Постанова

від 19.07.2017 по справі 922/1756/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2017 року Справа № 922/1756/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач), суддівРогач Л.І., Кравчука Г.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПриватного акціонерного товариства "Насінневе" на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі№922/1756/16 Господарського судуХарківської області за позовомПриватного акціонерного товариства "Насінневе" доГоловного управління Держгеокадастру у Харківській області треті особи 1.Фізична особа ОСОБА_4 2.Кегичівська районна державна адміністрація Харківської області провизнання недійсними наказів

за участю

- позивача:Дорошенко С.О. (довіреність від 24.11.2016) - третьої особи-1:ОСОБА_6 (договір від 09.02.2017),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Насінневе" (далі - позивач) просило визнати недійсним: наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі-відповідач) від 27.01.2016 № 521-СГ про надання ОСОБА_4 (далі - третя особа-1) дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), розташовану за межами Парасковіїської сільської ради на території Кегичівського району Харківської області для подальшого оформлення права користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, площею 166, 8026га із кадастровим номером НОМЕР_1, із земель державної власності сільськогосподарського призначення сільськогосподарських угідь (ріллі) (далі-наказ №521-СГ); наказ відповідача від 28.03.2016 №2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані накази відповідача порушують право користування земельною ділянкою, яка перебуває в оренді у позивача на підставі відповідного договору оренди землі, а тому підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянова О.О., судді Суярко Т.Д., Суслова В.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді Лакіза В.В., Фоміна В.О.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві представник третьої особи просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду без змін, посилаючись на її відповідність вимогам чинного законодавства.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 111 4 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа-1 не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 22.07.2005 між Кегичівською районною державною адміністрацією (орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством "Насінневе", яке в подальшому перейменовано в Приватне акціонерне товариство "Насінневе", (орендар) було укладено договір оренди землі строком на 5 років, який був зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру" при Державному комітеті України по земельним ресурсам України, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 29.07.2005 за № 040569600002.

24.12.2010 між цими ж сторонами на підставі розпорядження голови Кегичівської районної державної адміністрації №134 "Про продовження терміну дії договору оренди" від 29.04.2010 було укладено додаткову угоду до договору оренди, згідно умов якої було продовжено строк договору на десять років та зазначено, що угода набирає чинності з моменту її державної реєстрації.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право оренди за договором оренди землі із урахуванням змін внесених до нього угодою від 24.12.2010 було зареєстровано позивачем 18.02.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Між тим, до такої реєстрації 27.01.2016 відповідачем прийнято наказ №521-СГ та листом від 25.02.2016 №11-20-14-5730/0/19-16 відповідач повідомив Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Харківського міського управління юстиції Харківської, що позивач в період з 01.01.2013 не звертався до відповідача з метою укладання (поновлення) договору оренди землі, а також відповідач вказував на те, що ним надано дозвіл фізичній особі на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) із земель державної власності сільськогосподарського призначення для подальшого оформлення права оренди на земельну ділянку площею 166, 8026га кадастровий номер НОМЕР_2, яка розташована за межами населених пунктів Парасковіївської сільської ради на території Кегичівського району Харківської області.

Також встановлено, що згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майн, державним реєстратором Харківського міського управління юстиції 25.03.2016 прийнято рішення індексний номер 28943103 та проведено державну реєстрацію припинення права оренди позивача.

У зв'язку з цим, 28.03.2016 відповідачем прийнято наказ № 2230-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки в оренду" (далі-наказ № 2230-СГ), згідно пунктами 1 та 2 якого, затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства, розташованої за межами населених пунктів на території Парасковіївської сільської ради, Кегичівського району, Харківської області та надано третій особі-1 в оренду земельну ділянку площею 166,8026 га, у тому числі ріллі площею 166,8026 га (кадастровий номер НОМЕР_2) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення фермерського господарства.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту про визнання недійсними спірних наказів не призведе до відновлення його порушеного права та не забезпечить реальний захист, оскільки ці накази є ненормативними актами органу виконавчої влади, що стосуються окремого суб'єкта - фізичної особи, та їх дія вичерпується фактом їх виконання, отже, скасування цих наказів не породжує наслідків для позивача.

Залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду суд апеляційної інстанції свою постанову мотивував тим, що укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки не перешкоджало прийняттю наказів про надання земельної ділянки в оренду іншій особі, оскільки чинне законодавство передбачає, що право оренди виникає із моменту реєстрації, тоді як додаткову угоду про продовження оренди було зареєстровано після прийняття спірних наказів.

Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.

Згідно приписів частини 2-ї статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення органу державної влади.

Частиною 1-ю статті 21 цього кодексу визначено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Приписами статті 15 1 Земельного кодексу України встановлено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Частиною четвертою статті 122 вказаного Кодексу передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Статтями 125, 126 наведеного Кодексу регламентовано, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав. Право користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Із встановлених судами обставин вбачається, що наказ від 27.01.2016 №521-СГ був прийнятий відповідачем до того, як позивач зареєстрував 18.02.2016 у встановленому законом порядку право оренди землі згідно угоди від 24.12.2010 до договору оренди земельної ділянки.

Відтак, враховуючи відсутність зареєстрованого у встановленому законом порядку права оренди землі за позивачем, відповідачем було правомірно видано наказ №521-СГ.

За вказаних обставин безпідставними є доводи позивача про те, що мало місце втручання у його (позивача) право мирно володіти своїм майном, оскільки такого права на момент видачі спірних наказів у позивача не існувало так як положення статей 125, 126 Земельного кодексу України визначають, що таке право виникає з моменту державної реєстрації права оренди земельної ділянки, а такої реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки позивачем здійснено не було.

Також, із наведених норм права вбачається, що якщо правовий акт індивідуальної дії органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси територіальних громад чи окремих осіб, він може бути скасований у судовому порядку.

Отже правові висновки місцевого господарського суду про те, що скасування спірних наказів не породжує наслідків для позивача, з урахуванням доводів останнього про те, що укладений на підставі такого акту договір оспорюється у суді іншої юрисдикції, не ґрунтується на положеннях чинного законодавства, однак наведені вище висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням викладеного, є обґрунтованими.

Також судами встановлено, що рішення державного реєстратора від 25.03.2016, на підставі якого проведено державну реєстрацію припинення права позивача на оренду земельної ділянки, у судовому порядку не скасовано, а тому є чинним, у зв'язку з чим відповідач прийняв наказ № 2230-СГ у відповідності до вимог законодавства.

Таким чином, суди встановивши, що факт зволікання у державній реєстрації права оренди на земельну ділянку виник внаслідок бездіяльності позивача, а подальше припинення такого права згідно рішення державного реєстратора, яке є чинним, свідчить про відсутність правових підстав для визнання спірних наказів відповідача недійсними.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відтак судами було прийнято обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Твердження позивача про те, що на момент винесення спірних наказів відповідачем, позивач мав право оренди на земельну ділянку згідно угоди від 24.12.2010, яка на його думку мала юридичну силу, були предметом дослідження апеляційним судом, який дав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив, з огляду на зазначене вище.

Посилання позивача у касаційній скарзі на низку судових актів Верховного суду України є безпідставними, оскільки предмети спорів та обставини, які у них містяться, є відмінними від обставин справи, яка переглядається.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судами приписів Закону України "Про фермерське господарство" та Земельного кодексу України при передачі у користування земельної ділянки третій особі-1 не можуть бути підставою для скасування судових рішень, а відтак і для визнання недійсними наказів, оскільки за приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України захисту підлягають порушені або оспорювані особисті права і охоронюваних законом інтереси, а також вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Оскільки позивач втратив право користуватися земельною ділянкою на час прийняття спірних актів, відсутні правові підстави вважати, що у спірних правовідносинах права позивача є порушені або оспорювані.

Крім того, відповідно до приписів статті 111 Господарського процесуального кодексу України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи (ч.2).

Таким чином доводи заявника із посиланням на недоведеність обставин справи, викладені у касаційній скарзі, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень судом апеляційної інстанції не вчинено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 п.1, 111 11 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Насінневе" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.03.2017 у справі Господарського суду Харківської області №922/1756/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Л.І. Рогач

Г.А. Кравчук