Постанова

від 12.12.2018 по справі 481/40/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 грудня 2018 року

м. Київ

справа № 481/40/16-ц

провадження № 61-16628св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,

Кузнєцова В.О., УсикаГ. І.,

учасники справи:

позивач - Партія Відродження ,

відповідач - голова Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Партії Відродження на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року у складі судді Уманської О. В. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Галущенка О. І., Лисенка П. П.,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2016 року Партія Відродження звернулася до суду із позовом до голови Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області ОСОБА_3 (далі - голова Новобузької РДА Миколаївської області) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 27 листопада 2015 року на другій сесії Новобузької районної ради Миколаївської області 7 скликання голова Новобузької РДА Миколаївської області ОСОБА_3, який під час публічного виступу з трибуни допустив висловлювання, які містять недостовірну інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації Партії Відродження , зокрема, відповідач під час свого виступу зазначив наступне: …але не має права морального Партія Відродження , яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані, розповідати в цьому залі взагалі щось . Зазначені висловлювання також були розміщені в мережі Інтернет навеб-сайті ТОВ Інформаційне агентство ТУТ.Інфо . Вказана інформація не відповідає дійсності та принижує ділову репутацію Партії Відродження .

Посилаючись на викладене, позивач просив визнати вказану інформацію недостовірною та такою, що принижує ділову репутацію Партії Відродження , зобов'язати ОСОБА_3 спростувати поширену інформацію в такий самий спосіб, яким вона була поширена та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року у задоволенні позову Партії Відродження відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що слова відповідача на сесії, свідчать про те, що він дає свою оцінку роботі представників попередньої влади, критично сформулювавши свою думку щодо наслідків цієї роботи, яка представляє громадський інтерес. Про те, що це висловлення є критичним вираженням своїх поглядів, є вживання такого поняття як війна , оскільки офіційно в Україні наразі військовий стан не оголошувався, а події які відбуваються на території Донецької області, офіційно, є - широкомасштабною антитерористичною операцією за участю Збройних сил України. Висловлення відповідача є наслідком протестних подій, які відбувалися в суспільстві з листопада 2013 року по лютий 2014 року на Майдані Незалежності у м. Києві. Висловлювання ОСОБА_3 не містять конкретних звинувачень у вчиненні індивідуально-визначених кримінально-караних чи інших протиправних дій, що по своїй суті є фактично критикою політики партії. Чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень, вони, як і думки, переконання судження, критична оцінка певних фактів і недоліків, не можуть бути предметом судового захисту. Оскільки, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можуть бути перевірені на предмет відповідності їх дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року рішення суду першої інстанції у частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову змінено. У решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції у частині правового обґрунтування відмови у задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_3 при поширенні інформації, діяв відповідно до своїх службових обов'язків як голова районної державної адміністрації, яку не залучено до участі у справі. При цьому одночасно зазначив, що висновок суду про відмову у задоволенні позову є вірним та відповідає фактичним обставинам у справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2016 року рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 08 червня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що апеляційний суд, пославшись на статтю 34 Закону України Про місцеві державні адміністрації , не врахував, що відповідач, як голова Новобузької РДА Миколаївської області, на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області має лише право дорадчого голосу, без оцінки дій та рішень Новобузької районної ради Миколаївської області. Разом з тим апеляційний суд послався й на пункт 3 статті 13 Закону України Про місцеві державні адміністрації , який не стосується цих цивільно-правових відносин та не визначає повноважень голови Новобузької РДА Миколаївської області ОСОБА_3 діяти у той спосіб, у який він діяв 27 листопада 2015 року на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області. У разі поширення такої інформації посадовою чи службовою особою для визначення належного відповідача судам необхідно з'ясовувати, від імені кого ця особа виступає. Якщо посадова чи службова особа виступає не від імені юридичної особи і не при виконанні посадових (службових) обов'язків, то належним відповідачем є саме вона.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що зміст оспорюваних тверджень не містить фактичних даних. Висловлювання відповідача щодо позивача, не містять конкретних звинувачень у вчиненні індивідуально-визначених кримінально-караних чи інших протиправних дій.

У грудні 2017 року Партія Відродження подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2016 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що відповідач має діяти не як фізична особа, а саме як публічна особа (самостійний суб'єкт владних повноважень). Судом першої інстанції не враховано, що відповідач, як голова Новобузької РДА Миколаївської області, на сесії Новобузької районної ради Миколаївської області має лише право дорадчого голосу, без оцінки дій та рішень ради. Органи виконавчої влади, їх посадові особи не мають права втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, крім випадків виконання делегованих їм радами повноважень, та в інших випадках, передбачених законом. Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Поширення неправдивої інформації відповідачем визначеному колу осіб мало на меті опорочения ділової репутації позивача. Саме від волевиявлення та позиції виборців залежить представлення Партії Відродження в органах виконавчої влади та органах місцевого самоврядування. Апеляційним судом безпідставно та невідомо з яких причин в ухвалі суду змінено найменування позивача (юридичної особи) з Партія Відродження на Політична партія Відродження , і змінена назва не відповідає реєстраційним документам юридичної особи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи та надано строк для подання заперечення на касаційну скаргу.

У квітні 2017 року від ОСОБА_3 до суду надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких зазначено, що задоволення позову Партії Відродження означатиме ніщо інше, ніж втручання в його право на свободу вираження поглядів; і хоча таке втручання передбачене законом (існують норми щодо права її захист ділової репутації) і переслідує законну мету (захистити ділову репутацію), проте в контексті всього засідання сесії районної ради та взагалі напруженої соціально-політичної ситуації в країні навколо конкретних політичних сил (які пов'язують із колишньою владою), які на цей час знаходяться в опозиції до політичних сил, що перебувають при владі, очевидно, що таке втручання не може вважатись необхідним в демократичному суспільстві та пропорційним до законної мети, яка переслідувалася .

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Станом на час розгляду справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої й апеляційної інстанцій скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з наступних підстав.

Судом установлено, що 27 листопада 2015 року проходила друга сесія сьомого скликання Новобузької районної ради Миколаївської області.

Згідно зі списком відповідальних працівників райдержадміністрації та районної ради, депутатів обласної ради, керівників підприємств, товариств, установ, які запрошені другу сесію сьомого скликання Новобузької районної ради Миколаївської області, серед запрошених осіб міститься ім'я голови Новобузької РДА Миколаївської області ОСОБА_3

Як зазначено у протоколі вказаної сесії, в її роботі брали участь представники засобів масової інформації, у тому числі, інформаційне агентство ТУТ.ІНФО .

Відповідно до відеозапису вказаного інформаційного агентства, відповідач брав участь у роботі сесії та виступав із промовою перед депутатами. Так, у своїй промові щодо необрання кандидатури ОСОБА_4, члена Партії Відродження , головою однієї із постійних депутатських комісій, ОСОБА_3 сказав, що …але не має права морального Партія Відродження , яка спонсорувала війну, яка зараз відбувається на Донбасі, людей яких розстрілювали на Майдані, розповідати в цьому залі взагалі щось .

Відмовляючи у задоволенні позову Партії Відродження , суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що висловлювання відповідача є оціночними судженнями, а закон не передбачає захисту від висловлених оціночних суджень.

Проте такі висновки судів є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (частина перша статті 201 ЦК України ).

Згідно із частиною першою статті 94 ЦК України юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову прозахист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи , є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки інформації чи ідей , які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає демократичного суспільства (рішення у справі Карпюк та інші проти України від 06 жовтня 2015 року).

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, пункт 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Відповідно до статті 62 Конституції України , статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п'ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об'єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі Аллене де Рібермон проти Франції підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно першою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, слід визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі Грабчук проти України (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі Довженко проти України (заява № 36650/03)).

Разом з тим суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з тим, що висловлювання ОСОБА_3 є критичним вираженням своїх поглядів, які представляють громадський інтерес, не надав оцінку такому висловлюванню та не здійснив розмежування між фактичними твердженнями та оціночними судженнями.

Суди не звернули уваги на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача, є такими, що можуть бути перевірені на їх правдивість, оскільки підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення слів ОСОБА_3 щодо діяльності Партії Відродження до оціночних суджень чи критичних зауважень про діяльність партії.

Суди не встановили чи є вирок суду щодо позивача про вчинення таких дій, що підпадають під ознаки злочину на який вказав відповідач, а саме під ознаки злочину проти громадської безпеки передбаченого розділом ІХ КК України статтею 258-5 фінансування тероризму, а тому з огляду на відсутність дослідження судами доказів у справі, зокрема чи є висловлювання відповідача вираженням суб'єктивної думки і поглядів і чи можливо такі висловлювання перевірити на предмет їх відповідності, рішення судів попередніх інстанцій не можуть вважатися законними та обґрунтованими, оскільки фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь, гідність та ділову репутацію.

Суди, порушуючи норми матеріального права, не взяли до уваги норми національного та міжнародного права, прецедентної судової практики Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості, не перевірили належним чином доводи сторін у справі, не визначили характер поширеної відповідачем інформації та не з'ясовували є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням, тому дійшли передчасного висновку за встановлених обставин про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір із порушенням норм процесуального права, не дослідили зібрані докази у справі, не надали їм належної оцінки, не навели мотивів врахування одних доказів та відхилення інших, а тому постановлені судові рішення не відповідають критеріям обґрунтованості та правомірності, висновки, які вони зробили, є передчасними. Враховуючи, що усунути допущені порушення Верховний Суд не вправі через обмеження повноважень як суду касаційної інстанції, справедливим та підставним є направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції

Під час нового розгляду суди повинні надати оцінку доводам сторін та встановити, чи є поширена відповідачем інформація фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Доводи заявника про необхідність застосування до спірних правовідносин презумпції добропорядності, передбаченою частиною третьою статті 277 ЦК України , є безпідставними, оскільки її було виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27 березня 2014 року, тобто до виникнення спірних правовідносин.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлено, рішення суду першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на припущеннях, що відповідно до статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 406, 409, 411, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Партії Відродження задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 12 грудня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: С. О. Карпенко

В.О. Кузнєцов

С. О. Погрібний

Г. І. Усик