Постанова
від 17.01.2017 по справі 910/32122/15
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" січня 2017 р. Справа№ 910/32122/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Жук Г.А.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

представників

позивача Заремба С.В.

відповідача Левченко Д.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/32122/15 (суддя Бондарчук В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод гірничорудного

машинобудування"

до Державного підприємства "Національна енергетична компанія

"Укренерго"

про стягнення 1 038 082, 72 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по справі № 910/32122/15 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2016 по справі № 910/32122/15 скасовано частково та прийнято нове рішення.

Постановою Вищого господарського суду України від 26.07.2016 скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 у справі № 910/32122/15, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/32122/15 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод гірничорудного машинобудування" 60823 грн. 80 коп. - 3% річних, 648258 грн. 65 коп. - індексу інфляції та 10636 грн. 24 коп. - судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням, Державне підприємство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначене рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 28.11.2016, колегією суддів у складі : головуючий суддя Сітайло Л.Г. судді, Пашкіна С.А., Ткаченко Б.О. апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" прийнято до провадження та призначено до розгляду 17.01.2017.

Розпорядженням від 16.01.2017 призначено повторний автоматизований розподіл справи, в зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О. у відпустці.

Відповідно до Протоколу автоматичної зміни складу суддів від 16.01.2017, в зв'язку з перебуванням судді Ткаченка Б.О., який не є головуючим суддею у відпустці, сформовано новий склад колегії суддів, головуючий суддя - Сітайло Л.Г. судді: Пашкіна С.А., Жук Г.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.01.2017 колегією суддів, в зазначеному складі прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2016 по справі №910/32122/15 до свого провадження.

16 січня 2017 року представником позивача, через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів, подано відзив на апеляційну скаргу.

В судовому засіданні 13.12.2016 оголошено перерву до 17.01.2017.

В судове засідання 17.01.2017 з'явились представники позивача та відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, та просив скасувати оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.

15 листопада 2013 року між Державним підприємством "Національна енергетична компанія "Укренерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НТП Континент" (постачальник) укладено договір поставки № 03-0/5028-13 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору постачальник зобов'язався поставити покупцю 54 штуки трансформаторів, виробництва фірми Trench (Siemens AG), за номенклатурою, марками (типами), цінами, з технічними, якісними характеристиками, зазначеними у специфікації, яка є додатком № 1 до договору, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити такі товари на умовах договору. Кількість товарів взагалі та кількість кожної марки зокрема зазначена у специфікації, яка є додатком № 1 до договору.

Згідно з п. 2.1 Договору ціна договору визначена у специфікації та становить 15500364 грн., в тому числі ПДВ - 2583394, 00 грн.

Оплата(и) проводиться(яться) безготівковими розрахунками через банк шляхом перерахування покупцем грошових коштів з рахунка покупця та за його платіжним дорученням на рахунок постачальника (п. 2.6 Договору).

Пунктом 2.7 Договору передбачено, що розрахунки за договором здійснюються покупцем шляхом перерахування ним авансу з подальшими розрахунками (оплатою) після поставки товарів (партії товарів) та їх прийняття покупцем на підставі підписаних обома сторонами актів приймання-передачі товарів.

Відповідно до п. 2.8 Договору авансовий платіж визначається в розмірі тридцяти відсотків від ціни (суми) договору, що становить 4 650 109, 20 грн., в тому числі ПДВ - 775 018, 20 грн., сплачується покупцем протягом 25 банківських днів, з дати надання постачальником оригіналу рахунка-фактури, після підписання договору

Згідно з п. 2.9 Договору, подальша оплата здійснюється таким чином: оплата за товари, поставлені постачальником в межах суми авансового платежу та прийняті покупцем на підставі акту приймання-передачі товарів (партії товарів), покупцем не проводиться; після прийняття товарів на всю суму авансового платежу покупець починає здійснювати оплату за товари, прийняті ним згідно з актом приймання-передачі товарів (партії товарів) понад суму авансового платежу; така оплата за поставлені товари здійснюється покупцем протягом 50 банківських днів з дати підписання сторонами акту приймання-передачі товарів (партії товарі) та за наданим покупцем оригіналом рахунку-фактури.

Передача покупцю (одержувачам) товарів, що відповідають умовам договору, нормативним актам (по кількості, якості, включаючи тару, маркуванню, комплектності, з належними документами щодо товарів), засвідчуються підписами кожної із сторін (їх повноважних представників) в акті приймання-передачі товарів (партії товарів), який складається постачальником, відповідно до вимог щодо складання первинних документів, та передається покупцю (одержувачу) одночасно з передачею товарів (п. 3.10 Договору).

Пунктом 3.14 Договору сторони передбачили, що датою поставки (передачі) товарів покупцю (одержувачу) є дата підписання обома сторонами акту приймання-передачі товарів (партії товарів). В акті приймання-передачі товарів окрім дати фактичної поставки (передачі товарів) зазначається також дата поставки, визначена договором.

Договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 22.12.2014, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п. 6.1 договору).

Додатком № 1 до Договору сторони визначили специфікацію товарів, які мали бути поставлені на загальну суму 15500 364, 00 грн. та додатком № 2 до договору погодили графік поставок - четвертий квартал 2013 року.

Додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 сторони змінили графік поставок: квітень - травень 2014 року.

Згідно з платіжним дорученням № 329 від 27.11.2013 відповідач перерахував позивачу авансовий платіж в розмірі 4650109,20 грн.

Місцевим господарським судом встановлено, що поставка здійснена з простроченням, в зв'язку з настанням обставин непереборної сили, що підтверджується сертифікатом Торгово-промислової палати України та встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 08.07.2015 у справі № 910/11535/15.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач здійснив поставку продукції на загальну суму 15500364,00 грн., що підтверджується актами прийому-передачі, зокрема:

- акт прийому-передачі від 15.05.2014 р. на суму 2 135 296,80 грн;

- акт прийому-передачі від 19.05.2014 р. на суму 1 067 648,40 грн;

- акт прийому-передачі від 19.05.2014 р. на суму 411 307,20 грн;

- акт прийому-передачі від 19.05.2014 р. на суму 746 769,60 грн;

- акт прийому-передачі від 20.05.2014 р. на суму 1 079 319,60 грн;

- акт прийому-передачі від 20.05.2014 р. на суму 1 061 816,40 грн;

- акт прийому-передачі від 20.05.2014 р. на суму 1 061 816, 40 грн;

- акт прийому-передачі від 21.05.2014 р. на суму 822 614,40 грн;

- акт прийому-передачі від 23.05.2014 р. на суму 411 307,20 грн;

- акт прийому-передачі від 23.05.2014 р. на суму 1 061 816,40 грн;

- акт прийому-передачі від 26.05.2014 р. на суму 248 923,20 грн;

- акт прийому-передачі від 26.05.2014 р. на суму 2 123 632,80 грн;

- акт прийому-передачі від 03.06.2014 р. на суму 1 073 484,00 грн;

- акт прийому-передачі від 04.06.2014 р. на суму 375 330,00 грн;

- акт прийому-передачі від 04.06.2014 р. на суму 351 993,60 грн;

- акт прийому-передачі від 04.06.2014 р. на суму 1 055 980,80 грн;

- акт прийому-передачі від 26.08.2014 р. на суму 411 307,20 грн.

Остаточний розрахунок за поставлений товар відповідач здійснив 27.10.2014 та 28.10.2014, що підтверджується платіжними дорученнями, наявними в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, в частині оплати поставленого товару в передбачені Договором строки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 1 статті 665 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) та сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Посилання апелянта на постанову Національного банку України № 466 від 06.08.2014 "Про призупинення здійснення всіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою", колегією суддів визнано безпідставними, з огляду на наступне.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом, після введення в дію Постанови НБУ № 466 від 06.08.2014, між сторонами 15.09.2014 укладено додаткову угоду № 3, якою погоджено нові реквізити банківського рахунку ТОВ "НТП Континент" для можливості здійснення відповідних розрахунків за місцезнаходженням в місті Києві, а саме: Постачальник - Товариство з обмеженою відповідальністю "НТП Континент": Україна, 03035, м. Київ, вул. Кудряшова, 7, код ЄДРПОУ 32144999, ІПН 321449905658, Витяг з реєстру платників ПДВ № 1405654500043, п/р 2600801000094 в ПАТ "АПЕКС-БАНК" МФО 380720.

Таким чином, відповідач не мав можливості перерахування грошових коштів на виконання зобов'язань за Договором лише з моменту дії постанови НБУ та до укладення між сторонами вказаної вище додаткової угоди № 3 від 15.09.2014.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду що відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання за договором поставки № 03-0/5028-13 від 15.11.2013.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини, відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно зі ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (здійснений місцевим господарським судом з вирахуванням періоду з дати прийняття постанови Національного банку України № 466 "Про призупинення здійснення всіх видів фінансових операцій у населених пунктах, які не контролюються українською владою" від 06.08.2014 до підписання 15.09.2014 додаткової угоди № 3 до договору), який складено арифметично вірно, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 5.2 Договору за порушення строків оплати покупець зобов'язується сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент нарахування пені, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Так, за неналежне виконання умов Договору позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 301417,10 грн.

В той же час, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач заявив про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо стягнення пені.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України), а спливає у відповідні місяць та число останнього року строку, якщо строк визначений роками.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України під позовною давністю розуміється строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 258 Цивільного кодексу України передбачено, що до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем здійснено розрахунок пені за період з 29.07.2014 до 26.10.2014, в зв'язку з чим строк позовної давності є таким, що сплив 26.10.2015, а з позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "НТП Континент" звернулося до Господарського суду міста Києва 22.12.2015.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови в стягненні пені, в зв'язку зі спливом позовної давності.

Доводи апелянта щодо неналежного позивача по справі колегією суддів визнано безпідставними, оскільки ґрунтується на неправильному визначенні правової природи договору про відступлення права вимоги № 1/2016 та спростовуються наступним.

26 вересня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "НТП Континент" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод гірничорудного машинобудування" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 1/2016 (далі - Договір № 1/2016).

Відповідно до умов Договору № 1/2016 первісний кредитор відступає, а новий кредитор набуває права вимоги, належні первісному кредитору щодо стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язанні, яке виникло на підставі договору поставки № 03-0/5028-13 від 15 листопада 2013, укладеного між первісним кредитором та боржником - Державним підприємством "НАЦІОНАЛЬНА ЕНЕРГЕТИЧНА КОМПАНІЯ", та судового збору, який сплачено первісним кредитором у судовій справі № 910/32122/15, яка на час укладання цього договору розглядається Господарським судом міста Києва.

Предметом розгляду справи № 910/32122/15 є стягнення на користь первісного кредитора неустойки, інфляційних втрат та 3% річних від простроченого грошового зобов'язання, а саме: 301417,10 грн. - пені, 648258, 65 грн. - втрат від інфляції та 72340,11 грн. - 3% річних (п. 1.2. Договору № 1/2016).

Відповідно до п. 1.3. Договору № 1/2016, новий кредитор повідомлений, що Вищий господарський суд України своєю постановою від 26 липня 2016 року скасував в повному обсязі постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по справі № 910/32122/15, а справу передав на новий розгляд до Господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Згідно з п. 1.4. Договору № 1/2016 сторони перевірили, що договір поставки № 03-0/5028-13 від 15 листопада 2013, за яким здійснюється відступлення права вимоги, та укладені додатки до договору, не мають у собі будь яких заборон щодо зміни кредитора у зобов'язанні, згідно зі ст. 512 Цивільного кодексу України.

Право вимоги, що відступається за цим Договором, оцінене сторонами в сумі, в якій буде задоволено позовні вимоги в результаті розгляду господарської справи №910/32122/15 (п. 2.1. Договору № 1/2016).

Пунктом 3.1. Договору № 1/2016 сторони передбачили, що моментом повного переходу права вимоги від первісного кредитора до нового кредитора є підписання даного договору.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Колегія суддів зазначає, що відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права та зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджують положення про договір купівлі-продажу.

Статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, що предметом спору є стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних, в зв'язку з неналежним виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором, в частині оплати поставленого товару.

Колегія суддів звертає увагу, що при цесії передається вже існуюче право, а зобов'язання не припиняється та не змінюється.

Таким чином, зі змісту Договору вбачається, що його метою є заміна особи на активній стороні зобов'язання із збереженням всіх інших елементів зобов'язального правовідношення за плату, та не передбачає надання послуг з фінансування під відступлення права грошової вимоги.

Тобто, в Договорі про відступлення права вимоги № 1/2016 відсутнє зобов'язання нового кредитора передати первісному кредитору грошові кошти за плату.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що договір про відступлення права вимоги № 1/2016 за правовою природою є договором купівлі-продажу права вимоги (Цесія), метою якого є передання прав кредитора іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а не договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Колегія суддів зазначає, що за своєю юридичною природою договір факторингу є різновидом відступки вимоги з особливим суб'єктним складом. Крім того, сферою застосування факторингу є, як правило, коло підприємницьких відносин, а також спрямованість договору факторингу на усунення недостатності оборотних коштів.

Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по справі № 910/32122/15.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 по справі №910/32122/15 без змін.

2.Матеріали справи №910/32122/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді Г.А. Жук

С.А. Пашкіна

СудКиївський апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення17.01.2017
Оприлюднено23.01.2017
Номер документу64150083
СудочинствоГосподарське

Судовий реєстр по справі —910/32122/15

Постанова від 14.03.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Малетич M.M.

Ухвала від 03.03.2017

Господарське

Вищий господарський суд України

Малетич M.M.

Ухвала від 15.02.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Постанова від 17.01.2017

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Ухвала від 28.11.2016

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Ухвала від 07.11.2016

Господарське

Київський апеляційний господарський суд

Сітайло Л.Г.

Рішення від 13.10.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бондарчук В.В.

Ухвала від 03.10.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бондарчук В.В.

Ухвала від 05.08.2016

Господарське

Господарський суд міста Києва

Бондарчук В.В.

Постанова від 26.07.2016

Господарське

Вищий господарський суд України

Малетич M.M.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні