Постанова

від 14.12.2016 по справі 922/2705/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" грудня 2016 р. Справа № 922/2705/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О. , суддя Крестьянінов О.О. , суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Курченко В.А.

та представників:

позивача за первісним позовом - ОСОБА_1 (довіреність № 08-11/3669/2-16 від 20.10.16),

відповідача за первісним позовом -ОСОБА_2 (довіреність від 30.11.2016р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх. № 3046 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі № 922/2705/16

за позовом Харківської міської ради, м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агро-Дарина» м. Харків

про розірвання договору оренди землі,

та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агро-Дарина» м. Харків

до Харківської міської ради, м. Харків

про визнання права власності,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року позивач, Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом про розірвання договору оренди землі №6686/05 від 27.04.2005 року, зареєстрований у Харківській регіональній філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі (книга № 4), укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агро-Дарина» (відповідач) та зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарське підприємство «Агро-Дарина» повернути земельну ділянку, загальною площею 0,4057 га по вул. Шевченка, 111 у м. Харкові територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради з приведенням її у придатний для подальшого використання стан.

06 жовтня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Агро-Дарина» звернулось до Господарського суду Харківської області у даній справі з зустрічною позовною заявою до Харківської міської ради про визнання за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Агро-Дарина» право власності на об`єкт незавершеного будівництва відсотком готовності 30%, який розташований по вул. Шевченка, 111 у м. Харкові (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:03:006:0021).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. по справі №922/2705/16 (суддя Денисюк Т.С.) у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічні позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Агро-Дарина» право власності на об'єкт незавершеного будівництва відсотком готовності 30%, розташованого по вул. Шевченко, 111 в місті Харкові (кадастровий номер земельної ділянки 6310136600:03:006:0021).

Харківська міська рада з рішенням суду не погодилась, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради за первісним позовом задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ СП «Агро-Дарина» відмовити у повному обсязі.

Скарга Харківської міської ради мотивована тим, що ТОВ СГП «Агро-Дарина» всупереч умовам договору оренди від 27.04.2005р. №6686/05 не здійснило завчасно будівництво на земельній ділянці, тим самим порушило істотні умови договору оренди землі, що є підставою для його розірвання. В обгрунтування наявності підстав для скасування рішення в частині зустрічних позовних вимог, апелянт зазначає, що право власності на об`єкт незавершеного будівництва не виникає, а тому не може бути визнано в судовому порядку.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2016 вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 08.12.2016.

06.12.2016 від ТОВ СП «Агро-Дарина» надійшли заперечення на апеляційну скаргу (вх. 12324).

08.12.2016 в судовому засіданні оголошено перерву до 14.12.2016.

В судовому засіданні 14.12.2016 представник Харківської міської ради наполягав на задоволенні апеляційної скарги, навів доводи в обгрунтування скарги, просив суд її задовольнити, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016р. у даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги Харківської міської ради за первісним позовом задовольнити у повному обсязі, а у задоволенні зустрічних позовних вимог ТОВ СП «Агро-Дарина» відмовити у повному обсязі. Представник ТОВ СП «Агро-Дарина» проти доводів апеляційної скарги заперечував, наполягав на залишенні без змін рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016. у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Предметом первісних позовних вимог Харківської міської ради є розірвання договору оренди землі, укладеного з ТОВ СП «Агро-Дарина» з підстав несвоєчасного, з порушенням строків, передбачених умовами договору, проведення будівництва на земельній ділянці.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначає, що на підставі рішення Харківської міської ради від 23.06.2004 № 105/04, 27.04.2005 між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством «Агро-Дарина» укладено Договір оренди землі, який зареєстрований за № 6686/05. Відповідно до умов договору, ТОВ СП «Агро-Дарина» надано в оренду земельну ділянку загальною площею 0,4057 га по вул. Шевченко, 111 у м. Харкові для будівництва ремонтних та складських приміщень строком до 01.12.2006 (але не пізніше прийняття об'єкту до експлуатації) та для експлуатації строком до 01.08.2029.

У пункті 7 договору, сторони узгодили, що у випадку не здачі об'єкту до експлуатації у встановленні у рішенні строки, а також неотримання дозволів виконання будівельних робіт зазначене рішення втрачає чинність і договори оренди земельних ділянок підлягають розірванню у встановленому порядку.

Рішенням Харківської міської ради від 25.04.2007 №74/07 Товариству з обмеженою відповідальністю сільськогосподарському підприємству «Агро-Дарина» було продовжено строки будівництва ремонтних та складських приміщень по вул. Шевченко, Шум, Харкові до 01.05.2008.

Рішенням Харківської міської ради від 24.02.2010 № 15/10 відповідачу також було продовжено строки будівництва ремонтних та складських приміщень по вул. Шевченка, 111 y м. Харкові до 31.12.2011.

Пунктом 5.2. вказаного рішення Відповідача було зобов'язано звернутися до управління земельних відносин для оформлення додаткової угоди до договору оренди землі від 27.04.2005 року № 6686/05 в частині продовження строку будівництва об'єкту.

Позивач посилається на акт обстеження від 04.08.2016, у відповідності до якого обстеженням на місцевості встановлено, що земельна ділянка по вул. Шевченка, 111 у м. Харкові огороджена, умови встановлені рішеннями Харківської міської ради від 23.06.2004 № 105/04, від 25.04.2007 №74/07 та від 24.02.2010 №15/10 щодо будівництва ТОВ СГП "Агро-Дарина" ремонтних та складських приміщень строком до 01.12.2006 року, 01.05.2008 року та до 31.12.2011 року не виконані, земельна ділянка вказаним товариством використовується з порушенням вимог земельного законодавства, чим порушено істотні умови Договору оренди землі від 27.04.2005 № 6686/05.

Відповідно до п. 31 вищезазначеного договору оренди землі, обов'язком орендаря, зокрема, є те, що орендар повинен приступити до використання земельної ділянки по вул. Шевченка, 111 у м. Харкові в строки, встановлені договором оренди землі.

А відтак, орендар (Відповідач) порушив істотні умови договору, а саме, не приступив до використання даної земельної ділянки та не закінчив будівництво в строки, встановлені договором оренди землі від 27.04.2005 № 6686/05.

На підставі викладеного Харківська міська рада вважає, що Договір оренди землі від 27.04.2005 № 6686/05 укладений між Харківською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарським підприємством "Агро-Дарина" підлягає розірванню, що і стало підставою для звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Отже, посилаючись на пункт 7 договору оренди землі, позивач вважає, що у разі не здійснення будівництва на земельній ділянці у строки передбачені умовами договору, земельна ділянка використовується не за призначенням, а тому є всі підстави для розірвання договору оренди землі.

Відмовляючи у задоволенні первісних позовних вимог, місцевим господарським судом, з посиланням на статті 24, 25, 32 Закону України «Про оренду землі», статті 143 Земельного кодексу України, та правові висновки Пленуму Вищого господарського суду України стосовно цих правовідносин, зазначено, що невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд не є підставою вважати використання земельної ділянки не за цільовим призначенням, та відповідно не є підставою для розірвання договору оренди землі. Підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було завершено.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України від 06.10.1998 року № 161-XIV "Про оренду землі" відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Статтями 526 і 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання по ньому має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з положеннями частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Розірвання договору є юридичним фактом, що спрямований на припинення правовідносин між його сторонами. За загальним правилом розірвання договору здійснюється за згодою сторін або на вимогу однієї із його сторін, у разі неналежного виконання своїх обов`язків щодо виконання умов договору іншою. Кожен договір має свою специфіку щодо підстав його розірвання. Не становить виключення й договір оренди земельної ділянки.

За змістом частини першої статті 32 Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельною ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Відповідно до статей 24 та 25 Закону орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі.

У п. 2.23. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що згідно зі статтями 1, 13 Закону України "Про оренду землі" основною метою договору оренди земельної ділянки та одним з визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати у встановленому розмірі.

З наданих відповідачем до матеріалів справи декларацій з плати за землю, виписок по рахунку ТОВ СП «Агро-Дарина» а також довідки Київської ОДПІ м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області вбачається, що відповідачем належно та в повному обсязі здійснюється оплата за користування земельною ділянкою, заборгованість по податку на майно в частині плати за землю у ТОВ СП «Агро-Дарина» відсутня. Відсутність заборгованості зі сплати за користування спірною земельною ділянкою підтвердив і представник Харківської міської ради в судовому засіданні.

Отже, належне виконання ТОВ СП «Агро-Дарина» своїх обов`язків щодо своєчасної та у повному обсязі сплати орендної плати за спірним договором оренди землі, свідчить про відсутність завдання шкоди відповідачу у вигляді не надходження коштів до бюджету територіальної громади.

У пункті 2.20 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" зазначено, що у вирішенні спорів про розірвання договору оренди земельної ділянки судам слід враховувати, що відповідно до статті 32 Закону України "Про оренду землі" на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених умовами договору, та з підстав, визначених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі", у разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також з підстав, визначених ЗК України та іншими законами України.

Як зазначалось, працівниками Департаменту територіального контролю Харківської міської ради здійснювалось обстеження спірної земельної ділянки, про що складено відповідний акт. Вказаним актом не встановлено факту знищення або пошкодження об`єкта оренди, яке б істотно перешкоджало передбаченому договором використанню земельної ділянки.

Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Згідно п. 2.21 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" у разі встановлення порушень, передбачених статтею 143 ЗК України, зокрема, коли земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, визначеним умовами договору, та у спосіб, що суперечить екологічним вимогам, суди мають правові підстави для задоволення вимог про розірвання договору оренди на підставі статті 32 Закону України "Про оренду землі".

Таким чином, аналіз наведених норм діючого законодавства та умов договору свідчить, що підставою розірвання договору є саме використання орендарем землі не цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато.

Колегія суддів погоджується з тим, що про невиконання відповідачем умов договору щодо використання землі за цільовим призначенням може свідчити, зокрема, відсутність проведення будь-яких будівельних робіт на об'єкті, що може підтверджуватися, наприклад, актом, складеним Державною архітектурно- будівельною інспекцією. Однак, зазначає, що підставою для розірвання договору оренди землі є саме факт використання землі не за цільовим призначенням, а не невикористання земельної ділянки для забудови протягом трьох років підряд.

Пунктом 2.22 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" передбачено, що якщо підставою розірвання договору оренди землі визначається невиконання або несвоєчасне виконання орендарем передбаченого договором обов'язку щодо здачі об'єкта будівництва в експлуатацію у встановлений граничний строк, то господарським судам слід виходити з положень Законів України "Про основи містобудуванняВ» та В«Про регулювання містобудівної діяльності" (набрав чинності з 12.03.2011 року) і відповідних обставин, які впливають або могли б вплинути на порушення строків будівництва та введення в експлуатацію об'єкта. У вирішенні таких спорів суди мають з'ясовувати, у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування у зв'язку з зазначеною обставиною, та чим саме така обставина порушує чи обмежує права орендодавця, а відтак чи буде це істотним порушенням умов договору оренди, що в подальшому може потягнути його розірвання. При цьому судами також повинні досліджуватися якісні характеристики об'єкта будівництва, обсяг будівництва, а також реальні строки здачі в експлуатацію об'єкта, що має визначатися проектом будівництва, який відповідно повинен бути предметом вивчення судом.

Відповідно до зазначеної норми позивач повинен довести у чому полягає шкода, завдана органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Однак, звертаючись з позовом про розірвання договору оренди з підстав проведення робіт з будівництва на спірній земельній ділянці з порушенням строків, передбачених умовами договору, Харківська міська рада не довела суду наявність шкоди, завданої державі невиконанням саме таких умов договору, за умови, що орендна плата здійснюється відповідачем своєчасно та у повному обсязі.

Посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка могла бути передана на правах оренди іншій особі для належного її використання, колегією суддів відхиляються, оскільки як зазначалось, відповідачем на час виникнення спору вже здійснюється будівництво, неодноразово рішеннями Харківської міської ради змінювались строки початку будівництва, у дозвіл на виконання будівельних робіт внесено зміни, згідно яких змінено інженера технічного нагляду на ОСОБА_3 тощо. Тобто, на протязі 2006-2016 років відповідачем здійснювались дії щодо наміру проведення робіт з будівництва.

В Харківській обласній службі Української Державної інвестиційній експертизі пройдено експертизу проекту та 09.03.2006 року отримано Зведений висновок комплексної державної експертизи.

В Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю м. Харкова 17.10.2006 за № 06/446 отримано дозвіл на виконання будівельних робіт на об'єкті "Будівництво ремонтних та складських приміщень по вул. Шевченко, 111 у Київському районі м. Харкова".

Після отримання усіх необхідних документів, що надають право на виконання будівельних робіт ТОВ СГП «Агро-Дарина» були розпочаті роботи, даний факт підтверджується журналом загальних робіт, актами прихованих робіт, а також ОСОБА_1 № 262-А перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів та правил від 26.07.2016 року складеного Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради .

Факт виконання будівельних робіт також підтверджується ОСОБА_1 від 26.07.2016 (тобто до подачі позовної заяви) № 262-А перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил, складеного головним спеціалістом сектору інспекційної роботи Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради ОСОБА_4. Згідно зазначеного акту на об'єкті проводились будівельні роботи, а саме влаштування підпірної стінки по ряду Б в вісях 4- 12. До того ж даний факт підтверджується актами на приховані роботи та записами в журналі загальних робіт.

Також судами касаційної інстанції у справах з аналогічним предметом та підставами позову враховуються обставини щодо початку економічної кризи у другій половині 2008 року. Зазначені факти підтверджені Законом України від 21.10.2008р. «Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та Законом України від 25.12.2008р. «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва».

Отже, вказані обставини знаходились поза впливом ТОВ СП «Агро-Дарина» та зумовили невиконання ним умов договору оренди земельної ділянки щодо завершення забудови земельної ділянки не пізніше ніж через три роки з моменту державної реєстрації договору.

На підставі наведеного, колегія суддів не вбачає підстав для розірвання спірного договору оренди землі, а тому погоджується з місцевим господарським судом щодо відсутності підстав для задоволення первісних позовних вимог.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 11.11.2014 по справі №911/2845/13 та від 21.01.2015 по справі №910/16306/13.

Що ж до зустрічних позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне.

В обгрунтування позову про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, ТОВ СП «Агро-Дарина» зазначає, що користуючись на правах оренди земельною ділянкою за адресою: вул. Шевченко, 111 м. Харків, здійснює будівництво ремонтних та складських приміщень за цією адресою.

Згідно акту готовності об'єкту нерухомості № 04-10/16 від 04.10.2016 року, складеного ПП "Спецстройпроект-1", відсоток готовності незавершеного будівництва нежитлової будівлі (ремонтні та складські приміщення), розташованого за адресою вул. Шевченко, 111 за станом обстеження 04.10.2016 року складає 30% готовності.

Згідно висновку від 04.10.2016 року про вартість об'єкта незалежної оцінки - нежитлової будівлі незавершеної будівництвом, розташованої за адресою: м. Харків, вул. Шевченко, 111, виконаного ТОВ "Юридична компанія "КАЛИНА" в особі оцінювача ОСОБА_5 - ринкова вартість об'єкту оцінки на дату оцінки 04.10.2016 року становить 544 979 (п'ятсот сорок чотири тисячі дев'ятсот сімдесят дев'ять) грн.

Об`єкт незавершеного будівництва по вул. Шевченка, 111 в місті Харкові є об`єктом цивільних прав, визнання права власності на який може бути вирішено в судовому порядку. ТОВ СП «Агро-Дарина» є замовником (забудовником) будівництва, що підтверджується договором оренди землі від 27.04.2005 №6686/05, дозволом на будівельні роботи.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, судом першої інстанції зазначено, що право ТОВ СП «Агро-Дарина» на об`єкт незавершеного будівництва на спірній земельній ділянці може бути захищено способом передбаченим ст. 16 Цивільного кодексу України шляхом визнання такого права, та з підстав передбачених статтею 392 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів, дослідивши доводи в обгрунтування зустрічної позовної заяви зазначає наступне.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Верховною ОСОБА_5 України Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року», положення якої відповідно до ст.ст. 2, 19 Закону України «Про міжнародні договори України» та ст. 4 Господарського процесуального кодексу України є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Право особи на справедливий судовий розгляд при визначенні її цивільних прав і обов'язків забезпечується і конкретизується у тому числі через право на судовий захист або доступ до суду та право на рівні процесуальні можливості сторін.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу.

Право на судовий захист або доступ до суду кореспондує положення ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, яке є реалізацією ч. 1 ст. 55 Конституції України, відповідно до якої права і свободи людини і громадянина захищаються судом, та ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якої юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Конституційний суд України у рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України зазначив про те, що положення даної статті, у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи і встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту своїх прав і свобод.

Вирішальним при оцінці ефективності засобу юридичного захисту, у тому числі і судового, є те, що на підставі звернення особи із відповідною скаргою про виправлення певної ситуації, суд здатний і має як найшвидше її виправити. Засіб є «ефективним», якщо його можна використати як для прискорення вирішення справи судом, так і для забезпечення скаржника адекватним відшкодуванням за затримки, які вже сталися.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення (дана правова позиція міститься у Постанові Верховного суду України від 07.09.2016 року по справі № 6-47цс16).

Звертаючись з даним позовом ТОВ СП «Агро-Дарина» посилається на об`єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці по вулиці Шевченка, 111 у місті Харкові, як на об`єкт права.

Відповідно до статті 177 Цивільного кодексу України, об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Частиною 1 статті 178 Цивільного кодексу України передбачено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 статті 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Кожна з передбачених правомочностей має своє призначення. Право володіння означає юридично забезпечену власнику можливість мати майно у своєму безпосередньому фізичному чи юридичному віданні, у сфері свого фактичного господарського чи іншого впливу. Право користування - це юридично закріплена можливість власника щодо господарського, підприємницького, культурно-побутового використання майна та вилучення з нього корисних властивостей власником чи уповноваженими особами. Право розпорядження - це юридично закріплена можливість власника самостійно вирішувати юридичну і фактичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни його стану чи призначення тощо (наприклад, продати, подарувати, передати за заповітом майно).

Право власності в суб'єктивному значенні - це передбачене й гарантоване законом право власника (фізичної чи юридичної особи, держави, територіальної громади) здійснювати володіння, користування та розпорядження щодо належного йому майна на свій розсуд, якщо інше не передбачено законом. Таким чином, суб'єктивне право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне цивільне право, означає міру можливої поведінки уповноваженої особи (власника) щодо належного їй майна.

Статтею 319 ЦК України встановлено обсяги здійснення права власності, зокрема, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, держава не втручається у здійснення власником права власності тощо.

Стаття 321 ЦК України передбачає принцип непорушності права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканості самого майна власника. Всі особи мають утримуватися від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Отже, звернення ТОВ СП «Агро-Дарина» саме з зустрічним позовом про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, у справі за позовом Харківської міської ради про розірвання договору оренди землі та повернення земельної ділянки у придатному для використання стану , що насамперед, передбачає звільнення земельної ділянки від спірної забудови, колегія суддів вважає належним способом захисту ТОВ СП «Агро-Дарина» свого суб`єктивного права на об`єкт забудови на спірній земельній ділянці.

У ЦК України, крім понять «нерухомість», «нерухоме майно», «об'єкт нерухомого майна» (частина перша статті 181, пункт 6 частини першої статті 346, статті 350, 351), вживаються також інші поняття, наприклад: «об'єкт незавершеного будівництва» (стаття 331), «об'єкт будівництва» (статті 876, 877, 879- 881, 883), однак прямого визначення цих понять не міститься.

Виходячи з аналізу чинного законодавства та враховуючи характерні ознаки незавершеного будівництва, слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - це нерухома річ особливого роду: її фізичне створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав, у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства.

Вирішуючи питання про виникнення, зміну та припинення суб'єктивних цивільних прав стосовно об'єкта незавершеного будівництва, потрібно враховувати особливості та обмеження, встановлені законодавчими актами.

Відповідно до частини другої статті 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи будівлею з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві власності.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку», об'єкт незавершеного будівництва - об'єкт будівництва, на який видано дозвіл на будівництво, понесені витрати на його спорудження та не прийнятий в експлуатацію відповідно до законодавства.

Виходячи з приписів статті 5 цього закону, предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору.

Статтею 3 цього закону, зокрема, передбачено, що іпотечний договір, предметом іпотеки за яким є майнові права на об'єкт незавершеного будівництва, посвідчується нотаріусом на підставі документів, що підтверджують майнові права на цей об'єкт.

Частиною 2 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на об'єкт незавершеного будівництва та їх обтяжень проводиться у порядку, визначеному цим Законом, з урахуванням особливостей правового статусу такого об'єкта.

Відповідно до статті 4 вказаного закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право власності на об'єкт незавершеного будівництва.

Статтею 12 цього закону встановлено, що державний реєстр прав повинен містити, зокрема, записи про зареєстровані об'єкти незавершеного будівництва, їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав тощо.

Частиною 4 статті 14 закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції 06.10.2016) у разі проведення державної реєстрації права власності на новостворений об'єкт нерухомого майна, щодо якого в Державному реєстрі прав відкрито розділ як на об'єкт незавершеного будівництва , відповідний розділ та реєстраційна справа щодо об'єкта незавершеного будівництва закриваються, реєстраційний номер такого об'єкта скасовується. Для новоствореного об'єкта нерухомого майна відкривається новий розділ у Державному реєстрі прав та формується нова реєстраційна справа, присвоюється новий реєстраційний номер такому об'єкту.

До того ж, перед проведенням державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва проводиться технічна інвентаризація (п.1.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України № 127 від 24.05.2001).

Пунктом 7 вказаної Інструкції також передбачено, що об'єми незавершених будівництвом будинків визначаються за їх проектами з врахуванням технічного стану фактично наявних конструктивних елементів.

Частиною 3 статті 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва , право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, дозволу на виконання будівельних робіт, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

З наведеного вбачається, що об`єкт незавершеного будівництва є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин. Враховуючи, що вказаний об`єкт підлягає обов`язковій державній реєстрації, з попереднім проведенням технічної інвентаризації, вказаний об`єкт може вільно відчужуватись або передаватись від однієї особи до іншої, також може бути предметом іпотеки, обтяження, купівлі-продажу, міни, оренди та інших цивільно-правових зобов`язальних інститутів.

Разом з тим, відповідно до статті 181 ЦК України, та статті 1 Закону України «Про іпотеку», до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Втім, особливістю правового статусу нерухомого майна є те, що, по-перше у процесі створення воно по черзі може набувати два статуси (незавершене будівництвом нерухоме майно і завершене нерухоме майно). При цьому, законодавство дозволяє укладати угоди і з об'єктами незавершеного будівництва (ч. 3 ст. 331 ЦК України). Однак, обов'язковою умовою виникнення прав на нерухоме майно є їх державна реєстрація. Отже, саме з державною реєстрацією закон пов'язує момент виникнення речових прав на нерухомість.

З наведеного вбачається, що об`єкт незавершеного будівництва є об`єктом нерухомого майна (незавершене будівництвом нерухоме майно ), який розташований на земельній ділянці, і переміщення якого без його знецінення та зміни його призначення неможливе.

Наведене передбачає захист особою свого права власності на об`єкт незавершеного будівництва відсотком готовності 30% наряду з іншими об`єктами нерухомого майна.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Виходячи з умов договору оренди землі та дозволів на виконання будівельних робіт, ТОВ СП «Агро-Дарина» є замовником, забудовником, а тому фактично є власником об`єкта незавершеного будівництва відсотком готовності 30% за адресою: вул. Шевченка, 111 у місті Харкові.

Оскільки об`єкт незавершеного будівництва підлягає реєстрації, а також особа має право розпоряджатися цим об`єктом на рівні з об`єктом нерухомого майна (як то купівля-продаж, дарування, іпотека тощо), тому у особи виникає право власності на цей об`єкт, яке може бути визнано в судовому порядку.

Зважаючи на викладене, право власності ТОВ СП «Агро-Дарина» на вказаний об`єкт нерухомості підлягає захисту в судовому порядку.

Колегія суддів відхиляє доводи Харківської міської ради щодо неоспорення та невизнання права власності ТОВ СП «Агро-Дарина» на об`єкт незавершеного будівництва відсотком готовності 30% за адресою: вул. Шевченка, 111 у місті Харкові. Первісна позовна вимога Харківської міської ради щодо розірвання договору оренди землі передбачає припинення правовідносин між сторонами договору, та насамперед, повернення земельної ділянки у придатному для використання стані. Зазначене визначає звільнення земельної ділянки від нерухомості, яка на ній розташована. Це зобов'язує забудовника знести об`єкт нерухомості, тобто фактично позбутись на нього своїх цивільних прав. На думку колегії суддів, звернення до суду з такою вимогою є діями міської ради щодо оспорення та невизнання права власності забудовника - ТОВ СП «Агро-Дарина» на вказаний об`єкт нерухомості. До того ж, звертаючись з заявою про забезпечення позову у даній справі, Харківська міська рада просила заборонити здійснювати ремонті та інші роботи на спірній земельній ділянці, тим самим фактично заборонити користуватись своїм майном.

Зазначене дає підстави для визнання позовних вимог ТОВ СП «Агро-Дарина» обгрунтованими, доведеними, та такими, що підлягають задоволенню.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до вимог статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у даній справі законним та обгрунтованим, підстав для його скасування не вбачає.

На підставі викладеного та керуючись 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 24.10.2016 у справі № 922/2705/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 16.12.16

Головуючий суддя Фоміна В. О.

Суддя Крестьянінов О.О.

Суддя Шевель О. В.