Рішення

від 22.12.2016 по справі 923/1192/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78, Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2016 року Справа № 923/1192/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Пригузи П.Д., при секретарі Литвиненко Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2В.", ідентифікаційний код 32891863, с. Василівка, Новотроїцький район, Херсонська область,

до: ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області, вул. Соборна, 73, смт. Новотроїцьке, Херсонська область, ідентифікаційний код 04060128,

про визнання недійсним правочину

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_4 - адвокат, ордер серія ХС № 000597 від 22.11.2016, угода про надання правової допомоги від 21.11.2016;

від відповідача: ОСОБА_5, довіреність № 01-14/957 від 21.12.2016

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 господарство "ОСОБА_2В." звернулося з позовною заявою до ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області про визнання недійсним правочину - додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 року.

Розгляд справи двічі 22.11.2016 та 12.12.2016 року відкладався через нез'явлення представника відповідача, ненадання відзиву на позов та витребуваних судом матеріалів, а також у зв'язку з необхідністю надання позивачем додаткових доказів та пояснень.

Описова частина рішення.

Відповідно до позовної заяви та наданих у судове засідання додаткових пояснень (а.с. 3, 4, 93-95), позивач просить визнати недійсною додаткову угоду від 28.12.2012 про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки, якою в односторонньому порядку відповідач припинив право оренди позивача за договором оренди землі, зареєстрованого 08.08.2006 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що відповідач ОСОБА_3 районна державна адміністрація Херсонської області 28.12.2012 в односторонньому порядку розірвала договір оренди земельної ділянки водного фонду площею 140,02 га, укладений між відповідачем та ОСОБА_1 господарством "ОСОБА_2В.", та зареєстрований 08.08.2006 року.

Позивач вважає, що, перед вчиненням оскаржуваного правочину, відповідач, зловживаючи своїм правом на розірвання в односторонньому порядку у порушення п. 36 договору навіть не намагався з'ясувати причини, з яких не вносилась орендна плата саме ОСОБА_1 господарством "ОСОБА_2В.".

У порушення п. 33 договору орендодавець не повідомив письмово орендаря про свій намір розірвати договір в односторонньому порядку.

Представник позивача наголошує на тому, що рішення про розірвання договору в односторонньому порядку було прийнято без з'ясування всіх обставин та без з'ясування думки іншого учасника договірних відносин. Відповідач ОСОБА_3 районна державна адміністрація Херсонської області, як орендодавець земельної ділянки не вжила законних заходів щодо усунення порушень прав землекористувача ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2В." протягом 2010-2012 років з боку третіх осіб.

Зазначений правочин було оформлено ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Херсонської області додатковою угодою про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду, яка була підписана головою ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області.

На думку позивача, вчинений відповідачем правочин є недійсним, мотивує свої твердження посиланнями на норми частини 1 ст. 202 ЦК України, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а згідно ст. 11 ЦК України сторони в договорі мають діяти добросовісно, а згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Представник позивача вказує на те, що ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Херсонської області не взято до уваги достовірно відомий їй факт, що на момент вчинення правочину цією ж земельною ділянкою користувалася на законних підставах інша особа-орендар, яка за користування вказаною земельною ділянкою протягом 2010-2012 років вносила орендну плату, а саме - ОСОБА_6 Отже, за об'єкт оренди держава як власник земельної ділянки отримала орендну плату у 2010-2012 роках, що свідчить про те, що шкода державі через несплату орендної плати позивачем відсутня.

Позивач вказує, що ОСОБА_3 районна державна адміністрація Херсонської області та інші державні органи протягом 2010-2012 років не пред'являли жодних вимог до позивача з приводу неналежного виконання договору, зокрема - щодо несплати орендної плати. Протягом 2012-2016 років відповідач або інший державний орган не пред'являли будь-яких претензій до ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2В." щодо погашення заборгованості із орендної плати за вищевказаним договором, що, на думку позивача, свідчить про відсутність вини позивача і недобросовісність у здійсненні цивільних прав з боку відповідача.

Позивач переконаний, що право відповідача на вчинення правочину в односторонньому порядку не є абсолютним, таке право підлягає реалізації із врахуванням певних запобіжників, які виключають зловживання таким правом, яке призводить до позбавлення законно (мирно) користуватися земельною ділянкою. Одним із таких запобіжників є судовий контроль за дотримання суб'єктом земельних правовідносин законності та дотримання прав інших суб'єктів у конкретному випадку, пов'язаному із припиненням права користування земельною ділянкою.

Факти, які свідчать про недобросовісність та зловживання правом з боку ОСОБА_3 районної державної адміністрації при вирішенні питання про припинення права користування земельною ділянкою фермерським господарством ОСОБА_2В. наступні.

Так, рішенням Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 у цивільній справі № 2-908/10, провадження у якій було відкрито за позовом ОСОБА_6, договір від 10.07.2006 року, укладений між фермерським господарством ОСОБА_2В. та ОСОБА_3 районною державною адміністрацією, був розірваний та визнано дійсним договір оренди земель водного фонду від 26.11.2002 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 районною державною адміністрацією. Предметом договору в обох договорах була одна і та сама земельна ділянка водного фонду площею 140,2 гектар. Вказане рішення Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 набрало законної сили 03.02.2010 після його перегляду в апеляційному порядку.

З лютого 2010 року ОСОБА_6 почав використовувати вказану земельну ділянку за призначенням, а саме для риборозведення.

22.09.2010 Верховний Суд України переглянув цивільну справу у касаційному порядку і своєю ухвалою скасував рішення Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 03.02.2010 та направив справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

ФГ ОСОБА_2В. звернулось до ОСОБА_3 районної державної адміністрації, надавши їй копію ухвали ВС України із заявою про поновлення дії незаконно розірваного договору та передачі у користування земельної ділянки, але договір оренди поновлено не було, земельна ділянка не повернута у користування позивача ФГ ОСОБА_2В. .

Позивач стверджує, що з вимогою повернути земельну ділянку він звертався до гр. ОСОБА_6, але той відмовився це зробити добровільно. Неодноразові спроби поновити самостійно використання земельної ділянки не дали позитивного результату, так як фактично земельна ділянка використовується іншими особами. У жовтні 2010 року ФГ ОСОБА_2В. звернувся із письмовими заявами до Новотроїцького РВ УМВС та прокуратури Новотроїцького району про вжиття заходів щодо повернення у користування земельної ділянки від третіх осіб та гр. ОСОБА_6, які без правових підстав використовували землю державної власності, але допомоги не отримав, йому було рекомендовано звернутись до суду.

У грудні 2010 року ФГ ОСОБА_2В. звернувся до суду за вирішенням спору, так як добровільно звільнити земельну ділянку ОСОБА_6 не бажав, а правоохоронні органи, у тому числі і власник земельної ділянки в особі ОСОБА_3 районної державної адміністрації не вживали заходів щодо відновлення прав держави та відновлення законності у земельних відносинах.

Судами було підтверджено факти самовільного використання земельної ділянки ОСОБА_6 протягом лютого 2011 року - травня 2013 року відповідно до рішення Новотроїцького районного суду від 06.10.2014 та рішення Генічеського районного суду від 08.05.2013 року.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.01.2012 в адміністративній справі за позовом Державної податкової інспекції у Новотроїцькому районі до ОСОБА_6 про стягнення орендної плати за землю був встановлений факт сплати за користування вищевказаною земельною ділянкою саме ОСОБА_6 протягом 2010-2011 років.

Отже, позивач стверджує, що відповідачу - ОСОБА_3 районній державній адміністрації протягом 2010-2012 років було відомо про те, що земельна ділянка протягом цього періоду використовується сторонніми особами, а не ФГ ОСОБА_2В. і про те, що за використання цієї земельної плати вноситься до бюджету плата, але не від ФГ ОСОБА_2В. , а від особи, яка отримала цю земельну ділянку на підставі судового рішення, що в подальшому було скасоване - від гр. ОСОБА_6

Про обізнаність у фактичних обставинах зазначених відносин, на думку позивача, свідчить факт участі в якості третьої особи ОСОБА_3 районної державної адміністрації у цивільних справах, які були розглянуті Новотроїцьким районним судом та Генічеським районним судом Херсонської області, та винесені рішення відповідно 24.11.2009 та 08.05.2013 та інші, які мають преюдиційне значення у цій справі.

Позивач вказує, що відповідно до ч. І ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відповідач використав як підставу для вчинення правочину про розірвання договору факт невиконання ОСОБА_1 господарством ОСОБА_2В. умов договору в частині сплати орендної плати за 2010-2012 роки, однак, при цьому ОСОБА_3 районною державною адміністрацією не взято до уваги достовірно відомий їй факт, що земельна ділянка вибула з володіння орендаря у 2010 році на підставі судового рішення Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 у цивільній справі № 2-908/10, яке набрало законної сили 03.02.2010 року. У подальшому, навіть після скасування Верховним Судом України цього рішення, на момент вчинення правочину, земельна ділянка не поверталася у володіння орендаря, отже, підстав для сплати орендної плати за користування земельною ділянкою у позивача як орендаря - не було.

Позивач, посилаючись на норму ст. 152 ЗК України, просить визнати недійсним правочин - додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 року, підписану головою ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області.

Позивач вважає, що відповідачем порушене його право власності, до якого прирівнюється право оренди в частині володіння і користування земельною ділянкою, що порушує його Конституційні права та приписи Земельно кодексу України і ст. 27 Закону України Про оренду землі , відповідно до якої, захист прав орендаря на орендовану земельну ділянку забезпечується нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Обґрунтовуючи свої права, позивач посилається на відповідні роз'яснення (п. 8) Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ , Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , вважаючи, що при вирішенні цього спору суд повинен застосувати практику ЄСПЛ, зокрема, щодо застосування Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про захист права власності (ст. 1), згідно якої, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Представники позивача зазначають, що, припинивши право оренди позивача, відповідач завдав шкоди його матеріальним правам та інтересам, а також завдав шкоди державним інтересам, оскільки у результаті дій відповідача земельна ділянка водного фонду державної власності площею 140,02 га не використовується у законний спосіб, місцева громада не отримує доходи від оренди земельної ділянки протягом декількох років.

Відповідач ОСОБА_3 районна державна адміністрація Херсонської області відповідно до поданого до господарського суду відзиву на позовну заяву (а.с. 19-28), проти задоволення позовних вимог заперечує та просить у їх задоволенні відмовити, вважає, що спосіб, у який було припинено право оренди позивача в односторонньому порядку, відповідає законодавству та передбачений п. 33 договору оренди земельної ділянки.

Заперечення відповідача підтримано його представником у судовому засіданні, з тих підстав, що зазначені у відзиві, зокрема вказує, що головою ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області прийнято розпорядження від 28.12.2012 № 806-ос "Про розірвання договору оренди, укладеного з ФГ "ОСОБА_2В." в односторонньому порядку, та відповідно підписано угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати. Підставою для вчинення правочину про розірвання договору стали факти невиконання позивачем умов договору у частині сплати орендної плати за 2010-2012 роки. Вважає, що зазначені факти підтверджено постановою Вищого господарського суду України від 03.12.2015 у справі № 923/1360/13 та ухвалі Верховного суду України від 29.12.2015 по справі № 923/1360/13. Так, зазначеною постановою встановлено, що судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 10.07.2006 між ОСОБА_3 районною державною адміністрацією Херсонської області (орендодавець) та ОСОБА_1 господарством "ОСОБА_2В." (орендар) на підставі розпорядження № 119 від 23.03.2005 року, укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку водного фонду для риборозведення, загальною площею 140, 02 га, яка розташована на території Васильківської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області (пункти 1, 2 договору).

Відповідач пояснює свої односторонні дії тим, що, на його думку, обрання правового способу врегулювання спору є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує, а право на односторонню відмову від договору є позасудовою процедурою, яка не потребує погодження іншою стороною договору. За умовами п. 33 договору оренди, однією з підстав для розірвання орендодавцем договору в односторонньому порядку є невиконання орендарем обов'язку щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати. Орендна плата сплачувалась позивачем відповідно до договору тільки за період з 2006 по 2009 роки.

Представник відповідача визнає, що договір оренди між ним та позивачем було розірвано рішенням Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 у цивільній справі № 2-908/10, а земельна ділянка вибула з володіння позивача до володіння і користування третьої особи. У той же час, вважає, що після розірвання договору оренди від 10.07.2006 та вибуття з володіння позивача земельної ділянки водного фонду на території Василівської сільської ради, загальною площею 140,02 га, цей договір залишався зареєстрованим у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК, запис в держаному реєстрі земель за № 4АА 002178-040672700003. Оскільки у спірний період договір з державної реєстрації не знімався, то, на думку відповідача, орендар за цим договором був зобов'язаний сплачувати орендну плату не залежно від того, користується він земельною ділянкою чи не користується.

Отже, відповідач вказує, що через несплату позивачем орендної плати у період з 2010 по 2012 роки, відповідач, скористався передбаченим договором правом, вирішив в односторонньому порядку розірвати договір оренди, прийнявши про це відповідне рішення. Вважає, що одностороння відмова від зобов'язання є одним із законних способів поведінки сторони зобов'язання в тому випадку, коли інша сторона порушила зобов'язання.

Мотивувальна частина рішення.

Отже, з позовної заяви та досліджених судом матеріалів вбачається, що між позивачем та ОСОБА_3 районною державною адміністрацією виникли правовідносини з оренди земель державної власності, які регулюються земельним, цивільним та господарським законодавством України та, зокрема Законом України «Про оренду землі» .

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» , реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності.

Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватно-правового характеру.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватно-правовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, у тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про право цивільне і підлягає розгляду за правилами ГПК.

Відповідно, вирішальним для кваліфікації спору як спору про ци вільні (господарські) права є сам характер права, що стало причиною спору.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відповідно до змісту позовної заяви та оспорених дій відповідача, предметом позову є право оренди позивача, яке позивач захищає у цій справі. Підстава позову - підписання та державна реєстрація відповідачем як орендодавцем одностороннього правочину, а саме додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду від 28.12.2012 року.

Правовідносини сторін у спірних обставинах регулюються наступними нормами законодавства.

Відповідно до ст. 27 Закону України «Про оренду землі» , орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» , право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) та право оренди (суборенди) земельної ділянки є речовими правами, похідними від права власності.

Згідно Закону України "Про оренду землі", оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.

Згідно ст. 35 Закону України "Про оренду землі", спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Загальними умови виконання господарських зобов'язань (ст. 193 ГК України) є обов'язок учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Згідно ст. 32 Закону України "Про оренду землі", на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 цього ж Кодексу визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Як встановлено судом, між позивачем ОСОБА_1 господарством "ОСОБА_2В." та відповідачем ОСОБА_7 районною державною адміністрацією Херсонської області укладено договір від 10.07.2006 оренди земельної ділянки водного фонду на території Василівської сільської ради, загальною площею 140,02 га, для риборозведення, строком на 25 років. Договір пройшов державну реєстрацію, зареєстрований 08.08.2006 у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК, запис в держаному реєстрі земель за № 4АА 002178-040672700003 (а.с. 6-7).

Пунктом 33 Договору оренди земель водного фонду встановлено, що в односторонньому порядку допускається розірвання договору у разі невиконання орендарем обов'язку сплачувати орендну плату.

Із наданих позивачем доказів вбачається, що спірні правовідносини неодноразово були предметом судового розгляду як судами господарської так і судами загальної та адміністративної юрисдикції, сторонами яких були позивач та відповідач, а також інші особи, прав чи обов'язків яких стосувалися судові рішення.

Відповідно до приписів ст. 35 ГПК України, обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, рішенням Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 у цивільній справі № 2-908/10 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 районної державної адміністрації, ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. (а.с. 37-39) розірвано договір оренди земель водного фонду на території Василівської сільської ради від 10.07.2006 року, укладений між ОСОБА_1 господарством ОСОБА_2В. та ОСОБА_7 районною державною адміністрацією. Цим же рішенням визнано дійсним договір оренди земель водного фонду від 26.11.2002 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 районною державною адміністрацією. Вказане рішення Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 набрало законної сили 03.02.2010 на підставі ухвали апеляційного суду Херсонської області від 03.02.2010 року, якою його залишено в силі.

Отже, суд зазначає, що факт припинення права оренди ОСОБА_1 господарством "ОСОБА_2В." земельною ділянкою за договором, зареєстрованим 08.08.2006 у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК за № 4АА 002178-040672700003, є безспірним, підставою для цього було судове рішення, що набрало і певний час знаходилося в законній силі, - рішення Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 у цивільній справі № 2-908/10.

Цим же рішенням Новотроїцького районного суду від 24.11.2009 підтверджується факт поновлення права оренди орендаря за попереднім договором оренди земель водного фонду гр. ОСОБА_6, що був укладений 26.11.2002 між ним та ОСОБА_7 районною державною адміністрацією.

Отже, право оренди в період з 26.11.2009 земельної ділянки загальною площею 140,02 га для риборозведення на території Василівської сільської ради не належало позивачеві, оскільки це право судовим рішенням було визнано за іншою особою (ОСОБА_6Ф.)

Ухвалою Верховного Суду України від 22.09.2010 (а.с. 40-43) у цивільній справі № 2-908/10 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 районної державної адміністрації, ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. задоволено касаційні скарги ОСОБА_7 районної державної адміністрації та ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. , зазначене рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області від 24.11.2009 та ухвала апеляційного суду Херсонської області від 03.02.2010 скасовані, а справу передано на новий розгляд.

Факт вибуття земельної ділянки земель водного фонду загальною площею 140,02 га на території Василівської сільської ради з володіння і користування ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. та факт користування цією земельною ділянкою загальною площею 140,02 га для риборозведення іншою особою (ОСОБА_6Ф.) підтверджується наступними судовими рішеннями:

- у справі № 2-а-6035/11/21 від 18.01.2012 року (а.с. 65), яким відмовлено у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Новотроїцькому районі Херсонської області до ОСОБА_8 про стягнення орендної плати за землю за 2010-2011 роки за договором оренди землі від 26.11.2002 року з тих підстав, що орендарем було виплачено орендну плату у повному обсязі;

- у справі № 662/1440/14-ц від 06.10.2014 (а.с. 45-46) за позовом ОСОБА_6 до Василівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_1 господарство ОСОБА_2В. про стягнення коштів, набутих без достатньої правової підстави, яким у задоволенні позову відмовлено з підстав, що землекористувач ОСОБА_6 здійснював оплату за користування земельною ділянкою 09.06.2010 року, 16.09.2010 року, 10.12.2010 року, 23.02.2011 року, 18.05.2011 року, 01.09.2011 року, 28.10.2011 року, 20.03.2012 року, 18.05.2012 та 23.08.2012 на користь Василівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області за договором від 29.04.2002 року. Визнано факт користувався зазначеною земельною ділянкою водного фонду протягом 2010 - травень місяць 2013 року ОСОБА_6;

- у справі № 2107/2-1290/11 від 08.05.2013 (а.с. 44) за позовом ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. до ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_3 районна державна адміністрація, про витребування та повернення безпідставно набутої земельної ділянки водного фонду, яким позов ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. задоволено повністю, витребувано від ОСОБА_6 земельну ділянку водного фонду площею 140,02 га, яка розташована на території Василівської сільської ради Новотроїцького району Херсонської області та передати її ОСОБА_1 господарству ОСОБА_2В. .

Суд зазначає, що зазначеною Ухвалою Верховного Суду України від 22.09.2010 було відновлене право оренди ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. на земельну ділянку за договором, зареєстрованим 08.08.2006 у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК за № 4АА 002178-040672700003.

Втім, наявними матеріалами справи, наведеними судовими рішеннями, поясненнями представників сторін підтверджується, що не зважаючи на ухвалу Верховного Суду України від 22.09.2010 року та інші судові рішення, які набрали законної сили, земельна ділянка водного фонду, що протиправно вибула з володіння позивача ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. з 2010 року, до цього часу станом на 22.12.2016 не повернута у користування ОСОБА_1 господарству ОСОБА_2В. .

Як вбачається з наявної виданої ОСОБА_3 районною державною адміністрацію додаткової угоди про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 року, яка зареєстрована у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК 28.12.2012 року, запис в держаному реєстрі земель за № 652440004004657 (а.с. 8, 26), договір оренди є розірваним в односторонньому порядку.

Дослідивши позовні вимоги про визнання недійсною додаткової угоди та докази, що надані сторонами, суд констатує, що відповідач ОСОБА_3 районна державна адміністрація 28.12.2012 видала розпорядження за № 806-ос Про розірвання договору оренди, укладеного з ФГ ОСОБА_2В. (а.с. 25), відповідно до якого, головою ОСОБА_3 районної державної адміністрації приписано:

1. Розірвати в односторонньому порядку договір оренди земель водного фонду, укладений між ОСОБА_3 районною державною адміністрацією та ФГ "ОСОБА_2В." в особі голови ОСОБА_2 від 16 липня 2006 року, зареєстрований у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК від 08 серпня 2006 року за № 4АА002178-040672700003 на загальну площу 140,02 га на території Василівської сільської у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати за період 2010-2012 років.

2. Загальному відділу апарату ОСОБА_3 районної державної адміністрації письмово повідомити голову ФГ "ОСОБА_2В." ОСОБА_2 про прийняте рішення щодо розірвання в односторонньому порядку договору оренди земель водного фонду на загальну площу 140,02 га на території Василівської сільської ради у зв'язку з систематичною несплатою орендної плати за період 2010-2012 років.

3. Відділу Держкомзему у Новотроїцькому районі вжити заходів щодо зняття договору оренди земель водного фонду, укладеного між ОСОБА_3 районною державною адміністрацією та ФГ "ОСОБА_2В." в особі голови ОСОБА_2 від 16 липня 2006 року зареєстрованого у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК від 08 серпня 2006 року за № 4АА002178-040672700003 на загальну площу 140,02 га на території Василівської сільської ради з державної реєстрації.

Як вбачається з тексту спірної додаткової угоди, вона датована 28.12.2012 року, її змістом є посилання на те, що головою ОСОБА_3 районної державної адміністрації ОСОБА_9 у зв'язку з систематичною несплатою орендарем орендної плати протягом 2010-2012 років, прийнято рішення про розірвання в односторонньому порядку договору оренди земельної ділянки водного фонду, укладеного між ОСОБА_3 районною державною адміністрацією та ФГ ОСОБА_2В. 16.07.2006 та зареєстрованого 08.08.2006 за № 4АА002178-040672700003 у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК, загальною площею 140,02 га на території Василівської сільської ради.

Зазначена додаткова угода від 28.12.2012 підписана від імені орендодавця головою райдержадміністрації ОСОБА_9.

Також, вказана додаткова угода в цей же день, тобто 28.12.2012 року, зареєстрована у Новотроїцькому районному відділі Херсонської регіональної філії Центру ДЗК.

Із наданого відповідачем до справи листа від 29.12.2012 № 01-35/1250 (а.с. 27) та від 04.03.2013 № 01-14/211, адресованих голові ФГ ОСОБА_2В. , вбачається, що цими листами орендаря було повідомлено про вчинені орендодавцем ОСОБА_3 районною державною адміністрацією дії щодо одностороннього розірвання договору оренди земельної ділянки водного фонду: видання розпорядження від 28.12.2012 року, складання та підписання головою райдержадміністрації 28.12.2012 додаткової угоди та її державна реєстрація 28.12.2012 року.

Отже, дослідивши обставини стосовно умов і порядку виникнення та реєстрації додаткової угоди, яка є предметом спору, суд констатує, що відповідач ОСОБА_3 районна державна адміністрація 28.12.2012 в односторонньому порядку розірвала договір оренди земельної ділянки, зареєструвавши у цей же день підписану одноособово додаткову угоду про дострокове розірвання договору, припинивши таким чином право оренди земельної ділянки, що належало позивачеві ОСОБА_1 господарству ОСОБА_2В. .

Підставою для розірвання договору оренди вказано систематична несплата орендної плати за період 2010-2012 років.

Суд зазначає, що у період з 2010 по травень 2013 року земельна ділянка земель водного фонду загальною площею 140,02 га на території Василівської сільської ради знаходилася у користуванні третьої особи (ОСОБА_6Ф.), яка у цей період сплачувала, а ОСОБА_3 районна державна адміністрація отримувала грошові кошти за її оренду на бюджетні рахунки Василівської сільської ради, що підтверджено судовими рішеннями, які набрали законної сили, зокрема у справі № 2-а-6035/11/21 від 18.01.2012 (а.с. 65), у справі № 662/1440/14-ц від 06.10.2014 року, у справі № 2107/2-1290/11 від 08.05.2013 року (а.с. 44).

Протягом вказаного періоду ОСОБА_3 районна державна адміністрація, орган Державної податкової інспекції або інший уповноважений орган не зверталися до ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2В." з вимогами про сплату або з позовами про стягнення заборгованості по орендній платі за 2010-2012 роки.

Отже, така підстава, як систематична несплата орендарем ОСОБА_1 господарством ОСОБА_2В. орендної плати протягом 2010-2012 років у світлі вказаних судових рішень не відповідає фактичним обставинам, що існували між сторонами з приводу оренди земельної ділянки та розрахунків за її користування, є неправдивою. Орендодавець отримував плату за користування земельною ділянкою від тієї особи, що її використовувала згідно договору оренди цієї ж земельної ділянки, яка протягом 2010-2012 років з його орендного використання не вилучалася.

Відсутність підстав для розірвання договору через систематичну несплату позивачем орендної плати за договором оренди підтверджується також листом Генічеської міжрайонної державної податкової інспекції від 25.12.2012 №49/9, адресованим голові районної державної адміністрації ОСОБА_9 (а.с. 62), у якому вказано, що на підставі рішення Новотроїцького районного суду Херсонської області у справі №2-908/09 від 24.11.09 про розірвання договору оренди земель водного фонду на території Василівської сільської ради, укладеного між ОСОБА_3 РДА і ФГ ОСОБА_2В. від 10.06.06 року, розрахунок на площу водного фонду підприємством не надавався.

Відповідно до Закону України Про місцеві державні адміністрації місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують, зокрема, 1) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня; 2) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

Суд зазначає, що відповідач, як орган державної влади, мав вжити відповідних заходів для відновлення законності у правовідносинах оренди землі, враховуючи Ухвалу Верховного Суду України від 22.09.2010 року, враховуючи фактичні обставини у спірних відносинах та судові справи, учасником яких був відповідач, зокрема щодо повернення земельної ділянки ОСОБА_1 господарству ОСОБА_2В. Однак, ОСОБА_3 районна державна адміністрація у спірних правовідносинах діяла на шкоду правам орендаря ОСОБА_1 господарства ОСОБА_2В. , припинивши право оренди в адміністративному порядку, замість вжиття заходяв щодо поновлення законних прав позивача як орендаря.

Оцінюючи правомірність оспореної позивачем додаткової угоди, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 27 Закону України «Про оренду землі» захист прав орендаря на орендовану земельну ділянку забезпечується нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Законом, який регулює умови і порядок припинення права власності та права користування земельною ділянкою є Земельний кодекс України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Отже, на підставі зазначених норм Конституції України та закону до умов припинення права оренди земельної ділянки мають застосовуватися приписи ст. 140 Земельного кодексу України, які встановлюють підстави припинення права власності на земельну ділянку, а також ст. 141 Земельного кодексу України. Підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Відповідно до ст. 143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку можливе лише у судовому порядку.

Таким чином, пункт 33 Договору оренди земель водного фонду, що укладений між сторонами і передбачає можливість одностороннього розірвання договору оренди землі, - не відповідає чинному законодавству України, а тому не може застосовуватися як правова підстава розірвання договору.

Згідно ст. 152 Земельного кодексу України, держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як зазначено у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» , вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, суди повинні враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140 - 149 Земельного кодексу. У випадках, визначених цими нормами, припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в судовому порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього органу та виданих державних актів недійсними. У разі пред'явлення до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про незаконність припинення права землекористування через відсутність судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі пред'явити зустрічний позов про таке вилучення, а суд має розглянути його разом із первинним позовом.

Відповідно до підпункту 2.9. пункту 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" з урахуванням положень статті 3 ЗК України правове регулювання відносин, пов'язаних з орендою земельних ділянок, здійснюється спеціальним земельним законодавством, а договір оренди землі не є тотожним зобов'язанням найму, визначеним у ЦК України.

У вирішенні спорів, пов'язаних з укладанням, зміною, розірванням, припиненням учасниками земельних відносин договорів оренди земельних ділянок, загальні положення глави 20 ГК України застосовуються, якщо відповідні відносини не врегульовано спеціальними нормами Земельного кодексу, Закону України "Про оренду землі".

Виходячи з наведеного правового регулювання спірних відносин та правових позицій Пленумів Верховного Суду України і Вищого господарського суду України, суд вважає, що позивачем обрано належний спосіб захисту права, який передбачений законом та є ефективним, таким, що відновлює законність і справедливість.

Наведені конституційні норми та норми Земельного кодексу України виключають можливість в односторонньому адміністративному порядку втручання держави у відносини права власності або права користування земельною ділянкою, з метою припинення права власності без рішення компетентного суду.

За таких правових підстав оспорена додаткова угода про припинення права оренди орендаря від 28.12.2012 не ґрунтується на чинних правах та юридичних можливостях відповідача, не відповідає закону та порушує права позивача як орендаря.

Суд зазначає, що відповідно до правової позиції, викладеної у рішенні від 16.12.2015 Верховного Суду України у справі № 6 - 2510 цс 15, Верховний Суд України зазначив, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм.

Окрім цього, втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу.

Принцип «пропорційності» передбачає дотримання справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

За критерієм законності у цій справі суд вбачає, що одностороння угода про розірвання договору оренди землі є незаконною, отже у відповідача були відсутні підстави для втручання у правовідносини і припиняти їх від імені держави.

При відсутності законності втручання, питання чи переслідує таке втручання у право на мирне володіння майном наявний "суспільний" ("публічний") інтерес та чи є такий захід втручання у право пропорційним визначеним цілям - не є дискусійним. Таке втручання (незаконне) не може бути допущене судом.

Розглядаючи вимогу про визнання недійсною додаткової угоди, суд зазначає, що, відповідно до ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів визначається приписами ст. 188 Господарського кодексу України. Так, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

З досліджених судом обставин встановлено, що відповідач в односторонньому порядку видав розпорядження про дострокове розірвання договору оренди, у той же день так само одноосібно підписав додаткову угоду про розірвання договору оренди землі та здійснив державну реєстрацію такої додаткової угоди. Пропозиції позивачеві про розірвання договору не надсилалися. Позивачеві було доведено до відома відомості про одностороннє припинення права оренди після реєстрації додаткової угоди, як факт, який від волі орендаря не залежить. Отже, зазначені дії не відповідають закону, а зареєстрована відповідачем додаткова угода від 28.12.2012 не відповідає поняттю як одностороннього так і двох стороннього договору, фактично дублює розпорядження відповідача про дострокове розірвання договору в односторонньому порядку.

Загальні вимоги, недодержання яких є підставою недійсності правочину, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, якою визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Оскільки зміст і форма оспореного правочину (додаткової угоди) суперечить Цивільному кодексу України та Закону України Про оренду землі і Земельному кодексу України, волевиявлення позивача як учасника правочину не враховано, зазначений правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Задовольняючи позовні вимоги, суд відхиляє заперечення відповідача, що ґрунтуються на посиланні відповідачем на судові рішення, що відбулися у справі № 923/1360/13, зокрема на постанову Вищого господарського суду України від 03.12.2015 у та ухвалу Верховного суду України від 29.12.2015 по справі № 923/1360/13, як на судові рішення якими, на його думку, встановлено факт правомірності дій ОСОБА_3 районної державної адміністрації, оскільки предметом спору у цій справі було законність розпорядження відповідача від 28.12.2012 про розірвання договору оренди, а не додаткова угода, що є предметом спору у цій справі.

Таким чином, ОСОБА_3 районна державна адміністрація як сторона договору відповідно до закону повинна була вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею свого зобов'язання як орендодавця, враховуючи інтереси другої сторони договору, та забезпечити відновлення користування земельною ділянкою позивачем, таким чином сприяти загальногосподарському інтересу як держави так і орендаря, але діяла навпаки, порушуючи права особи, що захищені законом та міжнародними актами України.

При тому, що, відповідно до ст. 21 Закону України "Про оренду землі", визначено, що орендна плата за землю - це платіж саме за користування земельною ділянкою, вимога про внесення орендної плати за землю, якою сторона не користується з відомих орендодавцю підстав, є неадекватним, а втручання у право оренди за цих обставин - є свавільним, непропорційним та не має мети відновлення законності або ж досягнення іншого суспільного інтересу.

За таких обставин та правових підстав позовні вимоги задовольняються судом у повному обсязі.

Задовольняючи позов, суд зазначає, що у діях службових осіб відповідача вбачаються ознаки порушення законності та недоліки, що відповідно до ст. 90 ГПК України потребують винесення судом окремої ухвали та надсилання повідомлення прокурору.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд, -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсною додаткову угоду про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки від 28.12.2012 року, зареєстрованого 08.08.2006 року у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК, запис в держаному реєстрі земель за № 4АА 002178-040672700003, яка зареєстрована у Новотроїцькому районному відділі Херсонського регіонального Центру ДЗК 28.12.2012 року, запис в держаному реєстрі земель за № 652440004004657.

3. Стягнути з ОСОБА_3 районної державної адміністрації Херсонської області, вул. Соборна, 73, смт. Новотроїцьке, Херсонська область, ідентифікаційний код 04060128, на користь ОСОБА_1 господарства "ОСОБА_2В.", ідентифікаційний код 32891863, с. Василівка, Новотроїцький район, Херсонська область, відшкодування судових витрат (судовий збір) в сумі 1378,00грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 копійок).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.12.2016 року

Суддя П.Д. Пригуза