Рішення

від 16.01.2017 по справі 908/3058/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 34/147/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2017 Справа № 908/3058/16

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О., при секретареві Курочкіній О.О.

За участю представників: від позивача - не з'явився; від відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 205 від 09.12.2016 р.

Розглянув в судовому засіданні матеріали справи № 908/3058/16,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» (36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 27);

до відповідача: Приватного підприємства «Арго-07» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 150);

про стягнення суми.

Сутність спору:

16.11.2016 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява від Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» до Приватного підприємства «Арго-07» про стягнення заборгованості за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. в розмірі 320500,00 грн., що складається з суми 20 500,00 грн. попередньої оплати та суми 300 000,00 грн. штрафу.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 18.11.2016 р. порушено провадження у справі 908/3058/16, справі присвоєно номер провадження 34/147/16, розгляд справи призначено на 07.12.2016 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 25.11.2016 р. виправлено описку в ухвалі суду від 18.11.2016 р. щодо дати судового засідання - на 07.12.2016 р. о 11-00.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 07.12.2016 р. розгляд справи відкладено на 19.12.2016 р.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 19.12.2016р., на підставі ст. 77 ГПК України, розгляд справи відкладений на 11.01.2017р.

В судовому засіданні 11.01.2017р. оголошено перерву до 16.01.2017р.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р., укладеного між сторонами. Так, за вказаним договором відповідач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому позивачем вантаж, а саме: комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки з місця відправлення до місця доставки, а позивач зобов'язався сплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату - 41 100,00 грн. Оплату послуг з перевезення позивачем було здійснено в повному обсязі, однак, в порушення умов договору, відповідачем заявлений до перевезення вантаж був перевезений не повністю, не перевезеною залишилась рівно половина вантажу, внаслідок чого, на думку позивача, 50% розміру суми попередньої оплати (20500 грн.) мають бути йому повернуті. Крім того, внаслідок прострочення відповідачем зобов'язання з перевезення вантажу, у нього перед позивачем виник обов'язок сплатити штраф в розмірі 1% від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день прострочення. За розрахунком позивача такий штраф складає 300 000 грн., штраф нараховано за 5 днів від загальної вартості вантажу - 6 000 000 грн. Позовні вимоги обґрунтовані ст.ст. 526, 530, 610, 612, 908, 909, 916 ЦК України, ст.ст. 193 ГК України.

У судове засідання 16.01.2017р. представник позивача не з'явився, втім у попередніх судових засіданнях позовні вимоги підтримував у повному обсязі.

Представник ПП «Арго-07» , відповідача по справі, проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов від 24.12.2016р., зазначив, що твердження позивача про неналежне виконання відповідачем умов договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. не відповідає дійсності. Так, згідно заявки від 12.10.2016р. (обов'язок складання якої покладений на позивача) на перевезення вантажу автомобільним транспортом було виділено автотранспорт для перевезення обладнання з м. Запоріжжя до с. Водяне Харківської області (транспортні засоби Сканія АР1009СА/АР2253ХТ - дві поїздки та Рено АР6081АТ/АР1558ХР - одна поїздка). При попередньому узгодженні перевезень між сторонами йшлось про перевезення 8 одиниць обладнання довжиною до трьох метрів и висотою у три метри. Співробітник відповідача зазначив габарити напівпричепа, на якому було можливо здійснити перевезення і було досягнуто домовленості, що буде необхідно виконати три поїздки. Однак, в кінцевому варіанті заявки з'явились не узгоджені раніше чотири одиниці обладнання, довжина контейнерів яких сягала 3,73 метри, замість попередньо узгоджених трьох. Після виконання перших двох рейсів стало зрозуміло, що кількість поїздок була узгоджена неправильно, однак, позивач жодних заходів для розв'язання цієї ситуації не вжив. Відповідач виділив та сформував три автопоїзди, у відповідності до заявки від 12.10.2016р. Автомобілі були подані в обумовлені строки, завантажені до повної місткості. Також відповідачем на прохання позивача, було здійснено перевезення і доставку двох шаф перетворення, які взагалі були відсутні у заявці. Враховуючи довжину контейнерів у 3,73м для виконання перевезень необхідно було виконати шість поїздок, чого не міг не знати позивач. В даному випадку позивачем для визначення необхідної кількості рухомого складу було потрібно скласти загальну довжину обладнання (3x4+3,73x8=41,84м) і розділити на довжину низької рами напівпричепа (9м). Відповідач вважає, що, саме невірний розрахунок кількості рухомого складу з боку позивача спричинив неповне перевезення вантажу з боку відповідача. Відповідачем було виконано три обумовлені поїздки, перевезення решти вантажу потребувало додаткового обговорення та відповідної оплати, що й було запропоновано позивачеві у відповіді на його претензію від 27.10.2016р. Тож, на думку відповідача, саме позивач неналежно виконав умови договору перевезення, у зв'язку з чим у нього відсутні підстави вимагати стягнення суми попередньої оплати в розмірі 20 500 грн. Щодо заявленого до стягнення штрафу, який розраховано позивачем від вартості вантажу, відповідач зазначив, що вартість вантажу у 6 000 000 грн. жодним чином позивачем не підтверджена, не надано платіжного документу на оплату цієї суми, тому дана вимога також є необґрунтованою.

Усне клопотання представника відповідача про виклик свідків судом відхилено, оскільки розділом V ГПК України не передбачено такий засіб доказування, як показання свідків.

За клопотанням представників сторін, розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У відповідності до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

12.10.2016р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» (замовник, позивач у справі) та Приватним підприємством «Арго-07» (перевізник, відповідач у справі) укладено договір перевезення № 21 ПУ (далі договір № 21 ПУ).

Згідно п. 1.1 договору № 21 ПУ, в порядку та умовах, визначених цим договором, перевізник взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом довірений йому замовником, або іншою особою, уповноваженою замовником (відправником), вантаж, а саме: комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки (вантаж), з місця відправлення до місця доставки і видати вантаж замовнику, а замовник взяв на себе зобов'язання прийняти вантаж та сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У пункті 1.2 договору № 21 ПУ сторони узгодили, що місцем відправлення вантажу є м. Запоріжжя, місцем доставки Харківська область, Краснокутський район, поблизу села Олексіївка, свердловина № 4 Водянівської площі.

Пунктами 1.2.1, 2.1. договору № 21 ПУ встановлено, що дата відправлення, термін доставки та інші додаткові умови перевезення визначаються у відповідній заявці замовника, яку замовник надає перевізнику не пізніше 1 дня до запланованої дати надання послуг з перевезення.

Згідно п. 1.7. договору № 21 ПУ, відновна вартість вантажу на момент підписання даного договору становить 6 000 000 грн.

За умовами пунктів 2.3-2.4 договору № 21 ПУ після надання послуг з перевезення перевізник протягом 3-х днів готує та передає замовнику акт приймання-передачі наданих послуг. У випадку, якщо замовник не погоджується з наданим актом приймання-передачі наданих послуг, він зобов'язаний надіслати підряднику письмове обґрунтування відмови від підпису із обов'язковим викладенням зауважень та недоліків наданих послуг, а також шляхів і строків усунення зазначених зауважень та недоліків.

Вартість перевезення вантажу за домовленістю сторін складає суму 41 100 грн., в тому числі ПДВ 20% - 6 850,00 грн. (п. 5.1 договору № 21 ПУ).

Пунктом 5.3. договору № 21 ПУ передбачено, що замовник сплачує авансовий платіж в розмірі 50 % вартості перевезення (п. 5.1. договору) в день завантаження вантажу. Залишок вартості перевезення в розмірі 50% вартості - після підписання акту приймання-передачі наданих послуг, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника.

Згідно п. 9.1. договору № 21 ПУ він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2016р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач вказує на те, що відповідачем не у повному обсязі виконані обов'язки, взяті на себе за договором перевезення, перевезено лише половину вантажу, зазначеного у заявці на перевезення.

Відповідач, в свою чергу вважає, що умови договору перевезення № 21 від 12.10.2016р. виконані ним належним чином.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Правовідносини сторін є господарськими.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За своєю правовою природою, договір по даній справі є договором перевезення.

Згідно з ст. 306 Господарського кодексу України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Аналогічні положення містяться у ст. 909 ЦК України.

У відповідності до заявки на перевезення вантажу від 13.10.2016р., позивач заявив до перевезення, а відповідач взяв на себе зобов'язання доставити автомобільним транспортом наступний вантаж: трансформатори - 4 шт. (в.-2925, д.-3000, ш.-1600); контейнери з перетворювачами - 4 шт. (в.-2980, д.-3730, ш.-2480); контейнери з ФКУ- 4 шт. (в.-2980, д.-3730, ш.-2480), що разом становить 12 одиниць товару.

Датою завантаження у заявці вказано: 17-18.10.2016р.; дата розвантаження - 18-20.10.2016р.; умови оплати: передплата 50% за фактом навантаження; автомобіль - юмба; № а/м, п/п: Сканія АР1009СА/АР2253ХТ (дві ходки), Рено АР6081АТ/АР1558ХР; водій: ОСОБА_2, ОСОБА_3

На виконання умов договору № 21 ПУ позивачем, на підставі виставлених відповідачем рахунків, 17-18.10.2016р. було перераховано ПП Агро-95 грошову суму у розмірі 41 100, 00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3922 від 17.10.2016р. на суму 6 850,00 грн., № 3923 від 17.10.2016р.на суму 6 850,00 грн., № 4016 від 18.10.2016р. на суму 6 850,00 грн., № 4017 від 18.10.2016р. на суму 6 850,00 грн. та № 4018 від 13 700,00 грн. від 18.10.2016р., наявними в матеріалах справи.

Відповідно до п. 1.5. договору № 21 ПУ, факт прийняття вантажу від перевізника підтверджується підписанням товарно-транспортної накладної.

Згідно товарно-транспортних накладних: № Р29 від 17.10.2016р. (дві накладні); № Р29 від 19.10.2016р. відповідачем до пункту розвантаження було доставлено 4 трасформатори, 2 контейнери з ФКУ та 2 шафи перемикання.

Дані обставини сторонами не заперечуються.

Таким чином, відповідачем здійснено перевезення 6 одиниць товару, що вказані в заявці на перевезення (4 трасформатори та 2 контейнери з ФКУ), що є половиною від заявленого позивачем до перевезення обсягу вантажу. Не перевезеними залишились 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами.

25.10.2016р. позивачем на адресу відповідача направлено претензію з вимогою про перевезення залишку вантажу та сплату штрафу в сумі 300 000 грн. внаслідок прострочення зобов'язань за договором № 21 ПУ. До претензії додано обґрунтування відмови від підписання актів приймання-передачі наданих послуг.

Відповідачем у відповіді на претензію № 174 від 27.10.2016р. відхилено претензію позивача, як необґрунтовану.

09.12.2016р. позивачем на адресу відповідача направлено вимогу за вих. № 1534 від 08.12.2016р. щодо повернення суми попередньої оплати в розмірі 20 500 грн. та сплату штрафу в сумі 300 000 грн.

Втім, попередню оплату відповідачем не повернуто, штраф не сплачено.

За твердженням відповідача, перевезення половини, від всього обсягу вантажу визначеного у заявці від 13.10.2016р. сталося внаслідок невірного розрахунку замовником необхідної кількості рухомого складу, потрібного для виконання даного перевезення, тому саме позивач неналежно виконав умови договору перевезення.

Однак, з таким твердженням погодитись неможна.

Згідно ч. 2 статті 908 Цивільного кодексу України загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюється договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до п. 10.1. Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (далі - Правила № 363), перевізники приймають вантажі для перевезення на підставі укладених договорів із замовниками згідно з заявками .

За умов заявки на перевезення від 13.10.2016р., що підписана обома сторонами договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. та скріплена їх печатками, позивачем до перевезення заявлено вантаж у кількості 12 одиниць, вказано габарити вантажу.

Відповідно до п. 8.2. Правил № 363, типи та кількість рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів, визначаються перевізником залежно від обсягу і характеру перевезень.

Враховуючи наведене, обов'язок щодо визначення типу та кількості рухомого складу, потрібного для виконання перевезень вантажів покладений Правилами № 363 на перевізника.

Пунктом 3.1.2. договору № 21 ПУ саме на перевізника покладений обов'язок в зазначені в заявці замовника строки надати найбільш раціональний для заявленого перевезення автомобільний транспорт придатний для перевезення вантажу в місце відправлення, визначене в заявці замовника.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що розрахунок кількості рухомого складу, необхідного для перевезення мав бути здійснений замовником, а не перевізником, не відповідає положенням Правил 363 та умовам договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р.

Посилання відповідача на п.п. 4.1, 4.2 договору № 21 ПУ є недоречним, оскільки їх умови стосуються перевірки замовником стану вантажу (комплектність, цілісність упаковки) та транспорту щодо забезпечення фізичного збереження вантажу, а не можливості перевезення виходячи габаритів та маси вантажу.

Підписання відповідачем заявки на перевезення свідчить про надання ним згоди на перевезення заявленого позивачем обсягу вантажу.

Однак, у встановлений договором строк і станом на час розгляду справи відповідач свій обов'язок щодо перевезення всього обсягу вантажу визначеного у заявці замовника не виконав, що підтверджується товарно-транспортними накладними № Р29 від 17.10.2016р. (дві накладні) та 19.10.2016р. Акти ж приймання-передачі наданих послуг, передбачені п.п. 2.2-2.3 договору № 21 ПУ сторонами взагалі не підписані.

Згідно наданих позивачем в матеріали справи копій товарно-транспортних накладних № 33, № 34 від 25.10.2016р. (а.с. 28-29), перевезення залишку вантажу, що не був перевезений відповідачем (2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами), було здійснено за допомогою іншого перевізника.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до п. 14.3 Правил 363, якщо перевізник не виконав перевезення відповідно до заявки (замовлення), то одержана передоплата має бути повернена замовнику не пізніше триденного терміну у робочі дні кредитної установи.

Кінцевим терміном доставки вантажу (датою розвантаження), згідно заявки на перевезення від 13.10.2016р. є 20.10.2016р.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Дослідивши надані сторонами в матеріали справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що б підтверджували належне виконання ним своїх обов'язків по перевезенню вантажу за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р.

Отже, вимоги позивача про стягнення із відповідача попередньої оплати у розмірі 20 500,00 грн., що є половиною від сплаченої позивачем суми за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. є законними і обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача штрафу в сумі 300 000 грн., внаслідок порушення останнім зобов'язань за договором перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р. Штраф нараховано позивачем за період прострочення кількістю у 5 днів, на підставі п. 6.2. вказаного договору.

Відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В силу ст.216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч.2 ст.217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6.2 договору перевезення № 21 ПУ від 12.10.2016р., за просрочення доставки вантажу за цим договором перевізник зобов'язаний відшкодувати замовнику збитки, завдані порушенням строку доставки, та сплатити штраф в розмірі 1% від вартості вантажу, строк доставки якого порушений, за кожен день такого прострочення.

Кваліфікуючими ознаками штрафу є : можливість встановлення штрафу за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо); обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пеня характеризується такими ознаками: застосування виключно у грошових зобов'язаннях; можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; - триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.

Виходячи із системного аналізу вищевказаних норм права, такі цивільно-правові санкції як штраф та пеня не є тотожними, а навпаки, хоча і є різновидами неустойки, є різними правовими категоріями. Сторони вправі визначати різний вид цивільно-правової (господарсько-правової відповідальності), проте не вправі змінювати спосіб їх нарахування.

Відповідно до висновків Верховного суду України в постанові № 3-37гс13 від 24.12.2013 року договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення. Грошовою ж сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня .

Штраф застосовується одноразово у випадку прострочення боржником виконання зобов'язання понад встановлений сторонами зобов'язання термін та може встановлюватися за будь-яке порушення, тоді як пеня має триваючий характер, тобто нараховується за певний проміжок часу, є видом відповідальності за невиконання, за загальним правилом, виключно грошового зобов'язання.

Аналіз положень діючого законодавства, що регулює питання стягнення з боржника пені, зокрема, ч. 3 ст. 549 ЦК України, Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , свідчить про те, що платником пені може виступати лише особа, що несе грошові зобов'язання перед своїм контрагентом .

Таким чином, до санкції визначеної у п. 6.2. договору перевезення № 21 ПУ неможливо застосувати положення ч. 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, тобто визначити цю санкцію як штраф, оскільки вказана норма Кодексу вказує на те, що штраф має одноразовий характер та не нараховується протягом певного проміжку часу за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Отже, штраф і пеня є різновидами неустойки, які відрізняються тим, що розмір пені залежить від тривалості прострочення вчинення дій (бездіяльності) боржником та застосовується за порушення виключно грошового зобов'язання, а штраф не залежить від тривалості прострочення та застосовується одноразово за порушення зобов'язання боржником.

З вищенаведеного суд дійшов висновку про те, що передбачений сторонами у п.6.2. договору перевезення штраф за своєю правовою природою є пенею.

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.

При цьому, оскільки обов'язок відповідача щодо здійснення перевезення вантажу не є грошовим зобов'язанням , та обставина, що за порушення строку доставки вантажу умовами договору передбачено пеню в розмірі 1% від вартості вантажу за кожен день прострочення, не є підставою для застосування пені до негрошового зобов'язання та не перетворює негрошове зобов'язання у грошове.

Винятком коли пеня може бути стягнута за порушення негрошового зобов'язання є ч.2 ст. 231 ГК України, якою передбачено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, зокрема, у розмірі: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Однак положення ч.2 ст.231 ГК України можуть бути застосовані тільки якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту.

Правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем не підпадають під положення ч.2 ст.231 ГК України.

Оскільки зобов'язанням відповідача за договором № 21 ПУ було здійснення перевезення вантажу, він не несе перед позивачем будь-яких грошових зобов'язань за цим договором, відтак, стягнення з нього пені за прострочення доставки вантажу (негрошового зобов'язання) є безпідставним.

За таких обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 300 000 грн. задоволенню не підлягає.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що сума 300 000 грн., заявлена в якості штрафу, розрахована ТОВ «Полтавська бурова компанія» від загальної відновної вартості вантажу - 6 000 000 грн., зазначеної у п. 1.7. договору № 21 ПУ (6 000 000 х 1% х 5 = 300 000), в той час, як сам позивач зазначає, що половину від заявленого до перевезення обсягу вантажу, відповідачем до пункту розвантаження було доставлено. До того ж, у п. 1.1 договору № 21 ПУ вантаж визначено, як комплект електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки, при цьому складові такого комплекту та їх вартість договором не визначені.

Позивачем в матеріали справи не надано доказів того, що заявлений до перевезення вантаж є повним комплектом електрообладнання для живлення електродвигунів бурової установки, що окремі складові комплекту не перевозились у інший спосіб, тому розрахувати окрему вартість недопоставленого вантажу - 2 контейнери з ФКУ та 4 контейнери з перетворювачами, за наявними у справі документами та доказами, не є можливим.

Отже в цілому позовні вимоги задовольняються частково.

Відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Арго-07» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 150, ідентифікаційний код юридичної особи: 34868930) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтавська бурова компанія» (36014, м. Полтава, вул. Харчовиків, 27, ідентифікаційний код юридичної особи: 39117280) 20 500 (двадцять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. попередньої оплати, суму 307 (триста сім) грн. 50 коп. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 19.01.2017р.

Суддя А.О. Науменко