Рішення

від 03.10.2019 по справі 481/40/16-ц

НОВОБУЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 481/40/16-ц

Провадж.№ 2/481/181/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

03 жовтня 2019 року Новобузький районний суд Миколаївської області в складі: головуючого судді Ціпивко І.І.

з участю секретаря судового засідання Філіпської Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Новий Буг Миколаївської області цивільну справу за позовом Партії Відродження до ОСОБА_1 , про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації , -

встановив:

позивач Партія Відродження звернувся до суду з позовом та уточненням до нього до ОСОБА_1 , про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації, якою просить суд визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію партії Відродження інформацію, поширену ОСОБА_1 як головою Новобузької районного державної адміністрації Миколаївської області на засіданні 2 сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання ІНФОРМАЦІЯ_3 року, зобов`язати ОСОБА_1 спростувати поширену інформацію у такий самий спосіб, яким вона була поширена, шляхом публічного виступу на пленарному засіданні сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання щодо спростування недостовірної інформації та стягнути із відповідача на користь позивача судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 року на другій сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання, на якій був присутній і відповідач ОСОБА_1 , останній з трибуни під час виступу дозволив собі висловлювання, які значною мірою завдають шкоди діловій репутації позивача та є такими, що відображають недостовірну інформацію. А саме, відповідач ОСОБА_1 під час свого виступу зазначив наступне : Але не має права морального Партія Відродження , яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей якийх розстрілювали на Майдані , розповідати в цьому залі взагалі щось . Зазначене висловлення також були розміщені і в мережі Інтернету. Дані висловлення були спричинені тим, що до складу Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання за результатами проведених чергових виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2015 року було обрано депутатами осіб, яких висував на чергових виборах місцевий осередок Партії Відродження та які є членами Партії Відродження

Позивач вважає, що такі висловлення є недостовірною інформацією, оскільки події, про які зазначає відповідач, в часовому проміжку відбувалися з листопада 2014 року по лютий 2015 року під час Революції Гідності і в цей час Партія Відродження ніякого відношення до політичних сил, які були представлені у Верховній Раді, в органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування в Україні не мала, як і не була учасником зазначених вище подій. За повідомленням Генеральної прокуратури України та Служби безпеки України розслідування кримінальних справ, пов`язаних із подіями на майдані проводиться по даний час, і офіційні обвинувачення не пред`явлені. Розповсюджена відповідачем ОСОБА_1 інформація є негативною і мала на меті опорочення ділової репутації позивача. Негативні наслідки, спричинені позивачеві вищезазначеними діями відповідача усвідомлені і сплановані ним, а також збільшуються через те, що відповідач проводить неприйнятну асоціацію з іншою партією, а також відповідач не вперше займає таку позицію до конкуруючих партій, про що складається враження, що саме в такий спосіб він займається політичною рекламою своєї особистості.

В результаті таких цілеспрямованих дій відповідача ОСОБА_1 позивачеві було спричинено і моральну шкоду. А тому позивач Партія Відродження просив суд визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Партії Відродження інформацію, поширену головою Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_1 на засіданні 2 сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання ІНФОРМАЦІЯ_3 року. Зобов`язати відповідача спростувати поширену інформацію в такий самий спосіб, яким вона була поширена, та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник позивача ОСОБА_3 надіслав до суду клопотання про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позові. Проти ухвалення заочного рішення не заперечив.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином завчасно був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи в суді. Причини неявки суду не повідомив. Заяви про розгляд справи без його участі на адресу суду не подав.

При таких обставинах суд постановив провести, на підставі вимог ст.281 ЦПК України, заочний розгляд справи.

Небажання відповідача надавати докази в обґрунтування своїх заперечень проти позову, зокрема з причини ухилення від участі в судових засіданнях, дає суду право при заочному розгляді справи обмежитися доказами, наданими позивачем, що повністю відповідає положенням ч.1 ст. 280 ЦПК України.

Оскільки учасники справи в судове засідання не з`явились, а відтак, відповідно до вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов слід задоволити з таких підстав.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі Плахтєєва та Плахтєєв проти України (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст.12 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи. Сторони зобов`язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.81 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд, перевіривши порушення прав та обов`язків позивача у межах заявлених позовних вимог, встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджено документально те, що дійсно ІНФОРМАЦІЯ_3 року відбулась II сесія 7 скликання Новобузької районної ради Миколаївської області, на якій були присутні 32 депутати, виконавчий апарат районної ради, керівники відділів райдержадміністрації, та три представника засобів масової інформації, що видно із копії протоколу відповідної сесії. Окрім того, як видно із відеозапису даної сесії на ній був присутній і відповідач ОСОБА_1 , однак в протоколі сесії він не зазначений як один із членів сесії. Хоча такий виступав на сесії та висловився з приводу позивача таким чином: Але не має права морального Партія Відродження , яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані , розповідати в цьому залі щось... .

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Судом встановлено, що позивач просить визнати поширену ОСОБА_1 інформацію такого змісту: Але не має права морального Партія Відродження , яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані, розповідати в цьому залі щось...

Таке твердження судом оцінюється як фактичне, та не оціночне, оскільки за змістом містить у собі фактичні дані щодо ствердження про фінансування партією війни, що є складом кримінально караного діяння та за що передбачена кримінальна відповідальність.

Так, відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Як зазначено у роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду України, викладених в абзацах 3 - 5 п. 19 постанови від 27 лютого 2009 року № 1 Про судову практику у справах про захист гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Конвенції.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення у справі Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі Аллене де Рібермон проти Франції підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі Грабчук проти України (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі Довженко проти України (заява № 36650/03)).

Відповідно до Постанови 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно із листом Генеральної Прокуратури України № 19/н-192вих16 від 11 лютого 2016 року, встановлено, що у провадженні слідчих Генеральної прокуратури України та територіальних підрозділів органів прокуратури відсутні кримінальні провадження щодо протиправної діяльності під час Революції Гідності партії Відродження та її керівників.

Крім цього, листом Головного слідчого управління Служби Безпеки України № 6/Г-32-п/16 від 10 лютого 2016 року встановлено те, що в провадженні Служби безпеки України та її територіальних органах порушених кримінальних справ відносно партії Відродження та її керівництва за участь чи протизаконних діях у подіях Революції Гідності , немає, що також підтверджується витягом із реєстру проваджень про злочини під час Революції Гідності.

Такі докази судом оцінюються як належні та допустимі, та такі, що підтверджують відсутність факту притягнення партії Відродження чи її керівників до кримінальної відповідальності за вчинення будь-якого кримінально караного діяння під час Революції Гідності, у тому числі фінансування війни .

Дослідженими судом обставинами та матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , виступаючи на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області, висловлюючись на адресу партії Відродження з приводу фінансування нею війни на Донбасі , виступав не при виконанні ним повноважень голови РДА, а говорив від себе як від громадянина України - фізичної особи, та констатував фактичні обставини з приводу вчинення партією Відрождження дій під час Революції гідності, які охоплюються поняттям кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів ОСОБА_1 щодо діяльності Партії Відродження до оціночних суджень чи критичних зауважень про діяльність партії, проте доказів такого не надав, хоча за ст. 81 ЦПК України, це є його обов`язком.

Відповідно до Постанови 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", відповідно до статей 94, 277 ЦК ( 435-15 ) фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. При цьому суди повинні враховувати такі відмінності: а) при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною; б) спростовує недостовірну інформацію особа, яка її поширила, а відповідь дає особа, стосовно якої поширено інформацію.

Встановивши наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що інформація поширена відповідачем ОСОБА_1 під час виступу на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області є такою, що принижує ділову репутацію партії Відродження та недостовірною, а відтак таку слід спростувати у спосіб її поширення, а саме шляхом зобов`язання ОСОБА_1 публічно виступити на пленарному засіданні сесії Новобузької районної ради Миколаївської області.

Крім того, відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.

Так, згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір в сумі 2480,40 гривень.

Керуючись ст.11,60,61,208,209,213 ЦПК України, суд,

ухвалив:

позов партії Відродження до ОСОБА_1 про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації - задовольнити у повному обсязі.

Визнати недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію партії Відродження інформацію, поширену ОСОБА_1 як головою Новобузької районного державної адміністрації Миколаївської області на засіданні 2 сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання ІНФОРМАЦІЯ_3 року.

Зобов`язати ОСОБА_1 спростувати поширену інформацію у такий самий спосіб, яким вона була поширена, шляхом публічного виступу на пленарному засіданні сесії Новобузької районної ради Миколаївської області щодо спростування недостовірної інформації.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь партії Відродження сплачений судовий збір в розмірі 2480,40 гривень.

Рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив на підставі заяви відповідача, яка відповідає вимогам, визначеним в ст.285 ЦПК України, поданої протягом 30 днів з моменту його проголошення чи в разі поновлення пропущеного з поважних причин процесуального строку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення, а вразі проголошення лише вступної та резолютивної частин або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Позивач: партія Відродження , місце знаходження: 01001, м. Київ, провулок Музейний, 10, код ЄДРПОУ 26560280.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складено і підписано 03.10.2019 року.

Суддя І.І.Ціпивко