Рішення

від 13.12.2016 по справі 922/1756/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2016 р.Справа № 922/1756/16

Господарський суд Харківської області у складі:

головуючий суддя Ємельянова О.О.

судді: Суярко Т.Д. , Суслова В.В.

при секретарі судового засідання Малихіній М.П.

розглянувши справу

за позовом Приватного акціонерного товариства "Насінневе", смт. Слобожанське до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківської області, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа - ОСОБА_3, смт. Нова Водолага 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кегичівська районна державна адміністрація, смт. Кегичівка про визнання недійсними наказів за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № б/н від 24.11.2016 року);

від відповідача: Бабанських - ОСОБА_4 (дов. № 32-20-14-19694/0/19-15 від 23.12.2015 року;

від 3-ї особи (Фізична особа - ОСОБА_3): ОСОБА_5 (договір);

від 3-ї особи (Кегичівська районна державна адміністрація): не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Насінневе" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області із позовом до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач) про:

1. визнання недійсним наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

2. визнання недійсним наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 28.03.2016 року № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" та до стягнення заявлені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем при прийнятті вищезазначених наказів положень статті 19 конституції України, статей 116, 123, 124 Земельного кодексу України та права позивача користуватися земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 06.06.2016 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду у судовому засіданні на 14.06.2016 року та залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичну особу - ОСОБА_3.

Ухвалою суду від 04.07.2016 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову № б/н від 02.06.2016 року (вх. № 1756 від 02.06.2016 року).

Ухвалою суду від 15.08.2016 року залучено до участі у справі у якості 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Кегичівську районну державну адміністрацію та відкладено розгляд справи.

У межах строків визначених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Ухвалою суду від 17.08.2016 року задоволено клопотання клопотання вх. № 94 від 09.08.2016 року позивача та призначено колегіальний розгляд справи № 922/1756/16 у складі суддів: головуючий суддя Ємельянова О.О., судді: Суярко Т.Д. , Суслова В.В.

Ухвалою суду від 11.10.2016 року зупинено провадження у справі № 922/1756/16 до набрання чинності судовим рішенням у адміністративній справі № 820/1791/16. Зобов`язано сторони щомісячно повідомляти господарський суд Харківської області про хід розгляду справи № 820/1791/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "Насінневе" до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 Харківського міського управління юстиції та Харківської міської ради в особі Державної реєстрації про визнання протиправними дій та рішень.

Ухвалою суду від 21.11.2016 року поновлено провадження у справі № 922/1756/16 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на "28" листопада 2016 р. о 14:30.

Ухвалою суду від 23.11.2016 року виправлено технічну описку в другому пункті резолютивної частини ухвали господарського суду від 21.11.2016 року у справі № 922/1756/16, викладено його у наступній редакції: " 2. Призначити справу до розгляду в судовому засіданні на "28" листопада 2016 р. о 11:20.".

Ухвалою суду від 28.11.2016 року продовжено строк розгляду справи на 15 днів у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України та відкладено розгляд справи на 13.12.2016 року.

29.06.2016 року позивач через канцелярію суду надав пояснення вх. № 21096, щодо проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору ооренди землі.

Також позивач посилається що державні реєстратори Реєстраційної служби відмовлялись у прийомі документів в новому реєстрі у зв’язку зі зміною розпорядника земель. (т. 1, а.с. 173-174).

22.07.2016 року від представника 3-ї особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізичної особи - ОСОБА_3 надійшов відзив вх. № 24111 у якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Свої заперечення обґрунтовує тим, що ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Харківській області було видано спірні накази відповідно у відповідності до норм чинного законодавства. На підставі чого було зареєстровано право оренди 3-ї особи (фічиної особи ОСОБА_3В.) (т.2, а.с. 2-8).

15.08.2016 року відповідач через канцелярію суду надав заперечення вх. № 27034, у яких просить суд, відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідач посилається на те, що позов не підлягає задоволенню оскільки на момент видачі ОСОБА_2 управлінням спірних наказів, інформація у державному реєстрі земель та у державному земельному кадастрі, щодо обмеження (обтяження) земельної ділянки за кадастровим номером 6323184000:01:000:0097, площа якої складає 166,8026 га була відсутня.

Окрім того вважає посолання позивача про укладання додаткової угоди необґрунтованої та такими що не відповідає вимогам статті 20 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи вищевикладене, громадянин ОСОБА_3 скористався своїм правом на отримання в оренду вказаних земельних ділянок відповідно до вказаних наказів, у зв’язку із чим між відповідачем та 3-ю особою (фізичною особою ОСОБА_3В.) у подальшому було укладено договір оренди. (т. 2, а.с. 74-75).

15.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 27044, у яких зазначає, що накази відповідача порушують саме цивільні права позивача (т. 2, а.с. 76-78).

17.08.2016 року позивач через канцелярію суду надав письмові пояснення вх. № 27313, з приводу зміни розпорядника земель державної власності сільськогосподарського призначення (т. 2. а.с. 104-105).

У судовому засіданні 13.12.2016 року оголошено технічну перерву на 5 хвилин.

13.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42590 про зупинення провадження у справі у якому просить суд, зупинити провадження у справі № 922/1756/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Насінневе" до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області, 3-я особа - ОСОБА_3, Кегичівська районна державна адміністрація про визнання недійсними наказів до набрання чинності судовим рішенням у господарській справі № 820/4058/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Насінневе" до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання права оренди.

13.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42603 про зупинення провадження у справі у якому просить суд зупинити провадження у справі № 922/1756/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Насінневе" до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області, 3-я особа - ОСОБА_3, Кегичівська районна державна адміністрація про визнання недійсними наказів до набрання чинності судовим рішенням у цивільній справі № 624/430/16-ц за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Насінневе", Кегичівської районної державної адміністрації про визнання недійсної угоди.

13.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42605, у якому просить суд, зупини провадження у справі № 922/1756/16 за позовом публічного акціонерного товариства "Насінневе" до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області, 3-я особа - ОСОБА_3, Кегичівська районна державна адміністрація про визнання недійсними наказів до набрання чинності судовим рішенням у адміністративній справі № 820/4032/16 за позовом ОСОБА_3 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Красноградського районного управління юстиції Харківської області ОСОБА_7, ОСОБА_2 територіального управління юстиції в Харківській області про визнання дій протиправними та визнання не чинним рішення.

Вирішуючи клопотання позивача вх. № 42590, 42603 та 42605 про зупинення провадження у справі № 922/1756/16 колегія суддів виходить із наступного.

Згідно частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд зупиняє провадження у справі у разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядалися іншим судом.

Відповідно до пункту 3.16. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року, роз`яснено, що пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; у тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини 2-4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи № 922/1756/16, прийшла до висновку, що надані позивачем клопотання № 42590, 42603, 42605 від 13.12.2016 року про зупинення провадження у справі № 9224/1756/16 із підстав зазначених у відповідних клопотаннях, не підлягають задоволенню, оскільки предметом розгляду справи № 922/1756/16 є визнання недійсними наказів ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.03.2016 року № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", а предметом розгляду у вищевказаних клопотання є визнання права оренди, визнання дій протиправними Державного реєстратора прав на нерухоме майно та визнання нечинним рішення про державну реєстрацію визнання угоди недійсною та зобов'язання вчинити певні дії. Тому вони не стосуються предмету доказування у даній справі. Також колегія суддів, звертає увагу позивача на те, що зупинення провадження у справі передбачене статтею 79 Господарського процесуального кодексу України є правом, а не обов'язком суду.

13.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42606 про витребування доказів у якому просить суд:

1. витребувати у Секторі державної реєстрації Кегичівської районної державної адміністрації (64003, Харківська обл., Кегичівський р-н., смт. Кегичівка, вул. Волошина, 79) засвідчені копії наступних документів з паперової або електронної реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 772493963231 - земельну ділянку площею 166,8026 га з кадастровим номером 6323184000:01:000:0097:

- рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28943103 від 25.03.2016 року;

- документи, на підставі яких було прийнято Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28943103 від 25.03.2016 року.

2. На підставі частини 3 статті 69 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із необхідністю витребування доказів продовжити строк розгляду спору на п'ятнадцять днів.

Щодо клопотання вх. № 42606 позивача в частині витребування доказів колегія суддів зазначає наступне.

Згідно частини 3 статті 38 Господарського процесуального кодексу України, сторона, прокурор, які порушують клопотання перед господарським судом про витребування доказів, повинні докладно зазначити: який доказ вимагається, підстави, з яких вони вважають, що ці докази має підприємство чи організація, і обставини, які можуть підтвердити ці докази.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Крім того, суд зазначає, що покладення судом за ініціативою однієї сторони обов’язку на іншу сторону щодо надання доказів на підтвердження своєї позиції є таким, що суперечить принципу змагальності (статті 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України). Згідно положень цих норм судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Тобто, у заявника і у суду відсутні правові підстави для спонукання однієї сторони подати докази на підтвердження своєї позиції, або позиції противної сторони. Сторони компетентні самостійно вирішити це питання, і самостійно несуть ризик недостатності поданих ними доказів.

Вирішуючи вищезазначене клопотання позивача, суд дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки заявником не зазначено обставин, які передбачені статтею 38 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, обставин, що перешкоджають наданню цих доказів (заявник не довів, що вживав заходи щодо самостійного отримання вказаних доказів у вказаних установ та йому було відмовлено у їх наданні особами, тощо), а також підстави, з яких випливає, що ці докази мають підприємство чи організація.

Вирішуючи клопотання вх. № 42606 від 13.12.2016 року позивача в частині продовження строку розгляду суд зазначає, що ухвалою суду від 28.11.2016 року було задоволено клопотання позивача вх. № 40429 від 28.11.2016 року та продовжено строк розгляду справи № 922/1756/16 у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України, тому відповідне клопотання не підлягає задоволенню.

13.12.2016 року позивач через канцелярію суду надав клопотання вх. № 42602 про вихід суду за межі позовних вимог у якому просить суд:

1. З метою захисту прав публічного акціонерного товариства "Насінневе" вийти за межі позовних вимог позивача у справі № 922/1756/16;

2. Визнати з 18.02.2016 року за приватним акціонерним товариством "Насінневе" ЄДРПОУ 00387080 право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 166,8026 га з кадастровим номером 6323184000:01:000:0097, розташованої на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, яке виникло на підставі укладених між Кегичівською районною державною адміністрацією та Відкритим акціонерним товариством "Насінневе" ЄДРПОУ 00387080 договору оренди землі від 22.07.2005 року, зареєстрованого у Державному реєстрі земель 29.07.2005 року № 040569600002 та угоди від 24.10.2010 року.

3. Відновити становище, яке існувало до порушення шляхом:

3.1. скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 28943103 від 25.03.2016 року, прийняте Харківським міським управлінням юстиції про проведення припинення державної реєстрації іншого речового права - права оренди земельної ділянки за публічним акціонерним товариством "Насінневе" кадастровий номер земельної ділянки 6323184000:01:000:0097;

3.2. визнання недійсним наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою";

3.3. визнання недійсним наказу ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 28.03.2016 року №2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду";

3.4. визнання недійсними договору оренди землі від 15.04.2016 року між ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Харківській області та ОСОБА_3, з урахуванням змін внесених до нього додатковою угодою від 11.07.2016 року, укладеною між ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_3 та ФГ "ОСОБА_3 андрій Вікторович", об'єктом оренди за яким є земельна ділянка, розташована на території Парасковіївської сільської ради Кегичівського району Харківської області, площею 166,8026 га з кадастровим номером 6323184000:01:00060097.

4. Стягнути із відповідача на користь позивача понесені судові витрати.

Вирішуючи клопотання вх. № 42602 від 13.12.2016 року позивача про вихід суду за межі позовних вимог колегія суддів виходить з наступного.

Пунктом 2 статті 83 Господарського процесуального кодексу України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони

Тобто, господарський суд вправі виходити за межі позовних вимог за одночасної наявності двох умов: по-перше, якщо це потрібно для захисту прав і законних інтересів позивача або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору і, по-друге, за наявності відповідного клопотання заінтересованої сторони.

В обґрунтування заявленого клопотання позивач зазначає. зокрема, що в даному випадку відновити становище, яке існувало до порушення (до початку вчинення відповідачем дій якими фактично заперечується право оренди позивача) можливо шляхом скасування не лише наказів, про скасування яких заявлено вимогу у жданій справі, а й шляхом визнання недійсним договору оренди землі, що був укладений на підставі цих наказів та шляхом скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень індексний номер 28943103 від 25.03.2016 року (наслідком скасування судовим рішенням рішення державного реєстратора відповідно до частини 2 статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень) є скасування запису про державну реєстрацію припинення права.

Разом з тим, зміна предмета позову та вихід за межі позовних вимог не є тотожними поняттями господарського процесу.

Колегія суддів також зазначає, що предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені у статті 16 Цивільного кодексу України. Під способами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення. Цей перелік не є вичерпним, оскільки суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи № 922/1756/16 та надане позивачем клопотання вх. № 42602 встановила, що в даному випадку мова йдеться не про вихід за межі позовних вимог, а фактично про зміну предмету та підстав позову. Крім того, як вбачається із матеріалів справи у судовому засіданні 30.08.2016 року розпочато розгляд справи № 922/1756/16 по суті про що зазначено в ухвалі суду про відкладення розгляду справи від 30.08.2016 року (т. 3, а.с. 68-70).

Тому надане клопотання позивача не підлягає задоволенню, оскільки ґрунтується на неправильному тлумаченні норм законодавства та їх розумінні та спраростовується викладеними вище обставинами.

13.12.2016 року позивачем у судовому засіданні заявлено усне клопотання про долучення документів до матеріалів справи № 922/1756/16, а саме копій документів із адміністративної справи, що на думку позивача є доказом у справі № 922/1756/16.

Колегія суддів дослідивши надані позивачем документи прийшла до висновку про відмову у долученні до матеріалів справи вищевказаних документів, оскільки надані позивачем документи не завірені належним чином та є ничильноми, та є такими що не відповідають вимогам пункту 5.27 Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 "Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації" затвердженого Наказом Держспоживстандарту України № 55 від 07.04.2003 року.

Також як вбачається із вищевказаних документів, а саме фотокопій документів із адміністративної справи вони завірені «згідно з оригіналом представник позивача ОСОБА_1»,

Судом встановлено, що позивачем надано документи які були завірені без огляду оригіналів.

Позивачем заявлено у судовому засіданні усне клопотання про витребування адміністративної справи для огляду відповідних доказів.

Колегія суддів відмовляє у клопотанні позивача (що заявлено в усній формі), оскільки вищезазначене клопотання не відповідає вимогам статті 38 Господарського процесуального кодексу України.

Також суд, враховуючи вищевикладене в сукупності та з огляду на те, що усі заявлені клопотання представника позивача були фактично направленні на затягування судового процесу, враховуючи повну необґрунтованість зазначених клопотань, які фактично є спробою представника позивача затягнути вирішення даного спору та є зловживанням останнім своїми процесуальними правами, що суперечить вимогам статті 22 Господарського процесуального кодексу України.

Тому суд звертає увагу позивача, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повару до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи, а також подача позивачем вищезазначених клопотань спрямованих на штучне затягування судового процесу, що суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист праві людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Присутній у судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та вважає що на момент видачі спірних наказі відповідачем порушені вимоги чинного законодавства, що призвело до порушеності прав позивача.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача зазначив, що спірні накази були видані відповідачем відповідно до вимог чинного законодавста та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Приступній у судовому засіданні представник 3-ї особи (фізичної особи ОСОБА_3В.) проти задоволення позову заперечував із підстав викладених у наданих до суду документах та запереченнях.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Згідно з частиною 2 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми, господарський суд може за їх клопотанням чи за власною ініціативою витребувати в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього письмові і речові докази, інші матеріали (пункт 3, 4, 6, 8 і 11 статті 65 статті 22 Господарського процесуального кодексу України), притому не лише від учасників судового процесу, а й від інших підприємств, установ, організацій, державних органів.

При цьому, суд має створити належні умови всім учасникам судового процесу для виконання ними вказаного обов’язку по доведенню своєї правової позиції.

Згідно частини 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

Так, наявні в матеріалах справи ухвали суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи свідчать, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об’єктивного дослідження всіх обставин справи, витребувано в порядку підготовки справи до розгляду необхідні для цього докази.

Враховуючи те, що норми статті 65 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пунктом 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

Згідно із статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 13.12.2016 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як зазначає позивач, 22.07.2005 року між Кегичівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та відкритим акціонерним товариством В«НасіннєвеВ» (яке перейменовано публічне акціонерне товариство В«НасіннєвеВ» ) (далі- позивач, орендар) було укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Харківській регіональній філії ДП В«Центр державного земельного кадастру В« при Державному комітеті України по земельним ресурсам України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.07.2005 року за № 040569600002 (т. 1, а.с.13-16).

У пункті 8 договору, сторони погодили, що договір укладається на 5 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

29.04.2010 року головою Кегичівської районної державної адміністрації було винесено розпорядження № 134 В«Про продовження терміну дії договору орендиВ» (т. 1, а.с. 24).

Згідно пунктів 1, 2 розпорядження, надано дозвіл на продовження терміну дії договору оренди земельної ділянки від 29.07.2005 року реєстраційний № 40569600002 (площа 166,8026 га) укладеного з ВАТ В«НасіннєвеВ» на території Парасковіївської сільської ради терміном на 10 років та завідуючому юридичним сектором апарату райдержадміністрації (ОСОБА_8) підготувати проект додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди.

Відповідно до пункту 3 розпорядження, голові правління ВАТ В«НасінневеВ» було доручено провести державну реєстрацію додаткової угоди про продовження терміну дії договору оренди земельних ділянок.

За твердженнями позивача, 24.12.2010 року між Кегичівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та ВАТ В«НасінневеВ» (ділі-позивач, орендар) було укладено угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2005 року № 040569600002 (т. 1, а.с. 25).

Відповідно до пункту 1 угоди, дія вищезазначеного договору оренди земельної ділянки площею 166,8026 га на території Парасковіївської сільської ради продовжується на 10 років.

Пунктом 5 угоди сторони погодили, що угода набирає чинності з моменту її державної реєстрації.

Відповідно до статті 20 Закону України В«Про оренду земліВ» (в редакції станом на час укладення додаткової угоди) право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вбачаєся із матеріалів справи, 27.01.2016 року ОСОБА_2 управлінням Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ № 521-СГ В«Про надання дозволу на розроблення документації із землеустроюВ» , відповідно до якого пунктом 1 громадянину ОСОБА_3 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), яка розташована за межами Парасковіївсьокї сільської ради на території Кегичівського району, Харківської області, для подальшого оформлення права користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства (т. 1. а.с. 167).

Як зазначає позивач, 18.02.2016 року право оренди за договором оренди землі із урахуванням змін внесених до нього угодою від 24.12.2010 року, відповідно до вимог Закону України В«Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяженьВ» було зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 25.02.2016 року № 11-20-14-5730/0/19-16 на № 22-20-0.2-404/2-16 від 24.02.2016 року, було повідомлено Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Харківської , що публічне акціонерне товариство "Насінневе" в період з 01.01.2013 року не зверталося до ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області з метою укладання (поновлення) договору оренди землі площею 166,8026 га, кадастровий номером 632318400:01:000:0097.

Дослідивши матеріали справи судом встановлено, що матеріали справи не містять докази реєстрації додаткової угоди № 1 до договору оренди земельної ділянки від 29.07.2005 року № 040569600002 у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про оренду землі» та статті 125 Земельного кодексу України.

28.03.2016 року ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області прийнято наказ № 2230-СГ В«Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в орендуВ» . Відповідно до пункту 1 якого, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Парасковіївської сільської ради, Кегичівського району, Харківської області.

Пунктом 2, надано громадянинові ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку площею 166,8026 га, у тому числі ріллі площею 166,8026 га (кадастровий номер 632318400:01:000:0097) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства (т. 1, а.с. 168).

31.03.2016 року позивачу стало відомо із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що державним реєстром Харківського міського управління юстиції ОСОБА_6 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 25.03.2016 року, на підставі якого проведено державну реєстрацію припинення права оренди позивача.

На думку позивача вищезазначені накази є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки орендодавець не витребував назад земельну ділянку у орендаря, земельна ділянка не передавалась назад за актом приймання - передачі, що в контексті статті 33 Закону України В«Про оренду земліВ» що і стало причиною звернення із позовом до суду про визнання недійсними вищезазначених наказів.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи 922/1756/16 предметом спору є визнання недійсними наказів ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.03.2016 року № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України (в редакції, що була чинною на момент прийняття оскаржуваних наказів) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Відповідно до пункту 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно пункту 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

В силу вимог частини 4 статті 4 Закону України "Про оренду землі" орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є органи виконавчої влади, які відповідно до закону передають земельні ділянки у власність або користування.

Спірними наказами ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.03.2016 року № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" було надано дозвіл на розроблення та затвердження технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства.

Щодо посилання позивача у позовній заяві на порушення відповідачем при прийнятті оспорюваних наказів встановленого порядку зміни цільового призначення відповідно до вимог частини 1 статті 123 Закону України, то суд зазначає наступне.

Статтею 22 Земельного кодексу України (станом на час виникнення спірних правовідносин) земельні ділянки для ведення товарного і фермерського сільськогосподарського виробництва належать до однієї категорії земель - земель сільськогосподарського призначення.

Частиною 1 статті 20 Земельного кодексу України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Таким чином, проекти відведення розробляються у разі зміни категорії земель.

Закон України "Про фермерське господарство" (станом на час виникнення спірних правовідносин) спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Статтею 1 Закону України "Про фермерське господарство" встановлено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Отже, вказаним Законом визначено, що на землях фермерського господарства ведеться товарне сільськогосподарське виробництво.

Таким чином, судом встановлено, що відповідні землі для ведення фермерського і товарного сільськогосподарського виробництва належать до однієї категорії - землі сільськогосподарського призначення, а тому надання земельних ділянок у межах одної категорії не потребує розробки проекту відведення по зміні цільового призначення. Оскільки відповідна зміна цільового призначення не відбулася. Тому посилання позивача є необгрутованими та не приймаються судом.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, за змістом статей 1, 2 Господарського процесуального кодексу України, до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Проте, наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації, встановленого зазначеними нормами права. Вирішуючи господарського суду спір по суті, суд має встановити, чи є особа, за позовом якої порушено провадження по справі, належним позивачем, тобто, звертаючись до суду із вимогами про визнання недійсними наказів ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області від 27.01.2016 року № 521-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" та від 28.03.2016 року № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду", позивач має довести, яким чином оспорювані накази порушують або оспорють права і охоронювані законом інтереси позивача.

Виходячи з аналізу статті 1 Господарського процесуального кодексу України особа яка звертається за захистом свого порушеного права, а саме, з вимогою щодо визнання недійсними спірних наказів не призводе до поновлення порушеного права позивача.

Як вбачається із матеріалів справи № 922/1756/16 позивач в обґрунтування позову посилається на те, що його право порушено тим, що публічне акціонерне товариство «Насіннєве» є користувачем спірної земельної ділянки, проте суд зазначає наступне, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання недійсними спірних наказів не призведе до відновлення його порушеного права.

Крім того, позивачем оскаржується лише накази, які є ненормативними актами органу виконавчої влади, що передбачають конкретні приписи, стосовно окремого суб’єкта - фізичної особи, дія цих ненормативних актів вичерпується фактом їх виконання.

Про відповідне зазначив Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 06.10.2015 року у справі №21-1306а15, від 30.09.2015 року у справі №911/3396/14, від 11.11.2014 року у справі №21-405а14 та яка стосується самостійного позову про скасування рішень органу владних повноважень про передачу земельних ділянок у власність та оренду. Тако постановою Вищого господарського суду України у справі № 922/627/15-г від 24.05.2016 року.

У даному випадку судом встановлено, що оспорювані позивачем накази ОСОБА_2 управління Держгеокадастру у Харківській області є ненормативними актами (індивідуальної) дії органу виконавчої влади, які звернені до окремого суб’єкта (гр. ОСОБА_3В.), застосований одноразово (надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду) та після їх застосування вичерпали свою дію фактом їх виконання шляхом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду та укладенням 15.04.2016 року договору оренди землі.

Статтею 54 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує, тобто предмет та підстави позову; зміна підстав чи предмету позову виходить за межі компетенції суду, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Натомість, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Таким чином, позовні вимоги, предметом яких є спірні накази ОСОБА_2 управління Держгеокадастра у Харківській області, не можуть бути задоволені, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не призведе до відновлення порушеного права позивача та не забезпечує реального захисту із урахуванням того, що скасування вказаних наказів не породжує наслідків для позивача, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 11.11.2014 року у справі № 21-405а14.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

Відповідно до вимог статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин, господарський суд, всебічно повно та об'єктивно дослідивши всі обставини справи, подані сторонами докази, прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судові витрати по сплаті судового збору покладаються в даному разі на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 4-3, 22, 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.12.2016 р.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11