Ухвала

від 12.12.2016 по справі 481/40/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №481/40/16-ц 12.12.2016 12.12.2016 12.12.2016

Справа №481/40/16-ц Головуючий першої інстанції Уманська О.В.

Провадження №22-ц/784/2747/16 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 41

УХВАЛА

Іменем України

12 грудня 2016 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Лисенка П.П.,

із секретарем судового засідання Богуславською О.М.,

за участі представника позивача - ОСОБА_2,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Політичної партії «Відродження» рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Політичної партії «Відродження» до голови Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

УСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року Політична партія «Відродження» звернулась до суду із позовом до голови Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 27 листопада 2015 року на другій сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання, на якій був присутній і голова Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3, останній під час публічного виступу з трибуни допустив висловлювання, які містять недостовірну інформацію та завдають шкоди діловій репутації Політичній партії «Відродження», зокрема, відповідач під час свого виступу зазначив наступне: «…але не має права морального партія «Відродження», яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані, розповідати в цьому залі взагалі щось».

Зазначені висловлювання також були розміщені в мережі Інтернет на веб-сайті ТОВ Інформаційне агентство «ТУТ.Інфо».

Посилаючись на те, що вказана інформація не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію Політичної партії «Відродження», позивач просив визнати вказану інформацію недостовірною та зобов'язати відповідача спростувати її у такий самий спосіб, яким вона була поширена.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року в задоволенні позову Політичної партії «Відродження» відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року рішення суду першої інстанції у частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову змінено. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В апеляційній скарзі Політична партія «Відродження» посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволені позовних вимог районний суд виходив з того, що позивач не довів, що висловлення відповідача носить характер недостовірної інформації та якимось чином нанесло шкоду діловій репутації Політичній партії «Відродження», а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 9 Конституції України передбачає, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Свобода вираження свого погляду є «правом людини», визнаним у світі.

Статтею 10 вищевказаної Конвенції, передбачено право кожного на свободу вираження своїх поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю, а також право кожного на повагу до його гідності (ст.ст.3,28 Конституції України).

За положеннями ч.5 ст.55 Конституції України кожен має право будь - якими засобами не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень та протиправних посягань.

Відповідно до ст.ст. 94 , 200 , 201 ЦК України юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу .

Право на спростування недостовірної інформації, передбачене ст.277 ЦК України , належить також юридичним особам у випадках, передбачених законом.

Вибір способу захисту особистого немайнового права, зокрема права на недоторканість ділової репутації, належить позивачеві.

Зміст права на ділову репутацію полягає в можливості правомочної особи претендувати на те, щоб репутація про неї складалась на підставі достовірного сприйняття третіми особами її поведінки і щоб суспільна моральна оцінка відповідала дійсності виконуваних нею вимог закону, моралі, ділових звичаїв, ділової етики.

Як роз'яснено у п.п.15,18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» №1 від 27 лютого 2009 року, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і всебічно здійснювати своє особисте немайнове право.

У справі зазначеної категорії, позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Під поширенням інформації слід розуміти, в тому числі, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ст.30 Закону України «Про інформацію» від 02 жовтня 1992 року (з наступними змінами та доповненнями) ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

За правилами ст.277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Частиною 4 ст.277 ЦК України передбачено, що спростовання недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

У п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» за №1 від 27 лютого 2009 року роз'яснено, що відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації, а п.11 вказаної постанови визначено, що відповідачем у випадку поширення інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, є юридична особа, в якій вона працює.

У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено районним судом, згідно посвідчення №С-320 від 24 березня 2015 року ОСОБА_3 є головою Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області (а.с. 40).

27 листопада 2015 року відбувалась друга сесія 7 скликання Новобузької районної ради Миколаївської області (а.с. 49-54).

Відповідно списку відповідальних працівників райдержадміністрації та районної ради, депутатів обласної ради, керівників підприємств, товариств, установ, які запрошені на другу сесію 7 скликання, серед запрошених осіб міститься ім'я голови Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3 (а.с. 56).

Як зазначено в протоколі вказаної сесії в її роботі брали участь представники засобів масової інформації, в тому числі і Інформаційне агентство «ТУТ.ІНФО».

Відповідно до відеозапису цього інформаційного агентства, відповідач брав участь у роботі сесії та виступав із промовою перед депутатами. У своїй промові з приводу необрання кандидатури ОСОБА_4, яка є членом Політичної партії «Відродження», головою однієї із постійних депутатських комісій, ОСОБА_3 сказав, що «…але не має права морального партія «Відродження», яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані, розповідати в цьому залі взагалі щось».

Обґрунтовуючи підставність позову, позивач посилався на те, що вказана вище інформація порушує ділову репутацію політичної партії і принцип презумпції невинуватості, та є фактично твердженням про причетність партії до вчинення злочинів, у зв'язку з чим створюється негативне уявлення про політичну партію.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що зі змісту промови відповідача на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області вбачається, що він подав інформацію від свого імені як фізична особа, а не від імені юридичної особи.

Зокрема, ОСОБА_3 у виступі висловлював своє особисте невдоволення діями та позицією політичної партії щодо політичних процесів, які відбувалися та відбуваються у державі, що є вираженням його особистої, а державницької думки.

Зміст оспорюваних тверджень не містить фактичних даних. Висловлювання відповідача ОСОБА_3 щодо позивача, не містять конкретних звинувачень у вчиненні індивідуально-визначених кримінально-караних чи інших протиправних дій.

Вказане відповідає положенням ст.34 Конституції України про свободу думки і слова, на вільне вираження людиною своїх поглядів і переконань.

При цьому, слід зазначити, що оціночні судження, думки, переконання, оцінка певних фактів, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

За такого, надані сторонами докази, не містять відомостей про склад правопорушення, наявність якого може бути підставою задоволення позову.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення. При цьому, при вирішенні даної справи судом правильно визначений характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку зібраним у справі доказам.

Оскільки апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки районного суду, а також доводили б порушення норм матеріального права та такі порушення процесуальних норм, які призвели до невірного вирішення справи по суті, то колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Політичної партії «Відродження» - відхилити, а рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий : Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_5