Ухвала

від 02.11.2016 по справі 2а-4082/10/0770

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 листопада 2016 року м. Київ К/800/27025/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго"

на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013

у справі № 2а-4082/10/0770 Закарпатського окружного адміністративного суду

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" (далі - ВАТ "Закарпаттяобленерго")

до Державної податкової інспекції у м. Ужгороді Закарпатської області (далі - ДПІ)

про скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013, у задоволенні позову ВАТ "Закарпаттяобленерго" про часткове скасування податкових повідомлень-рішень ДПІ від 11.10.2010 № 0002662341/0, № 0002682341/0 відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі, застосування норм матеріального права та вирішення спору, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з ПДВ у сумі 41900,64 грн. та з податку на прибуток у сумі 78 564,00 грн., застосування штрафних (фінансових) санкцій, встановлених підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000 № 2181-III (втратив чинність з 1 січня 2011 року в зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) в розмірі 20 950,32 грн. за платежем з ПДВ та 52 376,00 грн. - з податку на прибуток згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 11.10.2010 № 0002662341/0, № 0002682341/0 відповідно слугував висновок контролюючого органу, викладений в акті від 01.10.2010 № 3189/23-1/00131529 виїзної планової перевірки ВАТ «Закарпаттяобленерго» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.04.2009 по 30.06.2010, про заниження позивачем податкових зобов'язань із ПДВ за грудень 2009 року та з податку на прибуток за ІV квартал 2009 року на вказані вище суми внаслідок збільшення суми податкового кредиту на 41 900,64 грн. за податковими накладними, виписаними ТОВ "Спец-Контакт", та суми витрат на 209 503,00 грн., що відповідає витратам з придбання товарів (спецодяг та спецвзуття) у зазначеного постачальника.

Висновок ДПІ про порушення позивачем порядку ведення податкового обліку обґрунтований тим, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Спец-Контакт" не мають реального характеру (безтоварні), правочини між цими особами є нікчемними та спрямовані на незаконну податкову мінімізацію. При цьому ДПІ посилається на податкову інформацію щодо господарської діяльності ТОВ "Спец-Контакт". Так, згідно з актом про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Спец-Контакт" від 22.09.2010 № 1602/23-2/32019384, здійсненої ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька, з питань достовірності вчинення правочинів та дотримання вимог законодавства з питань оподаткування ПДВ по взаємовідносинах із ТОВ"Гладіс Комгруп", ТОВ"Діал Імпекс" за період з липня по грудень 2009 року та з січня по квітень 2010 року, господарські операції ТОВ "Спец-Контакт" із вказаними підприємствами є нікчемними. Вказані висновки обґрунтовані посиланням на неможливість реального здійснення ТОВ "Спец-Контакт" зазначених операцій з урахуванням часу, місця, обсягу ТМЦ, відсутність матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, як -то, виробничих потужностей, складських приміщень, транспортних засобів тощо; відсутність документів про перевезення, зберігання товарів тощо; ТОВ"Гладіс Комгруп", ТОВ"Діал Імпекс" за юридичними адресами не знаходяться, спеціальну податкову правосуб'єктність не мають (свідоцтво платника ПДВ ТОВ"Гладіс Комгруп" анульовано 29.09.2009, а ТОВ"Діал Імпекс" - 21.08.2009), матеріальних та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для здійснення підприємницької діяльності, не мають.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, оцінивши у сукупності первинні документи (податкова накладна, видаткова накладна), фінансові показники яких позивач відтворив у податковому обліку, надані ДПІ докази, які підтверджують обставини, що спростовують достовірність формування товариством своїх даних податкового обліку за наслідками операцій із ТОВ "Спец-Контакт", дійшов обґрунтованого висновку про законність податкових повідомлень-рішень, з приводу правомірності яких виник спір. Оцінка судом доказів у справі відповідає нормам статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з положеннями норм цієї статті суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР (втратив чинність з 1 січня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України) покупець має право відобразити сплачені суми податку у податковому кредиті за умови використання отриманих товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цієї статті не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними, митними деклараціями (іншими документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 цієї статті).

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР (втратив чинність з 1 квітня 2011 року, за винятком деяких статей у зв'язку з набранням чинності Податковим кодексом України), встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці з врахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (підпункт 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті).

За змістом наведених норм витрати для цілей податкового обліку мають бути здійснені в межах господарської діяльності платника податків та підтверджені первинними документами згідно з вимогами законодавства.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності та не можуть бути підставою для збільшення в податковому обліку сум валових витрат та (чи) податкового кредиту.

Згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В разі надання податковим органом доказів, що документи, на підставі яких платник податків, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову платника податків щодо протиправності податкового повідомлення-рішення.

Правильно застосувавши наведені норми матеріального та процесуального права, встановивши безтоварність господарських операцій, за наслідками яких ВАТ "Закарпаттяобленерго" задекларовано в податковому обліку суми валових витрат та податкового кредиту, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність податкових повідомлень-рішень, що є предметом спору.

Доводи, наведені ПАТ "Закарпаттяобленерго" у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновку судів першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Закарпаттяобленерго" залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 21.07.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України в порядку та з підстав, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписВ.П. Юрченко