Рішення

від 03.01.2017 по справі 914/1658/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.01.2017р. Справа № 914/1658/15

За позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський автоцентр КАМАЗ , м. Львів до відповідача-1: до відповідача-2: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Приватного підприємства Львівський автоцентр КАМАЗ , м. Львів; Львівської міської ради, м. Львів Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів про:визнання недійсною ухвали Львівської міської ради №1057 від 15.12.2011р., договору оренди земельної ділянки №3-1891 від 28.12.2011р. та визнання за ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ права постійного користування земельною ділянкою Головуючий суддя - Крупник Р.В. Судді - Березяк Н.Є., Синчук М.М. Секретар - Цяпка О.І. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 - представник (довіреність № 11 від 03.10.2016р.), ОСОБА_2 - представник (довіреність № 13 від 17.10.2016р.); від відповідача-1:ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 08.05.15р.); від відповідача-2: від третьої особи:ОСОБА_4 - представник (довіреність № 1104-вих698 від 08.08.2016р.); не з'явився.

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. За клопотанням позивача здійснювалася технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу Оберіг .

СУТЬ СПОРУ:

22.05.2015р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ (надалі - Позивач) до Приватного підприємства Львівський автоцентр КАМАЗ (надалі - Відповідач-1) та Львівської міської ради (надалі - Відповідач-2) про визнання недійсною ухвали Львівської міської ради №1057 від 15.12.2011р., договору оренди земельної ділянки №3-1891 від 28.12.2011р. та визнання за ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ права постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 25.05.2015р. порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 05.06.2015р. Розгляд справи відкладався, строк розгляду справи продовжувався, провадження у справі зупинялось та поновлювалося, призначався колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів та склад колегії суддів у справі змінювався, з підстав, зазначених в наявних у матеріалах справи ухвалах.

Згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 02.11.2016р., у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Галамай О.З., склад колегії змінено та колегію у справі №914/1658/15 було сформовано наступним чином: головуючий суддя Крупник Р.В., судді Березяк Н.Є., Синчук М.М.

Ухвалою суду від 02.11.2016р. розгляд справи відкладено на 30.11.2016р. Ухвалою суду від 30.11.2016р. залучено до участі у справі Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та розгляд справи відкладено на 14.12.2016р. В подальшому розгляд справи відкладено на 03.01.2017р.

Представник позивача в судове засідання 03.01.2017р. з'явився, позовні вимоги підтримав, просив їх задоволити повністю, з підстав зазначених у позовній заяві та письмових поясненнях до неї.

В засіданні зазначив, що позивачу належить право постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га. по вул. Конюшинна, 4 у м. Львові згідно Акту на право користування землею серії Б №083115, як правонаступнику Обласного автоцентру КАМАЗ . В період з 2008 року по 2014 рік позивач зазнав незаконного усунення директора ОСОБА_5 від виконання посадових обов'язків та незаконної зміни учасників товариства, що призвело до незаконного відчуження його активів та позбавлення права користування земельною ділянкою. Так, як зазначив представник, щоб позбавити позивача права користування земельною ділянкою проводиться неодноразовий продаж об'єкта незавершеного будівництва, який розташований на вказаній земельній ділянці. Зокрема, 29.10.2009р. позивач в особі директора ОСОБА_6 продає гр. ОСОБА_7 за ОСОБА_8 купівлі-продажу об'єкт незавершеного будівництва, а саме адміністративний будинок готовністю 6% та склад готовністю 8%, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 4. В подальшому, Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2010р. у справі №2-2689/10 було затверджено Мирову угоду від 02.02.2010р. між гр. ОСОБА_7 та гр-кою ОСОБА_9 згідно котрої право власності на згаданий об'єкт незавершеного будівництва перейшло до останньої. В подальшому, а саме 17.03.2010р. гр.-ка ОСОБА_9 за ОСОБА_8 купівлі-продажу відчужила цей об'єкт незавершеного будівництва відповідачу-1.

Як зазначив представник, ухвалою Львівської міської ради №1057 від 15.12.2011р. припинено право користування виробничою фірмою Камазавтоцентр земельною ділянкою площею 1,504 га. на вул. Конюшинній у м. Львові та передано відповідачу-1 земельну ділянку площею 2,9668 га. на вул. Конюшинній, 4 в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд. На виконання вказаної ухвали, між відповідачами укладено Договір оренди земельної ділянки №3-1891 від 28.12.2011р., який 23.01.2012р. зареєстровано в Державному реєстрі земель. На думку представника позивача, земельна ділянка у м. Львові по вул. Конюшинній, 4 неправомірно передана в оренду відповідачу-1, без належного її вилучення у позивача, без проведення будь-яких аукціонів та виготовлення технічної документації. А тому, позивач просить визнати недійсними ухвалу Львівської міської ради №1057 від 15.12.2011р. та Договір оренди земельної ділянки №3-1891 від 28.12.2011р. Крім цього, у зв'язку з тим, що відповідачами оспорюється право на земельну ділянку площею 4,1 га. по вул. Конюшинна, 4 у м. Львові, позивач також просить визнати право постійного користування землею згідно Акту на право користування землею серії Б №083115.

Представник відповідача-1 в судове засідання 03.01.2017р. з'явився, проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні повністю, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях до нього.

В засіданні представник відповідача-1 зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази правонаступництва позивачем прав Обласного автоцентру КАМАЗ та відповідно прав користування земельною ділянкою площею 4,1 га. по вул. Конюшинна, 4 у м. Львові згідно Акту на право користування землею серії Б №083115. Також зазначає про розбіжність відомостей, а саме те, що згідно державного акту земельна ділянка надана Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова, а в п.1.1 Статуту позивача зазначено, що позивача реорганізовано з Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. Додатково в довідці про правовий статус ділянки також згадується виробнича фірма Камазавтоцентр .

Крім цього, як зазначає представник відповідача-1, навіть якщо позивач являється правонаступником Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова, то його право постійного користування припинилося в силу приписів п.3 ч.1 ст.27 ЗК УРСР, яка передбачає, що право користування земельною ділянкою припиняється у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації. Як зазначив ВСУ в постанові №6/24-1/87 від 21.01.2002р. реорганізація підприємства шляхом перетворення є юридичним фактом для припинення його права користування земельною ділянкою.

Також представник відповідача-1 наголошує на безпідставності твердження позивача про нікчемність договорів щодо відчуження об'єкту незавершеного будівництва, оскільки відсутні рішення судів, які б визнавали недійсними ці правочини. На думку представника, якщо навіть припустити, що у позивача право користування ділянкою не припинялося раніше, то у зв'язку з відчуженням об'єктів нерухомості, у позивача припинилося право користування землею в силу положень ч.1 ст.120 ЗК України та п.е ч.1 ст.141 ЗК України.

З приводу вимоги про визнання права користування землею, то представник відповідача-1 зазначає, що позивач не належить до осіб, які згідно вимог ЗК України можуть мати в постійному користуванні земельну ділянку. Крім цього, вказана позовна вимога не може вважатися належним способом захисту права.

Таким чином, на думку представника відповідача-1, позивач в даний час не має права користування ділянкою, що надана відповідачу-1 в оренду, а тому його права та законні інтереси не можуть бути порушені оскаржуваною ухвалою та договором, відтак в позові слід відмовити повністю за безпідставністю.

Представник Львівської міської ради в судове засідання 03.01.2017р. з'явився, проти позову заперечив, просив відмовити в його задоволенні повністю, з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях до нього.

Як вбачається із відзиву на позов, відповідач-2 заперечує щодо позовних вимог, оскільки оскаржувана ухвала приймалася на виконання рішення господарського суду Львівської області №5015/3156/11 від 08.08.2011р., залишеного без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.10.2011р., яким було зобов'язано Львівську міську раду розглянути заяву ПП Львівський автоцентр КАМАЗ про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові по вул. Конюшинній, 4 пл.2,9668 та прийняти по ній рішення відповідно до вимог закону. При прийнятті оскаржуваної ухвали, відповідач-2 керувався, як рішенням суду, так і наявністю у власності відповідача-1 об'єктів нерухомого майна, а також приписами ст.120 ЗК України.

Третя особа явки свого представника в судове засідання 03.01.2017р. не забезпечила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце його проведення.

В судовому засіданні представником відповідача-1 подано клопотання про відкладення розгляду справи. Своє клопотання представник мотивує тим, що йому необхідний час ознайомитися із письмовими поясненнями позивача та додатками до цих пояснень, котрі були подані позивачем 26.12.2016р. через канцелярію суду.

Заслухавши думку сторін з приводу поданого клопотання, суд не знаходить підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

За змістом ст.77 ГПК України, господарський суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу.

Відповідно до ст.69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Враховуючи той факт, що згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії, колегія суддів у складі: головуючий суддя Крупник Р.В., судді Березяк Н.Є., Синчук М.М. прийняла до розгляду позовну заяву 02.11.2016р., то двомісячний строк розгляду справи закінчується 03.01.2017р. (беручи до уваги те, що останній день строку припадає на вихідний). Відтак, суд не вправі відкладати розгляд справи, оскільки матиме місце вихід за межі строку розгляду, що є неприпустимим. Більше того, суд зазначає, що представник відповідача-1 знайомився з матеріалами справи 29.12.2016р., а відтак і з поданими документами, а тому мав достатньо часу для аналізу цих документів.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

15.12.2011р. Львівською міською радою прийнято Ухвалу №1057 Про користування ПП Львівський автоцентр КАМАЗ земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4 , котрою ухвалено припинити право користування виробничою фірмою Камазавтоцентр земельною ділянкою площею 1,504 га. на вул. Конюшинній, 4 (п.1) та передати ПП Львівський автоцентр КАМАЗ земельну ділянку площею 2,9668 га. на вул. Конюшинній, 4 в оренду терміном на 10 років для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення за функцією використання - землі комерції (п.2) (Т.2 а.с.35).

28.12.2011р. на підставі вказаної ухвали між Львівською міською радою (Орендодавець) та ПП Львівський автоцентр КАМАЗ (Орендар) укладено Договір оренди землі згідно умов котрого орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться у м. Львові на вул. Конюшинній, 4 для завершення будівництва та обслуговування будівель та споруд. В оренду передається земельна ділянка, кадастровий № 4610136300:05:018:0005, загальною площею 2,9668 га. Договір укладено на 10 років до 15.12.2021р. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (Т.1 а.с.185-188).

Як вбачається з ОСОБА_8, його зареєстровано в Управлінні Держкомзему у м. Львові, про що в державному реєстрі земель вчинено запис від 23.01.2012р. за №461010004000712, а також зареєстровано у Львівській міській раді 28.12.2011р. за №3-1891, про що в книзі записів реєстрації ОСОБА_8 оренди землі 3-3 вчинено запис.

Позивач оскаржив до суду Ухвалу Львівської міської ради №1057 від 15.12.2011р. та Договір оренди землі від 28.12.2011р. з тих підстав, що згідно цієї ухвали відповідачу-1 в оренду було надано земельну ділянку без належного її вилучення у позивача, як правонаступника Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, котрому було надано в постійне користування земельну ділянку площею 4,1 га.

Як встановлено судом, у 1990 році Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова було видано Державний акт №083115 на право безстрокового користування землею площею 4,1 га на території радгоспу Львівський Пустомитівського району Львівської області. Земля надана для будівництва автоцентру по обслуговуванню автомобілів (Т.1 а.с.119-122). Даний акт видано виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих та зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №444 від 1990р.

З довідки Управління Держкомзему у м. Львові №40/01-15/3835 від 21.09.2010р. про правовий статус земельної ділянки (вказана довідка є складовою Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право ПП Львівський автоцентр КАМАЗ на земельну ділянку по вул. Конюшинна, 4) вбачається, що земельна ділянка площею 1,504 га, право користування на котру було припинено оскаржуваною ухвалою і котра була надана в оренду відповідачу-1 входить в межі представленого Державного акта на право користування землею площею 4,1 га, виданого Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова (Т.1 а.с.240) .

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначає, що в матеріалах справи відсутні належні докази правонаступництва позивачем прав Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова. Досліджуючи питання створення позивача та його правонаступництва, суд зазначає слідуюче.

Як вбачається з матеріалів справи, 17.02.1998р. Регіональне відділення Фонду державного майна України та громадяни України в кількості 29 осіб уклали Установчий договір про створення та діяльність ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ (Т.2 а.с.60-67). Відповідно до п.1 Установчого договору учасники створюють товариство з обмеженою відповідальністю КАМАЗ шляхом реорганізації (перетворення) Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. До даного Підприємства в порядку правонаступництва переходять права та обов'язки Львівського обласного автоцентру КАМАЗ. Аналогічні за змістом положення містяться і в п.1.1 Статуту ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ зареєстрованого 19.03.1998р. за №320-3 представником Реєстраційної палати в Залізничній районній адміністрації м. Львова (Т.1 а.с.123-129).

Судом також встановлено, що 17.02.1998р. Регіональне відділення Фонду державного майна України видало Наказ №169 Про створення ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ , відповідно до котрого вирішило виступити співзасновником спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю Львівський автоцентр КАМАЗ з внеском у статутний фонд підприємства у розмірі 115596 гривень, що становить 15,5% статутного фонду підприємства, у вигляді основних засобів, незавершених капітальних вкладень та невстановленого устаткування, перерахованих в додатках №4, №6 до аудиторського висновку від 28.11.1997р. на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997р. Львівського автоцентру КАМАЗ, виданого АФ УкрЗахідАудит (Т.3 а.с.75).

Як вбачається з преамбули Наказу №169 від 17.02.1998р., Регіональне відділення Фонду державного майна України його видавало відповідно до Закону України Про господарські товариства , враховуючи рішення Арбітражного суду Львівської області від 28.09.1995р. та на підставі аудиторського висновку від 28.11.1997р. на предмет перевірки бухгалтерської звітності станом на 01.10.1997р. Львівського автоцентру КАМАЗ, виданого аудиторською фірмою УкрЗахідАудит .

В матеріалах справи міститься рішення Арбітражного суду Львівської області №3/530 від 28.09.1995р. у справі за позовом Львівського автоцентру КАМАЗ до Львівського регіонального відділення фонду держмайна про визнання недійсним акту оцінки вартості майна Львівського автоцентру КАМАЗ та спонукання Львівського регіонального відділення фонду держмайна про створення товариства з обмеженою відповідальність та виділення представника фонду в керівний орган товариства (Т.3 а.с.68-70) , котре в силу положень ст.35 ГПК України містить преюдиційні обставини.

Зокрема, як встановлено рішенням Арбітражного суду Львівської області №3/530 від 28.09.1995р., Львівський обласний автоцентр КАМАЗ було створено Камським виробничим об'єднанням КАМАЗ і Львівським облвиконкомом згідно протоколу від 29.08.1980р. Наказом №388 від 15.09.1989р. Виробничої фірми Камазавтоцентр Камського об'єднання КАМАЗ Львівський обласний автоцентр КАМАЗ було переведено на орендний підряд і 13.09.1989р. між Виробничою фірмою Камазавтоцентр та трудовим колективом Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова укладено договір про встановлення орендних відносин. Арбітражним судом встановлено, що Виробничою фірмою Камазавтоцентр було передано в оренду частину майна та коштів. Однак більшість майна Львівського автоцентру КАМАЗ було придбано за рахунок коштів трудового колективу. А тому суд вирішив, що частка державної власності в майні Львівського автоцентру КАМАЗ в порядку правонаступництва становить 567 млн. 600 тис. крб. та зобов'язав Львівське регіонального відділення фонду держмайна вирішити питання про створення і перереєстрацію ТОВ Автоцентр КАМАЗ та виділити свого представника в його керівний орган.

При цьому, як вбачається з рішення суду при задоволенні вимоги про створення ТОВ Автоцентр КАМАЗ , суд керувався Наказом Фонду державного майна України №69 від 12.02.1993р. Про порядок перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності у господарські товариства зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21.04.1993р. за №28.

Зокрема, даним наказом затверджене Положення Про порядок перетворення суб'єктів підприємницької діяльності із змішаною формою власності, створених за участю державних підприємств, в господарські товариства (далі - Положення), котре розроблено відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств .

Відповідно до пунктів 1 та 2 Положення, перетворенню підлягають суб'єкти підприємницької діяльності із змішаною формою власності (надалі - підприємства), організаційно-правовий статус яких не відповідає чинному законодавству про господарські товариства і засновниками та учасниками яких є державні підприємства, крім суб'єктів підприємницької діяльності, вказаних в п.7 вищевказаного Декрету. Підприємства перетворюються у закриті акціонерні товариства, якщо частка державного майна становить більше 60% від статутного фонду і її вартість за оцінкою становить більше 20 млн. крб. В інших випадках підприємства перетворюються у товариства з обмеженою відповідальністю .

Згідно п.2 Декрету Кабінету Міністрів України Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств , правонаступниками державних підприємств стосовно суб'єктів підприємницької діяльності, створених за їх участю, є органи, уповноважені управляти державним майном та державні органи приватизації (щодо суб'єктів із змішаною формою власності). Суб'єкти підприємницької діяльності із змішаною формою власності мають бути перетворені до 1 травня 1993 року у господарські товариства, в яких засновниками з боку держави є державні органи приватизації. При цьому, частка державного майна визначається з урахуванням безоплатної передачі його з балансу державних підприємств на баланс суб'єктів підприємницької діяльності за цінами на час перетворення.

Таким чином, на підставі викладеного судом встановлено, що позивача - ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ було створено на виконання рішення арбітражного суду Львівської області в порядку перетворення Львівського автоцентру КАМАЗ, як суб'єкта підприємницької діяльності із змішаною формою власності, створеного за участю державних підприємств, в господарське товариство. Відтак, позивач являється правонаступником вказаного суб'єкта підприємницької діяльності, про що і зазначено в установчому договорі та статуті позивача. А тому доводи відповідача-1 про відсутність в матеріалах справи доказів правонаступництва позивача є необгрунтованими та відхиляються судом.

З приводу розбіжності відомостей про котрі наголошує відповідач-1, а саме те, що згідно державного акту земельна ділянка надана Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова, а в п.1.1 Статуту позивача зазначено, що позивача реорганізовано з Львівського обласного автоцентру КАМАЗ, то суд зазначає, що матеріалами справи, як-от ОСОБА_8 про встановлення орендних відносин між трудовим колективом Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова та виробничою фірмою Камазавтоцентр від 13.09.1989р. (Т.3 а.с. 62-67) підтверджується той факт, що Обласний автоцентр КАМАЗ м. Львова та Львівський автоцентр КАМАЗ являвся одним і тим самим суб'єктом підприємницької діяльності. Зокрема, з відтисків печаток на вказаному договорі вбачається, що офіційна назва підприємства була Обласний автоцентр КАМАЗ м. Львова. Разом з тим, з п.2.1.1 ОСОБА_8 прослідковується, що воно діяло на підставі Положення про Львівський автоцентр КАМАЗ.

Більше того, факт тотожності Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова та Львівський автоцентру КАМАЗ доводиться тим, що державний акт на земельну ділянку виданий Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова. Водночас, як вбачається з акту про встановлення границь ділянки в натурі від 01.03.1990р. (Т.3 а.с.40-41) такий акт складено на виконання рішення Львівського облвиконкому №60 від 26.02.1990р. для відведення земельної ділянки Львівському обласному автоцентру КАМАЗ.

Пунктом 1 оскаржуваної Ухвали №1057 від 15.12.2011р. Львівська міська рада вирішила припинити право користування виробничою фірмою Камазавтоцентр земельною ділянкою площею 1,504 га. на вул. Конюшинній, 4. Як зазначила в судовому засіданні представник відповідача-2, міська рада припинила право користування виробничій фірмі Камазавтоцентр , оскільки саме це підприємство було зазначене, як користувач земельної ділянки у довідці Управління Держкомзему у м. Львові №40/01-15/3835 від 21.09.2010р. про правовий статус земельної ділянки, яка є складовою Технічної документації із землеустрою, щодо складання документів, що посвідчують право ПП Львівський автоцентр КАМАЗ на земельну ділянку по вул. Конюшинна, 4 (Т.1 а.с.240) . Разом з тим, суд приходить до висновку, що зазначення Управлінням Держкомзему в довідці №40/01-15/3835 від 21.09.2010р. землекористувачем Виробничу фірму Камазавтосервіс і відображення найменування цієї фірми в оскаржуваній ухвалі є зроблено внаслідок помилки, оскільки беручи до уваги те, що ця земельна ділянка входить в межі представленого Державного акта на право користування землею площею 4,1 га, виданого Обласному автоцентру КАМАЗ м. Львова, то саме воно, а також позивач, як його правонаступник є користувачем цієї землі, а не Виробнича фірма Камазавтоцентр . Більше того, в матеріалах справи міститься лист Львівського міського управління земельних ресурсів №40/20/10401-15 від 24.02.2006р. в якому зазначено, що згідно земельно-кадастрових даних земельна ділянка на вул. Конюшинній (згідно представленого плану) площею 1,504 га. знаходиться у користуванні ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ (Т.3 а.с. 89).

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.92 ЗК України (в редакції станом на момент прийняття оскаржуваного рішення та укладення оскаржуваного договору) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч.1 ст.93 ЗК України).

За змістом ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Згідно ст.ст.125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування землею. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Як встановлено судом, Обласний автоцентр КАМАЗ м. Львова являвся землекористувачем земельної ділянки площею 4,1 га. згідно Державного акту на право користування землею №083115 від 1990р. виданого виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради депутатів трудящих та зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №444. В подальшому Обласний автоцентр КАМАЗ м. Львова було перетворено в ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ (позивач) із переходом до останнього всіх прав та обов'язків, в тому числі і права постійного користування землею за даним Державним актом.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач-1 зазначає, що з моменту перетворення Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова у позивача припинилося право постійного користування землею, оскільки як зазначив ВСУ в постанові №6/24-1/87 від 21.01.2002р. реорганізація підприємства шляхом перетворення є юридичним фактом для припинення його права користування земельною ділянкою.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.23 ЗК УРСР (в редакції, чинній на момент перетворення Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова у ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ ) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 27 ЗК УРСР право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється, зокрема, у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства.

Частиною 5 ст.27 ЗК УРСР унормовувалося, що припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1 - 8 частини першої та частиною третьою цієї статті, провадиться у межах населених пунктів відповідною Радою народних депутатів, за межами населених пунктів - сільською, селищною, районною, міською, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Радою народних депутатів, а у випадку, передбаченому пунктом 9 частини першої цієї статті, - за рішенням Ради народних депутатів, що має право вилучати земельні ділянки.

Стаття 37 ЦК УРСР (в редакції, чинній на момент перетворення Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова у ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ ) встановлювала, що юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання).

Таким чином, діюче на той час законодавство передбачало, що юридична особа припиняється лише у випадках або ліквідації або у разі злиття, поділу чи приєднання. Припинення діяльності підприємства було підставою для проведення відповідною радою припинення права користування землею. Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні будь-які рішення ради про припинення права Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова на користування спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, в справі що розглядається мала місце не ліквідація, злиття, поділ чи приєднання Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова, а його перетворення.

Водночас, відповідно до ч.7 ст.34 чинного на той час ЗУ Про підприємства в Україні при перетворенні одного підприємства в інше до підприємства, яке щойно виникло, переходять усі майнові права і обов'язки колишнього підприємства.

Слід зазначити, що аналогічні п.3 ч.1 ст. 27 ЗК УРСР положення містить п.в) ч.1 ст.141 ЗК України 2001р. в якому зазначено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою, зокрема, є припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

У постанові Верховного Суду України від 21.02.2011р. у справі №21-3а11 було сформовано правову позицію, відповідно до якої приписи частини 1 статті 141 ЗК України слід розуміти таким чином, що припинення права користування земельною ділянкою з підстави припинення установи допускається лише у випадку, коли припинення останньої виключає правонаступництво.

Тобто, Верховним Судом України був зроблений висновок, що підставою для припинення права користування земельною ділянкою може бути виключно ліквідація юридичної особи, а не її реорганізація. Вказаний висновок, в силу положень ст.111-28 ГПК України є обов'язковим для суду при розгляді цієї справи.

А тому, помилковим є твердження відповідача-1, що право користування земельною ділянкою, посвідчене Державним актом від 1990 року припинилося в 1998 році у зв'язку з припиненням діяльності Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова. Крім цього, враховуючи правовий висновок Верховного Суду України, зроблений 21.02.2011р. у справі №21-3а11, не заслуговує на увагу покликання відповідача-1 на постанову Верховного Суду України №6/24-1/87 від 21.01.2002р.

Слід зазначити, що аналогічної позиції притримується ВГСУ в постановах №5024/2507/2011 від 20.05.2015р. та №905/6788/13 від 19.01.2016р.

Судом відхиляються також доводи відповідача-1 про ненабуття позивачем права користування земельною ділянкою, оскільки ним не було оформлено такого права користування.

Так, Земельний кодекс УРСР (від 18.12.1990р.) не містив обмежень щодо кола підприємств, установ, організацій певної форми власності та/або статусу, в постійному користуванні яких можуть перебувати земельні ділянки. Визначення таких підприємств, виключно, які набувають права постійного землекористування встановлені нормою ст.92 ЗК України (від 25.10.2001), відповідно до ч. 2 якої права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Пункт 6 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачав, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Однак, обов'язок переоформлення права користування земельною ділянкою, який міститься у п.6 Перехідних положень Земельного кодексу України, визнаний неконституційним, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005р. у справі №5-рп/2005.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України №449 від 02.04.2002р. Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відтак, право користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому порядку до 01.01.2002р., не втрачається внаслідок його непереоформлення підприємством, яке за новим Земельним кодексом не є суб'єктом права постійного землекористуванні, а зберігається за ним до приведення прав і обов'язків щодо такої земельної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства як за правонаступником того землекористувача, якому було видано державний акт на право постійного землекористування, що відповідає правовій позиції Верховного суду України, викладеній в постанові від 26.09.2011р. у справі №6-14цс11.

Слід зазначити, що аналогічної позиції притримується ВГСУ в постановах №905/6788/13 від 19.01.2016р. та №911/4649/15 від 22.06.2016р.

З огляду на викладене, оскільки позивач не позбавляється права постійного користування земельною ділянкою згідно Державного акту від 1990р. внаслідок непереоформлення вказаного права, яке до нього перейшло, як до правонаступника Обласного автоцентру КАМАЗ м. Львова, то вказане право підлягає захисту в судовому порядку.

Відповідно до ч.5 ст.116 ЗК України (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом .

Такий порядок передбачено, зокрема, в ст.149 ЗК України. Так, відповідно до ч.1 та ч.2 вказаної статті земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі зазначають, що у зв'язку з відчуженням позивачем об'єктів нерухомості, які знаходилися на спірній земельній ділянці і набуттям відповідачем-1 права власності на ці об'єкти нерухомості, у позивача припинилося право користування землею в силу положень ч.1 ст.120 ЗК України та п.е ч.1 ст.141 ЗК України і відповідне право перейшло до відповідача-1. Більше того, таке право користування припинилося в силу вимог закону, а тому будь-якої згоди позивача на вилучення земельної ділянки не потрібно.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.10.2009р. позивач в особі директора ОСОБА_6 уклав із гр. ОСОБА_7 Договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, який зареєстровано в реєстрі за №9055 (Т.1 а.с.107).

Відповідно до умов вказаного договору, позивач продає, а гр.ОСОБА_7 купує об'єкт незавершеного будівництва, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул.Конюшинна, 4 та складається з адміністративного будинку готовністю 6%, позначеного за планом земельної ділянки літ. П та складу-навісу, готовністю 8%, позначеного за планом земельної ділянки літ. Л . Площа земельної ділянки 41000,00 кв.м. Об'єкт незавершеного будівництва належить продавцеві на підставі Державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 083115, виданий 20.08.1990р. виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів та зареєстрований в книзі записів Державних актів на право користування землею за №444 та рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004 року, справа №2-10377/04, зареєстрованого 17.07.2006р. ОКП ЛОР БТІ та ЕО в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, реєстраційний № 15413704, про що 19.07.2006р. виданий Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №11269007 на бланку серії ССА №268085 (Т.1 а.с.104-105).

Як вбачається з матеріалів справи, право власності на об'єкт незавершеного будівництва було зареєстровано за гр. ОСОБА_7, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №24305064 від 30.10.2009р. та Витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно №24420621 від 11.11.2009р. (Т.1 а.с.108-109).

В подальшому, Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.02.2010р. у справі №2-2689/10 було затверджено Мирову угоду від 02.02.2010р. між гр. ОСОБА_7 та гр-кою ОСОБА_9 згідно котрої право власності на згадані об'єкти незавершеного будівництва перейшло до останньої. Згодом, а саме 17.03.2010р. гр.-ка ОСОБА_9 за ОСОБА_8 купівлі-продажу відчужила ці об'єкти незавершеного будівництва відповідачу-1 (Т.1 а.с.110-117) .

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.120 ЗК України (в редакції, що діяла станом на момент відчуження позивачем об'єктів незавершеного будівництва гр. ОСОБА_7Л.) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

Разом з тим, в момент набуття права власності відповідачем-1 на об'єкти незавершеного будівництва, стаття 120 ЗК України діяла в новій редакції, а саме у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були в попереднього землекористувача (ч.2). Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти . Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов'язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номеру (ч.6).

Крім цього, станом на момент набуття відповідачем-1 права власності на об'єкти незавершеного будівництва частину першу статті 141 ЗК України доповнено пунктом е , що підставами припинення права користування земельною ділянкою є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Таким чином, на момент відчуження позивачем права власності на об'єкти незавершеного будівництва, земельне законодавство передбачало, що право на земельну ділянку переходить до набувача при переході права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду. При цьому в цей час були відсутніми норми в законодавстві (ст.120 та п е ч.1 ст.141 ЗК України) про припинення права відчужувача на користування землею у випадку відчуження права власності на житловий будинок, будівлю чи споруду. А тому такий перехід права на земельну ділянку до набувача будівель (гр. ОСОБА_7Л.) мав здійснюватися у встановленому законом порядку, тобто шляхом прийняття відповідного рішення повноважним органом державної влади або місцевого самоврядування. Відтак, не відповідає дійсності твердження відповідачів, що з моменту відчуження об'єктів незавершенного будівництва припинилося за позивачем право користування земельною ділянкою, а тому всі подальші рішення відповідача-2 не порушують прав та обов'язків позивача.

Станом на момент набуття відповідачем-1 права власності на об'єкти незавершеного будівництва істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з набуттям права власності на ці об'єкти. Водночас, як вбачається із ОСОБА_8 купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва від 17.03.2010р., укладеного між відповідачем-1 та гр.-кою ОСОБА_9 в ньому не зазначено такого кадастрового номеру.

Як неодноразово зазначав Верховний Суд України в постанові №6-253цс16 від 13.04.2016р. та постанові №6-2цс15 від 11.02.2015р., норми статті 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об'єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об'єкти . Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.

Таким чином, враховуючи наведену позицію ВСУ, юридичним фактом для набуття права на земельну ділянку на підставі приписів статті 120 ЗК України та юридичним фактом для припинення права користування земельною ділянкою в силу приписів п. е ч.1 ст.141 ЗК України є набуття іншою особою права власності не на будь-які об'єкти нерухомого майна, а на зведені жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці. Вказане підтверджується, зокрема як назвою статті 120 ЗК Перехід права на земельну ділянку у разі набуття права на жилий будинок, будівлю або споруду , так і її змістом.

При цьому, відповідно до ч.2 та ч.3 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) . У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові №3-82гс11 від 19.09.2011р., право власності на новостворене нерухоме майно виникає у особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності. Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає . До виникнення права власності на новозбудоване нерухоме майно право власності існує лише на матеріали, обладнання та інше майно, що було використано в процесі будівництва. Статтею 331 ЦК України не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку .

Як вбачається з матеріалів справи, об'єктом відчуження позивачем та згодом набуття відповідачем-1 виступає не зведені житловий будинок, будівля чи споруда, а незавершене будівництво, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 4 та складається з адміністративного будинку готовністю 6%, позначеного за планом земельної ділянки літ. П та складу-навісу, готовністю 8%, позначеного за планом земельної ділянки літ. Л . Право власності на об'єкт незавершеного будівництва було зареєстроване за позивачем на підставі рішення Франківського районного суду м. Львова від 23.07.2004 року справа №2-10377/04 та Державного акту на право користування земельною ділянкою серії Б № 083115, виданий 20.08.1990р. виконавчим комітетом Пустомитівської районної ради народних депутатів та зареєстрований в книзі записів Державних актів на право користування землею за №444.

Як роз'яснив Верховний Суд України в листі від 01.07.2013р. Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ виходячи з аналізу чинного законодавства та з урахуванням характерних ознак незавершеного будівництва слід визнати, що об'єкт будівництва (об'єкт незавершеного будівництва) - нерухома річ особливого роду: фізичне її створення розпочато, однак не завершено. Щодо такої речі можливе встановлення будь-яких суб'єктивних майнових, а також зобов'язальних прав у випадках та в порядку, визначених актами цивільного законодавства .

Враховуючи наведене, беручи до уваги те, що положення ст. 120 ЗК України наділяють суб'єктивними майновими правами на земельну ділянку лише набувачів зведених жилих будинків, будівель та споруд, а не набувачів об'єктів незавершеного будівництва, беручи до уваги те, що спірні об'єкти незавершеного будівництва, так і не були завершені та введені в експлуатацію, суд приходить до висновку, що відповідач-1, придбавши ці об'єкти права на земельну ділянку не набув і відповідне право за позивачем не припинялося. Більше того, як встановлено господарським судом Львівської області у справі №914/1660/15 згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №22527840 від 03.06.2014р. право власності за Приватним підприємством Львівський автоцентр КАМАЗ на об'єкти незавершеного будівництва припинено в зв'язку із знищенням таких. А тому, безпідставним є покликання відповідачів на положення ст. 120 ЗК України при винесенні оскаржуваного рішення.

Слід зазначити, що позиції про те, що на набувачів об'єктів незавершеного будівництва не поширюються положення ст.120 та ст.134 ЗК України притримується ВГСУ в постановах №923/772/15 від 26.11.2015р., №914/2986/13 від 19.02.2014р. та №925/41/14 від 11.09.2014р.

З огляду на викладене, винесення відповідачем-2 оскаржуваної ухвали про припинення за позивачем права користування земельною ділянкою та надання цієї земельної ділянки відповідачу-2 могло б відбутися лише у випадку згоди позивача на таке припинення. Разом з тим, матеріали справи такої згоди не містять.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачі в судовому засіданні зазначали про відсутність у необхідності такої згоди, оскільки станом на момент винесення оскаржуваної ухвали діяльність позивача була припинена. Проте суд не погоджується з такими доводами, зважаючи на наступне.

Як вбачається з Витягу з ЄДРПОУ (Т.1 а.с.133 (на звороті)-134) 12.05.2011р. було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи (позивача) в результаті ліквідації, про що здійснено запис за №14151110017013332.

Судом встановлено, що вказаний запис було здійснено державним реєстратором на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду №2а-3434/11/1370 від 15.04.2011р. котрою зобов'язано державного реєстратора Управління державної реєстрації Львівської міської ради вчинити відповідно до вимог чинного законодавства реєстраційну дію щодо державної реєстрації припинення ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ в результаті його ліквідації за рішенням засновників, що не пов'язано з реорганізацією (Т.1 а.с.71-72) .

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду №90386/11/9104 від 25.04.2012р. (залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України №К/9991/29610/12 від 30.10.2012р.) постанову Львівського окружного адміністративного суду №2а-3434/11/1370 від 15.04.2011р. скасовано. В задоволенні позовних вимог відмовлено повністю (Т.1 а.с.73-80) .

Крім цього, вказаною постановою суду апеляційної інстанції здійснено поворот виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду №2а-3434/11/1370 від 15.04.2011р. наступним чином: скасовано реєстраційні дії, вчинені і внесені в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб-підприємців щодо ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ (ЄДРПОУ 19330065) від 12.05.2011р. за №14151110017013332.

З матеріалів справи вбачається, що 07.12.2012р. державним реєстратором вчинено реєстраційну дію №14151180018013332 щодо внесення судового рішення про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи, а 10.12.2012р. державним реєстратором вчинено реєстраційну дію №1415999001901332 щодо скасування реєстраційної дії за судовим рішенням.

Таким чином, судом встановлено, що станом на момент винесення оскаржуваної ухвали та укладення спірного договору державна реєстрація позивача була припинена на підставі рішення суду, котре згодом було скасоване.

Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Разом з тим, якщо судове рішення скасовано, то воно не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов після скасування незаконної постанови Львівського окружного адміністративного суду №2а-3434/11/1370 від 15.04.2011р., на підставі якої було проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи (позивача) в результаті ліквідації, про що здійснено запис за №14151110017013332, діяльність позивача підлягає відновленню з моменту вчинення запису про його створення, який виключено на підставі незаконного рішення суду, оскільки відпала підстава виключення цього запису.

Це означає, що діяльність позивача є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в ЄДРПОУ, тобто і станом на момент прийняття відповідачем-2 оскаржуваної ухвали.

Не заслуговують на увагу і доводи представника відповідача-2, що міською радою не було порушено чинного законодавства у зв'язку із прийняттям оскаржуваної ухвали, оскільки така приймалася на виконання рішення господарського суду Львівської області №5015/3156/11 від 08.08.2011р.

Так, як вбачається з рішення господарського суду Львівської області від 08.08.2011р. у справі №5015/3156/11, ним зобов'язано Львівську міську раду на найближчій її сесії розглянути заяву ПП Львівський автоцентр КАМАЗ про надання в оренду земельної ділянки у м. Львові по вул. Конюшинна, 4 площею 2,9668 га. та прийняти по ній рішення відповідно до вимог закону .

Разом з тим, як встановлено судом, розглянувши заяву ПП Львівський автоцентр КАМАЗ , Львівська міська рада прийняла по ній рішення всупереч вимогам закону, зокрема, ст.116 та ст.149 ЗК України, про що зазначено вище.

За змістом ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст.ст. 154, 155 ЗК України органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування без рішення суду не мають права втручатись у здійснення власником повноважень щодо володіння, користування і розпорядження належною йому земельною ділянкою або встановлювати непередбачені законодавчими актами додаткові обов'язки чи обмеження. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним .

Таким чином, враховуючи те, що Львівською міською радою прийнято Ухвалу №1057 від 15.12.2011р. Про користування ПП Львівський автоцентр КАМАЗ земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4 без належного попереднього вилучення цією ділянки у позивача, відтак позовні вимоги про визнання недійсною цієї ухвали є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Також суд погоджується із доводами позивача про визнання недійсним ОСОБА_8 оренди землі від 28.12.2011р., враховуючи недотримання сторонами при укладенні оспорюваного договору вимог частин 1-2 ст. 203 та ст.215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Як зазначено вище, Львівська міська рада прийняла Ухвалу №1057 від 15.12.2011р., яка не відповідає вимогам законодавства і на підставі цієї ухвали уклала із відповідачем-1 Договір оренди землі. Укладення цього договору суперечить нормам ст.ст. 116, 149 ЗК України, оскільки міська рада не вправі надавати в користування земельну ділянку без належного її вилучення у попереднього користувача. Відтак позовна вимога про визнання укладеного між відповідачами ОСОБА_8 недійсним є обгрунтованою та підлягає задоволенню повністю.

Водночас, позовна вимога про визнання за позивачем права постійного користування земельною ділянкою площею 4,1 га. в м. Львові по вул. Конюшинна, 4 згідно Акту на право користування землею серії Б №083115 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як зазначив в судовому засіданні представник позивача вказану вимогу позивач заявляє з тих підстав, що право позивача на постійне користування земельною ділянкою не визнається та оспорюється відповідачами. Тобто позовна вимога заявлена на підставі положень ст. 392 та ст.396 ЦК України.

Згідно ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання прав.

Відповідно до ст.396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові №3-191гс14 від 23.12.2014р. за змістом статті 392 Цивільного кодексу України позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Звернення з позовом про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах, оскільки передумовою для застосування зазначеної статті 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Враховуючи те, що при поданні даного позову, позивач для відновлення порушеного права заявив вимогу про визнання недійсним оскаржуваної ухвали та укладеного між відповідачами договору, які вже задоволено судом, а також беручи до уваги те, що окрім вказаної ухвали та договору матеріали справи не містять більше доказів, котрі б свідчили, що відповідачі не визнають або оспорюють право позивача, суд приходить до висновку, що в задоволенні позовної вимоги про визнання права користування слід відмовити.

25.06.2015р. через канцелярію суду відповідачем-1 подано заяву про застосування позовної давності у спорі, оскільки з моменту прийняття оскаржуваної ухвали та укладення оскаржуваного договору пройшло більше трьох років.

В своїх письмових поясненнях позивач просить визнати причини пропуску позовної давності поважними та захистити порушене право позивача, оскільки вчинення органами державної влади дій, пов'язаних з державною реєстрацією припинення позивача як юридичної особи, невиконання Державним реєстратором покладення на нього законом та судовими рішеннями обов'язків щодо скасування таких реєстраційних дій, а також прийняття судами незаконних рішень, направлених на припинення позивача як юридичної особи, які в подальшому були скасовані, об'єктивно унеможливили ТОВ Львівський автоцентр КАМАЗ , з незалежних від нього підстав, своєчасно звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 261 ЦК України).

За змістом положень ч.3-ч.5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснив Пленум ВГСУ в п.2.2 Постанови Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів від 29.05.2013 року №10 питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач оскаржує Ухвалу №1057 від 15.12.2011р. та Договір оренди від 28.12.2011р. Матеріалами підтверджується, що директор позивача знав про вказаний договір та ухвалу з моменту їх винесення. Разом з тим, як встановлено судом, і про це зазначалося вище, починаючи з 12.05.2011р. і по 07.12.2012р. в єдиному державному реєстрі містився запис про припинення позивача в результаті його ліквідації, зроблений на підставі рішення суду котре згодом було скасоване.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача, що до 07.12.2012р. існували поважні обставини, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали своєчасне подання ним позову. Позивач звернувся з даним позовом до суду 22.05.2015р., тобто протягом трьох років після усунення вказаних обставин. А тому, суд вважає, що порушене право позивача підлягає захисту.

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач належними доказами довів під ставність та обґрунтованість позовних вимог, а тому вони підлягають частковому задоволенню.

Судовий збір відповідно до положень ст. 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-6, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Визнати недійсною ухвалу Львівської міської ради від 15.12.2011 року №1057 Про користування ПП Львівський автоцентр КАМАЗ земельною ділянкою на вул. Конюшинній, 4 .

3. Визнати недійсним договір оренди землі від 28.12.2011 року, укладений між Львівською міською радою та приватним підприємством Львівський автоцентр КАМАЗ , зареєстрований в Управлінні Держкомзему у м. Львові 23.01.2012 року за №461010004000712 та зареєстрований у Львівській міській раді 28.12.2011 року №3-1891, про що у книзі записів реєстрації ОСОБА_8 оренди землі 3-3 вчинено запис.

4. В решті позовних вимог - відмовити.

5. Стягнути з Приватного підприємства Львівський автоцентр КАМАЗ (79040, м. Львів, вул. Конюшинна, буд. 4; код ЄДРПОУ 36929921) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський автоцентр КАМАЗ (79493, м. Львів, смт. Рудне, вул. Піскова, буд. 3; код ЄДРПОУ 19330065) 1218,00 грн. судового збору.

6. Стягнути з Львівської міської ради (79008, м. Львів, пл. Ринок, 1; код ЄДРПОУ 04055896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Львівський автоцентр КАМАЗ (79493, м. Львів, смт. Рудне, вул. Піскова, буд. 3; код ЄДРПОУ 19330065) 1218,00 грн. судового збору.

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

8. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 10.01.2016 р.

Головуючий суддя Крупник Р.В.

Суддя Березяк Н.Є.

Суддя Синчук М.М.