Рішення

від 22.12.2016 по справі 128/2164/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 128/2164/16-ц Провадження № 22-ц/772/3720/2016Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1 Категорія 23 Доповідач Медяний В. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2016 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Вінницької області в складі:

головуючого Медяного В.М.,

суддів: Луценка В.В., Матківської М.В.,

за участю секретаря Сніжко О.А.,

розглянувши у відкритому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року,

встановила:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування.

Посилається на те, що її чоловіку ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю належала земельна ділянка площею 2,79 га, розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області.

19.09.2001 року її чоловік ОСОБА_4 помер.

Позивач ОСОБА_2 є спадкоємицею першої черги за законом після його смерті.

В березні 2016 року позивач хотіла приступити до обробітку даної земельної ділянки, однак відповідач приватне сільськогосподарське підприємство «Сонечко» її використовує для отримання прибутку. На звернення позивача відповідач пояснив, що використовує земельну ділянку правомірно та надав їй договір оренди земельної ділянки між орендодавцем ОСОБА_4 та відповідачем ПСП «Сонечко» від 01.09.2002 року.

Позивач вважає, що даний договір є недійсним оскільки ОСОБА_4 не міг бути орендодавцем 01.09.2002 року так як помер 19.09.2001 року. Договір ОСОБА_4 не підписував, а його підпис є підробленим. Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку відповідач зазначений як орендар, однак, з ним ніякого договору оренди не укладалось. ОСОБА_4 з 01.09.2002 року не мав дієздатності, оскільки був мертвим.

У зв'язку з цим, подавши заяву про зменшення позовних вимог (а.с. 48) позивач ОСОБА_2 просила визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений між орендодавцем ОСОБА_4 та відповідачем ПСП «Сонечко» 01.09.2002 року; витребувати у відповідача у володіння і користування позивача земельну ділянку площею 2,79 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 520655300:03:004:0046, розташовану на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належну позивачу на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2002 року, а також стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, який діє в інтересах позивача ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 задовольнити. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.

В судовому засіданні в суді апеляційної інстанції представник скаржника - позивача у справі ОСОБА_2 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу повністю підтримав та просив її задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Представник відповідача у справі приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» - ОСОБА_5 апеляційну скаргу не визнав та заперечив проти її задоволення, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість просив рішення залишити без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін у справі, вивчивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст.214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд зобов'язаний прийняти рішення, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.10, 57, 60 ЦПК України суд вирішує цивільно-правовий спір на засадах змагальності, кожна сторона зобов'язана доказами довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Судом першої інстанції установлено, що19.09.2001 року помер ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на належне йому майно.

Спадкоємицею першої черги за законом майна ОСОБА_4 є його дружина позивач у справі ОСОБА_2, яка прийняла спадщину та отримала 11.10.2002 року свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, до складу якого входить також земельна ділянка площею 2,79 га в межах згідно з планом, розташована на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, належна померлому на підставі Державного акту про право приватної власності на землю серії ВН 4276, виданого Вороновицькою селищною радою 14.03.2001 року на підставі рішення 16 сесії 3 скликання Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області від 03.03.2001 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437. В свідоцтві зазначено, що воно щодо земельної ділянки підлягає реєстрації в Вороновицькій селищній раді Вінницького району Вінницької області, що підтверджується копією вказаного свідоцтва (а.с. 3).

Відповідно до наданої суду копії договору оренди земельної ділянки від 01.09.2002 року вбачається, що даний договір був укладений між ОСОБА_4 та ПСП «Сонечко» в особі директора ОСОБА_6; предметом договору є земельна ділянка площею 2,79 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належить орендодавцю на підставі Державного акта про право приватної власності на землю, виданого Вінницькою районною державною адміністрацією Вінницької області 14.03.2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 437 (а.с. 4-5).

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0503994092016 від 04.03.2016 року земельна ділянка площею 2,7875 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області має кадастровий номер 0520655300:03:004:0046, дата державної реєстрації - 11.01.2008 року (а.с. 7-9).

Як вбачається із заяви ОСОБА_2 від 17.03.2016 року, адресованої директору ПСП «Сонечко», вона повідомила його про те що є власницею зазначеної земельної ділянки площею 2,7875 га, сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 0520655300:03:004:0046, та має намір використовувати її особисто, оскільки договір оренди з ПСП «Сонечко» вона не укладала і тому просить повернути землю у її користування у строк 10 днів з моменту отримання даної заяви (а.с. 11).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 2.2 договору оренди земельної ділянки строк дії договору є визначеним в 4 роки 11 місяців, починаючи з дати його державної реєстрації. По закінченні терміну дії договору орендар має переважне право на поновлення договору на новий термін. У цьому разі зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про бажання щодо продовження дії договору на новий термін не пізніше ніж за два місяці до строку його закінчення. Таким чином дія договору була закінчена 1.08.2007 року. Також місцевий суд вважає, що не доведено факт належної реєстрації спірного договору оренди земельної ділянки. З витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку (а.с.7) вбачається лише наявність реєстрації речового права за орендарем ПСП «Сонечко» від 22.03.2011 року. Доказ належної реєстрації договору оренди від 01.09.2002 року суду не надано. Позивачем ставиться вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 01.09.2002 року, якій скінчив свою дію 1.08.2007року, а доказу пролонгації прав та обов'язків сторін за даним договором суду не надано. Таким чином суд першої інстанції вважає, що не надано належних та допустимих доказів про те, що оспорюваний договір було зареєстровано за ПП «Сонечко». Позивачем не надано оригінал договору оренди, а представник відповідача факт наявності такого договору у відповідача не підтвердив, договір від 01.09.2002 року був строковим і строк його дії скінчився і на тепер він не є діючим, а тому місцевий суд вважає, що він не може бути визнаний недійсним.

Також місцевий суд дійшов висновку про те, що вимога про витребування у відповідача у володіння і користування спірної земельної ділянки також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від первісної, а належних та допустимих доказів використання даної земельної ділянки відповідачем на підставі договору віл 1.09.2002р. суду не надано.

Проте погодитися з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може з наступних підстав.

Частиною 1 статті 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб визначений законами України.

Перелік способів захисту цивільних справ та інтересів міститься в статті 16 ЦК України. Цей перелік не є вичерпним, і суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений законом або договором.

Частиною 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає з огляду на зазначене.

Суд першої інстанції правильно посилався у своєму рішенні на Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), якою передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно ч. 4 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно статті 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

Таким чином в обґрунтування своїй заперечень на позов відповідач приватне сільськогосподарське підприємство «Сонечко» повинен був надати суду документ на підставі якого він володіє належною позивачу ОСОБА_2 земельною ділянкою площею 2,7875 га з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та має кадастровий номер 0520655300:03:004:0046, дата державної реєстрації - 11.01.2008 року. Однак, такого документу відповідач суду не надав через його відсутність.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною ( сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1,5 ст. 6, ст. 13, ст. 14 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України , Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Таким чином слід дійти висновку про те, що наявність лише запису про державну реєстрацію про право на оренду землі за відсутності правовстановлюючого документа, а саме підписаного орендодавцем письмового договору про оренду землі в якому він би виявив своє волевиявлення - не дає відповідачеві у справі жодних прав на використання належної позивачу ОСОБА_2Є земельної ділянки. Такого волевиявлення орендодавця щодо передачі земельної ділянки в оренду відповідачу судом не встановлено.

Колегія суддів не може погодитись з посиланнями відповідача на вимоги ст.ст. 638, 759 ЦК України, які регулюють порядок укладення та права і обов'язки сторін за договором оренди, а також на ч. 1 ст. 792 та ст. 530 ЦК України, які передбачають, що земельна ділянка передається орендареві на строк визначений в договорі та обов'язок виконання зобов'язання у встановлений строк, оскільки оспорюваний договір оренди землі є недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином ніякі зобов'язання за даним договором у сторін не могли виникнути.

Зазначене також стосується і посилання відповідача на п. 2.2 договору оренди земельної ділянки, у якому зазначено, що даний договір діє на протязі 4 років і 11 місяців. Разом з тим судом встановлено, що договір оренди земельної ділянки від 10.09. 2002 року був укладений відповідачем з ОСОБА_4, який помер 10.09.2001 року. Таким чином слід дійти висновку про те, що даний пункт договору, так як і весь договір ПСП «Сонечко» уклало з мертвим власником земельної ділянки, а тому слід дійти висновку про те, що даний договір є недійсним з моменту його укладення, тобто з 01.09.2002 року і не має підстав стверджувати про те, що дія договору була закінчена 01.08.2007 року, як стверджує відповідач, оскільки умови про строк дії договору також є недійсними як і саме договір.

Враховуючи викладене, судом встановлено те, що відповідач використовує належну позивачу земельну ділянку без будь-яких на те правових підстав та категорично не бажає повертати її власнику, що підтверджується зібраними у справі доказами, зокрема письмовими запереченнями як на позов, так і на апеляційну скаргу.

У відповідності до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

В силу статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 1, 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за № 9 встановлено, що цивільні відносини щодо недійсності правочиніврегулюються ЦК України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, Законом України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів», Законом України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі» та іншими актами законодавства. При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Таким чином, перевіряючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів переконана, що судом першої інстанції при розгляді даної справи допущено порушення вимог як матеріального так і процесуального закону, належним чином не перевірено доводи позову, не наведено достатніх мотивів прийнятого ним рішення, а тому суд дійшов неправильного висновку про відмову в задоволенні даного позову.

Відповідно до ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування матеріального або процесуального права.

Зазначені в сукупності обставини, свідчать про неповне з'ясування судом обставин по справі, неналежну оцінку судом усіх наявних у матеріалах справи доказів, неправильне застосування норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно до положень ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення і ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно частин 1,5 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином підлягають стягненню з відповідача ПСП «Сонечко» на користь позивача ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в суді першої та апеляційної інстанції в загальній сумі 1158 грн. 20 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 09 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове.

Позов ОСОБА_2 до приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» про визнання договору оренди недійсним та витребування земельної ділянки у володіння та користування - задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 2,79 га, розташованої на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, укладений 01.09.2002 року між орендодавцем ОСОБА_4 та орендарем приватним сільськогосподарським підприємством «Сонечко».

Витребувати у приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» у володіння і користування ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,79 га, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 520655300:03:004:0046, розташовану на території Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області та належну їй на праві власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11.10.2002 року.

Стягнути з приватного сільськогосподарського підприємства «Сонечко» на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1158 гривень 20 копійок.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ ОСОБА_7

Судді : /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно з оригіналом: