхом викупу лише після того, як не відбувся аукціон з продажу цього майна через відсутність покупців, бажаючих його придбати.

23.07.2013 в оплату Майнового комплексу на рахунок казначейства надійшли грошові кошти у розмірі 143 788,20 грн. (а.с. 52 т. 2).

01.08.2013 Спільно територіальні громади сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради (в господарському віданні Хмельницького обласного підприємства по заготівлях і постачанню палива населенню, комунально-побутовим підприємствам і установам «Облпаливо»), від імені якої діє відповідач 3, як продавець та відповідач 2 як покупець уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Нагорною Т.В. та зареєстрований в реєстрі за № 959 (а.с. 36-38 т. 1) (далі - Договір купівлі-продажу), згідно з п. 1.1 якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю Майновий комплекс, а покупець - прийняти вказане майно та сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в договорі.

Актом прийому-передачі від 01.08.2013 (а.с. 39 т. 1) сторони зафіксували, що відповідач 2 прийняв, а відповідач 3 передав спірний Майновий комплекс.

(При цьому колегія суддів враховує, що, як вірно встановлено судами, які вже розглядали цю справу по суті, у перелічених вище документах, що стосуються спірного майна, існують розбіжності в адресі його знаходження, а саме: зазначено різні назви вулиці, на якій розташовані відповідні будівлі та споруди (Залізнична/Вокзальна), проте з матеріалів справи вбачається та сторонами не заперечується, що Майновий комплекс, про який йдеться у наведених документах, фактично є одним й тим самим майном.)

З наявних в матеріалах справи документальних доказів слідує, що, окрім вищезгаданого Інформаційного оголошення від 10.07.2013, відповідачем 3 розміщувались і інші оголошення про приватизацію Майнового комплексу шляхом викупу та вчинялись дії щодо вказаного майна.

Так, 23.01.2012 та 12.06.2013 в газеті «Вісім» (№ 4 (315) та № 24 (365) відповідно) відповідачем 3 розміщувались оголошення про приватизацію спірного Майнового комплексу шляхом викупу з початкова вартість продажу об'єкту з урахуванням ПДВ: 151 195 грн. (а.с. 123, 121 т. 1).

Крім того, 12.07.2013 відповідач 3, який діє від імені відповідача 1 на підставі Договору № 147, як продавець та відповідач 2 як покупець уклали договір продажу комплексу нежитлових будівель та споруд шляхом викупу № 2 (а.с. 33-35 т. 1), за яким продавець зобов'язався шляхом викупу передати у власність покупця Майновий комплекс, а покупець - прийняти зазначене майно і сплатити вартість відповідно до умов, що визначені в даному договорі, проте вказаний договір нотаріально посвідчений не був, тому будь-яких прав та обов'язків для його сторін не створив.

Вказані факти колегія суддів, враховуючи правило ч. 1 ст. 34 ГПК України, відповідно до якої господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, до уваги не приймає і обставини, пов'язані з вказаними фактами, не досліджує як такі, що не впливають на вирішення спору сторін по суті.

Вищевикладені обставини підтверджені наявними в матеріалах справи документальними доказами, якими спростовуються твердження прокурора про те, що на момент прийняття рішення про приватизацію Майнового комплексу шляхом викупу вказане майно попередньо не виставлялось на продаж на аукціоні, і що відповідач 2 незаконно скористався правом викупу, чим порушив справедливу рівновагу між інтересами суспільства та приватними інтересами, оскільки внаслідок не виставлення на аукціон об'єкту комунального майна не вдалося визначити його справедливу (конкурентну) ціну.

Вказані посилання прокурора не відповідають дійсним обставинам справи і до уваги колегією суддів не приймаються.

Посилання прокурора на те, що договором оренди не передбачено право орендаря на приватизацію орендованого майна шляхом викупу, до уваги колегією суддів також не приймаються, оскільки а ні Законом України «Про оренду державного та комунального майна» а ні Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакціях як на дату укладення Договору оренди, так і на дату прийняття відповідачем 1 спірного Рішення обов'язковість такої умови в договорі оренди комунального майна передбачена не була.

Водночас частиною 1 ст. 4 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що нерухоме майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних і митних органів, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду, проте спірний Майновий комплекс до такого майна не відноситься, тому вказана правова норма до правовідносин учасників цієї справи не застосовується.

Також частина 9 ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна» в редакції станом на 26.09.2012 містить умову про те, що орендар має право на викуп об'єкта оренди за умови, якщо це було передбачено договором оренди, укладеним до набрання чинності Законом України «Про оренду державного майна» від 10 квітня 1992 року № 2269-XII, проте, враховуючи, що вказаний Закон набрав чинності 02.06.1992, а Договір щодо оренди відповідачем 2 Майнового комплексу укладений 01.07.2011, вказана норма закону до правовідносин сторін щодо спірного майна застосована бути не може.

Положеннями Конституції України встановлено, що:

- місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України; місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140);

- матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад (ст. 142);

- територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції (ст. 143);

- органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (ст. 144).

Відповідно до ст. 327 ЦК України, у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Законом України «Про місцеве самоврядування» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що:

- виключно на пленарних засіданнях сесії обласної ради, за дорученням відповідних рад, вирішуються, зокрема, питання про продаж, передачу в оренду, концесію або під заставу об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні районних, обласних рад, а також придбання таких об'єктів в установленому законом порядку (п. 19 ст. 43);

- органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (п. 5 ст. 60);

- доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку (п. 6 ст. 60);

- рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч. 1 ст. 59).

Частинами 1, 3 статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» від 06.03.1992 № 2171-XII встановлено, що:

- Фонд державного майна України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, місцеві Ради затверджують за поданням органів приватизації переліки об'єктів, які перебувають відповідно у державній власності, власності Автономної Республіки Крим та комунальній власності і підлягають: продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), продажу за конкурсом, викупу;

- включення об'єктів малої приватизації до переліків, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється з ініціативи державного органу приватизації, уповноваженого органу управління чи покупця.

У рішенні Конституційного Суду України від 13.12.2000 № 14-рп/2000 «У справі за конституційним зверненням товариства покупців членів трудового колективу перукарні №163 «Черемшина» (м. Київ) щодо офіційного тлумачення окремих положень статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (справа про визначення способу малої приватизації)» вказано, що способи приватизації визначаються шляхом прийняття цими органами рішень про затвердження конкретних переліків об'єктів приватизації.

З матеріалів справи слідує, що спірне майно на момент його приватизації належало на праві комунальної власності спільним територіальним громадам сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі Хмельницької обласної ради, про що свідчить Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА №299760 (а.с. 65 т. 1), з огляду на що, враховуючи вищенаведені приписи законодавства, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що відповідач 1 як орган місцевого самоврядування, який наділений правом щодо розпорядження майном, яке перебуває у комунальній власності спільних територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області, мав право як приймати рішення щодо приватизації спірного Майнового комплексу, так і визначати спосіб приватизації цього майна як такого, що перебувало у комунальній власності, зокрема, шляхом викупу.

Водночас відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» в редакції на дату прийняття відповідачем спірного Рішення до об'єктів малої приватизації віднесені єдині майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, які можуть бути виділені в самостійні суб'єкти господарювання - юридичні особи (у тому числі ті, що передані в оренду, перебувають у процесі реструктуризації), на яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 100 осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за такий період не перевищує 70 мільйонів гривень та/або вартості майна яких недостатньо для формування статутного капіталу акціонерного товариства, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких вони розташовані (група А).

Законом України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» встановлюється правовий механізм приватизації цілісних майнових комплексів невеликих державних підприємств шляхом їх відчуження на користь одного покупця одним актом купівлі-продажу.

Статтею 1 Закону України «Про приватизацію державного майна» визначено, що приватизація державного майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.

Відповідно до приписів ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18-2 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» орендар одержує право на викуп орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) у разі прийняття рішення про приватизацію такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, вказаними нормами визначено обставини, за якими у орендаря комунального майна виникає переважне право на його викуп у випадку прийняття відповідним органом приватизації рішення щодо відчуження такого майна шляхом його приватизації.

Вищезгадані, прийняті на сесії відповідача 1, Рішення № 22-4/2011 від 18.05.2011, яким затверджено Програму, та Рішення № 21-13/2012 від 26.09.2012, яким до Переліку об'єктів, які перебувають у спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області і підлягають викупу, включено спірний Майновий комплекс, відповідачем 1 прийняті відповідно до статті 7 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (Визначення переліків об'єктів, що підлягають приватизації відповідно до цього Закону), Законами України про державний бюджет України на 2011 та 2012 роки, керуючись статтями 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» № 22-4/2011, тобто в межах наявних в нього повноважень та в спосіб, встановлений законом.

Щодо того факту, що відповідач 1 прийняв рішення приватизувати Майновий комплекс шляхом викупу його відповідачем 2 і уклав з ним Договір купівлі-продажу незважаючи на те, що здійснені останнім поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, менше 25% ринкової вартості, за яким його було передано в оренду, на що посилається прокурор в обґрунтування законності його позовних вимог, слід зазначити таке.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Виходячи зі змісту пунктів 32-35 рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 "Стретч проти Сполученого Королівства" майном, у значенні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади.

Даним рішенням суду з прав людини встановлено, що позбавлення особи права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, дає підстави стверджувати, що в такому випадку мало місце непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, тобто визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

У постанові Верховного Суду України від 14.03.2007 у справі № 21-8во07 «Про аспекти розгляду справ про приватизацію майна» визначено, що самі по собі допущені органами публічної влади порушення при визначенні умов і порядку приватизації не можуть бути безумовною підставою для визнання приватизаційних договорів недійсними, повернення приватизованого майна державі, порушуючи право власності покупця, якщо вони не допущені внаслідок винної, протиправної поведінки самого покупця.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2016, якою скасовані постанова Київського апеляційного господарського суду від 25.02.2016 та рішення господарського суду м. Києва від 17.09.2015 у цій справі, а справу № 910/13043/15 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва встановлено, що:

- судові необхідно дослідити те, чи не були допущені порушення приватизаційного законодавства при викупі майна з боку самого покупця. На необхідності з'ясування цих обставин наголошував Верховний Суд України у своїй постанові від 14.03.07 у справі №21-8во07;

- місцевий господарський суд ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог залишив без з'ясування питання щодо дотримання справедливого балансу інтересів сторін передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що мета досягнення справедливого балансу інтересів суспільних (публічних) і приватних полягає у необхідності дотримання розумного співвідношення між засобами, що використовуються, та цілями, які повинні бути досягнуті. При цьому суд повинен забезпечувати справедливий баланс між інтересами усіх причетних осіб та загальним інтересом забезпечення дотримання верховенства права. (справи «Еванс проти сполученого Королівства», «Булвес» АД проти Болгарії», «Дубецька та інші проти України» «Гримковська проти України», «Хабровські проти України» тощо).

Враховуючи, що прокурором не доведено факт порушення відповідачем 2 приватизаційного законодавства при викупі Майнового комплексу, позбавлення останнього права власності на приватизоване майно в цьому випадку буде вважатися непропорційним втручанням у право відповідача 2 на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушенням статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Крім того, основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішенням Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий справедливий баланс інтересів сторін, передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що, як слідує з матеріалів справи, з одного боку, відповідач 2, приватизувавши спірне майно шляхом викупу, сплатив за нього плату, справедливість якої ніким не оспорюється, а з іншого, - з огляду на відсутність інших осіб, які б бажали приватизувати спірне майно, а також відсутність будь-яких заперечень територіальної громади як щодо приватизації спірного майна, так і щодо ціни, за якою воно було приватизовано, - він не порушив прав як територіальної громади (тобто власника такого майна), так і інших осіб, які б хотіли набуте спірне майно у власність.

Крім того, за приписами діючого законодавства, на прокуратуру покладено функції представництва інтересів громадянина або держави у суді у випадках, визначених Законом (ст. 121 Конституції України), а підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загроза порушень інтересів держави (ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

У спірному випадку, звернення прокуратури до суду з позовною заявою має бути обумовлено порушеннями або загрозою порушень прав та законних інтересів спільних територіальних громад сіл, селищ, міст Хмельницької області або держави.

Проте будь-які підстави вважати, що звернення прокурора з позовом направлене на захист прав вказаних територіальних громад, відсутні, оскільки прокурором не вказано, в який спосіб і яке саме право територіальних громад у випадку задоволення його позову буде захищено, адже прокурором суду не надано доказів того, що на спірне майно наявний попит, що, ймовірніше, зумовить труднощі при подальшій приватизації вказаного майна, в той час як у випадку задоволення позову у цій справі у територіальних громад виникне обов'язок взяти на себе тягар утримання Майнового комплексу, а також повернути відповідачу 2 плату за це майно (з врахуванням вартості невід'ємних поліпшень), і докази того, що вартість Майнового комплексу буде дорівнювати тій сумі, яку відповідачем 2 було сплачено у 2013 році під час його приватизації, в матеріалах справи відсутні.

За таких обставин, колегія судів дійшла висновку про те, що при прийнятті Рішення та як наслідок приватизації спірного майна був дотриманий справедливий на той момент баланс інтересів сторін, передбачений Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, в той час як скасування Рішення безумовно порушить такий баланс.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними пункту 3 додатку № 2 до рішення Хмельницької обласної ради № 21-13/2012 від 26.09.2012. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними Договору № 2 та Договору купівлі-продажу слід зазначити таке.

По-перше, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції в тому, що продаж спірного майна відбувся саме 01.08.2013 на підставі Договору купівлі-продажу, а не 12.07.2013 на підставі Договору № 2, як помилково вважає прокурор.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьої, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що:

- судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.;

- зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України);

- відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна» на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано або визнано недійсним за рішенням суду в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

Згідно з положеннями ч. 6 ст. 29 Закону України «Про приватизацію державного майна» порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України.

Звертаючись до суду з вимогами про визнання спірних договорів недійсними, прокурор посилається саме на порушення встановленого законодавством порядку приватизації.

Тобто вимоги про визнання недійсними спірних договорів не містять окремого правового обґрунтування та доказів на підтвердження законності вказаних вимог, а є правовим наслідком задоволення вимоги про визнання про визнання недійсними пункту 3 додатку № 2 до Рішення, правові підстави для чого, як було встановлено вище, відсутні.

Інших підстав для задоволення вказаних позовних вимог, окрім вказаної вище, прокурором наведено не було.

За таких обставин, суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсними договору продажу комплексу нежитлових будівель та споруд шляхом викупу № 2 від 12.07.2013, укладеного між відповідачем 2 та відповідачем 3, а також договору купівлі-продажу від 01.08.2013, укладеного між спільними територіальними громадами сіл, селищ, міст Хмельницької області в особі відповідача 1 (в господарському віданні третьої особи), від імені якого діє відповідач 3, та відповідачем 2, що посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького нотаріального округу Нагорною Т.В та зареєстрований в реєстрі за № 959, правомірно відмовив прокурору у вказаних вимогах. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Заступника прокурора Хмельницької області задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/13043/15 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на Заступника прокурора Хмельницької області.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора Хмельницької області на рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/13043/15 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.09.2016 у справі № 910/13043/15 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/13043/15.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді М.Г. Чорногуз

О.В. Агрикова